Паризька мирна конференція 1919-20

ПАРИ́ЗЬКА МИ́РНА КОНФЕРЕ́НЦІЯ 1919–20 — між­народний форум держав-пере­можниць у 1-й світовій війні. На конференції роз­роблено мирні договори з пере­моженими країнами — Німеч­чиною (Версальський мирний договір), Болгарією (Нейїський мирний договір), Угорщиною (Тріанонський мирний договір), Туреч­чиною (Севрський мирний договір), що заклали фундамент Версальської системи між­народних від­носин. Конференція тривала від 18 січня 1919 до 21 січня 1920. Головну роль у процесі прийня­т­тя рішень ві­ді­гравали держави Антанти (Велика Британія та Франція), а також США. До керівних органів конференції — Ради чотирьох, Ради пʼяти, Ради десяти — входили пред­ставники Італії та Японії. Інші союзники Антанти (окрім Росії, яку на конференцію не було за­прошено) у деяких випадках викладали в меморандумах на адресу керівних органів власну позицію або на пленарних засі­да­н­нях погоджувалися із сепаратно виробленими ріше­н­нями великих держав. 

На конференцію направлено спільну делегацію УНР і ЗУНР, яку очолював Г. Сидоренко (від серпня 1919 — М. Тишкевич). Однак Франція мала намір створити сильну Польщу в ролі своєї союзниці проти Німеч­чини та буфера проти Росії, тому організувала дипломатичну ізоляцію української делегації. Посила­н­ня українських дипломатів на тези президента США Т.-В. Вільсона про право націй на самови­значе­н­ня не знаходили ро­зумі­н­ня, обговоре­н­ня наслідків роз­паду Російської імперії та Австро-Угорщини від­бувалося без урахува­н­ня українських інтересів. Політика щодо України вибудовувалася на основі під­тримки країнами Антанти польської сторони під час польсько-української війни 1918–19, а також на­да­н­ня допомоги білогвардійським арміям А. Денікіна та П. Врангеля. 

Франція наполягала на вирішен­ні долі Східної Галичини, Волині, Буковини, Бес­сарабії, Закарпа­т­тя на основі зміцне­н­ня союзних Франції держав — Польщі, Румунії, Угорщини. Прагматичні геополітичні міркува­н­ня, що суперечили принципам між­народного права та ідеї самови­значе­н­ня націй, вирішили долю західноукраїнських земель на період до закінче­н­ня 2-ї світової війни. 

Між державами-пере­можцями існували суперечності в під­ходах до умов мирних договорів із Німеч­чиною та її союзниками, зокрема Велика Британія була проти посиле­н­ня Франції, що порушувало баланс сил у Європі. Створена на конференції Версальська система між­народних від­носин не роз­вʼязала складних про­блем стосунків між народами та державами Європи і світу, а навпаки, додала нові національні та територіальні суперечності, що зробили мирний лад крихким. Символом цього стала заснована на конференції перша універсальна між­народна організація — Ліга Націй, покликана гарантувати збереже­н­ня Версальської системи між­народних від­носин. Однак права та функції Ліги Націй були пере­важно декларативними, що зробило неможливим їхнє за­стосува­н­ня у дипломатичній практиці. Внаслідок цього новий між­народний порядок залишався внутрішньо суперечливим і провокував пере­можені країни до реваншу й радикального пере­гляду результатів 1-ї світової війни.