Колективна безпека

Визначення і загальна характеристика

КОЛЕКТИ́ВНА БЕЗ­ПЕ́КА — система закріплених у Статуті ООН норм між­народного пра­­ва, що регулює порядок колективного прийня­т­тя на державному рівні рішень щодо за­стосува­н­ня сили з метою під­трима­н­ня або від­новле­н­ня між­народного миру та без­пеки. Термін «колективна без­пека» за­проваджено у прак­­тику між­народних від­носин 1922 у рамках Ліги Націй. Після другої світової війни, окрім Статуту ООН, він зна­йшов своє правове закріпле­н­ня у низці інших між­народних документів, зокрема у Гельсинському під­сумковому акті Наради з без­пеки і спів­робітництва у Європі 1975 року (Final Act of the Conference on Security and Cooperation in Europe) (див. Організація з без­пеки і спів­робітництва в Європі).

Центральною ідеєю колективної без­пеки є по­стійне під­трима­н­ня балансу сил, яке полягає у пере­шкоджан­ні всіма країнами-членами між­народного спів­товариства збройної агресії з боку будь-якого члена спільноти. Країни-учасниці колективної без­пеки зобовʼязані:

• без­умовно прийняти наявний статус-кво і від­мовитися від за­стосува­н­ня сили в інших цілях, окрім як для захисту власної території;
• домовитися про чітке ви­значе­н­ня поня­т­тя «агресія», щоб при виникнен­ні від­повід­ної ситуації між ними не виникали роз­біжності;
• бути готовими надати свої збройні сили й фінансові кошти для запобіга­н­ня актам агресії, навіть якщо вони не зачіпають їхні власні інтереси або навіть їм суперечать;
• активно протидіяти будь-яким поруше­н­ням санкцій, за­проваджених щодо країни, ви­знаної агресором.

Роль Ради Без­пеки ООН

Основною організаційно-правовою гарантією світової колективної без­пеки ви­ступає Рада Без­пеки Організації Обʼ­єд­наних Націй — єдиний орган, який має право від імені ООН вдаватися до дій превентивного або примусового характеру, включаючи створе­н­ня і за­стосува­н­ня між­народних збройних сил. Вона ви­значає наявність будь-якої за­грози мирові чи акту агресії, а її ріше­н­ня мають обовʼязковий характер. Система колективної без­пеки існує на універсальних та регіональних рівнях.

Cистема колективної без­пеки

Основні складові сучасної універсальної системи колективної без­пеки:

• Загальнови­знані принципи та норми між­народного права, найважливіший серед яких — заборона за­стосува­н­ня сили чи по­грози силою у між­народних від­носинах;
• роз­вʼяза­н­ня між­народних спорів винятково мирними засобами;
• суверен­на рівність держав;
• повага до основних прав і свобод людини;
• не­втруча­н­ня держав у внутрішні справи одна одної;
• мирне роз­вʼяза­н­ня між­народних спорів;
• колективні заходи із роз­зброє­н­ня та запобіга­н­ня актам агресії й усуне­н­ня за­грози мирові;
• заходи, спрямовані на зміцне­н­ня довіри між державами.

Регіональні системи (Організація Пів­нічноатлантичного договору, Африканський союз, Ліга арабських держав та інші) є складовою між­народної універсальної системи колективної без­пеки. Пріоритетний напрям їхньої діяльності — роз­вʼяза­н­ня між­народних спорів мирним шляхом, оскільки примусові заходи регіональної організації колективної без­пеки можуть за­стосовувати лише за ріше­н­ням Ради Без­пеки ООН.

Колективна без­пека і війна Росії проти України

У 2014 РФ, роз­почавши агресію проти України, порушила заборону на за­стосува­н­ня сили Статуту ООН. Рада Без­пеки ООН неодноразово роз­глядала ситуацію в Україні. Однак через право вето Росії, яка є по­стійним членом Ради Без­пеки, було прийнято лише декілька резолюцій, що засуджували російську агресію, але не перед­бачали ефективних заходів примусу. Інші органи ООН та окремі держави за­провадили санкції проти РФ, надають гуманітарну допомогу Україні та під­тримують її у від­стоюван­ні своєї територіальної цілісності. Однак не­здатність Ради Без­пеки як ключового органу захистити мир та стабільність під­риває його авторитет та викликає сумніви щодо здатності виконувати свої функції у сучасному світі.

Завантажити статтю