Легальний марксизм

«ЛЕГА́ЛЬНИЙ МАРКСИ́ЗМ» — ідейно-політична течія. Виникла у Рос. імперії в середовищі інтелігенції у ході обговоре­н­ня питань, повʼяз. із осмисле­н­ням по­ступу капіталізму, а також критики доктрини народництва на ґрунті окремих філос., су­спільно-політ. і екон. ідей марксизму. Означе­н­ня цієї течії як особл. різновиду марксизму зумовлено пере­важно тим, що її пред­ставники, на від­міну від діячів радикал. рев. крила послі­довників екон. уче­н­ня К. Маркса, в тогочас. рос. умовах могли вміщувати публікації у легал. пресі («Новое слово», «Начало», «На­учное обозрение», «Жизнь», «Во­просы философии и психологии», «Рус­ская мысль» тощо). З-поміж ві­домих діячів і мислителів до кола таких публіцистів належали П. Струве, М. Ту­ган-Барановський, М. Бердяєв, С. Булгаков, Б. Кістяківський, М. Водовозов. У роз­виткові «Л. м.» ви­окремлюють два періоди: у перший з них (1-а пол. 1890-х рр.) провід­ні пред­ставники цієї течії намагалися прищепити марксизмові кантів. критицизм; у другий (кін. 19 — поч. 20 ст.) — ко­лишні «легал. марксисти» почали роз­вивати принципи ідеаліст. філософії, помітно зблизилися у своїх по­глядах з бернштейніанством, австр. школою економіки, по­глядами міністра фінан­сів Австро-Угор. імперії Е. Бьом-Баверка та нім. соціолога. Г. Зім­меля. У перший період «легал. марксисти» заявляли, що вони взяли з уче­н­ня К. Маркса лише дійсно наук. елементи (серед них — постулат про те, що соціалізм є кінц. сусп. ідеалом) і від­кидали його рев. аспекти, особливо ідею диктатури пролетаріату. Водночас вони об­стоювали необхідність по­ступ. вдосконале­н­ня капіталізму, на­да­н­ня йому форми цивіліз. без­перерв. процесу соц. пере­творень. Про­грам. твором «Л. м.» стала книга П. Струве «Критические заметки к во­просу об экономическом развитии Рос­сии» (С.-Пе­тербург, 1894). У ній автор роз­вінчував народників як захисників дріб. виробництва й вітав капіталізм, до якого закликав «піти на ви­учку». П. Стру­ве роз­глядав про­блему взаємин сусп. класів і політ. партій з позицій еволюціонізму, а універсал. формою виріше­н­ня супе­речностей між класами та партіями вважав ком­проміс (роз­виток демократії — вища школа ком­промісу). М. Туган-Барановський неодноразово висловлював не­­згоду з висновками К. Маркса щодо тенденції зубожі­н­ня пролетаріату і, посилаючись на реал. факти та аналізуючи й узагальнюючи їх на основі марксист. методології, доводив, що рівень життя робітників у роз­винених капіталіст. країнах неухильно зро­стає і що в кінц. під­сумку ро­бітники цих країн мають користь з успіхів капіталіст. промисловості. У праці «Рус­ская фабрика в прошлом и настоящем» (С.-Пе­тер­бург, 1898) він об­ґрунтував положе­н­ня про фундам. характер дії екон. законів і у звʼязку з цим наголошував на неминучості роз­витку економік усіх країн світу, зокрема й Росії, шляхом створе­н­ня у них капіталіст. ринку і конкуренції, за­провадже­н­ня тех. реорганізації виробництва, фор­мува­н­ня нових соц. груп і класів, насамперед під­приємців та робітників. У деяких полеміч. стат­тях М. Туган-Барановський за­пропонував оригін. класифікацію соціаліст. й комуніст. доктрини: «держ.» соціалізм школи К.-А. Сен-Сімона та його послідовників, «синдикал.» соціалізм Л. Блана й Ф. Лас­саля, «комунал.» (або «кооп.») соціалізм Р. Оу­ена й Ш. Фурʼє, «анарх.» соціалізм П.-Ж. Прудона і П. Кропоткіна. Щоб послабити не­прийнятні з позиції філософії свободи висновки щодо неминучості у процесі роз­витку капіталізму надмір. регламентації діяльності особистості й обмеже­н­ня її свободи, М. Туган-Барановсь­кий вказував на необхідність роз­витку приват. й кооп. під­приємництва, по­єд­на­н­ня ве­ликого та дрібного виробництва, звільне­н­ня його від жорсткої держ. опіки, за­провадже­н­ня гро­мад. самоврядува­н­ня у труд. асоціаціях, роз­поділу за працею. Водночас він за­значав, що приватна власність і здорова конкуренція здатні по­стійно сти­мулювати людей до технол. онов­ле­н­ня й удосконале­н­ня організації виробництва, а це, у свою чергу, дає змогу роз­ширювати можливості задоволе­н­ня матеріал. і духов. потреб більшості чл. су­спільства, гармонізувати взаємини між ними, зрештою ліквідувати екс­плуатацію людини людиною, яка зумовлює й закріплює соц. нерівність і антагонізм інтересів. Зважаючи на те, що «легал. марксисти» ви­ступали проти рос. самодержав­ства, за демократ. права й свободи, а у під­цензур. пресі популяризували деякі положе­н­ня екон. теорії К. Маркса, ортодоксал. марксисти на чолі з В. Ле­ніним пішли на тимчас. угоду з ними. Завдяки цьому соціал-демократи отримали до­ступ до легал. ж. «Новое слово», «На­учное обозрение» й «Начало», які видавали у С.-Пе­тербурзі «ле­гал. марксисти», і досить швидко сформували в середовищі інтелігентів думку про не­спроможність екон. та соц.-філос. ідей народництва сприяти по­ступові Росії. Соціал-демократи й «легал. марксисти» спільно під­готували зб. ст. «Материалы к характеристике нашего хозяйст­вен­ного развития» (С.-Пе­тер­бург, 1895). Проте вже не­вдовзі В. Ленін і Г. Плеханов акти­візу­вали критику «легал. марксис­тів» як ідеологів ліберал. буржу­азії. У полеміч. запалі Г. Плеханов навіть на­звав їх «поліцай-соціалістами». За оцінкою В. Ле­ніна, «Л. м.» був викривле­н­ням революційності вче­н­ня К. Мар­кса. Він звинувачував П. Струве у наполяган­ні на без­пристрас. кон­статації неминучості низки фактів і фактич. заперечен­ні ви­­зна­н­ня аналізу явищ соц. дійсності з позиції інтересів трудящих (класового під­ходу) як нібито дійсно обʼєктив. й наукового. У другий період роз­витку «Л. м.» у працях М. Туган-Барановського, П. Струве і Б. Кістяківського, які вміщували публікації у засн. ними 1902 у м. Штут­тґарт (Німеч­чина) ліберал. двотижневикові «Освобождение», чітко виявилася тенденція до виправ­да­н­ня й своєрід. апології монополіст. капіталізму. Ці автори вже не наполягали на марксист. положен­ні про неминучий пере­хід від капіталізму до соціалізму і не характеризували марксизм як велику й багату за змістом систему наук. по­глядів. Натомість вони критично оцінювали матеріаліст. ро­зумі­н­ня історії та екон. теорію марксизму. М. Бердяєв і С. Бул­гаков 1904–05 роз­почали спіль­но редагувати у С.-Пе­тербурзі реліг.-філос. ж. «Новый путь» і «Во­просы жизни». М. Бердяєв роз­вивав ідеї християн. «містич.» реалізму, зверненого як про­ти держ.-церк. традиції, так і проти марксизму, який він характеризував як одну з релігій; С. Булгаков під впливом ідей філософа й поета В. Солов­йова та письмен­ника Ф. Достоєвського пере­йшов на позиції хри­стиян. соціалізму. П. Струве, Б. Кістяківський і М. Туган-Барановський ви­ступили ідеологами й актив. організаторами помірк. руху кон­ституціоналістів, що призвів до створе­н­ня 1905 Партії нар. свободи (див. Кон­ституційно-демократична пар­тія). У дусі неокантіанства, що оголосило основополож. і керів. началом у житті людей певні надістор. духовні цін­ності, насамперед морал., вони ді­йшли до висновку про те, що сусп. про­грес цілком ви­значається роз­витком культур. цін­ностей людства (гол. джерело істор. по­ступу не у сфері матеріал. ви­роб-ва, а у сфері сві­домості), і на ґрунті цих ідей гостро критикували марксизм за недооцінку остан­нім ролі особистості в історії.

Завантажити статтю