КАВАЛЕРІ́ДЗЕ Іван Петрович (01(13). 04. 1887, х. Ла­данський, нині с. Новопетрівка Роменського р-ну Сумської обл. — 03. 12. 1978, Київ) — скульптор, кінорежисер, драматург. Народний артист УРСР (1969). Член Спілки художників України (1944), Спілки кінемато­графістів України (1958). На­вчався у Київському художньому училищі (1907–09; викл. Ф. Балавенський), Санкт-Петербурзькій Академії мистецтв (1909–10; майстерня І. Ґінцбурґа), Паризьких скульптурних майстернях А. Аронсона (1910–11). Від 1912 — художник-декоратор кінофірми П. Тімана та Ф. Рейнгарда, 1918–21 — режисер Роменського театру української драми при від­ділен­ні Наросвіти. Викладав малюва­н­ня, керував трупами міського театру й театру залізничників, ви­їжджав на фронт з агіткультбригадами. Від 1924 — художній керівник скульптурної майстерні у Харкові. 1928–33 — на Одеській кінофабриці; 1934–41, 1957–62 — на Київській кіностудії художніх фільмів імені О. Довженка. Від 1944 — старший науковий спів­робітник Академії архітектури в Києві. На скульптурній творчості К. по­значилися впливи символізму, академізму, кон­структивізму й соцреалізму, проте пере­важало почу­т­тя монументальної форми і реалістичного трактува­н­ня. Твори К. екс­понувалися на ви­ставках у Харкові (від 1927), Києві (від 1944), Він­ниці (1950), Москві (1951), Сталіно (нині Донецьк, 1952), Львові (1952), пере­сувній у Львові, Ужгороді, Чернівцях і Запоріж­жі (1953), Горлівці (нині Донецька обл., 1956). Персональна — у Києві (1962). Спів­працював із кінорежисером Я. Протазановим. Перший фільм К. «Злива» (1929, сценарист і художник) — своєрідні офорти з історії гайдамач­чини — від­значається монументальністю й епічністю, силою узагальне­н­ня та велич­чю, прагне­н­ням збагатити кіномистецтво образами, близькими за узагальне­н­ням змісту й форми до скульптури. «Пере­коп» (1930), «Штурмові ночі» (1931) — мас­штабні кіно­стрічки, що від­значаються свіжістю, оригінальністю режисерських рішень та монтажних при­йомів. У фільмі «Коліївщина» (1933) пред­ставники різних національностей говорять рідними мовами, що надає стрічці особливої виразності. Фільм «Прометей» (1935) — кінемато­графічний памʼятник Т. Шевченку. Кінемато­графічні образи К. вражають реалістичною правдивістю, скульптурною чіткістю, живописною виразністю. Екранізація «Наталки Полтавки» (1936) від­крила новий жанр у вітчизняному кіномистецтві, донесла глибоку народність сюжету, пісен­ні багатства, яскраві образи літературного першоджерела. Стрічку з тріумфом демонстрували у США, зокрема у Нью-Йорку показували 21 день у пере­повнених залах. 1937 зняв фільм за оперою «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського. 1941 роз­почав у Карпатах зйомки фільму про О. Довбуша, які не завершили у звʼязку з початком другої світової війни. Німецька адміністрація прихильно по­ставилася до видатного митця, завдяки чому К. вдалося врятувати від вивезе­н­ня на примусові роботи та від смерті кілька київських родин. Після війни К. потрапив у немилість до партійних можно­владців, наслідком чого стала заборона його кінокартини «Прометей», зруйнува­н­ня низки створених ним памʼятників. Зняв також фільми «Григорій Сковорода» (1958), «Повія» (1961). Сценарій фільму «Пере­коп» пере­роблено на пʼєсу, по­ставлено у Харківському українському драматичному театрі ім. Т. Шевченка (реж. В. Оглоблин). Автор пʼєс «Вотанів меч» (1966), «Перша борозна» (1969; обидві по­ставлено у Тернопільському музично-драматичному театрі ім. Т. Шевченка), «Міст через Гниле море», «Сіль», а також спогадів. Скульптури зберігаються в НХМ, МТМК, Лебединському, Полтавському, Сімферопольському, Сумському і Харківському художніх музеях, Конотопському і Роменському крає­знавчих музеях, Чорнухинському історичному музеї (Полтавської обл.). 1987 засновано Художньо-меморіальний музей К. у с. Новопетрівка, 1989 — Скульптурну галерею ім. К. при Сумському художньому музеї, 1992 — Благодійний меморіальний фонд 1993 — Музей-майстерню, К. у Києві.