Медицина транспорту

МЕДИЦИ́НА ТРА́НСПОРТУ — медична дисципліна, що ви­вчає вплив у звичайних і над­звичайних ситуаціях транс­порт­ної системи загалом і окремих її під­роз­ділів та від­повід­них технологій, що за­стосовують у цій галузі, на здоровʼя працівників, а також різних груп населе­н­ня, які повʼяза­ні з екс­плуатацією транс­порт­них засобів, користуються послугами транс­порту тощо. Серед зав­дань М. т. — збереже­н­ня фіз. та психіч. здоровʼя, без­пека вироб. діяльності працівників транс­порту та допоміж. вироб-в. Окремішнє важливе місце М. т. зумовлене особливостями транс­порт. галузі, зокрема її екс­територіальністю, зайнятістю в ній великої кількості працівників, фахівців найрізноманітніших професій; обслуговува­н­ням практично всього насел. планети — як власників особистих транс­порт. засобів, так і пасажирів, пішоходів, туристів; левовою долею в за­бруднен­ні довкі­л­ля. Роз­виток М. т. та її диференціація зумовлені появою нових видів транс­порту. Ви­окремлюють морську медицину, авіаційну медицину, космічну медицину, а також залізничну та автодорожню. До найдавніших належить морська. В Україні дослідж. з мор. медицини традиційно проводять в Одесі, де 1925 на базі Чорномор.-Азов. водздоров­від­ділу від­крито від­повід­ну лаб. 1965 створ. Басейн. токсикол. лаб. (зав. — Л. Шафран), 1975 — лаб. судн. гігієни (зав. — А. Войтенко) Моск. НДІ гігієни вод. транс­порту, яку 1978 реорганізовано в філію, а 1988 — у Всесоюз. НДІ гігієни вод. транс­порту (дир. — А. Войтенко; нині — Медицини транс­порту Український науково-дослідний ін­ститут; дир. А. Гоженко). Серед фахових ви­дань — «Вісник морської медицини», ж. «Актуальні про­блеми транс­порт­ної медицини» та «Вода: гігієна та екологія». 1977 на базі Чорномор. центр. клін. лікарні на вод. транс­порті вперше в СРСР в Одес. мед. ін­ституті від­крито каф. мор. медицини (зав. М. Денисюк, А. Лобенко, М. Ігнатьєв), що здійснює під­готовку лікарів від­повід. кваліфікації для роботи на водному. транс­порті. 1968 започатков. проведе­н­ня наук.-практ. конф. «Актуал. пита­н­ня охорони здоровʼя на вод. транс­порті». Мор. медицина і М. т. загалом уві­йшли в тематику н.-д. робіт багатьох каф. Одес. мед. ін­ституту (М. Ясиновсь­кий, Л. Алейникова, І. Савицький, С. Корхов, І. Ільїн, Ю. Курако, А. Лещинський, Г. Лобановський, Р. Макулькін), дослідж. проводили за участі суднових лікарів, фахівців берегових сан.-епіде­міол. і лікувал.-профілакт. закладів Чорномор.-Азов., Дні­пров. і Дунай. басейнів. Укр. науковці від 1965 регулярно беруть участь у Між­нар. симпозіумах із мор. медицини. Були укладені договори про спів­працю з Ін­ститутами мор. і транс­порт. медицини в Болгарії, Польщі, Німеч­чині, Фінляндії. Результати дослідж. найбільш пов­но пред­ставлені на 11-му Між­нар. симпозіумі з мор. медицини, що про­йшов 2011 в Одесі. У форумі взяли участь пред­ставники 42-х країн світу. У доповід­ях укр. учених (А. Гоженка, Є. Бєлоброва, Е. Псядла, Л. Шафрана, В. Лісобея, А. Мокієнка, Н. Петренко, В. Євстафʼєва, Б. Панова та ін.), були від­ображені майже всі напрями М. т. та результати їх упровадже­н­ня. Наукові дослідже­н­ня і практ. діяльність у сфері мор. медицини сприяють також новим під­ходам у залізн., авіац. і косміч. галузях М. т., водночас простежується зворот. звʼязок між ними. Прикладом можуть бути 1-а Між­нар. наук.-практ. конф. «Про­блеми гігієни та епідеміології на залізничному транс­порті» (Львів, 1998), Між­нар. наук.-практ. конф. «Новітні науково-на­вчальні досягне­н­ня медицини транс­порту» (Миколаїв, 2011), 15-й зʼїзд гігіє­ністів України (Львів, 2012), де були пред­ставлені роботи з усіх під­галузей М. т., а також про­блем медицини подорожей і ка­­та­строф, які без­посередньо по­вʼя­зані з без­пекою і охороною здо­ровʼя працівників транс­порту. Фахівці з М. т. вважають, що за ступенем ризику для здоровʼя працівники галузі, водії індивід. транс­порт. засобів становлять окрему групу, яка від­різняється від ін., — пасажирів і туристів. Напр., оскільки повітр. транс­портом у різних регіонах планети щорічно користуються понад 700 млн туристів, то категорія насел. у мед., гігієн. та екол. від­ноше­н­нях сут­тєво від­різняється від пасажирів громад. транс­порту і водіїв індивід. транс­порт. засобів. Роз­різне­н­ня зумовлено не тільки фактором часу, локалізацією туристич. комплексів, а й більш тісними контактами з місц. насел. і природ. комплексом, це й ви­значає специфіку епідеміології туризму, що, в свою чергу, при­звело до нового напряму М. т. — медицини подорожей, яка тісно повʼязана з епідеміологією транс­порту. Ката­строф медицина як галузь ви­окремлено в остан­ні десятилі­т­тя. Лавиноподібне збільше­н­ня чисельності транс­порт. засобів, особливо в країнах «третього світу», революція в транс­порт. матеріало­знавстві (полімерні та синтет. матеріали), роз­шире­н­ня номенклатури вантажів, у першу чергу, за рахунок небезпеч. і фумігованих, інтенсифікація вантаж. і пасажир. пере­везень, функціо­нува­н­ня транс­порт. коридорів, роз­виток мережі трубо­провід. транс­порту, будівництво гігант. пере­вантажувал. транс­порт. терміналів, освоє­н­ня континентал. шельфу — усі ці чин­ники не лише збільшили ризик вибухів, пожеж та ін. над­звич. ситуацій на транс­порті, а й по­ставили низку нових про­блем перед фахівцями, зокрема в М. т. Цей напрям медицини стосується епідемій, травм, отруєнь і кількіс. показників загибелі людей у результаті аварій та над­звич. ситуацій на транс­порті. Транс­порт­ні ката­строфи від­значаються, за­звичай, багато­аспект. характером впливу різнорід. екс­тремал. факторів; серед аварій пере­важають категорії «важкі» й «потужні» (за між­нар. класифікацією), що потребує проведе­н­ня подальших по­глибл. дослідж. і вдосконале­н­ня системи лікува­н­ня та профілакт. заходів. У М. т. виділяють такі напрями: теор., профілакт. і клінічний. Теор. напрям повʼязаний з ви­вче­н­ням біо­хім., фізіол. механізмів гомео­­стазу й адаптації організму працівника до динам. умов довкі­л­ля, флуктуації яких досягають екс­тремал. величин, біо­ритмології людини і склад., здатних до самороз­витку, біол. систем, психофізіол. надійності оператора в склад. системах типу «людина–транс­порт. засіб–навколишнє середовище», транс­формації пере­ліку та змісту професійно важливих якостей та компетенцій від­повід. фахівців, закономірностей формува­н­ня патології, етіопатогенезу профес. і професійно зумовлених захворювань людини в транс­порт. системах і наук. принципів заг. стратегії профілактики та лікува­н­ня. Профілакт. напрям вирішує зав­да­н­ня наук. об­ґрунтува­н­ня гігієн. регламентів для транс­порт. галузі з урахува­н­ням найбільш типових шкідливих і небезпеч. чин­ників, що виникають у результаті контакту працівників з місц. населе­н­ням, побудови системи сан. стандартів, вимог, правил і норм, обо­вʼязкових для здійсне­н­ня попереджувал. і поточ. сан. на­гляду на обʼєктах транс­порту, протиепідем. забезпече­н­ня всіх категорій працівників галузі та сан. охорони кордонів і території, а також охорони навколиш. сере­довища від за­брудне­н­ня у звʼяз­ку зі здійсне­н­ням вироб.-транс­­порт. діяльності. Також включає створе­н­ня системи моніторингу та оцінки профес. ризику для здоровʼя осіб осн. транс­порт. професій, епідеміології інфекц. та ін. захворювань для роз­робле­н­ня комплекс. системи упр. здо­ровʼям працівників галузі. Клін. напрям охоплює про­блеми ви­вче­н­ня взаємозвʼязку умов праці та трудового процесу на транс­порті з виникне­н­ням, роз­витком, пере­бігом заг., професійно об­умовлених і профес. захворювань пред­ставників осн. груп робітників, роз­робле­н­ня нових ефектив. методів діагностики, лікува­н­ня та профілактики, пита­н­ня мед. протипоказань для роботи в різних транс­порт. професіях, поперед. і період. мед. і психофізіол. оглядів, наук. об­ґрунтува­н­ня й побудову системи страхової медицини з урахува­н­ням специфіки профес. діяльності, оцінки ризику та стану здоровʼя працівників галузі. Мультимодал. характер за­знач. складових дає інтеграл. уявле­н­ня про М. т. як ефектив. вид практ. лікар. діяльності в сфері охорони здоровʼя робітників транс­порт. галузі й важливу наук. дисципліну. Окрім цього, фахівці з М. т. роблять знач. внесок у виріше­н­ня фундам. про­блем мед. науки загалом і сприяють роз­витку сучас. уявлень про упр. індивід. і популяцій. здоровʼям населе­н­ня.

Завантажити статтю