Дитяче мовлення
ДИТЯ́ЧЕ МО́ВЛЕННЯ — специфічний прояв мовленнєвої діяльності дитини переважно на перших етапах появи мовлення. Це мова дітей віком прибл. від 16–20-ти місяців до 4–5-ти р. Відсутність чітких хронол. меж спричинена наявністю низки факторів, зокрема біологічного (пов’язаний з успадкованою здатністю до мовної діяльності) й когнітивного (визначається особливостями пізнав. процесу дитини; це вербал. реакція дитини на звуки навколиш. середовища). Важливими чинниками впливу є також соціолінгвал. та етнокультурне середовища. Індивід. фактор теж є джерелом відмінностей у лінгвал. розвитку. Засвоєння мовної системи нерівномірне й непоступове; супроводжується як швидким прогресом засвоєння норматив. форм, так і появою специфічно дит. форм, нерідко на місці тих, які вживалися правильно. Початки мовлення з’являються у віці до одного року. Засвоєння мовної системи триває до 5–6-ти р. і пізніше. Найважливіші процеси розвитку Д. м. припадають на період від 20-ти місяців до 3-х р. із хронол. відхиленнями (2–4 місяці у той чи ін. бік). Найперше мовлення (6–9 місяців) — переважно окремі ланцюжки звуків, часто редупліковані, а також псевдослова — звукові комплекси, позбавлені будь-якого значення. У 10–12 місяців до вокалізацій поступово додаються ще нечисленні слова-речення. Цей підготов. етап засвоєння мови на рівні фонетики змінюється наступ. періодом тривалістю 6–8 місяців (12–20 місяців), позначеним появою дит. слів з особливою структурою (переважно двоскладових з повною чи частковою редуплікацією, напр.: укр. «баба», «тато», «цяця»), просодич. несемантизов. елементів («це», «то») та звуконаслідувань. Слова ще не виокремлюються як номінативні одиниці, а входять до складу однослів. речень (слів-речень, голофраз). Із ними пов’язані перші помітні кроки актив. мовленнєвої діяльності дитини, які виконують важливі для соціалізації дитини функції: прагматичну (дитина використовує слова-речення для привернення уваги дорослого з метою отримати бажану річ), фатичну (для підтримання контакту з оточуючими), емоц.-експресивну (дитина отримує задоволення від говоріння) тощо. Найпомітнішими для оточуючих є фонет. невправність дитини, пов’язана з фізіол. особливостями формування артикуляц. апарата, що змушує дитину шукати заміни важких для неї звуків. Від 16-ти місяців настає тривалий період використання однослів. речення. Формально слова-речення нагадують номінативні та наказ. речення, в яких слова представлені застиглими формами (напр., укр. «дай», «дать», «дам» — у значенні «дай»), але без вираження грамат. значень цих форм. Наступні півроку відзначаються швидким зростанням лексики. Прибл. від 2-х р. дитина вступає в період дво- та трислів. речень, з чим пов’язано появу перших грамат. форм. Він коротший за період однослівних і часто характеризується стрімким зростанням словника дитини, що позначають терміном «словник. вибух». У 3 р. дитина засвоює в гол. рисах граматику, після цього відбувається уточнення вживання парадигм окремих слів. Значно посилюється словотворча активність та увага до семантики слів, особливо після 2,5 р., досягаючи піку в 3,5–5 р. Надалі через засвоєння мовних норм словотворчість скорочується, а у 6 р. її роль стає незначною. Розширюється коло питал. речень, зростає їх частотність. Дитина стає актив. чл. мовної інтеракції з дорослими.
Наукові дослідження з Д. м. започатковано у 19 ст. Тоді вийшов перший словник мови дитини Ч. Дарвіна. У 1920–30-х рр. почалося інтенсивне вивчення розвитку мовлення дитини. «Колискою» Д. м. як окремого напряму дослідж. стала психологія (Л. Виготський, О. Леонтьєв, О. Лурія, Д. Ельконін, О. Запорожець, Ф. Сохін, Ж. Піаже). Лінгвіст. вивчення Д. м. здійснювали І. Бодуен де Куртене, О. Єсперсен, Р. Якобсон, О. Гвоздєв, А. Хомський. Виділення Д. м. у самост. галузь спонукало дослідників до створення 1970 Міжнар. асоц. з вивчення дит. мови. Прикмет. рисою ниніш. етапу розвитку дослідж. з Д. м. є включення до аналізу поряд з індоєвропейськими інших типологічно відмінних мов (Д. Слобін, В. Дресслер), а також створення електрон. бази даних Д. м. різних мов світу.
В Україні вивчення Д. м., як і в європ. науці, почалося у серед. 19 ст. й було викликане потребою добору лексики для новостворюваних україномов. букварів (О. Потебня, Л. Ященко, І. Новицький). Пізніше проблематики Д. м. торкався Л. Булаховський з погляду походження мови, шляхів істор. розвитку мов, співвідношення навч. і самост. діяльності дитини в процесі засвоєння мови та як соц. чинника виникнення змін у фонетиці, лексиці, семантиці. Укр. студії з Д. м. у 20 ст. спрямовані на практику удосконалення мовної діяльності дошкільників (А. Богуш, Н. Дзюбишина-Мельник), на системне вивчення засвоєння грамат. будови дітьми в ранньому онтогенезі на базі електрон. корпусу даних спонтан. мовлення дітей раннього віку (1,5–3 р.) в умовах природ. контактування з дорослими (Т. Линник).
Рекомендована література
- Ященко Л. О детском языке // Основа. 1861. № 8;
- Новицкий И. Еще о детских словах // Там само. 1862. № 9;
- Пиаже Ж. Речь и мышление ребенка / Пер. с франц. Москва; Ленинград, 1932;
- Эльконин Д. Б. Развитие речи в дошкольном возрасте. Москва, 1958;
- Гвоздев А. Н. Вопросы изучения детской речи. Москва, 1961;
- Развитие речи детей дошкольного возраста. Москва, 1979;
- D. I. Slobin. The Crosslinguistic Study of Language Acquisition. Vol. 1–5. London, 1985–97;
- W. U. Dressler. Studies in Pre- and Protomorphology. Wien, 1997 (співавтор); Ушакова О. С. Развитие речи дошкольников. Москва, 2001;
- Линник Т. Г. Мотивованість мовного знака в ранньому онтогенезі // Мовознавство. 2001. № 6.
Завантажити статтю
