Винники
ВИ́ННИКИ — місто Львівської області, підпорядковане Личаківській райраді м. Львів. Знаходиться на р. Марунька (прит. Полтви, бас. Зх. Бугу), за 6 км від Львова. Має автобусне сполучення зі Львовом та насел. пунктами Пустомитів. та Перемишлян. р-нів. Побл. В. проходить автомобіл. дорога Львів–Тернопіль. Насел. 13 654 особи (2001, складає 110,9 % до 1989), переважно українці. Засн. у 2-й пол. 13 ст. галиц.-волин. князем Левом Даниловичем як с-ще виноградарів та виноробів, від чого й походить назва міста. Спочатку місто називалося Малі Винники. Вперше згадується 1352 у привілеї польс. короля Казимира ІІІ, яким підтверджувалася приналежність В. львів. війту нім. права Бертольду за вірну службу. Від 14 до серед. 16 ст. с-ще було почергово у володінні Г. Штехера, Я. Бернечого, С. Замойського, М. Тарло, від серед. 16 ст. стає власністю родини Лагодовських. У 2-й пол. 13 ст. у В. збудовано дерев’яний замок, що охороняв Львів від нападів ворогів зі сходу. У 16–17 ст. його фундам. перебудували — фактично звели новий кам’яний замок з великою мережею підзем. ходів, галерей, кімнат, залишки яких збереглися і донині. 1675 побл. В. 6-тисячне військо на чолі з польс. королем Яном ІІІ Собеським розгромило 40-тисячну татар. орду Нуррадіна. 1732 белз. староста С. Потоцький викупив винників. замок. Згодом В. переходять до роду Гловінських, який 1750 заснував там монастир Піярів. 1772 у складі Галичини переходить у володіння Австрії (від 1867 — Австро-Угорщина). За наказом австр. імператриці Марії-Терези, 1779 у приміщення монастиря Піярів переведено зі Львова тютюнову ф-ку. 1785 австр. цісар Йосиф ІІ переселив з Баварії 32-і нім. сім’ї та заснував нім. колонію Вайнберґ, яка була найчисельнішою в Галичині. На сер. 19 ст. разом з колоністами кількість насел. складала 2,5 тис. осіб. 1850 В. було надане Маґдебур. право. На поч. 20 ст. у м-ку була заснована читальня товариства «Просвіта». Жит. В. брали активну участь у визв. змаганнях 1918–20. М-ко було пунктом збору добровольців з навколиш. сіл, що вступали в ряди УГА. Воїнів УГА, які загинули у перші дні боїв, поховано на Винників. кладовищі. Від 1939 — у складі УРСР. 1940 В. надано статус міста. 1939–59 — райцентр одноймен. р-ну. Від 29 червня 1941 до 27 липня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. Гол. підприємства: ВАТ «Львів. тютюнова ф-ка», текстил.-галантерейне об’єдн. «Юність», завод «Буд. кераміка Львова». Працюють приватні підприємства по вироб-ву металевих, бетон., пластмас. виробів, продуктів харчування, пошиттю взуття. У В. — 4 школи, дитсадок; 5 лікув. установ; 3 Будинки культури, 2 б-ки, муз. школа, Винниківський історико-краєзнавчий музей; 2 парки. Є база відпочинку та відділ. 3-х банків. Реліг. громади: УГКЦ, УАПЦ, РКЦ. У місті виявлено поселення лінійно-стрічк. (2-га пол. 5-го тис. до н. е.), лендел. (серед. 2-го тис. до н. е.), трипіл., лійчастого посуду (3-є тис. до н. е.) культур, ранньозаліз. часу (7 ст. до н. е.). Встановлено пам’ятники Т. Шевченку, І. Франку, воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни, пам’ятні знаки І. Огієнку та незалежності України. У місті жили: громад. та культур. діяч В. Левицький, який 1897 був нотарем у В. та довголіт. головою Винників. читальні, митрополит Іларіон (І. Огієнко), який тут підготував і видав «Український стилістичний словник» (1923), працював над перекладом Нового Завіту, Міністр здоров’я УНР І. Липа, видатна оперна співачка О. Любич-Парахоняк, художник М. Федюк. Серед уродженців В.: чл.-кор. АН СРСР Г. Кияк, д-р медицини Р. Дзюбик, д-р філол. н., політ. діяч Т. Кияк; поетеса М. Сопілка, письменники Л. Дмитерко та К. Гриневичева; культ.-осв. діяч Г. Врецьона; кераміст Т. Левків, майстриня І. Банах-Твердохліб; композитор О. Албул.
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
