Галичина дивізія
«ГАЛИЧИНА́» дивізія — військова формація у складі німецьких збройних сил періоду Другої світової війни, до якої набирали галицьких українців. Назва і підпорядкування дивізії змінювалися: на час організації набору (весна–літо 1943) — «СС стрілецька дивізія Галичина», або «Галицька дивізія»; у січні 1944 — «14 — СС добровольча дивізія Галичина»; після переформування в серпні 1944 — «14-а гренадерська дивізія зброї СС (Галицька № 1)»; від листопада 1944 — «14-а гренадерська дивізія зброї СС (Українська № 1)»; після складання 25 квітня 1945 присяги на вірність українського народу перед представниками Українського національного комітету — 1-а Українська дивізія Української національної армії. Однак повного завершення «українізації» дивізії, у складі якої на той час налічували 11 % німецького персоналу, не сталося у звʼязку з капітуляцією Німеччини. З цієї ж причини не перебрав командування формацією від бриґаденфюрера СС Ф. Фрайтаґа генерал-хорунжий М. Крат.
Тривалий час ініціативи частини українських антикомуністичних діячів, спрямовані на створення військового зʼєднання, яке б разом з німецькою армією боролося на фронті проти радянської армії, німецька влада відкидала. Однак навесні 1943 окупаційна адміністрація на теренах райхскомісаріату «Україна» приступила до організації «Українського визвольного війська» на зразок «Русской освободительной армии» генерала А. Власова, до складу яких набирали осіб різних національностей. Водночас за клопотанням губернатора дистрикту «Галичина» О. Вехтера, який пішов назустріч побажанням українських громадських діячів Східної Галичини, райхсфюрер СС Г. Гіммлер згодився на формування дивізії СС з когорти галицьких українців. 28 квітня 1943 у Львові відбулося урочисте офіційне проголошення формування дивізії. Для набору, духовно-культурної та соціальної опіки її вояків та їхніх родин створювалася Військова управа (ВУ) як допоміжний орган при губернаторові дистрикту «Галичина». Почесною головою ВУ обрали колишнього військового діяча ЗУНР генерала УГА В. Курмановича, головою — представника німецької адміністрації А. Бізанца, колишнього старшину УГА. Від грудня 1943 ВУ видавала часопис «До перемоги», від січня 1945 — «До бою».
На території Східної Галичини діяло близько 50-ти окружних та повітових уповноважених, яким допомагали місцеві органи Українського центрального комітету. Набір до дивізії йшов досить швидкими темпами і спершу проходив за урочистих обставин, хоча ОУН(б) і УПА виступали рішуче проти вступу українців до дивізії. 30 жовтня 1943 на засіданні ВУ були підбиті підсумки вербувальної кампанії: зголосилося до вступу в дивізію понад 82 тис. осіб, пройшли медичні обстеження — 25,6 тис., одержали виклик на зарахування — 19 тис., зʼявилося — 13,2 тис., направлено у вишкільні табори — 11 578 осіб, що було менше штатної чисельності піхотної дивізії СС. Основний рекрутський вишкіл проходив у таборах Гайделяґер і Нойгаммер, згодом різні категорії вояків були направлені на фахові вишколи й підстаршинські школи вермахту й військ СС у Чехії, Франції, Нідерландах. За штатним розписом дивізія мала у своєму складі три піхотні полки (№ 29, 30, 31), гарматний полк; батальйони: фузілерний, звʼязку, саперний; дивізіони: протитанковий, зенітний; спеціальні частини, запасний вишкільний полк (разом близько 16 тис. вояків). Командиром було призначено бриґаденфюрера CС Ф. Фрайтаґа, начальника штабу — майора В.-Д. Гайке. Старшинські і підстаршинські посади займали переважно німці, в ланці нижче батальйону були й українці. Командною визнавалася галицька (українська), наказовою — німецька мови. Разом із полками № 1–3 (29, 30, 31) формувалися й полки № 4– 8, які називалися поліційними й були включені у формування, що мало назву «Добровольча СC поліційна дивізія “Галичина”». Зокрема 4-й полк цієї формації в лютому 1944 діяв проти польських і радянських партизанів у районі Золочів– Радехів–Збараж. Це ж стосується т. зв. Бойової групи Баєрсдорфа (2 тис. вояків), яка у березні 1944 вела боротьбу з партизанами у районі Чесанів–Любачів–Замостя–Тарногрод.
Вояки дивізії присягалися на вірність ідеалам боротьби проти більшовизму, прагнучи визволення українського народу та своєї батьківщини. Водночас умови присяги вимагали від них і безумовного послуху Верховному головнокомандувачу німецьких збройних сил А. Гітлеру. На відміну від інших формацій військ СС, на комірах і рукавах уніформи вояків дивізії «Галичина» замість срібних блискавок давньонімецького бога Тора були традиційні галицькі емблеми: срібний лев на чорному тлі й жовтий лев на синьому тлі. Після боїв на радянсько-німецькому фронті під Бродами (17–22 липня 1944, див. Львівсько-Сандомирська наступальна операція) дивізія «Галичина» внаслідок важких втрат відведена на відпочинок і переформування. У цей період частина її вояків (до 4-х тис. осіб) перейшла до лав УПА. У вересні — грудні 1944 дивізія вела боротьбу проти радянських і місцевих партизан у Словаччині, де теж були випадки переходу окремих груп вояків як до УПА, так і до словацьких партизан. У січні–березні 1945 дивізія воювала проти югославських партизан у Словенії, у квітні 1945 — зайняла оборону в районі міста Ґрац (Австрія). Після капітуляції Німеччини більша частина 1-ї Української дивізії Української національної армії була інтернована в Італії, частина — в Австрії. Всупереч вимогам уряду СРСР передати її особовий склад, інтерновані вояки дивізії були вивезені до Великої Британії, а 1947 — звільнені з таборів. 1949 у місті Новий Ульм (Німеччина) засновано Братство колишніх вояків 1-ї Української дивізії Української національної армії.
