Летичівський район

ЛЕТИ́ЧІВСЬКИЙ РА­ЙО́Н — район, що знаходиться у східній частині Хмельницької обла­сті. Межує з Деражнян., Хмельн., Старокостянтинів. і Старосиняв. р-нами Хмельн. обл. та Хмільн. і Літин. р-нами Вінн. обл. Утвор. 1923. У 1920-х рр. жит. брали участь у антибільшов. пов­ста­н­нях. Летичівці потерпали від голодомору 1932–33, за­знали ста­лін. ре­пресій. 1932–37 — у складі Вінн., 1937–54 — Камʼянець-По­діл., від 1954 — Хмельн. обл. Від липня 1941 до березня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. 1959 до Л. р. при­єд­нано Деражнян., Старосиняв. (обидва від­нов­лено 1967) та Меджибіз. р-ни. Площа 0,951 тис. км². За пере­писом 2001, насел. становило 34 440 осіб (складає 86,0 % до 1989), станом на січень 2015 — 28 523 особи (пере­важно українці). У скла­ді Л. р. — смт Летичів і Меджибіж та 55 сільс. насел. пунктів. Лежить у межах Подільської височини. На пере­важ. частині тер. р-ну поверх­ня — під­вищена пла­топодібна лесова денудаційна рівнина, на Пд. Сх. — алювіально-зандрова. Злегка пагорбкувата місцевість Летичівщини порізана не­глибокими, подекуди слабо заболоченими балками. Збе­реглися прохідні воднольодовик. та давні річк. долини. Л. р. нале­жить до зони Поділ. лісо­степу. Ма­ють пром. значе­н­ня корисні копалини: граніт, вапняк, буд. і гончарні глини, пісок, торф. Протікають р. Пів­ден­ний Буг з прито­ками Бу­­жок, Вовк, Згар. Бл. 72 % за­йма­ють сірі лісові ґрунти та опідзоле­ні чорноземи, є також дерново-підзолисті, лучні, торфо-бо­лотні ґрунти та торфʼя­ники. У струк­турі земел. фонду під с.-г. угі­д­дями зайнято 62,816 тис. га (з них орних земель — 48,361 тис. га), лісами й ін. лісовкритими площами — 22,077 тис. га, забудованими землями — 3,149 тис. га, землями водного фонду — 4,266 тис. га. Обʼєкти природно-заповід. фонду: частина Нац. природ. парку «Верх­нє Побуж­жя» (заг. пл. 108 тис. га, створ. 2013 у верхівʼї Пд. Бугу та його приток Бужок і Вовк, роз­таш. також на тер. Деражнян., Красилів., Старокостянтинів. і Хмельн. р-нів); заг.-держ. значе­н­ня — заказники Башта (250 га, 1980, села Требухівці та Головчинці) та Луг і Круглик (156 га, 2002, с. Го­ленищеве; обидва — гідрол.); місц. значе­н­ня — заказники Бе­зодня (гідрол., 15 га, 1979, села Требухівці та Голосків), Левада (35,09 га, 2001, с. Горбасів), Щедрівський (1150 га, 1986, на Щедрів. водо­сховищі між Летичевом і с. Головчинці), Яро­славський (990 га, 1994, між селами Ярославка та Митківці; усі — орнітол.), Чоботарня (заг.-зоол., 429 га, 1989, Бохнів. лісництво), памʼятки природи Від­слоне­н­ня гранітів (0,8 га, с. Кудинівка), Зразок Чорнокітових гранітів (0,3 га, с. Русанівка; обидва — геол., 1982), Волосовецька дача (23,2 га, 1970, Пар­хомів. лісництво), Дуб звичайний (1982, Козачин. лісництво), Липова 4-рядна алея (10,5 га), Липова алея (0,5 га; обидві — 1982, автошлях Він­ниця–Львів; усі — ботан.), Подільські криниці (гідрол., 7 га, 1992, с. Подільське), заповід­ні ур­очища Грабарка (8,3 га, 1982), Козачки (28 га, 1982; обидва — Козачків. лісництво). Гол. пром. під­приємства роз­таш. у райцентрі. Основу економіки складає с. госп-во. Ґрунт.-клімат. умови сприятливі для вирощува­н­ня озимої пшениці, жита, цукр. буряку, картоплі, а також для садівництва та овочівництва. Роз­винене мʼясо-молочне скотарство. У структурі валового с.-г. виробництва на рослин­ництво припадає 85 %, на тварин­ництво — 15 %. Агро­пром. формува­н­ня: 1 приватне під­приємство, 10 госп. т-в, 22 фермер. господарства. У Л. р. — Голосків. СПТУ, 23 заг.-осв. навч. і 17 до­шкіл. закладів; «Межибіж» Державний історико-культурний заповід­ник, 33 б-ки, 16 Будинків культури, 28 клубів, 2 муз. школи, Будинок дит. творчості; 41 лікув. заклад, зокрема рай. лікарня та 36 фельдшер. і фельд­шер.-акушер. пунктів. Виходить «Летичівська газета». У Меджи­божі функціонує громад. організація євр.-укр. дружби «Меджибіж-Єхаль-Баал-Щем-Тов», у с. Лисогірка — Меджибіз. козачий курінь ім. М. Кривоноса. Реліг. громади: УПЦ МП — 32, УПЦ КП — 6, УАПЦ — 1, РКЦ — 4, УГКЦ — 1, євангел. християн-баптистів — 3, християн віри євангельської — 3, адвентистів сьомого дня — 2, юдеїв — 2. У Меджибожі збереглися палац, церква та замк. мури з баштою (17 ст.). У с. Козачка досліджено курган доби бронзи (2 тис. до н. е.), у селах Горбасів і Ставниці — курган­ні групи того ж часу, у с. Митківці — поселе­н­ня трипіл. і черняхів. культур, у селах Горбасів і Митківці — поселе­н­ня давньорус. періоду, у селах Кудинка та Суслівці — давньорус. городища. Серед видат. уродженців — фахівець у галузі механізації с. господарства, академік НААНУ М. Лин­ник (с. Горбасів), фахівець у галузі автоматиз. керува­н­ня в тех. системах В. Лисогор (с. Требухівці), лікар К. Ігрунова (с. Гречинці), археолог Ю. Кухаренко (с. Чапля), історик В. Цицак (Меджибіж), генетик, селекціонер О. Любинський (с. Шрубків), мово­знавець О. Ніка (с. Голосків), право­знавець Мик. Стрельбиць­кий (с. Май­дан-Голенищенський), економіст В. Швець (с. Грушківці); крає­знавець, фольклорист В. Вовкодав (с. Лозни), літературо­знавець, поет, прозаїк В. Ма­цько (с. Шрубків), літературо­­знавець, поет Мих. Стрельбицький (с. Май­дан-Вербецький); білорус. письмен­ниця Зоська Верес (справж. Л. Войцик), євр. письмен­ники М.-Й. Бердичевський (обидва — Меджибіж), Л. Квітко (с. Голосків); диригент, нар. арт. УРСР В. Гуцал (с. Требухівці), композитор, засл. діяч мистецтв УРСР Г. Цицалюк (с. Подільське), спів­ачка, актриса О. Бен­цаль-Карпʼяк (Меджибіж); церк. діяч УПЦ МП, митрополит Київський і всієї України Володимир (В. Сабо­дан; с. Марківці), діяч православ. Церкви Макарій (Г. Кармазін; Меджибіж); діяч Визв. змагань 1917–21, ота­ман С. Хмара (с. Мордине, нині Прилужне); учасники 2-ї світової вій­ни — Герой України Л. Сушко (с. Вербка), Герої Рад. Союзу Є. Горбатюк (с. Копитинці; 1984 встановлено погру­д­дя, нині памʼятка мистецтва місц. значе­н­ня), О. Матіков (с. Лозни), М. Ста­цюк (с. Завовк), М. Печенюк (с. Роз­­сохувата), повні кавалери ордена Слави М. Гізіс (Меджибіж), Г. Кучерук (с. Вербка); важко­атлет, тренер Ц. Веславуцький (с. Головчинці). У Меджибожі 1740–60 проживав засн. хасидизму І. Баал-Шем-Тов (там і похов., його могила занесена до Держ. реєстру нерухомих памʼяток України нац. значе­н­ня).

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю