Культурно-просвітницькі заклади

КУЛЬТУ́РНО-ПРОСВІ́ТНИЦЬКІ ЗА́КЛАДИ У 2-й пол. 19 ст. як елемент заг. нар.-просвітн. руху в багатьох країнах Центр. та Сх. Європи створювали клуби (у вищих верствах британ. су­спільства вони виникли ще у 16 ст.), гуртки, товариства культурно-просвітн. спрямува­н­ня, зокрема в Україні — київ. «Стара громада», товариство «Про­світа», філії (понад 80) та читаль­ні якого, а також кооп. організації забезпечували в Галичині формува­н­ня громадянського су­спільства. Просвітн. і наук. діяль­ність «Старої громади» цар. уряд заборонив 1878. Кілька над­дні­прян. «громад» діяли таємно до 1905, коли осередки товариства «Просвіта» виникли у Катери­нославі (нині Дні­пропетровськ), Одесі, Києві, Миколаєві та ін. При її філіях створювали театр. трупи, видавництва, читальні. Це мало яскраво виражений укр. характер. 1908 у Києві виник «Український клуб», але його, як і більшість філій товариства «Просвіта», закрили 1910–12. Рух «просвіт» під­­тримували через інфра­структуру «нар. домів», побудов. у великих містах за громад. гроші. Вони давали притулок укр. театр. трупам, б-кам, видавництвам, хор. капелам, а у Львові — навіть укр. гімназії. 1902 зведено київ. «нар. доми» — Троїцький (коштом «Ста­рої громади») та Лукʼянівський (за гроші Товариства тверезості). 1905–07 у Москві та С.-Петербурзі виникали робітн. клуби просвітн. напряму, які активно використовували більшовики для політ. пропаганди. Фабрично-за­вод. клуби на під­приємствах пере­тво­рили на інструмент просвітн.-пропагандив. впливу на населе­н­ня. Інфра­структуру «просвіт», «нар. домів» ві­дібрали, звинува­тивши поперед. господарів у тому, що вони намагалися під­мінити боротьбу українського народу проти соц. та нац. гнобле­н­ня культурниц. діяльністю лібе­рал.-бурж. напряму. Отак «нар. доми» пере­творили на робітн. клуби, змінивши не стільки структуру чи функції, скільки ідейне спрямува­н­ня, а головне — господаря: попри формально громад., добровіл. характер вони стали слухняним інструментом пропа­гандист. машини режиму. Більшість під­влад. насел. становили селяни, тому створе­н­ня ефектив. просвітниц.-пропагандив. мережі на селі стало для рад. режиму у 1920-х рр. одним із ключових зав­дань.

Після 1917 мережу «просвіт» від­новлено, 1922 рад. уряду довелося ліквідовувати вже 4 тис. місц. «просвіт», які вважали осередками «ідей. петлюрівщини». У ленін. моделі побудови соціалізму були три ключові напрями: індустріалізація, колективізація села (див. Колгоспи), культурна революція. Створе­н­ня «нової культури» здійснювали шляхом нище­н­ня культури старої — як елітар., так і традиц. нар., тісно повʼязаної з християнством, забороняючи святкувати реліг. свята, проводити традиц. обряди (весі­л­ля, хрестини, похорони тощо). Формували новий інформ. про­стір — через єдине і всед­осяжне радіо («тарілка» на стовпі перед клубом), обовʼязк. перед­плату парт., комсомол. і піонер. період. ви­дань, просякнуте пропагандою шкільництво, мережу клубів, що їх б-ки, кіно­установки та гуртки «самодіяль­ності» так само централізовано по­стачалися ідеологічно виваженими книжками й журналами, кіно­стрічками, сценаріями агітви­став і мас. театралізов. захо­дів.

У 1920-х рр. практично в кож­ному селі замість знищ. осеред­ків товариства «Просвіта» та за­мкнених або зруйнов. церков створювали хати-читальні, сільбуди, які у 1930-х рр. пере­йменували на клуби за зразком міських робітн. клубів (ще один прояв офіційно прокламов. «гегемонії пролетаріату» над малосві­домим селянством). У клубі функціонували б-ка, кінотеатр, танцзал і аматор. гуртки, проводили офіц. збо­ри та урочистості. Швидке зро­­ста­н­ня кількості клубів зовсім не означало, що на селі роз­гор­нулося широке будівництво: під клуби та школи у 1920–30-і рр. від­давали хати «роз­куркулених», виселених священиків, а також пере­будов. церкви. У цих при­стосов. приміще­н­нях клуби функ­ціонували до хрущов. часів, ко-ли справді роз­горнули широкомас­штабне будівництво на селі. Зорієнтовані перед­усім на молодь, клуби мали забезпечувати її вихова­н­ня в комуніст. дусі, контроль за до­зві­л­лям. Пере­вага сільбудів та клубів — у по­єд­нан­ні духов. ролі (не лише лобова пропаганда, а й закоріне­н­ня в сві­домості сільс. молоді рад. цін­ностей) з до­зві­л­лєвою — до клубу йшли спів­ати, танцювати, роз­важатися (як ра­ніше на вечорниці). Перед 2-ю світ. війною сільбудів та клубів було 26 тис.; це потребувало числен. культурно-просвітн. ка­дрів. На село направляли з міст тисячі «культармійців» — молодих робітників, студентів, учителів, навіть старших школярів. Клуби за­ймалися ліквідацією не­письмен­ності, антиреліг. пропагандою, пошире­н­ням елемен­тар. тех. та агроном. знань, основ політ­грамоти — загалом творен­ням нової реальності, яка справ­ді ставала вікном у новий, не­знаний світ. На­прикінці 1930-х рр. клубну мережу пере­орієнтували на викона­н­ня зав­дань соціаліст. культури. При цьому йшлося не лише про пропаганду соц­реаліст. літ-ри, театру чи рад. пісень, а про творе­н­ня й насадже­н­ня нового соціаліст. фольк­­лору, зокрема псевдонар. при­казок і пісень про щасливе життя колгоспників. Утрима­н­ня в обігу такої нар. творчості потребувало по­стій. організац. зусиль та структур — мережі гуртків при клубах; а справжня самодіяльність — вільний твор. самовияв поза контрольов. режимом струк­турами — не за­охочувалася. Навіть таке «культурництво» не було у 1930-і рр. гол. пріоритетом у роботі клуб. мережі, по­ступаючись утилітар. зав­да­н­ням.

Станом на 1941 при культ.-осв. уста­новах УРСР працювали 59,6 тис. істор.-парт., екон., агроном., оборон., хор., драм., муз. та ін. гуртків, які охоплювали понад 1 млн трудящих. У повоєн­ні роки істор.-парт., оборон. та агроном. про­блемами стали за­йматися більш при­стосовані для цього структури. Створ. мережу обл. будинків нар. творчості як осередків з роз­робле­н­ня метод. вказівок, формува­н­ня рекомен­дов. репертуару для клуб. гуртків та самодіял. колективів, створен­ня сценаріїв нар. свят, рад. обрядів та ін. культурно-пропаган­дист. заходів. Проводили конкурсні огляди худож. самодіяль­ності, фольклор. радіоконкурс «Золоті ключі». Індустрію «червоної просвіти» обслуговували десятки тисяч спеціально під­готовлених фахівців. Система їхньої під­готовки сформувалася в Україні у 1930-і рр. Осн. її ланками стали Київ. (факультети біб­ліотеч., культурол. і нар. худож. творчості; із філією в Миколаєві), Харків. і Рівнен. ін­ститути культури та 26 культурно-просвіт. училищ в усіх обл. України. Випуск­ник повинен не стільки сам бу-ти музикантом, актором, танцівником, скільки провадити роботу з іншими в аматор. гурт­ках. Пре­стиж диплома ін­ститутів куль­тури був невисоким, так само не­пре­стижними в рад. су­спільстві були й самі культурниц. професії через низьку платню, пере­вантаженість роботи пропагандив. «половою». Не дивно, що одним із до­зволених сюжетів рад. сати­ри був зане­дбаний сільс. клуб із величез. замком на дверях.

У 1950-і рр. роз­горнулося створе­н­ня сучас. матеріал. бази для клуб. мережі. У роки хрущов. «семирічки» (1957–63) будували по тисячі й більше клуб. приміщень щороку. Проте типові для рад. життя уніфікація та знебарвле­н­ня породили не­при­вабливу зовнішність цих клубів та будинків культури, майже однакових коробок зі скла й бетону. Ці будівлі не «вписувалися» у місц. забудову та нац. архіт. традицію, залишалися, як і уніфіков. райкоми, символами держави та ідеї на під­влад. їм теренах. У роки «пере­будови» в Україні зводили по 200–300 клу­бів на рік. Заг. тех. стан мережі незадовільний: за даними держ. про­грами «Культура. Просвітництво. До­зві­л­ля», в Україні ста­ном на 1995 із 23,6 тис. клубів та будинків культури (з них 20 тис. у селах) 5,9 тис. — у при­стосов. приміще­н­нях, 7,2 тис. потребують ка­премонту, 518 — в аварій. стані. Доки не стали мас. явищем телевізори та маг­нітофони, доки не поширилася й у селах мода на домашні б-ки, доти клуб знач. мірою залишався осн., часом єдиним осередком сучас. міської культури у селі. У сільс. клубах гастролювали пере­сувні театри (перед війною існувало навіть кілька пере­сув. опер), при­їздили пись­мен­ники. Згодом сільс. клуб став місцем, де у вихідні збиралися на танці. Виникли сусп. умови для дійс. культурниц., просвітниц. роботи: зник ідеол. та бюрократ. тиск, від­кинуто політику держ. атеїзму, зруйновано барʼєри між народом та його багатовік. культур. спадщиною. На­прикінці 1980-х рр. почалося від­родже­н­ня інтересу до автентич. фольклору, нар. об­рядів, ремесел. Мист. аматорством нині за­ймаються здебільшого освічені городяни в 2-му і 3-му поколі­н­нях, які зберегли сантимент до традиц. куль­тури. Міські клуби та будинки культури працюють пере­важно як концертні зали на комерц. засадах. У Зх. Україні сільс. і міс­течк. клуби пере­йменували на «нар. доми». Ентузіасти намагаються по­жвавити, від­родити клубну справу в нових умовах. На поч. 1960-х рр. створювали клуби творчої молоді, зокрема Київ. клуб твор. молоді став каталізатором «шістдесятництва» (див. Шістдесятники); 1987 напів­легал. «Український культурологічний клуб» — предтечею укр. опозиц. організацій: Товариства української мови, Руху, УРП.

О. А. Гриценко

Сусп. зміни 1990-х рр. негативно вплинули на інфра­структуру куль­турно-просвітн. сфери: проф­­спілк. і галуз. К.-п. з. зруйновано або функціонально пере­профільовано на магазини, сервісні центри, кавʼярні чи нічні клуби; скорочено держ. фінансува­н­ня; різко зменшилася аудиторія, призвівши до втрати гол. принципу культурно-просвітн. роботи — загальнодо­ступності культур. благ. Унаслідок вимуш. комерціалізації культурно-просвітн. діяльності змістилися акценти у на­дан­ні культур. послуг насел.: роз­важал.-видовищні заходи рішуче витіснили духовні, культурно-освітні. На діяльності К.-п. з. по­значилися і суперечності між їхнім соц. при­значе­н­ням та організац.-екон., політ. умовами. З поч. 2000-х рр. в Україні по­ступово на­зрівали певні позитивні зміни у культурно-просвітн. діяльності завдяки від­нос. екон. стабілізації після тривалого періоду стрімкого за­непаду, при­стосува­н­ня людей до нових умов життя, адаптації до них К.-п. з. Спо­стерігаються збагаче­н­ня змісту культур. прак­тик, активізація культур. ініціатив шляхом утворе­н­ня громад. обʼ­єд­нань, рухів, асоц., клубів, урізноманітне­н­ня видів і форм культурно-просвітн. творчості. У великих містах України формується досить роз­галужена мережа К.-п. з. — театри, кінотеатри, концертні й ви­ставк. заклади, культурно-мист. комплекси, картин­ні галереї, філармонії, музеї, б-ки, парки культури і від­починку різних форм власності і галуз. під­порядкува­н­ня. Зближе­н­ня і взаємо­проникне­н­ня культур., освіт., соц. сфер сусп. життя спричинили поліфункціональність К.-п. з. і зумовили утворе­н­ня ін­новац. установ: бібліотек-клубів, інформ. центрів, культурно-естет. комплексів, музеїв-клубів, інтер­актив. ви­ставок, куль­тур­но-мист. комплексів тощо. Однак у сільс. місцевості культурно-просвітн. діяльність і надалі здійснюється пере­важно у клубах і будинках культури, у більшості яких по­єд­нують просвітниц., роз­важал., виховну і спор­тивно-оздоровчу роботу з насел. Від­мін­ності у культурно-просвітн. обслуговуван­ні міського й сільс. насел. були й за рад. часів, коли проголошувана заг. рівність не усувала істот. роз­біжностей в якості життя і соц.-культур. обслуговува­н­ня насел. столиці та будь-якого провінц. м-ка. Внаслідок не­сприятливих екон., соц.-політ., культур., ін­форм.-тех. чин­ників у діяльності більшості сучас. сільс. К.-п. з. пере­важають видовищні й роз­важал. форми до­зві­л­ля; ці уста­нови використовують пере­важно як май­данчики для демонстрації кінофільмів і проведе­н­ня дис­котек. На якість роботи сучас. К.-п. з. негативно впливають від­сутність чіткої системи держ. регулюва­н­ня їхньої діяльності, від­сутність преференцій для роз­витку культурно-просвітн. прак­тик та інфра­структури (особ­ливо в регіонах України), невід­повід­ність культурно-просвітн. послуг сучас. стандартам культур. обслуговува­н­ня, тривала часова пере­рва між апробацією ін­новац. технологій і їхнім мас. впровадже­н­ням у щоден­ну соціокультурну практику. Ці тенденції по­глиблює і подальше роз­шарува­н­ня соціумів за способом і стилем життя, соц. іден­тичністю, статусом і позицією: життя різних верств — ніби у «паралел.» культур. світах, по­збавлених точок дотику в соц. просторі і часі.

Див. також Бібліотека, Братства, Будинок куль­тури, Музеї.

І. В. Петрова

Завантажити статтю