ВАШЕ́ТКО Микола Панфилович (25. 01(06. 02). 1880, м. Стародуб Черніг. губ., нині Брян. обл., РФ, за ін. даними — с. Миколаївка, нині Борзнян. р-ну Черніг. обл. — 06. 09. 1960, Київ) — лікар-патофізіолог, діяч українського національного руху. Доктор медицини (1913), проф. Заслужений діяч науки УРСР (1960). Закін. Університет св. Володимира у Києві (1908). Працював лікарем клін.-судового від­ділу Київ. військ. шпиталю, одночасно за­ймався н.-д. діяльністю під керівництвом В. Ліндемана. Один із перших чл. Мед. секції УНТ (1910), автор доповід­ей і праць у галузі медицини українською мовою. Під час 1-ї світової війни працював військ. лікарем, брав активну участь у становлен­ні укр. лікар. організацій, був секр. комісії з під­готовки 2-го Всеукр. зʼ­їзду лікарів. Від 1918 — у Київ. мед. ін­ституті: професор кафедри заг. патології, на якій вперше почав викладати українською мовою, від 1922 — завідувач кафедри патофізіології, водночас у 1920–24 очолював каф. фармакології. У 1931 ре­прес. і звільн. з Ін­ституту; згодом висланий у м. Сталіно (нині Донецьк), де заснував і очолював каф. патофізіології у мед. ін­ституті. 1936 повернувся до Києва, працював завідувач кафедри патофізіології Київ. вет. ін­ституту. Ред. ж. «Українські медичні вісті» (від 1929). Під час 2-ї світової війни — на каф. патофізіології Мед. ін­ституту, від­критого лікарями і науковцями в окупованому Києві. Після звільне­н­ня Києва В. звинувач. у спів­праці з німцями, до викладац. і наук. роботи не допускався. Його наук. праці в УРСР були вилучені з б-к. Засн. укр. наук. школи патофізіологів. Досліджував патологію нирок і сечо­утворе­н­ня, токсикози, роль нерв. системи в регуляції обмін. процесів, значе­н­ня мікро­елементів.