Відень

Визначення і загальна характеристика

ВІ́ДЕНЬ (Wien) — столиця Австрії, центр федеральної землі Ві­день. Знаходиться на обох берегах р. Дунай. Площа 415 км². Насел. 1504,1 тис. осіб (2004). Гол. політ., культур. і пром. центр Австрії (1/3 промислу) і Сх. Європи загалом. Осідок багатьох між­нар. організацій, місто між­нар. кон­гресів, пере­говорів. У стародавні часи — кельт. поселе­н­ня, від 1 ст. — рим. військ. табір Віндобона, згодом захоплене бавар. племенами. Від серед. 12 ст. — резиденція австр. герцогів Бабенберґів, від 1282 — під владою Габсбурґів, столиця їхньої держави — Австр. ерцгерцогства, від 1804 — Австр. імперії, 1867–1918 — Австро-Угорщини, від 1918 — Австрії. З В. повʼязаний «золотий вік» музики (18–19 ст.). У В. є Університет, муз. академія, АМ, опера, філармонія. Серед архіт. памʼяток — церкви св. Ру­прехта (11 ст.), Капуцинів (1632), кафедрал. собори св. Стефана (12 ст.), св. Карла Боромея (1716–37), палац Габсбурґів Гофбурґ (кін. 13 ст.), Шьонбрунн (1696–1701). До 1772 звʼязки українців з В. були спорадичні: торг. від­носини за княжих часів, від 16 ст. деякі українці навч. в Університеті, зокрема полеміст із Закарпа­т­тя М. Андрел­ла; 1683 козаки під проводом геть­мана С. Куницького брали участь у битві з турками під В., героєм визволе­н­ня міста з-під облоги став Ю. Кульчицький (на честь якого на­звано одну з вулиць В. і встановлено 1885 памʼятник). Після при­єд­на­н­ня до Австрії Галичини (1772) і Буковини (1774) зх. українці бл. 150 р. були в без­посередніх звʼязках із В. як столич. центром монархії Габсбурґів. Тут пере­бували сотні укр. студентів, а також готувалися перші кадри укр. греко-катол. духівництва й буковин. інтелігенції. 1775 Марія-Терезія і Йосиф ІІ заснували духовну семінарію для вихова­н­ня молодого кліру катол. сх. обряду і пере­дали їй колишній єзуїт. конвікт із церквою, пере­будованою за візант. обрядом, — так по­став перший Барбареум. Після його ліквідації (1784) засн. для укр. катол. громади парафію з церквою св. Варвари (під юрисдикцією Галицької митрополії до 1936), що стала осередком укр. колонії у В., а на деякий час і культур. центром українців-католиків Австро-Угор. імперії. Згодом засн. Центр. духов. греко-катол. семінар, де пере­січно навч. 50 студентів (діяв до 1892). З часом число укр. студентів у В. дедалі більшало, стали при­їздити світські студенти; 1868 засн. перше укр. студент. товариство «Січ». У Віден. університеті під керівництвом славістів Ф. Міклошича і В. Яґича навч., зокрема, укр. філологи М. Осадца, О. Огоновський, С. Смаль-Стоцький; у В. Яґича захистив доктор. дис. І. Франко (1893); також тут студіювали хімік І. Горбачевський, фізик І. Пулюй. Високі пости в австр. уряді за­ймали А. Вітошинський, М. Гарасимович, А. Дольницький, Р. Залозецький, О. Каранович, І. Копистянський, В. Михальський, Ю. Романчук. 1900 Р. Сембратович видавав у В. місячник «X-Strahlen», а 1903–05, разом з послом В. Яворським, — перший укр. наук.-інформ. ж. «Ruthenischе Revue», продовже­н­ням якого стало «Ukrainische Rundschau» за ред. В. Кушніра (1906–14). У В. працював Я. Весоловський, референт укр. і рос. преси в МЗС Австро-Угорщини. Діяли робітн. товариство «Родина», Братство св. Варвари, Товариство земляків, «Українська бесіда». Перед 1-ю світ. війною укр. колонія налічувала до 3000 осіб. На поч. війни внаслідок окупації рос. військами Галичини й Буковини число українців у В. зросло до 15 000 осіб, і В. став на якийсь час осередком укр. політ. і культур. життя. Діяли Гол. укр. рада (пере­твор. 5 травня 1915 на Заг. укр. раду), Союз визволе­н­ня України, Бо­йова управа УСС, Укр. парламент. ре­презентація, ред. укр. ви­дань, пере­несених із Галичини й Буковини. Виходили часописи «Вісник Визволе­н­ня України», «Ukrainische Nachrichten» (1914–16), «Ukrainisches Korresspondenzblatt». 1917 мощі св. Йосафата Кунцевича пере­несено у В. до церкви св. Варвари. Після укладе­н­ня Берестей. миру у В. пере­бували посольства УНР (А. Яковлів, Г. Сидоренко), Української Держави (В. Липинський), а від кін. 1918 — також посольства ЗУНР (М. Василько, В. Сінґалевич) та УСРР (Ю. Коцюбинський). Коли сюди пере­їхав уряд ЗУНР з президентом Є. Петрушевичем, В. став 1920–23, нарівні з Прагою, гол. осередком укр. еміграції. У цей час по­стали «Єд­ність», «По­ступ», Укр. клуб, Союз укр. журналістів і письмен­ників та ін. 1920–21 засн. УВУ та Укр. соціол. ін­ститут (незабаром пере­ведені до Праги). Виходили політ. часописи «Український Прапор» (орган уряду ЗУНР), «Борітеся — Поборете!» (орган есерів з М. Грушевським на чолі), непартійна «Воля» (В. Піснячевського), соціаліст. «Боротьба» (С. Вітика), «Нова Доба» (В. Вин­ниченка), «Соборна Україна» (В. Вишиваного), «На пере­ломі» (за ред. Олександра Олеся), зб. «Хліборобська Україна» (В. Липинського); по­стала книгарня Т. Савули. Вид-ва «Дзвін», «Вернигора», «Дні­просоюз», «Земля», «Чайка» та ін. видали у В. багато під­ручників, белетристики й ін. У ВНЗах В. навч. бл. 400 укр. студентів. Після при­єд­на­н­ня 1923 Галичини до Польщі укр. еміграція повернулася в Зх. Україну, у В. пере­стала виходити укр. преса, зникли видавництва й більшість т-в, кількість українців зменшилася до 3–4 тис. (робітники, пенсіонери, дрібні урядовці, особи вільних професій). Від­тоді діяльність укр. колонії виявлялася пере­важно при нагоді свят, ювілеїв, акцій протесту (зокрема проти пацифікації Галичини, реліг. пере­слідувань у СРСР, голодомору в Україні, коли під проводом кардинала Т. Ін­ніцера утвор. Комітет допомоги голодуючим з пред­ставників усіх націй та вірови­знань). У В. від­бувся 28 січня — 3 березня 1929 Кон­грес укр. націоналістів, на якому створ. Організацію українських націоналістів під проводом Є. Коновальця. 1914–45 культурну діяльність у В. провадив письмен­ник О. Грицай. 1938, після анексії Австрії Німеч­чиною, ліквідовано всі 15 укр. т-в; замість них створ. філії Укр. нац. обʼ­єд­на­н­ня та Укр. установу довірʼя. Під час 2-ї світової війни кількість українців у В. збільшилася, особливо 1944, коли тут пере­бувало багато втікачів і тисячі вивезених на примусову працю з різних областей України (лише греко-катол. священиків пере­йшло через управлі­н­ня парафії св. Варвари 287 осіб). 1944 — на поч. 1945 у В. діяли пред­ставництво Українського центрального комітету, Укр. видавництво з Кракова, виходили «Краківські вісті». З приходом рад. армії (15 квітня 1945) частину українців репатріювали, деякі виїхали далі на Захід. Після укладе­н­ня 15 травня 1955 мирного договору між Австрією й СРСР В. знову став центром укр. організованого життя в Австрії. Тут осіли Укр. жін. союз Австрії (1958), Ко­ординац. рада укр. організацій Австрії (1967), Українське центральне допомогове обʼ­єд­на­н­ня Австрії (1965), культурне товариство «Буковина» та ін. Серед діячів цього періоду — В. Залозецький-Сас, Ю. Костюк, М. Іванович, С. Наклович, О. Жупник, Д. Рахліцький, С. Буш, І. Жупник. Донині у В. працює хор при церкві св. Варвари (1931–95 — під проводом А. Гнатишина) та церк. братство (голова І. Жупник). Від 1956 у Віден. опері з титулом «камерзінґерін» ви­ступала І. Маланюк, у 1990-х солісткою була укр. спів­ачка В. Лукʼянець.

1998 у В. за парафіял. статистикою мешкало 1400 українців, більшість з них, пере­важно молодь, знімчені. Донині обʼ­єд­навчим чин­ником українців у Австрії є церква св. Варвари, де проповід­ують і читають Євангеліє українською мовою; 1999 біля церкви від­крито памʼятник І. Франкові. Б-ки, архіви й музеї В. містять цінні матеріали для україно­знавчих дослідж., це, зокрема, Нац. бібліотека (укр. друки з Галичини й Буковини 1772–1918 і числен­ні мапи України), Універс. б-ка, славіст. і сх.-європ. семінари Університету, Музей нар. творчості, Держ. архів МВС та ін. Діє посольство України, активно роз­виваються політ., екон., культурні звʼязки між Україною та Австрією. 26 жовтня 1993 в Ін­ституті германістики при Віден. університеті від­крито мемор. дошку І. Франку. 1997 в Ін­ституті славістики Віден. університету від­крито курс україністики, серед. викл. — Ю. Бестерс-Ділґер, І. Мегела, М. Мозер, С. Симонек. Україно­знавчі студії проводять в Ін­ституті дослідж. Дунайського регіону (проф. Е. Бусек), в Ав­стрійському ін­ституті Східної і Пів­ден­но-східної Європи. Австр.-укр. товариство очолюють федерал. міністр В. Кліма та укр. діяч Б. Ямінський; виходять двомовні часописи «Österreichisch-Ukrainische Rundschau» («Ав­стрійсько-український огляд») та «Kijiv– Wien» («Київ–Ві­день»). У В. гастролюють укр. мист. групи, від­буваються ви­ставки укр. образотвор. мистецтва тощо.

Літ.: Німчук І. Українські памʼятки і традиції у Відні (ХІІІ–ХХ ст.) // Стара Україна. 1925. Ч. 6; Його ж. Українські могили у Відні // Там само. Ч. 11/12; Горникевич М. Церква св. Варвари у Відні. Л., 1929; Його ж. Griechisch-katholische Zentralplatze zu St. Barbara im Wien anlässlich des 150 jährigen Jubiläums ihres Bestehens. Wien, 1934; Назарко І. Роль козаків у протитурецькій кампанії під Від­нем 1683 р. в насвітлен­ні ватиканських документів. Мюнхен, 1969; Міщук Р. Українські письмен­ники у Відні: Джерело­знавчий і культурологічний аспект // Укр. література в Австрії, ав­стрійська — в Україні: Мат. між­нар. симпозіуму. К., 1994; Козирський В., Шендеровський В. Ві­день ушановує памʼять про видатних українців // ПУ: Історія та культура. 2005. № 1; S. Naklowicz. Ukrainians in Austria // Ukraine and Ukrainians throughout the World: A Demographic and Sociological Guide to the Homeland and Its Diaspora. Toronto; Buffalo; London, [Б. р.].

О. М. Горникевич, А. І. Жуковський

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю