Штільман Ілля Нісонович
ШТІ́ЛЬМАН Ілля Нісонович (20. 11(03. 12). 1902, Київ — 11. 08. 1966, там само) — живописець, педагог. Дід Е. Межула. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1946). Член Обʼєднання сучасних українських митців України (1928–30), СХУ (1938). Державні нагороди СРСР. Закінчив Київське художнє училище (1920), Київський художній інститут (1927; викл. М. Бурачек, Л. Крамаренко, Ф. Кричевський), де 1933–64 й викладав: 1940–44 — ректор, від 1947 — професор, 1948–59 — керівник майстерні пейзажу. Працював переважно в жанрі пейзажу; створював також портрети й натюрморти. Роботи вирізняються високою пластичною культурою, тонким колоритом, майстерною передачею світлоповітряного середовища, емоційною насиченістю. Одним із перших в українському живописі звернувся до індустріального пейзажу. Учасник міських, всеукраїнських та всесоюзних мистецьких виставок від 1922. Персональні — у Києві (1970, 1982, 2003). Деякі роботи Ш. зберігають у Національному художньому музеї України, Національному музеї Т. Шевченка, Національній академії мистецтва і архітектури (усі — Київ), Дніпровському, Донецькому, Миколаївському, Севастопольському, Сімферопольському, Луганському, Черкаському художніх музеях, Житомирському, Запорізькому, Івано-Франківському, Харківському краєзнавчих музеях, Канівському історичному музеї (Черкаська обл.). Серед учнів — В. Авраменко, М. Боримчук, О. Глущенко, Ю. Комендант, В. Крельман, В. Лященко, Н. Марченко, Б. Мовчан, І. Мовчан, А. Постоюк, Є. Овсянникова, В. Пирогов, А. Пламеницький.
Додаткові відомості
- Основні твори
- «Швачки» (1927), «Зима», «Відбудова ДніпроГЕСу» (обидва — 1946), «Гребля ДніпроГЕСу» (1947), «Колгоспна нива» (1950), «Бузок і конвалії», «Озимина» (обидва –1952), «Місяць зійшов» (1953), «Вітер», «Гроза» (обидва — 1956), «Хмарний день», «Верби» (обидва — 1957), «Осінь у Седневі» (1959), «Канівські Карпати. Чернеча гора», «Барви вересня» (обидва — 1963), «Річка Снов», «Яблуньки» (обидва — 1965), «Седнівські далі» (1966); серії — «Дніпро одягається в граніт» (1936–37, 11 картин), «Пейзажі Загорська», «Пейзажі Самарканда» (обидві — 1941–44);




