МАЛИ́ШКО Микола Олексі­йович (15. 02. 1938, с. Знаменівка Новомоск. р-ну Дні­проп. обл.) — живописець, графік і монументаліст. Брат П. Малишка, чоловік Н. Денисової. Заслужений художник України (2009). Премія ім. В. Стуса (1998). Національна премія України імені Т. Шевченка (2017). Член НСХУ (1974). Закін. від­діл монум. живопису Київ. худож. ін­ституту (1967; викл. О. Сиротенко, А. Стороженко, В. Чеканюк, І. Штільман). На творчій роботі. Основні галузі — монум.-декор. мистецтво, станк. живопис, графіка, скульптура. Учасник всеукр. і зарубіж. худож. ви­ставок від 1970. Персон. — у Львові (1992), Хмельницькому (1993), Києві (1995–96, 1998–2000), Він­ниці (1997). На формува­н­ня автор. стилю та характер образно-пластич. мисле­н­ня М. вплинула творчість І.-Г. Пінзеля, О. Архипенка, І. Кавалерідзе. У рад. період понад 20 р. його роботи, що виходили за рамки декларованого владою соцреалізму, не екс­понували. У своїй багатовектор. творчості він прагне ламати стереотипи мист. баче­н­ня. На думку М., скульптура — метафора реал. дійсності, здатної виразити не лише твор. порив, а й прагне­н­ня до обʼ­єд­на­н­ня й нац. самоідентифікації українців. Створені ним за допомогою сокири монум.-декор. кон­струкції — новий етап роз­витку укр. деревʼяної скульп­тури на межі 20–21 ст., по­значений пошаною до традиції та енергій. пошуком нових форм у напрямі мінімалізму. У худож. обʼєктах по­єд­нує живопис, рельєф, просторову пластику, від­­даючи пере­вагу візуально простим, пере­важно нерухливим геометризов., внутрішньо виваженим формам, що викликають асоціації з пра­історією, архаїкою. Монум. твори М. хвилюють утаємниченістю образності, аурою транс­цендентності. Деякі роботи зберігаються у Нац. музеї Т. Шевченка (Київ), Хмельн. та Вінн. ХМ, Нац. музеї у Львові.