ПАЛІ́ЇВ Дмитро Іванович (17. 05. 1896, с. Пере­візці Калуського пов., нині Пере­возець Калуського р-ну Івано-Франківської обл. — 22. 07. 1944, побл. с. Білий Камінь, нині Золочівського р-ну Львівської обл.) — військово-політичний діяч, публіцист. Брат Василя, Кекилії, Омеляна Паліївих. 1914 закінчив гімназію у м. Коломия (нині Івано-Франківської обл.) і записався на правничі студії до Львівського університету. З початком 1-ї світової війни добровольцем вступив до Легіону Українських Січових стрільців, отримав зва­н­ня під­хорунжого. Учасник Листопадового чину 1918 у Львові, організаційний референт Центрального військового комітету. 1918–19 — адʼютант державного секратаря військових справ ЗУНР Д. Вітовського, командувача УГА генерала М. Тарнавського. Спів­засновник (1920) і член Начальної команди Української військової організації, засновник (1925) і голова її легальної частини — Української партії національної роботи. Спів­редактор (разом із Д. Донцовим) ж. «За­грава» (1923–24), редактор г. «Новий час» (1923–33). Слухав лекції з права в Українському таємному університеті (Львів). Спів­засновник (1925) і член Центрального комітету Українського національно-демократичного обʼ­єд­на­н­ня (УНДО). У 1928–30 — посол (депутат) до сейму Польщі. Дотримувався радикальних політичних по­глядів, за що 1922, 1928, 1930 був заарештований польською владою. Написав мемуари «Листопадова революція. З моїх спогадів» (Л., 1929). У 1933 ви­йшов з УНДО і разом із М. Шлемкевичем організував Фронт національної єд­ності, редагував його друковані органи «Батьківщина» та «Пере­мога», г. «Українські вісті» (1935–39). Під час 2-ї світової війни був одним із ініціаторів створе­н­ня і політичним провід­ником «Галичина» дивізії. Загинув у бою під час прориву з оточе­н­ня, в яке дивізія потрапила по­близу м. Броди (нині Золочівського р-ну). Меморіальні дошки П. встановлено у Львові та Калуші (також на його честь пере­йменовано вулицю).