Індія, Республіка Індія

І́НДІЯ, Республіка Індія (гінді Bhārat, Bhārat Inktarashtra; англ. India, Republic of India) – держава на Півдні Азії. Більша її частина розташ. на п-ові Індостан. До складу І. входять Лаккадів., Андаман. і Нікобар. о-ви. Омивається водами на Зх. – Аравій., на Пд. Зх. – Лаккадів. морів, на Сх. – Бенґал. затоки Індій. океану. На Пд. затока Маннар і Полкська протока відділяють І. від о-ва Шрі-Ланка. Межує на Пн. Зх. з Пакистаном і Афганістаном, на Пн. – з Китаєм, Непалом, Бутаном, на Сх. – з М’янмою і Банґладеш. Пл. 3287,6 тис. км². Насел. 1,2 млрд осіб (2010; 2-е м. у світі – бл. 17 % насел. Землі). Високий рівень народжуваності (22,7 на 1000 осіб) при рівні фертильності 2,81 дитини на одну жінку. Серед. вік насел. 24,8 р. Сільс. насел. складає бл. 70 %. Етнічні групи: індоарій. народи – 74 % (зокрема гіндустанці гіндомовні – 44,3 % й урдумовні – 10,7 %, маратгі – 4,9 %, бенґальці – 4,7 %), дравіди – 13,9 % (зокрема телуґу – 4,5 %, каннара – 3,2 %, малаялі – 3,1 %) та ін. Віросповідання: індуїзм – 80,5 %, іслам – 13,4 %, християнство – 2,3 %, сикхізм – 1,9 % та ін. Адм. поділ – 28 штатів, Нац. столична тер. Делі і 6 союз. тер. Столиця – Нью-Делі (0,5 млн осіб; 2011). Найбільші міста: Мумбаї (12,5 млн осіб; 2011), Делі (12 млн осіб; 2009), Банґалор (5,5 млн осіб; 2009), Калькутта (5,2 млн осіб; 2011), Гайдерабад, Пуна (обидва – по 5 млн осіб; 2006), Ченнаї (4,8 млн осіб; 2011), Агмадабад (4 млн осіб; 2008). Держ. мови: гінді й англ. І. – федерат. держава. Держ. устрій – парламент. республіка. Глава держави – президент. Законодав. орган – двопалат. парламент (Нар. палата і Рада штатів). Грош. одиниця – індій. рупія. І. – чл. ООН, Співдружності націй, МВФ, СОТ, Шанхай. організації співробітництва.

Найдавніші археол. пам’ятки на тер. І. датуються нижнім палеолітом. На поч. 4 тис. до н. е. вже існували поселення неоліт. племен скотарів і землеробів. Паралельно у долині р. Інд виникла високорозвинена міська Гараппська цивілізація епохи бронзи. Від 2-ї пол. 2 тис. до н. е. розпочалася ар’янізація Пн. Індії індоєвроп. племенами. Тоді ж виникли кастове розшарування та перші рабовласн. держави. У 4 ст. до н. е. серед ін. держав виділилася Маґадга, що охоплювала бас. р. Ґанґ і сх. узбережжя Декана, згодом майже всю тер. І. і частину сучас. Афганістану, долучивши багаточисел. народи Індостану до цивілізації. 327–325 до н. е. війська Александра Македонського захопили низку царств І. (дійшли до р. Беас) і фактично об’єднали Пн.-Зх. І. У 2 ст. до н. е. бактрій. греки здійснювали загарбн. походи у Пн. І., унаслідок чого у Пенджабі і Сінді з’явилися царства з грец. династіями. У 1 ст. до н. е. Пн. І. опинилася під владою Кушан. царства, після розпаду якого знову зміцніла Маґадга. З пн. державами конкурували пд., зокрема імперії Сатаваганів, Паллавів, Пандіїв, які вели торгівлю з Римом і країнами Далекого Сх. У 1 ст. почався розпад рабовласн. ладу. У 6–12 ст. існували войовничі держави: Палів, Сенів, Ґуджара-Пратігарів, Чола, Чалук’я та ін. Від 11 ст. І. зазнавала впливу сусід. мусульман. держав. 1206–1526 – під владою Делій. султанату. 1526–1707 тер. Пн. І. входила до імперії Великих Моголів. Наприкінці 15 ст. на тер. І. з’явилися португал., а наприкінці 17 ст. – франц. й англ. факторії. Зовн. експансія, внутр. суперечки спричинили на поч. 18 ст. розпад імперії Великих Моголів. 1746–63 виникало протистояння за право володіння І. між Францією та Великою Британією, у якому перемогла остання. 1757–1858 – під владою Ост-Індської компанії. Англійці захопили Бенґалію, Карнатик, Ауд, Майсур (англо-майсур. війни 1767–99), Гайдерабад, закріпилися у Пд. І. На поч. 19 ст. підкорили Делі, Маратг. князівства, Сінд, Пенджаб, пд. передгір’я Гімалаїв та Ассам. гір. Унаслідок Індій. нар. повстання 1858 Ост-Індська компанія була ліквідована, а І. увійшла до складу Британ. імперії. 1885 створ. Індій. нац. конгрес (ІНК). На поч. 20 ст. лідером ІНК став М. Ґанді. Згодом він очолив Нац.-визв. рух І., унаслідок якого 15 серпня 1947 проголошено незалежність країни, І. поділено на 2 домініони (входили до Британ. співдружності націй) – Індій. Союз і Пакистан. Цей поділ призвів до виникнення 1947–49 індій.-пакистан. військ. сутичок, зокрема на реліг. основі. 26 січня 1950 набула чинності нова Конституція І., у якій Індій. Союз проголошено суверен. парламент. республікою.

Більшу частину п-ова Індостан займає плоскогір’я Декан. Уздовж мор. узбережжя на Зх. Декана простягаються асиметр. брилові г. Зх. Ґати (на Пд. переходять в окремі гір. масиви), на Сх. – брилові та склепінчасто-брилові г. Сх. Ґати. На Пд. Індостану – г. Анаймалай (найвища точка Індостану – г. Анаймуді, 2695 м над р. м.), Палані і Кардамонові, на Пн. Сх. – цокол. плато Чгота-Наґпур, уздовж Пн. Зх. – г. Аравалі, на Пн. від яких простягається Індо-Ґанґ. рівнина. На Пн. Зх. І. – пустеля Тар, на Пн. – найвищі у світі гір. системи Гімалаї та Каракорум (найвища точка І. – г. Чоґорі, 8611 м над р. м.), розділені долиною р. Інд, на крайньому Пн. Сх. – плоскогір’я Шиллонґ. Клімат переважно мусон. субекваторіал., на Пн. Зх. – тропіч. Середня температура січня на Пн. від +10 до +14 °С, на Пд. – від +25 до +27 °С, травня – від +28 до +35 °С, у горах відповідно –8 °С та +18 °С. Найбільше зволожені навітряні схили Зх. Ґат і Гімалаїв – до 5000–6000 мм опадів на рік. Макс. кількість опадів випадає у р-ні плоскогір’я Шиллонґ (понад 3000 мм, макс. – 22 900 мм на рік; найвологіше місце на Землі), мін. – у пустелі Тар (до 300 мм на рік), на решті тер. І. – 1000–1500 мм на рік. Річк. сітка густа (за винятком пустелі Тар). Осн. річки: Ґанґ, Інд, Брахмапутра, Маганаді, Ґодаварі, Крішна. Переважають лагунні (Пулікат, Чілка), дельт. (Колеру), льодовик. або льодовик.-тектон. (Вулар), на Зх. – солоні (Самбгар) озера. Ґрунти: переважно червоноземи, на Індо-Ґанґ. та на примор. рівнинах – сіроземи, сіро-коричневі, коричневі, у горах – різні типи гір. ґрунтів. За різноманіттям флори І. посідає провідне місце в Азії (18 660 видів). 20 % тер. І. займають ліси (вічнозелені і напіввічнозелені тропічні, мусонні, вологі та сухі листопадні). На Пн. Зх. – савани. Поширені також мангрові ліси, штучні насадження (тік, сал, сандал, евкаліпт, казуаріна). Тварин. світ представлений слонами, носорогами, гаурами, буйволами, антилопами, оленями, дикобразами, шакалами, гієнами, макаками, кобрами, крокодилами, павичами (нац. символ І.) та ін. Нац. парки: «Нанда-Деві», «Сандарбан», «Нілґірі» та ін. Є поклади кам’яного та бурого вугілля, нафти, природ. газу, бокситів, хромітів, заліз. руди, свинцю, цинку, міді, золота, берилію та ін.

Основу економіки І. формують сфера послуг, пром-сть (гірн.-добувна, металург., маш.-буд., хім., фармацевт., ювелірна, буд. матеріалів), с. госп-во та рибальство. ВВП становить 4164 млрд дол. США (2006; 4-е м. у світі), у розрахунку на особу – 3800 дол. США. І. – один із найбільших світ. виробників с.-г. продукції. Провідна галузь с. господарства – рослинництво. Вирощують рис, пшеницю, зернобобові, олійні культури, цукр. тростину, джут, бавовну, каву, чай, гевею, горіхи кеш’ю (2-е м. у світі), спеції, овочі (цвітна капуста – 1-е м. у світі, цибуля – 2-е, ін. види капусти – 3-є), фрукти (2-е м. у світі), тютюн. Також розводять буйволів (1-е м. у світі), кіз, овець, курей. За виловом риби І. входить до п’ятірки світ. лідерів. Помітну роль в економіці країни відіграє міжнар. туризм. Експортує машини, устаткування, одяг, шкіру та вироби з неї, бавовняні тканини, хім. продукцію, вироби з джуту, залізну руду, чай, каву, спеції, рибу й морепродукти, діаманти; імпортує мінерал. паливо, транспортне устаткування, напівкоштовне каміння, добрива, сталь, кольорові метали. Осн. торг. партнери: США, Велика Британія, РФ, Китай, Японія, Німеччина, Бельгія, Саудів. Аравія, Кувейт, ОАЕ, Австралія. Транспортна інфраструктура недостатньо розвинена, хоча І. й займає за довжиною автодоріг 2-е м. у світі, залізниць – 4-е. Мор. порти: Кандла, Мумбаї, Джавагарлал-Неру, Мармаґао, Новий Манґалур, Калькутта, Галдія, Ченнаї та ін. Міжнар. аеропорти: Мумбаї, Делі, Ченнаї, Банґалор, Калькутта, Гайдерабад. Серед найвідоміших музеїв – Нац., Нац. ім. І. Ґанді, приклад. промислів, Міжнар. ляльок, Нац. галерея сучас. мистецтва (усі – Делі). Періодика виходить понад 100 мовами і діалектами. Культура І. ґрунтується на індій. філософії, яка зародилася ще у серед. 1 тис. до н. е. Нині існує низка індій. філос. шкіл: буддизм, джайнізм, йога, санкх’я, адживіка та ін. Безпосередньо розвиток індій. філософії пов’яз. із формуванням індій. літ-ри. Найдавніші пам’ятки писемності на тер. сучас. І. та Пакистану – написи індій. цивілізації (не розшифр.), пізніші – Веди. Згодом сформувалися епічні, буддій., джайніст. тексти. На поч. н. е. зародилася санскрит. література – література індивід. авторства (Амару, Бгараві, Шрігарша, Бгавабгуті). Від 11 ст. розвивалася перськомовна література (Абу-аль-Фазл, А.-Г. Деглеві, М.-А. Беділь, Дара Шикох). Під впливом санскрит. літ-ри формувалися новоіндоарійськомовна (ассам., бенґал., ґуджарат., кашмірі, маратг., пенджаб. та ін.) і дравідійськомовна (телуґу, каннада, малаялам) літ-ри. Серед відомих письменників – Г.-Н. Апте, Ґ. Аппарао, Премчанд, Р. Таґор (Нобелів. премія у галузі літ-ри, 1913), Ш. Чоттопадгай, М. Галіб, А.-Ф. Фаїз, Г. Дерозіо, Дж. Неру, С. Румді. Архіт. пам’ятки: залишки міст індської цивілізації побл. Санґгола, Калібанґана, Лотгала (3–2 тис. до н. е.), печерні храми, зокрема у Бгаджі (2 ст. до н. е.), Ступа Джамек у Сарнатсі (поч. 6 ст.), храм. комплекси Аджанти й Еллори (6 ст.), Магабаліпурама і Канчіпурама (7 ст.), Бгубанешварі (бл. 10 ст.), Танджавурі (бл. 11 ст.), храм Шрі-Мінакши у Мадураї (1623), мавзолей Мугаммеда Аділ-шаха (Ґол-Ґумбаз) у Біджапурі (1656–60), палаци Тадж-Магал в Аґрі (1632–54), Джал-Магал на оз. Ман-Саґар у Джайпурі (1799) та ін. Основи муз. культури І. сформувалися ще у 3–2 тис. до н. е. (зб. гімнів-заклинань «Самаведа», 2 тис. до н. е.). Нар. музика характеризується одноголосністю, багатством жанрів, форм, мелодій, орнаментики й ритміки. В І. – понад 300 місц. нар. муз. інструментів. Відомі індій. музиканти: Р. Шанкар, Р. Нараян, З. Мета. Розвинена кіноіндустрія (у Мумбаї – всесвітньо відомий центр кінематогр. виробництва «Боллівуд»).

Індій.-укр. відносини беруть початок ще з часів Київ. Русі. Мандрівник І. Попов вивчав в І. філософію та релігію. Після повернення в Україну він переклав праці індій. мислителя С. Вівекананди, з яким зустрічався в І. Також завдяки його зусиллям 1906–14 перекладено й видано кн.: «Практична Веданта», «Карма-йога», «Бхагаті-йога», «Джаяна-йога», «Раджа-йога». Наприкінці 19 – на поч. 20 ст. в І. працював епідеміолог В. Хавкін (1893 признач. держ. бактеріологом І.). Вчений організував і налагодив роботу 1-ї індій. лаб. з виготовлення протихолер. вакцини. 1897 в І. прибули епідеміологи Д. Заболотний і В. Високович, які співпрацювали з В. Хавкіним у боротьбі проти чуми. Роботу останнього високо оцінив М. Ґанді, 1925 Бомбей. (нині Мумбаї) бактеріол. лаб. була реорганіз. в Інститут ім. В. Хавкіна. 1929 у наук. експедиції до І. брав участь арх. В. Городецький. Пропагували індій. культуру І. Франко, Леся Українка, низка укр. індологів, зокрема О. Баранников (автор понад 250 праць з індій. філології та історії новоіндій. літ-ри, одного з найвідоміших перекладів «Рамаяни» Т. Даса), Д. Овсянико-Куликовський, П. Ріттер, М. Лунін, О. Рославський-Петровський, І. Срезневський, C. Стасяк. В університетах України ще у 19 ст. вивчали індій. літературу, виходили друком підручники з санскриту. І. Франко переклав і переспівав низку творів із санскриту та новоіндій. мов (зокрема легенди з буддій. кн. «Суттаніпата» та з «Махабгарати»), опублікував нарис з історії санскрит. письменства. П. Ріттер переклав і упорядкував кн. «Санскрит» (Х., 1916), а також антологію давньоіндій. літ-ри (видана під назвою «Голоси Стародавньої Індії», К., 1982; деякі твори перекладені вперше в Європі). 1979 у перекл. Д. Чокроборті бенґал. мовою опубл. «Слово о полку Ігоревім». У серед. 19 – поч. 20 ст. в Києві у галузі індології працювали Ф. Деларю (вивчав історію поезії стародав. індійців) та Г. Васильєв (порівнював нар. звичаї слов’ян та індійців). Засн. школи індології вважають Ф. Кнауера, який разом із В. Міллером уклав і видав 1908 у Ляйпцизі підручник із санскриту з граматикою, хрестоматією та словником. Учнями Ф. Кнауера були О. Баранников, М. Калинович, Б. Ларін та ін. У 1920-і рр. з Р. Таґором листувався і перекладав його твори М. Івченко. У 2-й пол. 20 ст. завдяки контактам Укр. товариства дружби із зарубіж. країнами та Індій.-рад. культур. товариства в Калькутті зміцніли зв’язки між укр. та індій. літ-рою. Зокрема, в І. було широко відзначене 150-річчя від дня народж. Т. Шевченка (проведено урочисте засідання в Калькутті; в періодиці опубл. низку ювілей. матеріалів як індій., так і укр. письменників). Учасниками Міжнар. форуму діячів культури в Києві 1964 була група індій. письменників, зокрема Д. Ґосвамі, К. Сінґх, Б. Гінґаміре. Питання індій. культури вивчали також С. Наливайко, Ю. Покальчук, І. Серебряков та ін. Глибоко цікавився мистецтвом і філософією Сх., особливо І., М. Реріх, який здійснив кілька експедицій до Центр. і Сх. Азії, а від 1936 оселився в І. Значний внесок у становлення індій. нафт. і газової промисловості зробили Ю. Балакіров, С. Білик, Р. Вінярський, М. Козій, В. Кравець, Б. Шемеляк, А. Шренк, які розробили глобал. концепцію розвитку цієї галузі у 2000-х рр. Чисел. групи укр. інженерів працювали в І. на спорудженні різних пром. та госп. об’єктів, зокрема металург. комбінатів у Бгілаї, Бокаро, Вішакгапатнамі, маш.-буд. заводів у Ранчі, Дурґапурі, Гардварі, нафтоперероб. заводів у Барауні, Матурі, низки ГЕС, ТЕС. У 1970–80-х рр. укр. н.-д. заклади контактували з НДІ І. Геофіз. дослідження укр. вчених дали змогу визначити р-ни можливих землетрусів. У наук. відрядженнях в І. перебували О. Городиський, П. Костюк, О. Німець, С. Субботін. Як фахівці-експерти ЮНЕСКО наук.-метод. допомогу І. надавали викладачі Київ. автомоб.-дорож., Одес. і Харків. політех. інститутів (у результаті було створ. 13 регіон. коледжів). Харків. художник М. Каразін після подорожі до І. створив цикл картин з індій. життя. Індій. культуру вивчали також художники М. Кривенко, В. Цвєткова, М. Пшінка, скульптор І. Шевцов, танцюрист М. Кривчук. У 1930–40-х рр. в І. мешкав Б. Лісаневич. За рад. часів Україну відвідали громад. діячі Р. Прасад, І. Ґанді та ін.

І. визнала незалежність України 26 грудня 1991. Дипломат. відносини між країнами встановлено 17 січня 1992. Того ж року у Києві відкрито посольство І., а від 1993 діє укр. посольство в І. Підписані двосторонні документи: Договір про дружбу та співробітництво між Україною й І. (27 березня 1992), угоди про торг. співпрацю та обмін у галузі культури, мистецтва, освіти, туризму, спорту, ЗМІ та ін. Традиц. є екон. співробітництво України та І. Україна постачає І. танки, виготовлені на заводі ім. В. Малишева у Харкові; перші індій. космічні штучні супутники були зібрані на Пд. маш.-буд. заводі О. Макарова у Дніпропетровську; банкнотна ф-ка у м. Малин (Житомир. обл.) виконала замовлення І. на друк індій. рупій. 2005 комбінат «Криворіжсталь» приватизовано підприємцем з І. Л. Мітталом.

Літ.: Рославский-Петровский А. Очерки древней Индии. Х., 1871; Сингх Г. География Индии / Пер. с англ. Москва, 1980; Білецький О. Давня Індія та її література // Голоси Стародав. Індії: Антологія давньоіндій. літ-ри. К., 1982; Серебряков И. Д. Литературы народов Индии. Москва, 1985; Фурніка В. Індійська Шевченкіана // Дніпро. 1985. № 3; Зайченко О. Індійська Шевченкіана // КіЖ. 1987, 8 берез.; Литвиненко Ю. Г., Чувпило А. А. Индийский национальный конгресс и халифатистское движение // Вопросы новой и новейшей истории. К., 1988. Вып. 34; Окно в мир: Индия / Пер. с англ. Москва, 1997; Чувпило О. О. Індія на шляху до незалежності. Х., 2000; Лукаш О. Українсько-індійські відносини // Україна дипломатична. К., 2003. Вип. 3; Николсон Л. Индия / Пер. с англ. Москва, 2006; Ігнатьєв П. Зовнішньополітичні доктрини Індії: уроки для України // Україна дипломатична. К., 2008. Вип. 9; Бейдик О. О. Індія – гігант на півдні Азії (подорож Індостаном) // Краєзнавство. Географія. Туризм. 2011. № 27.

О. О. Бейдик

Рекомендована література

Рославский-Петровский А. Очерки древней Индии. Х., 1871;
Сингх Г. География Индии / Пер. с англ. Москва, 1980;
Білецький О. Давня Індія та її література // Голоси Стародав. Індії: Антологія давньоіндій. літ-ри. К., 1982;
Серебряков И. Д. Литературы народов Индии. Москва, 1985;
Фурніка В. Індійська Шевченкіана // Дніпро. 1985. № 3;
Зайченко О. Індійська Шевченкіана // КіЖ. 1987, 8 берез.;
Литвиненко Ю. Г., Чувпило А. А. Индийский национальный конгресс и халифатистское движение // Вопросы новой и новейшей истории. К., 1988. Вып. 34;
Окно в мир: Индия / Пер. с англ. Москва, 1997;
Чувпило О. О. Індія на шляху до незалежності. Х., 2000;
Лукаш О. Українсько-індійські відносини // Україна дипломатична. К., 2003. Вип. 3;
Николсон Л. Индия / Пер. с англ. Москва, 2006;
Ігнатьєв П. Зовнішньополітичні доктрини Індії: уроки для України // Україна дипломатична. К., 2008. Вип. 9;
Бейдик О. О. Індія – гігант на півдні Азії (подорож Індостаном) // Краєзнавство. Географія. Туризм. 2011. № 27.