Золочів

Визначення і загальна характеристика

ЗО́ЛОЧІВ — місто Золочівського ра­йону Львівської області, райцентр. Знаходиться на лівому березі р. Золочівка (притока Зх. Бугу), за 66 км від Львова. Площа 9 км². Насел. 23 406 осіб (2001, складає 100,8 % до 1989): українців — 94,2 %, росіян — 4,3 %, поляків — 0,7 %, білорусів — 0,4 %. Залізнична станція. На місці сучас. З. до 13 ст. знаходилося м. Радече, яке зруйнували монголо-татари. Тут виявлено похова­н­ня 1-ї пол. 2 тис. до н. е. та поч. ран­нього заліза (13–12 ст. до н. е.), могильник висоц. культури (див. Золочів). Вперше згадується у писем. джерелах 1427. Зручне роз­ташува­н­ня на пере­хресті торг. шляхів (з коломий. і долин. солеварень на Волинь і Литву, а також у напрямку Львів–Броди–Тернопіль) сприяло швидкому становлен­ню як важливого торг. центру Зх. Поді­л­ля (за нар. пере­казами на­зване З. тому, що тут «злучалися» торг. шляхи). 1523 З. на­дано Маґдебур. право. 1634 батько майбут. короля Яна ІІІ Собеського збудував тут замок. У 18 ст. замком володіли родини польс. магнатів Радзивіл­лів, Сапегів, на поч. 19 ст. — Комарницькі. На­прикінці 19 ст. націоналіз. австр. урядом і пере­творений на тюрму (зберігав цей статус до 1954; у 1939–41 — одна з катівень НКВС на Зх. Україні, місце страти сотень укр. патріотів; нині музей-заповід­ник «Золочівський замок»). 1648 та 1655 через місто проходили війська Б. Хмельницького. Після 1-го поділу Польщі 1772 — у межах кордонів Австрії (від 1867 — Австро-Угорщина). У 18 ст. у місті споруджено тартак, цегельню, скляну гуту, низку гуралень, шахту з видобутку мармуру. Від 1782 — центр округи. 1785 у З. та його околицях проживало 5337 осіб, було 922 будинки. 1871 введено в дію залізницю, що зʼ­єд­нала З. зі Львовом. 1900 тут мешкало 12 тис. осіб. Після роз­паду Австро-Угорщини 1918 — у складі ЗУНР, 1919–39 — Польщі, від 1939 — УРСР. Під час нім.-фашист. окупації (29 червня 1941 — 18 липня 1944) місто за­знало знач. збитків. Гітлерівці вивезли до Німеч­чини устаткува­н­ня шкірзаводу, мʼясокомбінату. До серед. 1950-х рр. діяло під­пі­л­ля ОУН–УПА. Осн. під­приємства: ВАТи — «Золочів. радіозавод», «Золочівбуд», ТОВ «ГрафоПак». У З. — 4 заг.-осв. школи, екон. ліцей, коледж, ДЮСШ, Центр дит. та юнац. творчості; центр. рай. лікарня; рай. Нар. дім, центр. рай. б-ка, муз. школа; готель; від­діл. 5-ти банків. Функціонують хор. капела «Опі­л­ля», капела бандуристок «Червона калина», гурт «Січ». Виходить г. «Народне слово». Серед ін. памʼяток архітектури — будинок убогих (поч. 15 ст.), Свято-Воскресен. церква та дзвіниця (1624–27), Свято-Микол. церква та дзвіниця (кін. 16 ст., пере­будовано 1765), костел з келіями (1731–33). Діє Золочівський монастир Вознесі­н­ня Господа нашого Ісуса Христа. Встановлено памʼятники Т. Шевченку, М. Шашкевичу, В. Чорноволу, О. Пушкіну, борцям за волю України, мемор. дошки І. Франку та Р. Кравчуку. Серед видат. уродженців — археолог, академік Польс. АН В. Деметрикевич, хімік, дійс. чл. НТШ Я. Заліпський, амер. хімік, чл. АН США Р. Гоф­фман, польс. історик Ф. Папе, фізик І. Іжнін, політолог, соціолог В. Буцевицький, лікарі гістолог К. Волков, гематолог В. Логінський, брати політ. діяч, дипломат Василь та право­знавець Юрій Панейки; письмен­ники О. Барчинський, В. Герасимович, Б. Гошовський, Б. Нижанківський, євр. поет Н.-Ґ. Імбер; ветеринар, громад. діяч С. Барчинський, громад.-політ. діяч І. Лизанівський; художники М. Іванців, В. Луцик, килимарниця Л. Бабʼяк; композитор, спів­ак В. Балтарович, скрипаль, диригент, засл. діяч мистецтв України С. Бурко, брати диригенти засл. діячі мистецтв України Володимир та Юрій Курачі, бандуристка, спів­ачка, засл. арт. УРСР Н. Хома. У місті жили математик, дійс. чл. НТШ В. Левицький, письмен­ник С. Тудор. 1911 З. від­відав І. Франко, в актовому залі Нар. дому він прочитав свою поему «Мойсей» (на будівлі встановлено мемор. дошку).

Літ.: Бєлінський М. Я. Золочів: Істор.-крає­знав. нарис. Л., 1966; Болюбаш В. Золочівщина. Її минуле і сучасне. Нью-Йорк; Торонто; Канбер­ра, 1982; Гупало Н. Золочів. Легенди і дійсність. Золочів, 1992; Харевічова Л. Історія міста Золочева. Золочів, 1995; Шашкевичів край — Золочівщина: історико-культурні нариси. Л., 2007.

С. Я. Швець

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю