Індія, Республіка Індія

Визначення і загальна характеристика

І́НДІЯ, Республіка Індія (гінді Bhārat, Bhārat Inktarashtra; англ. India, Republic of India) — держава на Пів­дні Азії. Більша її частина роз­таш. на пів­острові Індо­стан. До складу І. входять Лак­кадів., Андаман. і Нікобар. острови. Омивається водами на Заході — Аравій., на Пів­дні Заході — Лак­кадів. морів, на Сході — Бенґал. затоки Індій. океану. На Пів­дні затока Ман­нар і Полкська протока від­діляють І. від острова Шрі-Ланка. Межує на Пів­ночі Заході з Паки­станом і Афгані­станом, на Пів­ночі — з Китаєм, Непалом, Бутаном, на Сході — з Мʼянмою і Банґладеш. Площа 3287,6 тис. км². Насел. 1,2 млрд осіб (2010; 2-е місце у світі — бл. 17 % насел. Землі). Високий рівень народжуваності (22,7 на 1000 осіб) при рівні фертильності 2,81 дитини на одну жінку. Середній вік насел. 24,8 р. Сільське насел. складає бл. 70 %. Етнічні групи: індоарійські народи — 74 % (зокрема гінду­станці гіндомовні — 44,3 % й урдумовні — 10,7 %, маратгі — 4,9 %, бенґальці — 4,7 %), дравіди — 13,9 % (зокрема телуґу — 4,5 %, кан­нара — 3,2 %, малаялі — 3,1 %) та ін. Віро­сповіда­н­ня: індуїзм — 80,5 %, іслам — 13,4 %, християнство — 2,3 %, сикхізм — 1,9 % та ін. Адм. поділ — 28 штатів, Нац. столична тер. Делі і 6 союзних тер. Столиця — Нью-Делі (0,5 млн осіб; 2011). Найбільші міста: Мумбаї (12,5 млн осіб; 2011), Делі (12 млн осіб; 2009), Банґалор (5,5 млн осіб; 2009), Калькут­та (5,2 млн осіб; 2011), Гайдерабад, Пуна (обидва — по 5 млн осіб; 2006), Чен­наї (4,8 млн осіб; 2011), Агмадабад (4 млн осіб; 2008). Держ. мови: гінді й англ. І. — федерат. держава. Держ. устрій — парламент. республіка. Глава держави — президент. Законодавчий орган — двопалатний парламент (Нар. палата і Рада штатів). Грошова одиниця — індійська рупія. І. — чл. ООН, Спів­дружності націй, МВФ, СОТ, Шанхай. організації спів­робітництва.

Історична довід­ка

Найдавніші археологічні памʼятки на тер. І. датовані нижнім палеолітом. На поч. 4 тис. до н. е. вже існували поселе­н­ня неолітичних племен скотарів і землеробів. Паралельно у долині р. Інд виникла високороз­винена міська Гарап­пська цивілізація епохи бронзи. Від 2-ї пол. 2 тис. до н. е. роз­почалася арʼянізація Пів­нічної Індії індоєвропейськими племенами. Тоді ж виникли кастове роз­шарува­н­ня та перші рабо­власницькі держави. У 4 ст. до н. е. серед інших держав виділилася Маґадга, що охоплювала бас. р. Ґанґ і сх. узбереж­жя Декана, згодом майже всю тер. І. і частину сучас. Афгані­стану, долучивши багаточисел. народи Індо­стану до цивілізації. 327–325 до н. е. війська Александра Македонського захопили низку царств І. (ді­йшли до р. Беас) і фактично обʼ­єд­нали Пів­нічний Захід І. У 2 ст. до н. е. бактрійські греки здійснювали загарбницькі походи у Півн. І., унаслідок чого у Пенджабі і Сінді зʼявилися царства з грецькими династіями. У 1 ст. до н. е. Півн. І. опинилася під владою Кушанського царства, після роз­паду якого знову зміцніла Маґадга. З пів­нічними державами конкурували пів­ден­ні, зокрема імперії Сатаваганів, Пал­лавів, Пандіїв, які вели торгівлю з Римом і країнами Далекого Сходу. У 1 ст. почався роз­пад рабо­власницького ладу. У 6–12 ст. існували во­йовничі держави: Палів, Сенів, Ґуджара-Пратігарів, Чола, Чалукʼя та ін. Від 11 ст. І. за­знавала впливу сусідніх мусульманських держав. 1206–1526 — під владою Делійського султанату. 1526–1707 тер. Півн. І. входила до імперії Великих Моголів. На­прикінці 15 ст. на тер. І. зʼявилися португал., а на­прикінці 17 ст. — франц. й англ. факторії. Зовнішня екс­пансія, внутр. суперечки спричинили на поч. 18 ст. роз­пад імперії Великих Моголів. 1746–63 виникало проти­стоя­н­ня за право володі­н­ня І. між Францією та Великою Британією, у якому пере­могла оста­н­ня. 1757–1858 — під владою Ост-Індської компанії. Англійці захопили Бенґалію, Карнатик, Ауд, Майсур (англо-майсурські війни 1767–99), Гайдерабад, закріпилися у Півд. І. На поч. 19 ст. під­корили Делі, Маратгські князівства, Сінд, Пенджаб, пд. перед­гірʼя Гімалаїв та Ассам. гір. Унаслідок Індійського нар. пов­ста­н­ня 1858 Ост-Індська компанія була ліквідована, а І. уві­йшла до складу Британ. імперії. 1885 створено Індійський нац. кон­грес (ІНК). На поч. 20 ст. лідером ІНК став М. Ґанді. Згодом він очолив Нац.-визв. рух І., унаслідок якого 15 серпня 1947 проголошено незалежність країни, І. поділено на 2 домініони (входили до Британ. спів­дружності націй) — Індійський Союз і Паки­стан. Цей поділ призвів до виникне­н­ня 1947–49 індійсько-паки­станських військ. сутичок, зокрема на реліг. основі. 26 січня 1950 набула чин­ності нова Кон­ституція І., у якій Індійський Союз проголошено суверен­ною парламентською республікою.

Природні умови

Більшу частину пів­острова Індо­стан за­ймає плоскогірʼя Декан. Уздовж морського узбереж­жя на Заході Декана про­стягаються асиметричні брилові гори Зх. Ґати (на Пів­дні пере­ходять в окремі гір. масиви), на Сході — брилові та склепінчасто-брилові гори Сх. Ґати. На Пів­дні Індо­стану — гори Ана­ймалай (найвища точка Індо­стану — г. Анаймуді, 2695 м над р. м.), Палані і Кардамонові, на Пів­ночі Сході — цокольне плато Чгота-Наґпур, уздовж Пів­ночі Заходу — гори Аравалі, на Пів­ночі від яких про­стягається Індо-Ґанґ. рівнина. На Пів­ночі Заході І. — пустеля Тар, на Пів­ночі — найвищі у світі гір. системи Гімалаї та Каракорум (найвища точка І. — г. Чоґорі, 8611 м над р. м.), роз­ділені долиною р. Інд, на крайньому Пів­ночі Сході — плоскогірʼя Шил­лонґ. Клімат пере­важно мусон­ний субекваторіальний, на Пів­ночі Заході — тропічний. Середня температура січня на Пів­ночі від +10 до +14 °С, на Пів­дні — від +25 до +27 °С, травня — від +28 до +35 °С, у горах від­повід­но –8 °С та +18 °С. Найбільше зволожені навітряні схили Зх. Ґат і Гімалаїв — до 5000–6000 мм опадів на рік. Макс. кількість опадів випадає у ра­йоні плоскогірʼя Шил­лонґ (понад 3000 мм, макс. — 22 900 мм на рік; найвологіше місце на Землі), мін. — у пустелі Тар (до 300 мм на рік), на решті тер. І. — 1000–1500 мм на рік. Річкова сітка густа (за винятком пустелі Тар). Осн. річки: Ґанґ, Інд, Брахмапутра, Маганаді, Ґодаварі, Крішна. Пере­важають лагун­ні (Пулікат, Чілка), дельт. (Колеру), льодовикові або льодовиково-тектонічні (Вулар), на Заході — солоні (Самбгар) озера. Ґрунти: пере­важно червоноземи, на Індо-Ґанґ. та на приморських рівнинах — сіроземи, сіро-коричневі, коричневі, у горах — різні типи гірських ґрунтів. За різномані­т­тям флори І. посідає провід­не місце в Азії (18 660 видів). 20 % тер. І. за­ймають ліси (вічнозелені і напів­вічнозелені тропічні, мусон­ні, вологі та сухі листопадні). На Пів­ночі Заході — савани. Поширені також мангрові ліси, штучні насадже­н­ня (тік, сал, сандал, евкаліпт, казуаріна). Тварин­ний світ пред­ставлений слонами, носорогами, гаурами, буйволами, антилопами, оленями, дикобразами, шакалами, гієнами, макаками, кобрами, крокодилами, павичами (нац. символ І.) та ін. Нац. парки: «Нанда-Деві», «Сандарбан», «Нілґірі» та ін. Є поклади камʼяного та бурого вугі­л­ля, нафти, природного газу, бокситів, хромітів, залізної руди, свинцю, цинку, міді, золота, берилію та ін.

Економічний і культурний роз­виток

Основу економіки країни формують сфера послуг, промисловість (гірничо-добувна, металургійна, машинобудівна, хімічна, фармацевтична, ювелірна, буд. матеріалів), сільське господарство та рибальство. ВВП становить 4164 млрд дол. США (2006; 4-е місце у світі), у роз­рахунку на особу — 3800 дол. США. І. — один із найбільших світ. виробників с.-г. продукції. Провід­на галузь сільського господарства — рослин­ництво. Вирощують рис, пшеницю, зернобобові, олійні культури, цукрову тростину, джут, бавовну, каву, чай, гевею, горіхи кешʼю (2-е місце у світі), спеції, овочі (цвітна капуста — 1-е місце у світі, цибуля — 2-е, ін. види капусти — 3-є), фрукти (2-е місце у світі), тютюн. Також роз­водять буйволів (1-е місце у світі), кіз, овець, курей. За виловом риби І. входить до пʼятірки світ. лідерів. Помітну роль в економіці країни ві­ді­грає між­нар. туризм. Екс­портує машини, устаткува­н­ня, одяг, шкіру та вироби з неї, бавовняні тканини, хім. продукцію, вироби з джуту, залізну руду, чай, каву, спеції, рибу й море­продукти, діаманти; імпортує мінеральне паливо, транс­порт­не устаткува­н­ня, напів­коштовне камі­н­ня, добрива, сталь, кольорові метали. Осн. торг. партнери: США, Велика Британія, РФ, Китай, Японія, Німеч­чина, Бельгія, Саудівська Аравія, Кувейт, ОАЕ, Австралія. Транс­порт­на інфра­структура недо­статньо роз­винена, хоча І. й за­ймає за довжиною автодоріг 2-е місце у світі, залізниць — 4-е. Мор. порти: Кандла, Мумбаї, Джавагарлал-Неру, Мармаґао, Новий Манґалур, Калькут­та, Галдія, Чен­наї та ін. Між­нар. аеропорти: Мумбаї, Делі, Чен­наї, Банґалор, Калькут­та, Гайдерабад. Серед найві­доміших музеїв — Нац., Нац. ім. І. Ґанді, прикладних промислів, Між­нар. ляльок, Нац. галерея сучасного мистецтва (усі — Делі). Періодика виходить понад 100 мовами і діалектами. Культура І. ґрунтується на індійській філософії, яка зародилася ще у серед. 1 тис. до н. е. Нині існує низка індійських філос. шкіл: буд­дизм, джайнізм, йога, санкхʼя, адживіка та ін. Без­посередньо роз­виток індійської філософії повʼязаний із формува­н­ням індійської літ-ри. Найдавніші памʼятки писемності на тер. сучас. І. та Паки­стану — написи індійської цивілізації (не роз­шифр.), пізніші — Веди. Згодом сформувалися епічні, буд­дійські, джайністські текс­ти. На поч. н. е. зародилася санскритська література — література індивід. авторства (Амару, Бгараві, Шрігарша, Бгавабгуті). Від 11 ст. роз­вивалася перськомовна література (Абу-аль-Фазл, А.-Г. Деглеві, М.-А. Беділь, Дара Шикох). Під впливом санскритської літ-ри формувалися новоіндоарійськомовна (ас­самська, бенґальська, ґуджаратська, кашмірі, маратгська, пенджабська та ін.) і дравідійськомовна (телуґу, кан­нада, малаялам) літ-ри. Серед ві­домих письмен­ників — Г.-Н. Апте, Ґ. Ап­парао, Премчанд, Р. Таґор (Нобелівська премія у галузі літ-ри, 1913), Ш. Чот­топадгай, М. Галіб, А.-Ф. Фаїз, Г. Дерозіо, Дж. Неру, С. Румді. Архіт. памʼятки: залишки міст індської цивілізації побл. Санґгола, Калібанґана, Лотгала (3–2 тис. до н. е.), печерні храми, зокрема у Бгаджі (2 ст. до н. е.), Ступа Джамек у Сарнатсі (поч. 6 ст.), храм. комплекси Аджанти й Ел­лори (6 ст.), Магабаліпурама і Канчіпурама (7 ст.), Бгубанешварі (бл. 10 ст.), Танджавурі (бл. 11 ст.), храм Шрі-Мінакши у Мадураї (1623), мавзолей Мугам­меда Аділ-шаха (Ґол-Ґумбаз) у Біджапурі (1656–60), палаци Тадж-Магал в Аґрі (1632–54), Джал-Магал на оз. Ман-Саґар у Джайпурі (1799) та ін. Основи муз. культури І. сформувалися ще у 3–2 тис. до н. е. (зб. гімнів-заклинань «Самаведа», 2 тис. до н. е.). Нар. музика характеризується одноголосністю, багатством жанрів, форм, мелодій, орнаментики й ритміки. В І. — понад 300 місц. нар. муз. інструментів. Ві­домі індій. музиканти: Р. Шанкар, Р. Нараян, З. Мета. Роз­винена кіноіндустрія (у Мумбаї — всесвітньо ві­домий центр кінематогр. виробництва «Бол­лівуд»).

Звʼязки з Україною

Індій.-укр. від­носини беруть початок ще з часів Київ. Русі. Мандрівник І. Попов ви­вчав в І. філософію та релігію. Після поверне­н­ня в Україну він пере­клав праці індій. мислителя С. Вівекананди, з яким зу­стрічався в І. Також завдяки його зуси­л­лям 1906–14 пере­кладено й ви­дано кн.: «Практична Ве­данта», «Карма-йога», «Бхагаті-йога», «Джаяна-йога», «Раджа-йога». На­прикінці 19 — на поч. 20 ст. в І. працював епідеміолог В. Хавкін (1893 при­знач. держ. бактеріологом І.). Вчений організував і налагодив роботу 1-ї індій. лаб. з виготовле­н­ня протихолер. вакцини. 1897 в І. прибули епідеміологи Д. Заболотний і В. Високович, які спів­працювали з В. Хавкіним у боротьбі проти чуми. Роботу остан­нього високо оцінив М. Ґанді, 1925 Бомбей. (нині Мумбаї) бактеріол. лаб. була реорганіз. в Ін­ститут ім. В. Хавкіна. 1929 у наук. екс­педиції до І. брав участь арх. В. Городецький. Пропагували індій. культуру І. Франко, Леся Українка, низка укр. індологів, зокрема О. Баран­ников (автор понад 250 праць з індій. філології та історії новоіндій. літ-ри, одного з найві­доміших пере­кладів «Рамаяни» Т. Даса), Д. Овсянико-Куликовський, П. Ріт­тер, М. Лунін, О. Рославський-Петровський, І. Срезневський, C. Стасяк. В університетах України ще у 19 ст. ви­вчали індій. літературу, виходили друком під­ручники з санскриту. І. Франко пере­клав і пере­співав низку творів із санскриту та новоіндій. мов (зокрема легенди з буд­дій. кн. «Сут­таніпата» та з «Махабгарати»), опублікував нарис з історії санскрит. письменства. П. Ріт­тер пере­клав і упорядкував кн. «Санскрит» (Х., 1916), а також антологію давньоіндій. літ-ри (ви­дана під на­звою «Голоси Стародавньої Індії», К., 1982; деякі твори пере­кладені вперше в Європі). 1979 у перекл. Д. Чокроборті бенґал. мовою опубл. «Слово о полку Ігоревім». У серед. 19 — поч. 20 ст. в Києві у галузі індології працювали Ф. Деларю (ви­вчав історію поезії стародав. індійців) та Г. Васильєв (порівнював нар. звичаї словʼян та індійців). Засн. школи індології вважають Ф. Кнауера, який разом із В. Міл­лером уклав і видав 1908 у Ляйпцизі під­ручник із санскриту з граматикою, хрестоматією та словником. Учнями Ф. Кнауера були О. Баран­ников, М. Калинович, Б. Ларін та ін. У 1920-і рр. з Р. Таґором листувався і пере­кладав його твори М. Івченко. У 2-й пол. 20 ст. завдяки контактам Укр. товариства дружби із зарубіж. країнами та Індій.-рад. культур. товариства в Калькут­ті зміцніли звʼязки між укр. та індій. літ-рою. Зокрема, в І. було широко від­значене 150-річчя від дня народж. Т. Шевченка (проведено урочисте засі­да­н­ня в Калькут­ті; в періодиці опубл. низку ювілей. матеріалів як індій., так і укр. письмен­ників). Учасниками Між­нар. форуму діячів культури в Києві 1964 була група індій. письмен­ників, зокрема Д. Ґосвамі, К. Сінґх, Б. Гінґаміре. Пита­н­ня індій. культури ви­вчали також С. Наливайко, Ю. Покальчук, І. Серебряков та ін. Глибоко цікавився мистецтвом і філософією Сх., особливо І., М. Реріх, який здійснив кілька екс­педицій до Центр. і Сх. Азії, а від 1936 оселився в І. Значний внесок у становле­н­ня індій. нафт. і газової промисловості зробили Ю. Балакіров, С. Білик, Р. Вінярський, М. Козій, В. Кравець, Б. Шемеляк, А. Шренк, які роз­робили глобал. концепцію роз­витку цієї галузі у 2000-х рр. Чисел. групи укр. інженерів працювали в І. на споруджен­ні різних пром. та госп. обʼєктів, зокрема металург. комбінатів у Бгілаї, Бокаро, Вішакгапатнамі, маш.-буд. заводів у Ранчі, Дурґапурі, Гардварі, нафтоперероб. заводів у Барауні, Матурі, низки ГЕС, ТЕС. У 1970–80-х рр. укр. н.-д. заклади контактували з НДІ І. Геофіз. дослідже­н­ня укр. вчених дали змогу ви­значити р-ни можливих землетрусів. У наук. від­рядже­н­нях в І. пере­бували О. Городиський, П. Костюк, О. Німець, С. Суб­ботін. Як фахівці-екс­перти ЮНЕСКО наук.-метод. допомогу І. надавали викладачі Київ. автомоб.-дорож., Одес. і Харків. політех. ін­ститутів (у результаті було створ. 13 регіон. коледжів). Харків. художник М. Каразін після подорожі до І. створив цикл картин з індій. життя. Індій. культуру ви­вчали також художники М. Кривенко, В. Цвєткова, М. Пшінка, скульптор І. Шевцов, танцюрист М. Кривчук. У 1930–40-х рр. в І. мешкав Б. Лісаневич. За рад. часів Україну від­відали громад. діячі Р. Прасад, І. Ґанді та ін.

І. ви­знала незалежність України 26 грудня 1991. Дипломат. від­носини між країнами встановлено 17 січня 1992. Того ж року у Києві від­крито посольство І., а від 1993 діє укр. посольство в І. Під­писані дво­сторон­ні документи: Договір про дружбу та спів­робітництво між Україною й І. (27 березня 1992), угоди про торг. спів­працю та обмін у галузі культури, мистецтва, освіти, туризму, спорту, ЗМІ та ін. Традиц. є екон. спів­робітництво України та І. Україна по­стачає І. танки, виготовлені на заводі ім. В. Малишева у Харкові; перші індій. космічні штучні супутники були зі­брані на Пд. маш.-буд. заводі О. Макарова у Дні­пропетровську; банкнотна ф-ка у м. Малин (Житомир. обл.) виконала замовле­н­ня І. на друк індій. рупій. 2005 комбінат «Криворіж­сталь» приватизовано під­приємцем з І. Л. Міт­талом.