Еволюціонізм

Визначення і загальна характеристика

ЕВОЛЮЦІОНІ́ЗМ (від еволюція) — напрям у соціокультурній антропології, етнології та етнографії; теорія роз­витку людства від простих форм соціальних організацій первісних колективів до сучасних складних су­спільних організмів, від примітивних матеріально-культурних засад усього спектра жит­тєзабезпече­н­ня до цілісних соціальних, матеріальних, духовних систем. Методологічна увага Е. зосереджена на по­ступальності роз­витку культури в її діахронії та динаміці, етнокультурній цілості як фундаментальної основи роз­витку людської цивілізації, причому роз­глядають еволюцію окремих елементів культури, сфер її побутува­н­ня. Еволюціоністи ви­вчали культуру на макро- та мікроеволюційному рівнях (загальнолюдське, етнічне й часткове). Вважалося, що всім явищам на різних історичних етапах властиві однотипні вияви, роз­виток яких закладено у початковій стадії. У 18 ст. Ш.-Л. де Монтескʼє за­пропонував три­ступеневу еволюційну схему: мисливство–скотарство–цивілізація. Як наукова школа Е. сформувався у 19 ст.; засновники — Е.-Б. Тейлор, Л.-Г. Морґан та Г. Спенсер.

Еволюціоністична концепція, наголошуючи на культурній спільності людства, перед­бачала єдиний вектор роз­витку, який формувався послідовністю культурно-історичних епох. Історія культури людства — спільний еволюційний процес, єдиний шлях, яким повин­ні пройти всі народи. У рамках Е. прийнято концепцію еволюції Г. Спенсера, за якою зміна культурних феноменів є незворотним процесом. Людську культуру в цих межах роз­глядають як сукупність процесів адаптації людей до природного оточе­н­ня, яка чітко простежується упродовж існува­н­ня Е., особливо у сучасних. екол.-антропологічних та культурно-матеріалістичних дослідже­н­нях. На­прикінці 19 — на поч. 20 ст. Е. був чи не єдиною універсальною теорією для поясне­н­ня соціокультурних явищ і процесів. На поч. 20 ст. зафіксовано чимало фактів, що не під­лягали еволюціоністичній інтер­претації; Е. втратив науковий авторитет і був витіснений функціоналізмом. У серед. 20 ст. ідеї Е. почали від­роджуватися й були присвячені встановлен­ню аналогій, звʼязків між біо­логічною та культурною еволюціями. Неоеволюціонізм охопив увесь спектр теоретичних орієнтацій, повʼязаних із ви­вче­н­ням необхідних змін у стосунках людини й оточе­н­ня, і роз­глядав су­спільний роз­виток як історично закономірний. На шляху методологічного. становле­н­ня й утвердже­н­ня основних наукових позицій були присутні етапи формува­н­ня теорії класичного Е., зʼявилися нові версії еволюційного потоку з комплексним теоретичним під­ходом (за­стосува­н­ня істор.-порівняльного, структурно-фундаментального, типологічного методів тощо).

Серед головних засад еволюційної теорії — віра в по­ступальність і про­гресивність людського інтелектуального роз­витку. Ви­окремлюють однолінійний, універсальний та багатолінійний напрями роз­витку наук. Е. У 19 ст. панував однолінійний Е., який ви­вчав реальні культури, проводячи паралелі між біо­логічною і культурною еволюціями, базувався на роз­поділі їхніх артефактів за ступенем універсальної еволюц. послідовності. Універсальному Е. притаман­ний інтерес до культури загалом. Його ідея полягає у виявлен­ні глобальних змін, які формуються на основі роз­витку. Ці два напрями від­різняються предметом дослідже­н­ня. Багатолінійний Е. (або неоеволюціонізм), ідею якого висунув Ю. Стюард, пояснює причини схожості між культурами їхньою паралельною тотожністю, ви­вчає по­вторювані причин­но-наслідкові від­носини в окремих культурних традиціях. До основних ідей теорії соціальної Е. належать без­перервність, незворотність та прямолінійність су­спільного роз­витку. Характерна риса теорії Е. — європоцентризм.

Головними теоретиками Е. вважають Г. Спенсера, Л.-Г. Морґана, Е.-Б. Тейлора, К. Маркса і Ф. Енгельса, які за­пропонували власні концепції еволюції людства. Г. Спенсер у праці «The study of sociology» («Основи соціології», Нью-Йорк, 1896) уподібнював людську культуру до біо­логічного організму, порівнюючи виробництво з системою харчува­н­ня, торгівлю — з роз­подільчою, а державу — з регулятивною системами. Е.-Б. Тейлор класифікував культури пере­важно на основі їхніх релігійних систем (анімізм, тотемізм, політеїзм тощо), роз­глядаючи їх як етапи еволюціоністичного роз­витку, вершиною якого став монотеїзм (насамперед християнство). Л.-Г. Морґан у праці «Anicient society» («Стародавнє су­спільство», Гарвард, 1965, спів­авт.) зосередив увагу на всіх культурах, що пере­бувають на різних стадіях — дикунство, варварство, цивілізація. Перший етап охоплював обʼ­єд­на­н­ня мисливців та збирачів, другий — неписемних землеробів і тварин­ників, третій — тогочасні народи Європи з їхніми роз­виненими формами виробництва, соціальними й політичними ін­ституціями. Пред­ставниками еволюціоністичних концепцій культурного роз­витку є Дж. Фрезер (Велика Британія), А. Бастіан і Ю. Ліп­перт (Німеч­чина), Ш. Лєтурно (Франція), Ю. Стюард, Л. Байт та Дж. Мердок (США).

За принципом еволюціоністичної культурологічної парадигми побудовано шкільний курс історії: існува­н­ня людства поділено на етапи давньої, середньовічної, нової та новітньої історій, у яких кожний на­ступний період роз­глядають про­гресивнішим від­носно попереднього, а також здебільшого сформовано екс­позиції музеїв. У еволюціоністичній теорії роз­роблено кілька напрямів за ви­значальними компонентами у сфері роз­витку традиційної культури: культурно-історичний (Л.-Г. Морґан, Г. Спенсер, Е.-Б. Тейлор), соціологічний (С. Дюркгайм), біо­логічний (А. Бастіан) і гео­графічний (Й.-Я. Бхаофен).

В українській історичній науці прихильником Е. був І. Франко, який виклав свої еволюційні ідеї у праці «Мислі о еволюції в історії людськости» (1881) та «Що таке по­ступ?» (1903). Він за­значив, що матеріалістичне ро­зумі­н­ня історії, яке в марксизмі проголошено одним з найбільших наукових від­крит­тів, зроблених на основі діалектичного методу, не що інше, як вдало складена схема еволюції людства. На­прикінці 19 ст. соціальний Е. втратив провід­ні позиції в су­спільних науках.

Літ.: L. A. White. The Science of Culture: A Study of Man and Civilization. New York, 1949; J. Steward Theory of Culture Change: The Methodology of Multilinear Evolution. Urbana, 1955; Бромлей Ю. В. Очерки теории этноса. Москва, 1983; S. Sanderson. Social evolutionism: a critical history. Cambridge, 1990; Тиводар М. Етнологія. Ужгород, 1998; Павленко Ю. Історія світової цивілізації. К., 2001; Історія світової культури. К., 2003.

С. П. Павлюк

Завантажити статтю