Гобелен

Визначення і загальна характеристика

ГОБЕЛЕ́Н (франц. gobelin, від прі­звища Gobelins) — ви­тканий ручним способом килим-картина; складний, поліфункціональний твір художнього ткацтва. Слово «Г.» походить від назви франц. королів. мануфактури, засн. 1662 у Парижі на базі килимової майстерні та фарбарні родини Ґобеленів. Однак ткац. вироби типу Г. або шпалер ві­домі ще в антич. світі, у Греції та Римі. Копти (перші ст. н. е., Єгипет) прикрашали свій одяг невеличкими гобеленовими вставками з реалістично потрактов. зображе­н­нями людей, тварин, квітів тощо. Вироб-во Г. у Європі ві­доме від 12 ст. Особливого пошире­н­ня набуло у Фландрії і Франції. Роз­квіт Г. припадає на 17–18 ст. Великі серії Г. на реліг. сюжети й теми з лицар. романів та з життя королів виготовляли часто за малюнками ві­домих художників Ш. Лебрена, Ф. Буше, Ш. Куайпеля, Ж.-Б. Удрі, Н. Пʼєрі, Ванлоо та ін. За технікою викона­н­ня роз­різняють ви­ткані на горизонтальному (баслісі) та найкращі і найдорожчі — на вертикальному (готлісі) вер­статах. Для основи використовували вовняні, лляні чи конопляні нитки, для пі­тка­н­ня — вовняні, натурал. шовк, золоті та срібні нитки. Зразком для ткача служив картон, мальов. фарбами в натурал. величину виробу, котрий під­кладали під основу вер­стата. Вовняне пі­тка­н­ня пере­плітало нитки основи, повністю закриваючи їх з обох сторін. Рисунок ткався не на всю ширину виробу, а лише в межах окремого кольору. Техніка Г. перед­бачає викона­н­ня виробу зі зворот. сторони. Нитки пі­тка­н­ня після закінче­н­ня елемента узору часом обтинали й завʼязували, а іноді сплітали у ви­гляді своєрід. ланцюжків. Обрізані кінці нитки пі­тка­н­ня надавали зворот. стороні Г. легкої ворсистості, тоді як лицьова мала рельєфну зубчастість. У класич. Г. кількість від­тінків ниток пі­тка­н­ня становила десятки тисяч. Цінна колекція зх.-європ. Г. зберігається в Ермітажі (С.-Петербург). Вироб-во Г. у Росії роз­почалося у 1-й пол. 18 ст. 1717 у С.-Петербурзі засн. гобеленову (шпалерну) мануфактуру (про­існувала до 1859), одним з перших творів якої був Г. «Полтавська битва», ви­тканий за картоном Л. Каравана (зберігається в Ермітажі). Є припуще­н­ня, що в Україні Г. почали ткати від 1659. Їх виробляли на Бродів. мануфактурі. Давні Г. в Україні називали опонами, коберцями, диванами, тапетіями, пері­строматами; ткали тут шовковими, золотими і сріб. нитками. Знач. роз­виток Г. в Україні припадає на 18 — 1-у пол. 19 ст. Ві­дома мануфактура Г. київ. стольника Олізара (знаходилася на Волині, 1-а пол. 18 ст.). Два фрагменти Г. цієї мануфактури зберігаються у МЕХП. За характером викона­н­ня й худож. трактува­н­ням ці Г. на­ближаються до нар. килимів. У 18 — 1-й пол. 19 ст. виробництво Г. було поширене на Лів­обереж­жі України в поміщиц. майстернях (т. зв. панські килими). Сцени роз­ваг, полюва­н­ня, прогулянок — типові для цих Г. (цінна колекція таких Г. є у Полтав. крає­знав. музеї). Давні Г., ви­ткані в Україні, на від­міну від зх.-європ., зокрема французьких, від­значаються під­вищеною декоративністю, контрастнішим колір. зі­ставле­н­ням, узагальне­н­ням форм зображуваного, звуже­н­ням тонал. гами й вираз. звʼязком з традиціями нар. ткацтва. На­прикінці 19 ст. мистецтво Г. занепало. Вироб-во цих творів, що було повʼязане перед­усім із дармовою працею кріпаків, котрі ткали Г. у поміщиц. мануфактурах, після від­міни кріпос. права різко скоротилося. Від­родже­н­ня Г. від­булося у 1920–30-х рр. У 30-і рр. у галузі Г. успішно працювали Д. Шавикін, М. Дерегус, В. Овчин­ников, М. Рокицький, Г. Падалка, В. Касіян та ін. За проектами художників Г. виконували кращі ткалі тих років: П. Власенко, Н. Вовк, Я. Дяченко, М. Щур, К. Лісова, Н. Кисіль, К. Чеверденко, П. Іванець, М. Вульга, М. Пономаренко, Т. Іваницька, Г. Малиш та ін. У більшості Г. цього часу, хоча й виконано їх у ручній техніці нар. гладенького килима, стилістично знач. мірою імітовано твори станк. живопису, кольор. графіки. Ця риса притаман­на укр. Г. і в перше повоєн­не десятиріч­чя. На­прикінці 50 — на поч. 60-х рр. в укр. гобелен. мистецтві значно роз­ширився темат. діапазон, збагатилися засоби образ. мови. Художники звернулися до узагальненості форми, площин­ності трактува­н­ня, почали приділяти увагу синтезу Г. з архіт. середовищем. У тех. виконан­ні Г. поряд із викори­ста­н­ням різноманіт. засобів нар. ткацтва стали за­стосовувати вільнішу систему пере­плетень, вводити ажур, аплікацію, колаж. Традиц. текс­тил. матеріали доповнювали новими — штуч. і синтетичними, в структуру тканин почали вводити метал. нитки, шнур тощо. Першими на шлях оновле­н­ня мистецтва Г. стали випускники Львів. ін­ституту прикладного та декоративного мистецтва І. та М. Литовченки, Є. Фащенко, Е. Медвецька-Лутак, М. Токар, Н. Паук. В остан­ні роки у галузі укр. Г. активно працюють також В. Прядка, М. Білас, О. та Ю. Кизимови, Л. Жоголь, В. Федько, Т. і Л. Дмитренки, О. Крипʼякевич, О. Риботицька, О. Куца, І. Вин­ницька та ін. Популярності набуває міні-гобелен (0,01–0,04 м²), в якому працюють Д. Наумко, Д. Завʼялова, Н. Борисенко, В. Роєнко, Н. Дяченко-Забашта, М. Базак, В. Коротенко, Б. Козловський.

Літ.: Бирюкова Н. Французские шпалеры ХV–ХХ вв. в со­брании Эрмитажа. Ленин­град, 1974; Гас­санова Н. Гобелен в сучасній архітектурі // ОМ. 1974. № 1; Кусько Г. Д. Біля джерел українського гобелена // Жовтень. 1985. № 11.

Я. П. Запаско

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю