Попільня

ПОПІ́ЛЬНЯ — селище Житомирського (до липня 2020 — Попільнянського) ра­йону Житомирської області. У серпні 2016 шляхом обʼ­єд­на­н­ня Попільнянської селищної та Великолісівецької, Голубʼятинської, Котлярської, Кривенської (із с. Рудка), Миролюбівської (див. Миролюбівка), Новоселицької (див. Новоселиця), Парипської, Попільнянської, Саверецької (із с. Піски), Сокільчанської (із с. Маркова Волиця), Строківської, Ходорківської (див. Ходорків; із с-щем Від­родже­н­ня та с. Пустельники) сільських рад утворено Попільнянську селищну громаду, до якої у червні 2020 зараховано Камʼянську, Липківську (з с. Бухалівщина) та Паволоцьку (див. Паволоч; із с. Соколів Брід) сільські ради. Нині площа Попільнянської громади становить 501,4 км² (23 населені пункти, 11 старостинських округів); станом на січень 2022 в ній мешкали 16 071, 2024 — 16 328 осіб. П. знаходиться за 116 км від Києва та 75 км від Житомира. На пів­ночі прилягає одно­ймен­не село, що має значно давнішу історію (виникло на початку 17 ст.). Неподалік охороняють заказник місцевого значе­н­ня Попільнянський ліс (по­близу с. Квітневе, 5,8 га), а також бере початок мала р. Лозинка, що тече через с. П. та впадає по­близу с. Миролюбівка в Унаву (притока Ірпеня, басейн Дніпра). Площа с-ща 4 км². За пере­писом населе­н­ня 2001, у ньому проживали 6109 осіб (у с. П. — 1879); станом на січень 2022 — 5323 особи; пере­важно українці. Мешкають також поляки, болгари, вірмени, євреї, росіяни та ін.

В околицях збереглися залишки Змієвого валу 10—11 ст. (памʼятка археології місцевого значе­н­ня). У цій місцевості здавна роз­вивалося виробництво поташу з попелу спалених дерев. Біля кожного промислу була т. зв. попільня (попельня) — приміще­н­ня, де зберігали попіл і технологічно його обробляли. Місцеві селяни брали участь у Визвольній війні під проводом Б. Хмельницького. За Андрусівським пере­мирʼям 1667 с. П. залишилося під владою Польщі. 1702—04 мешканці при­єд­налися до селянсько-козацького пов­ста­н­ня під проводом С. Палія. 1768 тут діяли гайдамацькі загони. Після 2-го поділу Польщі 1793 — у межах кордонів Російської імперії. 1795—1923 — у складі Сквирського пов.; 1796—1925 — Київської губ. У 1860-х рр. через землі Попільнянської волості роз­почали прокладе­н­ня дільниці Фастів—Козятин залізничної магістралі Київ—Одеса. 1870 за близько 2 км від с. П. від­крили залізничну станцію П., навколо якої по­ступово сформувалося с-ще П. (1938—2024 — смт). Станом на 1900 с. П. (центр волості) належало родині Огінських, був 281 двір, проживали 1616 осіб, діяли православна церква, церковно-парафіяльна школа, працювали 2 вітряних млини; тоді ж на станції П. — 18 дворів і 106 мешканців. 1910 прокладено залізничну гілку П.—Сквира; засновано крохмальний завод. Під час воєн­них дій 1918—20 влада неодноразово змінювалася. 1920 у с-щі проживали понад 300 осіб. 1923 з Попільнянської та Паволоцької волостей утворено Попільнянський р-н (2020 роз­формовано, а всі населені пункти зараховано до Житомирського р-ну). 1923—30 — у складі Білоцерківської округи; 1932—37 — Київської, від 1937 — Житомирської областей. Станом на 1924 у с-щі П. та с. П. проживали 2362 особи. 1930 засновано г. «Прапор колгоспника» (від 1962 — «Прапор»). 1931 створено Попільнянську МТС. Жителі потерпали від голодомору 1932—33 (у 2008 за участі Президента України В. Ющенка від­крито памʼятник, де містяться капсули із землею з усіх місць масових поховань на території Попільнянського р-ну). Попільнянці за­знали сталінських ре­пресій. 1938 у с-щі проживали близько 1,7 тис. осіб. Від 14 липня 1941 — під німецькою окупацією. С-ще звільняли двічі — 10 листопада та остаточно 26 грудня 1943. У липні 1941 під час утрима­н­ня станції П. від­значився Герой Радянського Союзу І. Середа. У боях за визволе­н­ня с-ща загинули понад 300 бійців, зокрема й Герой Радянського Союзу П. Фомічов. 1959 у с-щі проживали 2,6 тис. осіб. У 2-й половині 20 ст. працювали хлібо-, масло-, консервний, комбікормовий і асфальтовий заводи. До кінця 2021 діяло Попільнянське лісове господарство (24 тис. га; було при­єд­нано до Коростишівського лісового господарства). До нього належали Попільнянське, Андрушівське, Корнинське, Ружинське та Ходорківське лісництва. Попільнянці від­стоювали європейські цін­ності під час Помаранчевої революції (2004) та Революції гідності (2013—14), брали участь в антитерористичній операції та операції Обʼ­єд­наних сил на Сході України (2014—22), воюють від початку повномас­штабного вторгне­н­ня військ РФ в Україну (від 24 лютого 2022).

Нині основу економіки складає малий бізнес (торгівля, громадське харчува­н­ня та сфера послуг). Залізнична станція роз­діляє с-ще практично навпіл. У пів­нічній частині зосереджен­ні основні державні установи, проходить центральна вулиця Б. Хмельницького та роз­міщений єдиний мікрора­йон, забудований пере­важно двоповерхівками. У пів­ден­ній частині — здебільшого приватні будинки. У с-щі — ліцей № 1, 3 дитсадка, Центр дитячої та юнацької творчості; Попільнянський історико-крає­знавчий музей, публічна бібліотека, Центр культури та до­зві­л­ля; лікарня.

Попільнянська мистецька школа на­звана імʼям музиканта, майстра народних інструментів К. Євченка, який був солістом Національного заслуженого народного хору України імені Г. Верьовки та керівником ансамблів «Гук», «Гучок» та «Гученя» на Попільнянщині. Від 1958 функціонує оркестр народних інструментів (засновник — Й. Іващенко). Дитячий колектив сучасного спортивного танцю «ШИК» (керівники Ярослав та Любомир Бовсунівські) є лауреатом багатьох всеукраїнських і між­народних конкурсів. У Попільнянській дитячій спортивній школі працює тренером П. Тоскалюк — заслужений працівник фізичної культури і спорту України, майстер спорту між­народного класу з гирьового спорту, чемпіон і 4-разовий віце-чемпіон світу. Є спортивний стадіон, мініфутбольне поле з штучним покри­т­тям; 2023 родиною воїна В. Бердичевського, який загинув під час російсько-української війни, облаштовано волейбольний май­данчик. 1975 зведено православну Свято-Миколаївську церкву. Діють громади РКЦ, євангельських християн-баптистів, адвентистів сьомого дня, свідків Єгови. 1967 встановлено памʼятник воїнам-землякам, які загинули на фронтах 2-ї світової війни; 2006 — памʼятний знак воїнам-афганцям; 2011 — погру­д­дя Т. Шевченка; 2016 — памʼятні знаки Героям Небесної сотні та ліквідаторам аварії ЧАЕС; 2021 — скульптурну композицію «Вартові Вітчизни» (на честь воїнів-земляків Р. Щербатюка, І. Юрченка, О. Олійника, В. Шайдюка та Ю. Ковальчука, які загинули 2014—15 під час російсько-української війни). Серед видатних уродженців П. — письмен­ник М. Яненко, живописець М. Боримчук, народна артистка України Н. Кудря. У с. Ходорків мешкав Герой України, учасник російсько-української війни В. Очеретяний. У різні роки в ра­йон­ній газеті працювали журналісти, письмен­ники Л. Капелюшний, П. Омельченко, Б. Остапенко, Б. Поліщук, М. Яненко, А. Ярмульський, Л. Мазур та ін.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю