Інтернаціональні військові формування у Червоній армії 1918-20
ІНТЕРНАЦІОНА́ЛЬНІ ВІЙСЬКО́ВІ ФОРМУВА́ННЯ У ЧЕРВО́НІЙ А́РМІЇ 1918–20 — військові підрозділи, сформовані з іноземних громадян, які мешкали на території колишньої Російської імперії та добровільно підтримали більшовиків. Напередодні більшов. перевороту 1917 у Росії перебувало бл. 4 млн іноз. громадян: понад 2 млн нім., австро-угор., турец., болгар. військовополонених, бл. 1,5 млн переселенців з Болгарії, Австро-Угорщини (сучасні Чехія, Словаччина, Сербія, Хорватія), Ірану, Китаю, Кореї, бл. 500 тис. біженців і заробітчан із Румунії, турец. частин Вірменії та ін. Перші інтернац. підрозділи сформовано у листопаді 1917 — січні 1918, зокрема у Петрограді (нині С.-Петербург) — фінський загін Червоної гвардії, у Мінську — польс. рев. батальйон, в Одесі — 2 румун. рев. батальйони, у м. Катеринослав (нині Дніпропетровськ) — 1-й серб. рев. загін. Після захоплення Києва у лютому 1918 більшовики організували штаб міжнар. рев. військ, що розпочав набір добровольців до інтернац. частин. Оскільки до літа 1918 створення інтернац. загонів на контрольов. більшовиками тер. розгорнуто у декількох десятках міст, для координації роботи в червні 1918 з ініціативи Центр. федерації іноз. груп при ЦК РКП (б) засн. Комісію з формування інтернац. груп у Червоній армії. У квітні 1919 її перетворено в Упр. з формування інтернац. частин Червоної армії РСФРР (у травні 1919 в Києві створ. відповідне упр. при Наркоматі військ. справ УСРР), у червні 1919 — у Військ. комісію Центр. федерації іноз. груп при ЦК РКП (б), що діяла до травня 1920. До складу військ більшов. Укр. фронту під командуванням В. Антонова-Овсієнка, які вторглися на тер. УНР, на поч. 1919, серед ін., входили 1-й Моск. нім. полк, Казан. інтернац. загін, Орлов. інтернац. батальйон. У травні 1919 в Одесі розпочато формування інтернац. дивізії у складі 3-х бригад, які відразу ж відправлено на фронт; у червні того ж року — інтернац. дивізії зі штабом у Києві у складі 2-х бригад: 1-ї — у Києві (включена до 12-ї армії Зх. фронту), 2-ї — у Черкасах (зголосилося бл. 2-х тис. інтернаціоналістів). Навесні–влітку 1919 у складі більшов. військ на території України воювали 1-й Полтав. інтернац. полк (командир — угорець Р. Фекете), 1-й інтернац. піхот. полк (угорець Тардін, серб Юрічек), 3-й інтернац. полк (угорець Л. Тавро), румун. інтернац. загін та ін. (заг. чисельність особового складу — бл. 10 тис. вояків). У боях з поляками 1920 брали участь переведені зі Сх. фронту 1-й інтернац. полк і 1-й Туркестан. інтернац. полк (складався переважно з німців і угорців), з військами генерала П. Врангеля — окрема інтернац. кавалерій. бригада (командир — чех Е. Кужело). Багато інтернаціоналістів (болгари, серби та ін.) воювало у бригаді Г. Котовського, 1-й Кінній армії. Вони також посідали високі командні посади у цих та ін. військ. формуваннях, зокрема чл. реввійськради Пд. фронту був угорець Б. Кун, начштабу армій — румун В. Попович, хорват Г. Барабаш, командирами і начштабу бригад — поляк К. Квятек, серби Д. Сердич і Б. Бошкович, чех С. Частек. Двічі орденом Червоного Прапора відзначено німця А. Кампфа, угорця Л. Гавро, чеха Е. Кужела, по одному разу — хорвата О. Дундича, фіна Т. Антикайнена, китайця Чу Чин Ліна та ін. Інтернац. військ. формування відіграли важливу роль у встановленні та утриманні більшов. влади на тер. колиш. Рос. імперії. За оцінками рос. публіциста М. Назарова, у ході воєн. дій 1918–20 більшовики використали бл. 300 тис. найманих вояків-інтернаціоналістів. Вони складали основу загороджувал. і карал. загонів, оскільки були типовими найманцями, не мали кровних родин. зв’язків з місц. насел. і не співчували йому (особливою жорстокістю вирізнялися китайці), а також не піддавалися агітації та пропаганді, на відміну від етніч. українців чи росіян. Після завершення воєн. дій інтернац. частини розформовано, однак більшість інтернаціоналістів прийняла рад. громадянство і залишилася в СРСР. Наприкінці 1930-х рр. багатьох із них репресовано.
Рекомендована література
- Жаров Л. И., Устинов В. М. Интернациональные части Красной Армии в боях за власть Советов в годы иностранной военной интервенции и гражданской войны в СССР. Москва, 1960;
- Зарубіжні інтернаціоналісти в рядах борців за владу Рад на Україні (1917–1920). К., 1967;
- Мельниченко В. Ю. Діяльність іноземних комуністичних груп на Україні. 1918–1920. К., 1977;
- Назаров М. Анатомия коммунизма // Молодая гвардия. 2004. № 10;
- Карпенко М. М. Китайські інтернаціональні частини у складі Українського фронту (1919 р.) // Вісн. Сх.-укр. університету. Лг., 2007. № 2.
Завантажити статтю
