Авіація

АВІА́ЦІЯ (франц. aviation, від лат. avis — птах) — 1) узагальнена назва літальних апаратів, важчих за повітря, при­значених для польотів у навколоземному повітряному просторі; 2) сукупність структур і організацій, що за­стосовують літальні апарати й мають аеро­дроми та техніку, що забезпечує польоти. Роз­різняють Авіацію цивільну й Авіацію військову. Перша поділяється на транс­порт­ну (для пере­везень пасажирів і вантажу) та авіацію, що за­стосовується в народному господарстві (на­приклад, у сільському господарстві для боротьби зі шкідниками, внесе­н­ня мінеральних добрив, дефоліації; при охороні лісів від пожеж; для на­гляду за магістральними нафто- та газо­проводами; при топо­графічному зніман­ні значних територій земної поверх­ні тощо). 

Перші теоретичні об­ґрунтува­н­ня літального апарата, важчого за повітря, зробив італійський учений Леонардо да Вінчі на початку 16 ст. 1 липня 1754 року російський учений М. Ломоносов продемонстрував модель гелікоптера зі спів­вісними гвинтами. Перші практичні роботи зі створе­н­ня без­моторних літальних апаратів, важчих за повітря, почалися у 2-й половині 19 ст. Піонерами в цій справі були французький моряк Ле Брі (у 1857–67 здійснив польоти на планері) та німецький інженер О. Лілієнталь (побудував і ви­пробував у 1891–96 кілька планерів). 1881 року в Росії морський офіцер О. Можайський отримав привілей (патент) на «повітряний снаряд, обладнаний паросиловою установкою». До цього, у 1869–76 роках О. Можайський неодноразово при­їздив у село Вороновиця (нині селище Він­ницької обл.), де працював над моде­л­лю майбутнього літака. 1882 року літальний апарат був збудований, але мав вади у силовій установці й після доробки в 1885 році під час зльоту за­знав аварії. У 1887–88 роках спробу побудувати літак (пароліт) зробив київський інженер Ф. Гешвенд. Роз­робка двигуна внутрішнього згоря­н­ня дала поштовх дальшому роз­виткові й удосконален­ню авіації.

Американці, брати О. і В. Райт, встановивши на свій літак двигун внутрішнього згоря­н­ня, який працював на гасі, 17 грудня 1903 року здійснили перший в історії авіації політ на літальному апараті з мотором. Улітку 1909 року першим в Україні й Російській імперії на планері власної кон­струкції в повітря під­нявся одесит М. Єфимов, електрик за фахом. Навесні 1910 року на льотному полі Одеського аероклубу М. Єфимов здійснив політ на літаку з двигуном внутрішнього згоря­н­ня «Фарман-ІV». Майже одночасно з ним, 23 травня 1910 року, на Сирецькому іпо­дромі професор Політехнічного ін­ституту О. Кудашев під­нявся в небо на літаку власного виробництва «Кудашев-1». А 16 червня на Куренівському полі в Києві почав дослідні польоти на біплані «С-2» майбутній ви­значний авіакон­структор І. Сікорський, який 29 грудня 1911 року на літаку «С-6» по­близу Києва встановив перший світовий рекорд швидкості з екіпажем (три особи) — 111 км/год. 

Роз­виток авіації в Україні повʼязаний з іменами А. Уфімцева, Б. Стечкіна, С. Гризодубова, О. Мікуліна, що заклали основи авіаційного моторобудува­н­ня, а також Ф. Бєлкіна, В. Григорʼєва, братів Касяненків, які будували літаки. Вагомий внесок у роз­виток теорії і практики літакобудува­н­ня зробили: Л. Мацієвич, якому належить ідея будува­н­ня авіаносних кораблів; Є. Крутень — автор теоретичних праць про повітряні бої та літаки-винищувачі; П. Нестеров, який уперше виконав низку фігур вищого пілотажу, зокрема 27 серпня 1913 року над Сирецьким аеро­дромом у Києві — «мертву петлю» (називають також «петлею Нестерова»), а згодом над аеро­дромом у Жовкві під час 1-ї світової війни, збивши ав­стрійського повітряного роз­відника, здійснив перший в історії авіації повітряний таран; С. Уточкін та ін. (Див. також: Авіаційно-космічна промисловість).