Малишко Микола Олексійович
МАЛИ́ШКО Микола Олексійович (15. 02. 1938, с. Знаменівка Новомоск. р-ну Дніпроп. обл.) — живописець, графік і монументаліст. Брат П. Малишка, чоловік Н. Денисової. Заслужений художник України (2009). Премія ім. В. Стуса (1998). Національна премія України імені Т. Шевченка (2017). Член НСХУ (1974). Закін. відділ монум. живопису Київ. худож. інституту (1967; викл. О. Сиротенко, А. Стороженко, В. Чеканюк, І. Штільман). На творчій роботі. Основні галузі — монум.-декор. мистецтво, станк. живопис, графіка, скульптура. Учасник всеукр. і зарубіж. худож. виставок від 1970. Персон. — у Львові (1992), Хмельницькому (1993), Києві (1995–96, 1998–2000), Вінниці (1997). На формування автор. стилю та характер образно-пластич. мислення М. вплинула творчість І.-Г. Пінзеля, О. Архипенка, І. Кавалерідзе. У рад. період понад 20 р. його роботи, що виходили за рамки декларованого владою соцреалізму, не експонували. У своїй багатовектор. творчості він прагне ламати стереотипи мист. бачення. На думку М., скульптура — метафора реал. дійсності, здатної виразити не лише твор. порив, а й прагнення до обʼєднання й нац. самоідентифікації українців. Створені ним за допомогою сокири монум.-декор. конструкції — новий етап розвитку укр. деревʼяної скульптури на межі 20–21 ст., позначений пошаною до традиції та енергій. пошуком нових форм у напрямі мінімалізму. У худож. обʼєктах поєднує живопис, рельєф, просторову пластику, віддаючи перевагу візуально простим, переважно нерухливим геометризов., внутрішньо виваженим формам, що викликають асоціації з праісторією, архаїкою. Монум. твори М. хвилюють утаємниченістю образності, аурою трансцендентності. Деякі роботи зберігаються у Нац. музеї Т. Шевченка (Київ), Хмельн. та Вінн. ХМ, Нац. музеї у Львові.
Додаткові відомості
- Основні твори
- об’єкти — «Ступ» (1992), «Цяточки» (1995), «Плями» (1996); декор. композиція «Маси», «Світло зсередини» (обидва — 1998); мист. вирішення іконостаса, ікона «Пресвята Богородиця» для церкви Успіння Богородиці Пирогощі (Київ, 1998); монум. розписи — «Розп’яття», «Св. Андрій», «Відіслання апостолів на проповіді», «Св. Борис», «Св. Гліб»; орнаменти на зх. стіні центр. нефа у Михайлів. Золотоверхому соборі (Київ, 1998–2000); «Вставати до схід сонця» (1987), «Сумнів», «Стародавній знак» (обидва — 1991), «Тіні незабутніх пращурів» (1992), «Покрова» (1994), «На цямрині» (1997), «Символ» (2001).
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
Людина 
