Акліматизація

АКЛІМАТИЗА́ЦІЯ (від лат. ad — до, для і клімат) — при­стосува­н­ня організмів до нових умов існува­н­ня. У природо­знав. науках — при­стосува­н­ня до кліматич., фіз.-хім. і ґрунтових умов нового середовища та до нових біо­ценозів, у які потрапляють організми природ. шляхом або штучно при актив. (сві­домій чи випадковій) участі людини. Від­бувається також при пере­селен­ні організмів у місця, де вони раніше проживали, але з різних причин зникли (реакліматизація). Акліматизованими можна вважати організми, які в нових умовах нормально роз­виваються і дають жит­тє­здатне потомство. Явище А. знаходить наук. поясне­н­ня у вчен­ні про мінливість, спадковість та добір. Під А. ро­зуміють також сукупність штуч. при­йомів, що сприяють швидкому й успішному проходжен­ню акліматизац. процесу. Термін «А.» інколи вживається і щодо людини, яка потрапила в нові для неї і досить від­мін­ні кліматичні умови, напр., Арктики, Антрактики, високогірʼя тощо (див. Адаптація).

М. М. Хомляк

Акліматизація рослин (А. р.) — процес при­стосува­н­ня рослин­ного організму до умов довкі­л­ля. А. р. є складником процесу еволюції рослин. Теор. засади вче­н­ня про А. р. заклав нім. ботанік-гео­граф А. Гумбольдт. У роз­виток теорії А. р. великий внесок зробив Ч. Дарвін. Перші наук. дослідж. з А. р. в Україні проводили В. Каразин на поч. 19 ст. у своєму акліматизац. саду побл. Краснокутська (смт від 1925) на Харківщині, трохи пізніше — А. Мурав­йов-Апостол (с. Хомутець, нині Миргород. р-ну Полтав. обл.), М. Зарудний у с. Софіївка побл. Костянтино­града (нині Кегичів. р-ну Харків. обл.). У цих та ін. акліматизац. і ботан. садах (перший в Україні та й у Рос. імперії ботан. сад засн. 1804 при Харків. університеті) проводилися регулярні фенол. спо­стереже­н­ня, ви­пробовувалися нові методи вирощува­н­ня рослин. Проте ці роботи не були належно оцінені, як не була й повністю висвітлена історія акліматизації нових рослин в Україні. Нині дослідж. з А. р. проводяться пере­важно в по­єд­нан­ні з селекцією. Одержано багато нових сортів декор., плод., харч., корм. і тех. рослин. Найбільшими осередками А. р. є Нац. ботан. сад НАНУ (Київ), Нікіт. ботан. сад УААН (Ялта), Донец. ботан. сад НАНУ, Ботан. сад ім. О. Фоміна Київ. університету. Теор. й екс­перим. дослідж. з А. р., зокрема дерев. рослин, проводили М. Кащенко, Л. Симиренко, О. Фомін, А. Сапегін, В. Липський, В. Малєєв, С. Пʼятницький, М. Давидов, М. Гришко, О. Липа, О. Кормиліцин, В. Любименко, С. Іл­лічевський, Ф. Щепотьєв, а нині — М. Кохно, Й. Сікура, Б. Термена, С. Клименко, С. Харкевич, С. Кузнецов, Д. Костирко та ін. Внаслідок цих дослідж. опрацьовано методи ступеневої акліматизації, оцінюва­н­ня її успішності і швидкості. Культури кількох видів рослин із пд. р-нів України (вино­град, персик, абрикос, грец. горіх, айва) нині вирощуються в крайніх пн. р-нах, культивуються нові плод. рослини (актинідія, лимон­ник китайський тощо).

М. А. Кохно

Акліматизація тварин (А. т.) — процес при­стосува­н­ня тварин­ного організму до нових умов існува­н­ня. Сві­дома А. т. людиною почалася в глибоку давнину, коли кочівники приводили приручених або й диких тварин. Роз­виток транс­порт. засобів значно збільшив можливості А. т. Нині вона набула роз­маху у світ. мас­штабі. Теор. об­ґрунтува­н­ня процесу А. т. як одного з напрямків біол. науки роз­почалося у серед. 19 ст. Цьому сприяла широка популярність ідей проф. К. Рульє, який пропагував ви­вче­н­ня від­носин тварин з довкі­л­лям і дослідже­н­ня їхньої акліматизації, а також результати робіт з А. т., опубліковані Париз. товариством акліматизації, яким керував І. Ж. Сент-Ілєр. У цар. Росії початківцем цієї справи був дійс. чл. Моск. товариства дослідників природи — А. Бог­данов. З його ініціативи при Рос. товаристві с. господарства було створ. Комітет з акліматизації тварин і рослин, до про­грами якого входило роз­по­всюдже­н­ня наук. ідей і практ. досягнень з акліматизації, охорони, а також пере­селе­н­ня і прируче­н­ня нових видів диких і свійських тварин. Значна увага приділялася від­даленій гібридизації як одному із факторів успішної А. т. У 1858–59 видаються праці Комітету з акліматизації — «Записки» і «Известия Комитета ак­климатизации животных и растений», які 1860 обʼ­єд­налися в ж. «Ак­климатизация». Це сприяло створен­ню від­діл. Комітету у Харкові, С.-Петербурзі, Воронежі, Орлі, Тифлісі, а також пере­творен­ню Комітету 1863 у самост. Імперське товариство акліматизації тварин і рослин. Ідеї А. Бог­данова під­тримали працівники тварин­ництва і натуралісти. Серед його послідовників особл. уваги заслуговує чл. Рос. товариства акліматизації Ф. Фальц-Фейн, який на­прикінці 19 — поч. 20 ст. створив на Пд. України своєрідний природ. куточок, що згодом став акліматизац. центром, куди завозили тварин з різних зоогеогр. зон і континентів. Про його велике практ. і наук. значе­н­ня свідчить понад вікове існува­н­ня. Не­зважаючи на важкі періоди рев. і воєн­них потрясінь, він зберіг осн. ядро акліматизантів, свої традиції і осн. напрямки наук. дослідж. Тут у різні періоди проводили теор. роз­робки з А. свійських і диких тварин, їх гібридизації та доместикації М. Іванов (1910), П. Козлов (1915), М. Завадовський (1924), В. Станчинський (1933) та ін. Заг. характеристику дослідж. з А. і гібридизації тварин за 80-річний період існува­н­ня зоопарку «Асканія-Нова» наводить В. Треус (1968). Для А. т. одним з вирішальних факторів є наявність кормів, їхня кількість, якість і до­ступність. Велике значе­н­ня при цьому має помʼякше­н­ня впливу не­сприятл. факторів нового середовища, особливо протягом перших років, за допомогою біо­тех. заходів. Успіх А. т. значною мірою залежить від правильного під­бору видів, з урахува­н­ням, зокрема, їхніх біол. особливостей, реакції на кліматичні, ґрунтові та ін. абіо­тичні фактори нового середовища; а також від характеру від­носин між тваринами (зокрема хижаками), які живуть у даному р-ні, та спорідненими видами у звʼязку з можливістю стихій. гібридизації. За­звичай заселе­н­ня нового виду порушує екол. рівновагу, змінює усталені ланцюги харчува­н­ня, веде до витісне­н­ня місц. видів тварин. Тому заселе­н­ня видів тварин у нові для них місця прожива­н­ня з метою А. т. вимагає над­звичайної обережності, врахува­н­ня можливих наслідків не лише для видів, що акліматизуються, але й для природ. середовища. Акліматизуватися можуть як дикі види тварин при випадковому пере­селен­ні в нові місця прожива­н­ня (напр., при міграції в пошуках кормів), так і домашні тварини (штучна А. т.). Коли популяція набуває здатності під­тримувати свою чисельність у нових умовах середовища і від­новлювати її після періодів де­пресії, тоді А. т. вважається завершеною. А. т. може бути частковою або повною. Роз­різняють кілька ступенів А. т.: здатність деяких субтропічних і тропіч. тварин (напр., австрал. страус) жити цілий рік у зоопарках на від­критому повітрі в умовах помір. клімату; спроможність пере­селених тварин жити по­стійно в нових природ. умовах при ретельному до­гляді з боку людини (напр., нутрії — в місцях, де їх під­годовують, захищають від хижаків); здатність тварин (напр., норка американська) роз­виватись і роз­множуватись у нових умовах не гірше, ніж місц. форми; спроможність акліматизов. виду роз­множуватися швидше в новому місцеперебуван­ні, причому щільність його популяції стає більшою, ніж на батьківщині, і він може навіть витісняти місц. форми (напр., єнотовидний собака, колорад. жук тощо). В Україні акліматизовано із ссавців — ондатру, єнотовид. собаку, плямистого оленя, європ. муфлона; з птахів — фазана, кеклика (даурську куріпку); з риб — білого амура, товстолобика, піленгаса (далекосх. кефаль); з водяних без­хребетних — деяких ракоподібних. Із с.-г. тварин акліматизовано багато порід великої рогатої худоби різних напрямів продуктивності: швіцьку, симентальську (зі Швейцарії), шортгорнську, абердіно-ангуську, герефордську (з Великої Британії), голштинську (з Нідерландів), санта-гертруда (із США), шароле (з Франції), горбату худобу зебу (з Центр. Азії), а також чистокровних верхових коней (з Великої Британії), породу овець прекос (з Франції), каракульських овець (з Серед. Азії) та ін. Використовуючи акліматизов. породи для схрещува­н­ня з місц. худобою при від­повід­ній селекції та вирощуван­ні помісей, створили високо­продуктивні породи: лебединську породу великої рогатої худоби, асканійську породу овець, миргородську й українську степову білу породи свиней, кілька порід кролів і с.-г. птиці. Осн. центрами А. свійських та диких тварин в Україні є заповід­ники, заказники, мисливські господарства й зоопарки. Зокрема, в акліматизац. зоопарку держ. степового заповід­ника «Асканія-Нова» зі­брано унікал. колекцію диких тварин: копитних (антилопи, зебри, олені, бізони, зубри, кінь Пржевальського та ін.) і птахів (лебеді, фламінго, фазани, страуси). В остан­ні роки в зоні від­чуже­н­ня ЧАЕС успішно ведеться акліматизація коней Пржевальського.

Є. П. Стекленьов, М. М. Хомляк

Завантажити статтю