Заклинський Ростислав Романович
ЗАКЛИ́НСЬКИЙ Ростислав Романович (псевдонім і криптоніми: Вʼюн, Славко З., Юн В., Р. З., Зак. Р.; 20. 10. 1887, м. Станіслав, нині Івано-Франківськ — 18. 09. 1974, Львів) — літературознавець і публіцист. Син Романа, брат Корнила і Богдана Заклинських. Доктор права Яґеллонського університету (Краків, 1918). Закінчив Станіславську гімназію, юридичний факультет Віденського університету (1913), географічний факультет Самаркандського учительського інституту (Узбекистан, 1941). Від 1910 — у редакції газети «Громадський голос», згодом у бібліотеці НТШ; 1913–18 — редактор журналу «Шляхи», 1919 — газети «Народ». Член Української радикальної партії (1908–18), двічі був заарештований (1910 і 1912). Воєнний кореспондент газети «Свобода» (1916–18), у якій висвітлював участь УСС у війні; учасник Визвольних змагань 1917–21 у лавах УСС і УГА. 1920 в складі Червоної УГА виїхав до УСРР, де вступив до КП(б)У. Викладав у Камʼянець-Подільському ІНО (нині Хмельницька обл.; 1921–24), Київському сільськогосподарському і художньому інститутах, очолював Київський історичний музей (1924–29), був старим науковим співробітником Інституту літератури ВУАН і директор музею Т. Шевченка при ньому (Харків, 1930–33). Член письменницької організації «Західна Україна». 31 серпня 1933 заарештований, засуджений до 5 років таборів, в увʼязненні працював на будівництві Біломорканалу. Після реабілітації 1946 учителював на Станіславщині (1948–56). Передав 1956 ІМФЕ (Львів) 6 зошитів записів народних пісень. Від 1957 мешкав у Львові, де упорядковував архів родини. Автор праць про творчість Т. Шевченка, Ю. Федьковича (кн. «Осип Юрій Федькович», К., 1929), В. Атаманюка, Марка Черемшини (у журналі «Західна Україна», 1927, № 1; «Життя і революція», 1927, № 9), Д. Рудика, І. Франка («Світогляд Івана Франка: [Реферат]», Л., 1916; «Іван Франко як публіцист», К., 1918; «Перша повість І. Франка», Х., 1923), спогадів про В. Стефаника, Г. Хоткевича, І. Цепка, фольклорних записів («Коломийки», К., 1939), книжкових оглядів.