Просопографія

ПРОСОПОГРА́ФІЯ (від грец. πρóσωπων — обличчя, особа та …графія) — спеціальна історична дисципліна, що вивчає весь комплекс джерел біографічного та іншого особистісного характеру, а саме: зовнішність, індивідуальні риси та якості, соціальне й етнічне походження, родинні зв’язки, кар’єру, різноманітні життєві обставини тощо з метою створення портретів окремих осіб чи груп, об’єднаних за певними спільними критеріями, для реконструкції минулого як історії людей. Джерельна база П. надзвичайно різноманітна, це практично вся фіксована інформація, що стосується людської діяльності. Цим пояснюється й обширність методик П., застосування яких підпорядковане завданням евристики — знаходженню та атрибуції відомостей. Під час просопографічного дослідження відповідно до виду джерел залучають методики та підходи інших спеціальних історичних дисциплін і галузей науки — генеалогії, соціології, біографістики, демографії, статистики тощо.

Витоки П. сягають 16 ст. і пов’язані з проблемою студіювання історії різних соціальних груп та біографій окремих їхніх представників. Але розквіт дисципліни припав на кінець 19 ст., коли її почали широко використовувати для відтворення історії стародавніх суспільств — Стародавньої Греції, Стародавнього Риму, Стародавнього Єгипту, Візантійської імперії. Значний внесок у її становлення як наукової дисципліни зробили європейські науковці Е. Ріттерлінґ, Т. Франке, Г. Альфреді, Д. Форні, Ж. Лоран та ін. Завдяки методам П. вчені створювали соціальний портрет або колективну біографію різних прошарків суспільства чи професійних угруповань. Теоретичне підґрунтя дисципліни було закладено відомим французьким ученим, одним із засновників школи «Анналів» Л. Февром, який вважав основним завданням історика відтворення «живої історії», а її центральним персонажем — людину минулого зі всіма притаманними їй особливостями. Саме школа «Анналів» започаткувала новий напрям досліджень — «нову сімейну історію», покликану розглядати історію кожної особистості у контексті сучасного їй суспільства, її соціального та родинного походження. Розвиток і поширення інформаційних технологій, що дають можливість робити загальний суспільний зріз різних історичних епох, сприяли подальшому розвитку П. У 1950-і рр. французький дослідник Л. Анрі запропонував метод, що отримав назву «відновлення історії родини», та використовував машинні способи оброблення історичної інформації. Таким чином відбувалася реконструкція історії не просто родини чи роду, а певних груп. Цей напрям розвинув його колега М. Перонне. Німецький науковець Т. Маурер у своїх працях обстоював необхідність створення «колективних біографій» різних людських груп, оскільки особа у таких розвідках розкривається в індивідуальному і суспільному вимірах. Нині західноєвропейські вчені активно використовують просопографічні дослідження з метою висвітлення соціальної історії різних історичних періодів, зокрема Середньовіччя. Ґрунтовні праці присвячені державній бюрократії Франції, персональному складу італійських судів, німецьким ченцям тощо. Відтак сформувалися два основні напрями розвитку П.: перший — дослідження соціальних, професійних, етнонаціональних груп (Life History), другий — родинна історія (Family History). Значний доробок у галузі П. належить українським науковцям. Праці М. Максимовича, В. Антоновича, О. Лазаревського, В. Модзалевського, М. Грушевського, присвячені висвітленню окремих родів і соціальних груп (шляхетства, козацької старшини, міського патриціату, дрібних промисловців) і тісно пов’язані з генеалогією та біографістикою, заклали основу для подальших досліджень. У галузі П. активно працювали Я. Дашкевич, В. Чишко та працюють Н. Яковенко, І. Старовойтенко, Н. Миронець, Н. Барабаш, В. Томазов, В. Кривошея, В. Панашенко, В. Щербак, В. Горобець, Г. Голубчик та ін.

Розмір шрифту

Просопографія

Рекомендована література

Інформація про статтю

Схожі статті