Паризька мирна конференція 1919-20

Визначення і загальна характеристика

ПАРИ́ЗЬКА МИ́РНА КОНФЕРЕ́НЦІЯ 1919–20 — міжнародний форум держав-переможниць у 1-й світовій війні. На конференції розроблено мирні договори з переможеними країнами — Німеччиною (Версальський мирний договір), Болгарією (Нейїський мирний договір), Угорщиною (Тріанонський мирний договір), Туреччиною (Севрський мирний договір), що заклали фундамент Версальської системи міжнародних відносин. Конференція тривала від 18 січня 1919 до 21 січня 1920. Головну роль у процесі прийняття рішень відігравали держави Антанти (Велика Британія та Франція), а також США. До керівних органів конференції — Ради чотирьох, Ради п’яти, Ради десяти — входили представники Італії та Японії. Інші союзники Антанти (окрім Росії, яку на конференцію не було запрошено) у деяких випадках викладали в меморандумах на адресу керівних органів власну позицію або на пленарних засіданнях погоджувалися із сепаратно виробленими рішеннями великих держав. 

На конференцію направлено спільну делегацію УНР і ЗУНР, яку очолював Г. Сидоренко (від серпня 1919 — М. Тишкевич). Однак Франція мала намір створити сильну Польщу в ролі своєї союзниці проти Німеччини та буфера проти Росії, тому організувала дипломатичну ізоляцію української делегації. Посилання українських дипломатів на тези президента США Т.-В. Вільсона про право націй на самовизначення не знаходили розуміння, обговорення наслідків розпаду Російської імперії та Австро-Угорщини відбувалося без урахування українських інтересів. Політика щодо України вибудовувалася на основі підтримки країнами Антанти польської сторони під час польсько-української війни 1918–19, а також надання допомоги білогвардійським арміям А. Денікіна та П. Врангеля. 

Франція наполягала на вирішенні долі Східної Галичини, Волині, Буковини, Бессарабії, Закарпаття на основі зміцнення союзних Франції держав — Польщі, Румунії, Угорщини. Прагматичні геополітичні міркування, що суперечили принципам міжнародного права та ідеї самовизначення націй, вирішили долю західноукраїнських земель на період до закінчення 2-ї світової війни. 

Між державами-переможцями існували суперечності в підходах до умов мирних договорів із Німеччиною та її союзниками, зокрема Велика Британія була проти посилення Франції, що порушувало баланс сил у Європі. Створена на конференції Версальська система міжнародних відносин не розв’язала складних проблем стосунків між народами та державами Європи і світу, а навпаки, додала нові національні та територіальні суперечності, що зробили мирний лад крихким. Символом цього стала заснована на конференції перша універсальна міжнародна організація — Ліга Націй, покликана гарантувати збереження Версальської системи міжнародних відносин. Однак права та функції Ліги Націй були переважно декларативними, що зробило неможливим їхнє застосування у дипломатичній практиці. Внаслідок цього новий міжнародний порядок залишався внутрішньо суперечливим і провокував переможені країни до реваншу й радикального перегляду результатів 1-ї світової війни.

Завантажити статтю