Летичівський район

ЛЕТИ́ЧІВСЬКИЙ РАЙО́Н  — район, що знаходиться у східній частині Хмельницької обла­сті. Межує з Деражнян., Хмельн., Старокостянтинів. і Старосиняв. р-нами Хмельн. обл. та Хмільн. і Літин. р-нами Вінн. обл. Утвор. 1923. У 1920-х рр. жит. брали участь у антибільшов. повстаннях. Летичівці потерпали від голодомору 1932–33, зазнали ста­лін. репресій. 1932–37 — у складі Вінн., 1937–54 — Кам’янець-По­діл., від 1954 — Хмельн. обл. Від липня 1941 до березня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. 1959 до Л. р. приєднано Деражнян., Старосиняв. (обидва віднов­лено 1967) та Меджибіз. р-ни. Площа 0,951 тис. км². За переписом 2001, насел. становило 34 440 осіб (складає 86,0 % до 1989), станом на січень 2015 — 28 523 особи (переважно українці). У скла­ді Л. р. — смт Летичів і Меджибіж та 55 сільс. насел. пунктів. Лежить у межах Подільської височини. На переваж. частині тер. р-ну поверхня — підвищена пла­топодібна лесова денудаційна рівнина, на Пд. Сх. — алювіально-зандрова. Злегка пагорбкувата місцевість Летичівщини порізана неглибокими, подекуди слабо заболоченими балками. Збе­реглися прохідні воднольодовик. та давні річк. долини. Л. р. нале­жить до зони Поділ. лісостепу. Ма­ють пром. значення корисні копалини: граніт, вапняк, буд. і гончарні глини, пісок, торф. Протікають р. Південний Буг з прито­ками Бу­­жок, Вовк, Згар. Бл. 72 % займа­ють сірі лісові ґрунти та опідзоле­ні чорноземи, є також дерново-підзолисті, лучні, торфо-бо­лотні ґрунти та торф’я­ники. У струк­турі земел. фонду під с.-г. угіддями зайнято 62,816 тис. га (з них орних земель — 48,361 тис. га), лісами й ін. лісовкритими площами — 22,077 тис. га, забудованими землями — 3,149 тис. га, землями водного фонду — 4,266 тис. га. Об’єкти природно-заповід. фонду: частина Нац. природ. парку «Верхнє Побужжя» (заг. пл. 108 тис. га, створ. 2013 у верхів’ї Пд. Бугу та його приток Бужок і Вовк, розташ. також на тер. Деражнян., Красилів., Старокостянтинів. і Хмельн. р-нів); заг.-держ. значення — заказники Башта (250 га, 1980, села Требухівці та Головчинці) та Луг і Круглик (156 га, 2002, с. Го­ленищеве; обидва — гідрол.); місц. значення — заказники Бе­зодня (гідрол., 15 га, 1979, села Требухівці та Голосків), Левада (35,09 га, 2001, с. Горбасів), Щедрівський (1150 га, 1986, на Щедрів. водосховищі між Летичевом і с. Головчинці), Яро­славський (990 га, 1994, між селами Ярославка та Митківці; усі — орнітол.), Чоботарня (заг.-зоол., 429 га, 1989, Бохнів. лісництво), пам’ятки природи Відслонення гранітів (0,8 га, с. Кудинівка), Зразок Чорнокітових гранітів (0,3 га, с. Русанівка; обидва — геол., 1982), Волосовецька дача (23,2 га, 1970, Пар­хомів. лісництво), Дуб звичайний (1982, Козачин. лісництво), Липова 4-рядна алея (10,5 га), Липова алея (0,5 га; обидві — 1982, автошлях Вінниця–Львів; усі — ботан.), Подільські криниці (гідрол., 7 га, 1992, с. Подільське), заповідні урочища Грабарка (8,3 га, 1982), Козачки (28 га, 1982; обидва — Козачків. лісництво). Гол. пром. підприємства розташ. у райцентрі. Основу економіки складає с. госп-во. Ґрунт.-клімат. умови сприятливі для вирощування озимої пшениці, жита, цукр. буряку, картоплі, а також для садівництва та овочівництва. Розвинене м’ясо-молочне скотарство. У структурі валового с.-г. виробництва на рослинництво припадає 85 %, на тваринництво — 15 %. Агропром. формування: 1 приватне підприємство, 10 госп. т-в, 22 фермер. господарства. У Л. р. — Голосків. СПТУ, 23 заг.-осв. навч. і 17 дошкіл. закладів; «Межибіж» Державний історико-культурний заповідник, 33 б-ки, 16 Будинків культури, 28 клубів, 2 муз. школи, Будинок дит. творчості; 41 лікув. заклад, зокрема рай. лікарня та 36 фельдшер. і фельд­шер.-акушер. пунктів. Виходить «Летичівська газета». У Меджи­божі функціонує громад. організація євр.-укр. дружби «Меджибіж-Єхаль-Баал-Щем-Тов», у с. Лисогірка — Меджибіз. козачий курінь ім. М. Кривоноса. Реліг. громади: УПЦ МП — 32, УПЦ КП — 6, УАПЦ — 1, РКЦ — 4, УГКЦ — 1, євангел. християн-баптистів — 3, християн віри євангельської — 3, адвентистів сьомого дня — 2, юдеїв — 2. У Меджибожі збереглися палац, церква та замк. мури з баштою (17 ст.). У с. Козачка досліджено курган доби бронзи (2 тис. до н. е.), у селах Горбасів і Ставниці — курганні групи того ж часу, у с. Митківці — поселення трипіл. і черняхів. культур, у селах Горбасів і Митківці — поселення давньорус. періоду, у селах Кудинка та Суслівці — давньорус. городища. Серед видат. уродженців — фахівець у галузі механізації с. господарства, академік НААНУ М. Линник (с. Горбасів), фахівець у галузі автоматиз. керування в тех. системах В. Лисогор (с. Требухівці), лікар К. Ігрунова (с. Гречинці), археолог Ю. Кухаренко (с. Чапля), історик В. Цицак (Меджибіж), генетик, селекціонер О. Любинський (с. Шрубків), мовознавець О. Ніка (с. Голосків), правознавець Мик. Стрельбиць­кий (с. Майдан-Голенищенський), економіст В. Швець (с. Грушківці); краєзнавець, фольклорист В. Вовкодав (с. Лозни), літературознавець, поет, прозаїк В. Ма­цько (с. Шрубків), літературо­знавець, поет Мих. Стрельбицький (с. Майдан-Вербецький); білорус. письменниця Зоська Верес (справж. Л. Войцик), євр. письменники М.-Й. Бердичевський (обидва — Меджибіж), Л. Квітко (с. Голосків); диригент, нар. арт. УРСР В. Гуцал (с. Требухівці), композитор, засл. діяч мистецтв УРСР Г. Цицалюк (с. Подільське), співачка, актриса О. Бен­цаль-Карп’як (Меджибіж); церк. діяч УПЦ МП, митрополит Київський і всієї України Володимир (В. Сабодан; с. Марківці), діяч православ. Церкви Макарій (Г. Кармазін; Меджибіж); діяч Визв. змагань 1917–21, ота­ман С. Хмара (с. Мордине, нині Прилужне); учасники 2-ї світової вій­ни — Герой України Л. Сушко (с. Вербка), Герої Рад. Союзу Є. Горбатюк (с. Копитинці; 1984 встановлено погруддя, нині пам’ятка мистецтва місц. значення), О. Матіков (с. Лозни), М. Ста­цюк (с. Завовк), М. Печенюк (с. Роз­сохувата), повні кавалери ордена Слави М. Гізіс (Меджибіж), Г. Кучерук (с. Вербка); важкоатлет, тренер Ц. Веславуцький (с. Головчинці). У Меджибожі 1740–60 проживав засн. хасидизму І. Баал-Шем-Тов (там і похов., його могила занесена до Держ. реєстру нерухомих пам’яток України нац. значення).

Рекомендована література

1. Меджибіж: 850 років історії: Мат. наук.-практ. конф. 17 серпня 1996. Меджибіж, 1996;
   Google Scholar Internet
2. Село моє — історія жива: письмова довідка до 460-ї річниці з часу першої документальної згад­­ки про село Попівці Летичівського району. Летичів, 1998;
   Google Scholar Internet
3. Орановский А. К. Исторический очерк местечка Меджибожа (из посмертных записок генерала Орановского). 3-е изд. Хм., 2010;
   Google Scholar Internet
4. Заповідними стежками Летичівщини: Путівник. Летичів, 2015.
   Google Scholar Internet

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю