Майоліка

МАЙО́ЛІКА (італ. Majolica, лат. Majorika — від давньої назви о-ва Мальорка (Ма­йорка) у Серед­земному морі, у 13–14 ст. — головний центр з екс­порту іспано-мавританської кераміки в Італію). М. — вироби з кольор. випаленої глини з високою пори­стою основою, вкриті про­зорою (або не­про­зорою) поливою, на яку наносили яскравий візерунок (див. також Кахлі, Кераміка, Порцеляна, Фаянс). Ін. назви — поливʼяний фаянс, поливʼяна теракота. Для М. характерні округлі та мʼякі форми, яскравий блиск поливи, контрастність кольорів роз­пису. За методами декорува­н­ня М. умовно ділять на мецома­йоліку (напів­ма­йоліку) і власне М. У мецома­йоліці (нар. М.) за­стосовують облива­н­ня білою глиною (ангобом), сушать, випалюють при 1000 °С, охолоджують, роз­писують по свинц. поливі та випалюють удруге. Згодом стали використовувати жовті й білі глини, а свинц. поливу замінили на суміш свинцю й олова; для посиле­н­ня барвистості збільшили кольор. палітру фарб і емалей. Особливого роз­витку М. досягла у країнах Давнього Сходу (Єгипті, Вавилоні, Ірані), державах Серед. і Центр. Азії. Високим мист. рівнем від­значалася М. в Іспанії та Італії. Так, у 16 ст. в Італії виникла низка керам. центрів, які удосконалили запозичену технологію та виробили власні керам. форми і систему декору. Спершу це зробили в м. Піза, від якого М. поширилася в Фаєнцу, Флоренцію, Сієну, Урбіно, Деруту, у 2-й пол. 17 ст. — у Монтелупо в Тоскані, Венецію, Ґеную. Виготовляли побут. і святк. М. (весіл. посуд роз­писували умов. порт­ретами наречених), аптекар. посудини, вази тощо. Італ. ма­йолік. вироби справили знач. вплив на роз­виток кераміки 16–17 ст. у Зх. Європі. Франц. М. найбільш знана двома групами — т. зв. Сен-Поршере і виробами Б. Паліс­сі. Нім. М. 16 ст. походить із пд. р-нів країни і дуже подібна до швейцарської. У нім. ренесанс. кераміці наявні два осн. напрями: т. зв. гафнеркераміка і камʼяний посуд (був домінуючим). У 18 ст. у деяких країнах Європи простежується захопле­н­ня китай. та мейсен. порцеляною, помітне зниже­н­ня зацікавленості М. У 19 ст. ма­йолік. виробництво від­роджено. Особливість англ. керам. виробництва — від­найде­н­ня камʼяних мас, що надали виробам непо­вторності за формами і оздобле­н­ням. У Великій Британії керам. і порцелян. виробництво існувало на комерц. основі. Досягне­н­ня у пром. виробництві, мистецтві і нар. ремеслах різні країни світу демонстрували на всесвіт. ви­ставках, зокрема 1851 у Лондоні. Так, різноманітна за формами та яскравими кольорами М. Г. Минтона зна­йшла широкий попит, адже була дешевша за елітну порцеляну, вироби з бронзи і срібла. Цьому сприяла й «мода» на звані обіди, а також те, що М. стала предметом колекціонува­н­ня. На­прикінці 19 ст. якісну за матеріалом і худож. рівнем М. почали виробляти в різних країнах Європи. Вона пред­ставляла стиліст. риси від пізнього класицизму до еклектизму, сецесії та ар деко. М. активно за­стосовували у буд-ві і в 19–20 ст. Новий етап зниже­н­ня ма­йолік. виробництва припав на 1930-і рр. через брак нових позитив. ідей. Із роз­витком фарфору М. втратила популярність, її виробництво обме­жили ку­стар. промислами. У Київ. Русі напів­ма­йоліка ві­дома від 11 ст. (облицювал. та під­логові плитки для культових споруд, палаців князів). Високого роз­витку М. досягла в архіт. і декор.-ужитк. мистецтві 17–18 ст. (керам. вставки на Успен. соборі Києво-Печер. лаври, знищено 1941, від­новлено 2000), Михайлів. соборі у Пере­яславі-Хмельницькому (Київ. обл.), будівлі колегіуму в Чернігові тощо. Ма­йолік. вироби у 17–19 ст. виготовляли майстри з Києва, Ніжина, Городні та Ічні (Чернігівщина). Прикладом 19 — поч. 20 ст. є будинок Полтав. істор.-краєзн. музею, споруджений для місц. земства. Особливе за­стосува­н­ня М. спо­стерігається у 1960–70-х рр. в екс­терʼєрі житл. будинків (стіни, балкони, під­ʼ­їзди), шкіл, кінотеатрів, метро, магазинів, кафе, ресторанів, готелів, вокзалів тощо. Ця технологія вла­­стива була й для виготовле­н­ня предметів інтерʼєр. при­значе­н­ня (кахлі, пласти, настін­ні тарелі, вази, кашпо, дрібна пластика), посуду (дзбанки, глечики, горнятка, кухлі, барильця, миски, тарілки), іграшок (свистунці, «монетки», фігурки), прикрас (коралі, сережки, брошки, кулони). Виготовле­н­ням М. за­ймалися пром. керам. школи і майстерні, що діяли в Україні на­прикінці 19 — на поч. 20 ст., зокрема Миргороді та Опішні (Полтавщина), Коломиї (нині Івано-Фр. обл.), Товстому (нині Терноп. обл.), Львові (керам. ф-ка І. Левинського). Домашнє виробництво М. роз­вивалося в багатьох насел. пунктах України. Найви­значнішими центрами нар. М. були: смт Опішня (Зіньків. р-ну), с. По­став-Мука (Чорнухин. р-ну; обидва — Полтав. обл.), міста Ічня, Ніжин (обидва — Черніг. обл.), Валки (Харків. обл.), с. Дибинці (Богуслав. р-ну), м. Васильків (обидва — Київ. обл.), села Гнилець (Звенигород. р-ну) і Головківка (Чигирин. р-ну; обидва — Черкас. обл.), м. Бар, села Бубнівка (Гайсин. р-ну), Рахни Лісові (Шаргород. р-ну; усі — Вінн. обл.), смт Смотрич (Дунаєвец. р-ну Хмельн. обл.), Товсте (Заліщиц. р-ну) і Гусятин, села Копичинці (Гусятин. р-ну), Золотий Потік (Бучац. р-ну; усі — Терноп. обл.), міста Косів, Коломия та Снятин, смт Кути, с. Пістинь (обидва — Косів. р-ну; усі — Івано-Фр. обл.), Ужгород, м. Хуст, с. Вільхівка (Іршав. р-ну; усі — Закарп. обл.), міста Дрогобич, Сокаль, Яворів, Судова Вишня (Мостис. р-ну), смт Стара Сіль (Старосамбір. р-ну), с. Лагодів (Пере­мишлян. р-ну; усі — Львів. обл.). Серед авторів ма­йолік. виробів — ві­домі гончарі та керамісти О. Без­палків, З. Береза, М. Білоскурський, Д. Головко, М. Денисенко, Т. Драган, Т. Левків, Валерій та Надія Проторʼєви, З. Флінта, а також нар. майстри І. Баранюк, Г. і М. Басцяки, О. Бахматюк, М. Брюховецький, Ю. Бучінчак, М. Волощук, В. Галас, П. Ганжа, брати Герасименки, Г. Гладиревський, І. Білик, І. Гордійчук, М. Гриньків, Ю. Зацарин­ний, М. Кірик, А. Костів, Д. Косяченко, Й. Лабанович, М. Лемко, М. Лукасевич, Ю. Мартинкевич, Г. Пошивайло, Я. Прикарський, Г. Ро­­щибʼюк, П. Самолович, О. Селюченко, Я. Слоква, М. Цісарковський, П. Цвілик, Ф. Чирвенко, В. Шостопалець. Гол. під­приємства з виробництва худож. М. в Україні, вироби яких характеризуються стильовими ознаками форми та образ. системою декору: Берегів. ма­йолік. завод (Закарп. обл.), Васильківський ма­йоліковий завод, «Гуцульщина» Косівське виробничо-художнє обʼ­єд­на­н­ня, Костянтинівський завод скляних та ма­йолікових виробів (Донец. обл.), Львівська екс­периментальна кераміко-скульптурна фабрика, Маньківський ма­йоліковий завод (Черкас. обл.), «Художній керамік» Опішнянський завод художніх виробів.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю