Аналіз музичний
АНА́ЛІЗ МУЗИ́ЧНИЙ — теоретична галузь музикознавства. А. м. вивчає будову муз. твору, його процесуально-драматург. властивості, особливості та специфіку функціонування усієї системи муз.-вираж. засобів — елементів муз.-естет. цілісності. Кожний із цих елементів (мелодія, гармонія, фактура тощо) може стати предметом спец. аналіт. досліджень (аналіз інтонаційний, гармонічний, поліфонічний та ін.). Взаємодію всіх параметрів муз. твору (інтонаційного, жанрового, композиційного, драматургічного, структурного тощо) вивчає т. зв. цілісний аналіз: твір розглядається у єдності змісту і форми, теор. та істор. ракурсів, естет., філос. та психол. аспектів, які стосуються не тільки композитор. задуму, але й інтерпретатор. діяльності в усіх її різновидах. Водночас А. м. існує як окрема навч. дисципліна, що вивчає заг. композиційну логіку твору, принципи організації муз. форми та окремих засобів муз. виразності, пов’язаних з муз. жанрами й стилями, істор.-культур. контекстом, а також допомагає опановувати методи розкриття та характеристики специф. худож. змісту муз. твору. Обидві сфери — наукова і практична — розвивалися майже паралельно, що зумовлено заг. потребами муз. культури. В Україні актив. розвиток А. м. як самост. дисципліни відбувається відповідно до етапів становлення профес. муз. освіти: до поч. 1-ї світової війни; у міжвоєнний період; від закінчення 2-ї світової війни до сьогодні. Однією з найхарактерніших рис укр. школи А. м. є її безпосеред. зв’язок з муз. життям, його практ. потребами на кожному із цих етапів. До поч. 1-ї світової війни А. м. ще не був самост. наук. дисципліною, але відігравав важливу практ. роль у профес. освіті музикантів і в муз. творчості. Так, у діяльності фундатора укр. профес. композитор. школи М. Лисенка велике значення мало аналіт. осмислення зх.-європ. традицій, специфіки укр. муз. мислення та, особливо, осягнення практ. досвіду нар.-муз. творчості. Відкриття Київ. та Одес. консерваторій у 1913, Харківської у 1917 та формування розгалуж. системи ін. муз.-освіт. закладів в Україні створили необхідні умови для виникнення самост. профес. муз.-теор. школи, обов’язковою складовою якої був А. м. Провідна роль у її становленні належить проф. Київ. консерваторії Б. Яворському, який розробив теорію муз. мислення (музика як різновид мовлення та спілкування), безпосередньо пов’язану з муз. виконавством, і виховав плеяду видат. музикознавців 20 ст., серед яких В. Цуккерман — один з фундаторів комплекс. методу аналізу муз. творів. Від 20-х рр. 20 ст. посилюється взаємозв’язок укр. школи А. м. та рос. теор. музикознавства. Водночас у 1-й пол. 20 ст. завершується становлення укр. муз. фольклористики як самост. науки, в основу якої покладено дослідження нац. специфіки укр. муз. фольклору Ф. Колесси та К. Квітки. 1939 відкриваються Львів., а 1965 — Донец. консерваторії; кількість муз. училищ досягає 50, у їхні навч. плани введено обов’язк. дисципліну — «аналіз муз. форм», згодом — «аналіз муз. творів» для композиторів, виконавців і музикантів. У різних консерваторіях України виникають своєрідні школи А. м. У Києві таку школу очолювала Н. Горюхіна — автор числен. досліджень, присвячених заг. питанням А. м., проблемам поєднання муз. стилю і форми, еволюції сонатної форми та форми періоду. Її справу продовжили І. Котляревський, М. Ковалінас, В. Москаленко, І. Коханик, Н. Орлова. Так, напр., специфіка автор. курсу аналізу муз. творів В. Москаленка полягає у зверненні до проблем муз. виконавства, тобто А. м. трактується як наук. різновид інтерпретації, спрямованої на дослідж. продуктів композитор. та виконав. творчості. 1965–80 у Київ. консерваторії викладав В. Задерацький — відомий фахівець у сфері аналізу сучас. музики (нині проф. Моск. консерваторії). У Харкові існує шк. «аналізу музики», фундатором якої був С. Богатирьов і яку згодом очолював М. Тіц; у Львові цей курс за влас. методикою читає Я. Якуб’як, в Одесі — С. Шип. 1990 на базі каф. теорії музики Нац. муз. академії України (Київ) створено укр. наук.-метод. центр аналізу музики, який об’єднав музикантів-аналітиків консерваторій Києва, Харкова, Одеси, Донецька та багатьох муз. училищ України. Тут досліджують питання теорії муз. форми, муз.-теор. систем з аналізу музики, проблеми аналізу муз. стилів; жанр. системи класич. та сучас. музики, класичні і сучасні «муз. мови» та їх компоненти: композицію, драматургію, гармонію, фактуру, ритм, тембр. організацію, оркестровку тощо; вивчають сучасні техніки композиції; розробляють методики аналізу муз. «авангарду», окремих видів муз. мистецтва, які виходять за межі «академ. аналізу» (аутентич. муз. фольклор, джаз, поп-музика, рок-музика, кіномузика, відеокліп тощо), нові наук. концепції розуміння сутності поняття «А. м.», спеціалізацію методики аналізу для різних муз. професій; функцію аналізу в системі ін. муз.-істор. та муз.-теор. дисциплін. Центр підтримує творчі зв’язки з аналог. муз. центрами Європи; 1999 його чл. брали участь у 4-му європ. конгресі у Роттердамі (Голландія).
Рекомендована література
- Яворский Б. Строение музыкальной речи. Москва, 1908;
- Його ж. Строение музыкального произведения в связи с его исполнением. Москва, 1914;
- Цуккерман В. Целостный анализ музыкальных произведений и его методика // Интонация и музыкальный образ. Москва, 1965;
- Мазель Л., Цуккерман В. Анализ музыкальных произведений. Элементы музыки и методика анализа малых форм. Москва, 1967;
- Колесса Ф. Музикознавчі праці. К., 1970;
- Тиц М. О тематической и композиционной структуре музыкальных произведений. К., 1972;
- Горюхина Н. Эволюция сонатной формы. К., 1973;
- Її ж. Еволюція періоду. К., 1975;
- Мазель Л. Статьи по теории и анализу музыки. Москва, 1982;
- Котляревский И. Музыкально-теоретические системы европейского искусствознания. К., 1983;
- Його ж. До питання про вивчення простих одночасних побудов у курсі аналізу музичних творів // Методика викладання муз.-теор. і музикал. предметів. К., 1983;
- Скорик М. Структура і виражальна природа акордики в музиці 20 століття. К., 1983;
- Соколов А. Музыкальная композиция 20 века: диалектика творчества. Москва, 1992;
- Москаленко В. Творческий аспект музыкальной интерпретации (к проблеме анализа). К., 1994;
- Задерацкий В. Музыкальная форма. Москва, 1995;
- Шип С. Музична форма від звуку до стилю: Навч. посіб. К., 1998.
Завантажити статтю
