МИША́НИЧ Степан Васильович (14. 08. 1936, с. Ляховець, нині Лісковець Між­гір. р-ну Закарп. обл. — 18. 11. 2013, м. Хуст Закарп. обл.) — фольклорист, літературо­знавець. Брат Олекси та Михайла Мишаничів. Доктор філологічних наук (1989), професор (1992). Закінчив Ужгородський університет (1958). Працював у системі культури і народної освіти. 1972–91 — в Ін­ституті мистецтво­знавства, фольклористики та етнології АН УРСР (Київ); 1991–2009 — завідувач кафедри української літератури та фольклористики Донецького університету, де також створив і очолював наукові центри «Східно-українське народо­знавство», «Життя і творчість Василя Стуса». 2010–13 — завідувач кафедри іноземних мов та пере­кладу Карпатського ін­ституту під­приємництва (м. Хуст). Наукові дослідже­н­ня: про­блеми історії і теорії української фольклористики, українських пів­ден­нословʼянських фольклорних і літературно-фольклорних взаємин. Очолював фольклорні екс­педиції в Західний Сибір і Казах­стан (1990), на Зелений Клин (1991) та Кубань (1993–95). Зафіксував близько 15 тис. пісень, казок, легенд, пере­казів, народних оповідань та зразків інших жанрів усної словесності. Упорядкував фольклорні збірки «Пісні Поді­л­ля» (К., 1976), «З гір Карпатських. Українські народні пісні-балади» (Уж., 1981), «Народні оповіда­н­ня» (1982; 1986), «Змієві вали» (1992); спів­упорядник книги «Українські народні пісні в записах Софії Тобілевич» (1982), «Українські приказки і прислівʼя» (1984), «Калинова сопілка» (1989; усі — Київ).