Авіаційно-космічна промисловість
АВІАЦІ́ЙНО-КОСМІ́ЧНА ПРОМИСЛО́ВІСТЬ — галузь промисловості, яка розробляє, випробовує та виробляє авіаційні та космічні літальні апарати й обладнання до них, засоби спорядження льотного складу (льотчиків і космонавтів), а також обладнання для наземного обслуговування й ремонту авіаційної та космічної техніки.
Становлення авіаційно-космічної промисловості пов’язане з бурхливим розвитком на початку 20 століття наукових досліджень повітряного простору й космосу, технічних можливостей суспільства, а також його оборонних і господарських потреб. У більшості високорозвинених країн світу авіаційно-космічна промисловість — одна з пріоритетних галузей промисловості. Крім стимулювання науково- і військово-технічного прогресу, вона є одним із «каталізаторів» та «локомотивів» економічного розвитку держави і підвищення її обороноздатності. Україна належить до восьми країн світу, які мають необхідний науково-технічний потенціал для розробок і виробництва конкурентоспроможної авіаційної техніки.
На сьогодні найрозвинутішу авіаційно-космічну промисловість мають США, Росія, Велика Британія, Німеччина, Італія, Японія, Україна, Китай. Авіаційне виробництво розвивається і в Іспанії, Польщі, Чехії, Румунії, Бразилії, ПАР. Певних зусиль у розвитку авіаційної промисловості докладають Індія та Іран. За допомогою України Іран закінчує будувати сучасні авіапідприємства, що дасть йому змогу випускати пасажирські літаки Ан-140 для місцевих авіаліній.
Виробництво авіаційної техніки в Україні розпочалося з випуску авіаційних двигунів «Дека» М-100 (1916, Олександрівськ, нині Запоріжжя) та серійних пасажирських літаків К-1 (1925, Київ). Розвиток авіаційної промисловості як галузі народного господарства розпочався в 30-х, а космічної — у 50-х роках 20 століття. Вагомий внесок у розвиток світової авіаційно-космічної промисловості зробили видатні науковці й конструктори — уродженці України: Ю. Кондратюк (теорія космонавтики, використана в американському проекті «Аполлон», 1919), О. Кудашев (літак-біплан з двигуном внутрішнього згоряння, 1910), І. Сікорський (літак С-6А, 1912), О. Журавченко (теорія бомбардування, 1914–18), Д. Григорович (перший у світі гідролітак-винищувач, 1916), К. Калінін (літак К-1, 1925); творчі колективи Харківського авіаційного заводу (1926), що випускали велетенський на той час (1933) бомбардувальник К-7 та перший безхвостий бомбардувальник (1936); О. Мікулін (авіаційні двигуни), А. Люлька (двоконтурний турбореактивний двигун), О. Івченко (вертолітні двигуни), О. Антонов (від 1946 — 20 типів літаків Ан понад 100 модифікацій), С. Корольов (практична космонавтика), В. Глушко (рідинні реактивні двигуни, 1961), Г. Кисунько (перша в світі протиракетна система, 1961), М. Янгель (ракетоносії); Б. Патон (перше електрозварювання в космосі, 1969), П. Балабуєв (літальні апарати транспортної авіації), Ф. Муравченко (авіаційні двигуни), С. Конюхов (ракетно-космічна техніка), Г. Кривов (авіаційні технології).
Авіаційна промисловість України проектує й випускає пасажирські і транспортні літаки, літаки спеціального призначення, двигуни, радіоелектронне та інше обладнання. До 1992 року авіаційно-космічна промисловість України розвивалася в складі військово-промислового комплексу СРСР. Відповідно до цього будувалася її науково-технічна і виробнича кооперація, а також конверсія галузі. Від 1992 року керування авіаційно-космічною галуззю України здійснювало управління авіакосмічної техніки Державного комітету України з оборонної промисловості та машинобудування (потім Міністерство машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України та Міністерство промислової політики України).
У 1999 році космічна промисловість у складі 17 підприємств і організацій спеціального управління перейшла в підпорядкування Національного космічного агентства України. До складу управління авіаційної промисловості Міністерства промислової політики України (нині Державний комітет промислової політики України) належать 40 підприємств і організацій авіаційної промисловості, 16 з них розробляють і випускають готову продукцію, 13 — серійно виготовляють вузли, агрегати та комплектувальні вироби для літальних апаратів і авіаційних двигунів, решта 11 — це підприємства й організації різного призначення. Понад 50 підприємств інших галузей промисловості беруть участь у літакобудуванні.
Авіаційно-космічна промисловість України має значний експортний потенціал. Створені зусиллями конструкторів Києва, Запоріжжя, Харкова в кооперації з підприємствами Росії та Узбекистану літаки Ан-22 «Антей», Ан-124 («Руслан») свого часу були найбільшими в світі, а велетенський Ан-225 («Мрія») й досі не має собі рівних. До 1999 року забезпечення комплектувальними виробами нових вітчизняних зразків авіаційної техніки на 85–90 % залежало від Росії та інших країн СНД.
Основний розробник і виробник авіаційної техніки в Україні — АНТК ім. О. Антонова. Його видатною розробкою в останні роки є військово-транспортний літак Ан-70 (див. «Ан»). Київський авіаційний завод «Авіант» будує Ан-32 в модифікаціях, Ту-334-100, Ан-70, Ан-124-100 («Руслан») і виконує гарантійне обслуговування своєї продукції, постачає до неї запчастини. Харківське державне авіаційне виробниче підприємство будує літаки Ан-72 й Ан-72П, модифікації літаків Ан-74, у перспективі — Ан-140.
Авіаційне двигунобудування України зосереджене в Запоріжжі на заводі «Мотор-Січ», а розроблення авіаційних двигунів — у машинобудівному КБ «Прогрес». Важливою ланкою в авіабудуванні є виробництво сучасної бортової радіолокаційної апаратури. В Україні її виробляє завод «Радар».
Основні розробники та виробники космічної техніки — КБ «Південне» ім. М. Янгеля та ВО «Південмаш» (Дніпропетровськ). Космічна (ракетно-космічна) промисловість України має великий науково-технічний і виробничий потенціал, який зосереджено у ракетобудуванні (зокрема виробництво безпілотних космічних апаратів для близького космосу) і радіоелектронному приладобудуванні.
Ця галузь має низку виробництв, які відсутні в країнах СНД: міжконтинентальні балістичні ракети, ракетоносії «Зеніт» і «Циклон», господарські космічні апарати «Ресурс» та «Океан», системи керування ракетами та орбітальною станцією «Мир», оптико-електронні системи й прилади ракет, обладнання для виробництва композиційних волокон. 31 серпня 1995 року за допомогою ракетоносія «Циклон» із космодрому «Плесецьк» (РФ) запущено перший український супутник «Січ-1».
На початку 1999 року за міжнародним проектом «Морський старт» запущено український ракетоносій «Зеніт» з морської платформи. Найближчими десятиліттями на світовий ринок космічних послуг, за прогнозами експертів, буде залучено кошти, еквівалентні близько 100 мільярдам доларів США, із них до 30 % становитимуть замовлення на ракетоносії. Тому є підстави сподіватися на подальший розвиток експортного потенціалу космічної промисловості України.
Триватиме виготовлення нових ракет за проектом «Морський старт» (Україна, США, РФ і Норвегія); підготовка подальших запусків за міжнародною космічною програмою «Глобалстар»; здійснюватиметься програма «Дніпро» (Україна й РФ); модернізуватимуться балістична ракета СС-18 і ракетоносій «Циклон», які передбачено використовувати для запусків із новоствореного космодрому в Бразилії.
Рекомендована література
- Самолетостроение: Сб. ст. под ред. С. В. Илюшина. Москва, 1931;
- Балык М. и др. Производство самолетов. К., 1940;
- Патон Б. Є., Кубасов В. М. Експеримент по зварюванню металів у космосі // Вісн. АН УРСР. 1970. № 6;
- Авиастроение. Москва, 1973;
- Ершов В. Н. Теория воздушно-реактивных двигателей: Конспект лекций. Х., 1980;
- Воробьев В. М., Давиденко М. Ф. Надежность авиационного оборудования и безопасность полетов. К., 1983;
- Пышнов В. С. Основные этапы развития самолета. Москва, 1984;
- Жуков А. Н. Некоторые вопросы теории и проектирования авиадвигателей. Москва, 1990.
Фотоілюстрації
Господарство 
