Майоліка

МАЙО́ЛІКА (італ. Majolica, лат. Majorika — від давньої назви о-ва Мальорка (Майорка) у Середземному морі, у 13–14 ст. — головний центр з експорту іспано-мавританської кераміки в Італію). М. — вироби з кольор. випаленої глини з високою пористою основою, вкриті прозорою (або непрозорою) поливою, на яку наносили яскравий візерунок (див. також Кахлі, Кераміка, Порцеляна, Фаянс). Ін. назви — полив’яний фаянс, полив’яна теракота. Для М. характерні округлі та м’які форми, яскравий блиск поливи, контрастність кольорів розпису. За методами декорування М. умовно ділять на мецомайоліку (напівмайоліку) і власне М. У мецомайоліці (нар. М.) застосовують обливання білою глиною (ангобом), сушать, випалюють при 1000 °С, охолоджують, розписують по свинц. поливі та випалюють удруге. Згодом стали використовувати жовті й білі глини, а свинц. поливу замінили на суміш свинцю й олова; для посилення барвистості збільшили кольор. палітру фарб і емалей. Особливого розвитку М. досягла у країнах Давнього Сходу (Єгипті, Вавилоні, Ірані), державах Серед. і Центр. Азії. Високим мист. рівнем відзначалася М. в Іспанії та Італії. Так, у 16 ст. в Італії виникла низка керам. центрів, які удосконалили запозичену технологію та виробили власні керам. форми і систему декору. Спершу це зробили в м. Піза, від якого М. поширилася в Фаєнцу, Флоренцію, Сієну, Урбіно, Деруту, у 2-й пол. 17 ст. — у Монтелупо в Тоскані, Венецію, Ґеную. Виготовляли побут. і святк. М. (весіл. посуд розписували умов. портретами наречених), аптекар. посудини, вази тощо. Італ. майолік. вироби справили знач. вплив на розвиток кераміки 16–17 ст. у Зх. Європі. Франц. М. найбільш знана двома групами — т. зв. Сен-Поршере і виробами Б. Паліссі. Нім. М. 16 ст. походить із пд. р-нів країни і дуже подібна до швейцарської. У нім. ренесанс. кераміці наявні два осн. напрями: т. зв. гафнеркераміка і кам’яний посуд (був домінуючим). У 18 ст. у деяких країнах Європи простежується захоплення китай. та мейсен. порцеляною, помітне зниження зацікавленості М. У 19 ст. майолік. виробництво відроджено. Особливість англ. керам. виробництва — віднайдення кам’яних мас, що надали виробам неповторності за формами і оздобленням. У Великій Британії керам. і порцелян. виробництво існувало на комерц. основі. Досягнення у пром. виробництві, мистецтві і нар. ремеслах різні країни світу демонстрували на всесвіт. виставках, зокрема 1851 у Лондоні. Так, різноманітна за формами та яскравими кольорами М. Г. Минтона знайшла широкий попит, адже була дешевша за елітну порцеляну, вироби з бронзи і срібла. Цьому сприяла й «мода» на звані обіди, а також те, що М. стала предметом колекціонування. Наприкінці 19 ст. якісну за матеріалом і худож. рівнем М. почали виробляти в різних країнах Європи. Вона представляла стиліст. риси від пізнього класицизму до еклектизму, сецесії та ар деко. М. активно застосовували у буд-ві і в 19–20 ст. Новий етап зниження майолік. виробництва припав на 1930-і рр. через брак нових позитив. ідей. Із розвитком фарфору М. втратила популярність, її виробництво обмежили кустар. промислами. У Київ. Русі напівмайоліка відома від 11 ст. (облицювал. та підлогові плитки для культових споруд, палаців князів). Високого розвитку М. досягла в архіт. і декор.-ужитк. мистецтві 17–18 ст. (керам. вставки на Успен. соборі Києво-Печер. лаври, знищено 1941, відновлено 2000), Михайлів. соборі у Переяславі-Хмельницькому (Київ. обл.), будівлі колегіуму в Чернігові тощо. Майолік. вироби у 17–19 ст. виготовляли майстри з Києва, Ніжина, Городні та Ічні (Чернігівщина). Прикладом 19 — поч. 20 ст. є будинок Полтав. істор.-краєзн. музею, споруджений для місц. земства. Особливе застосування М. спостерігається у 1960–70-х рр. в екстер’єрі житл. будинків (стіни, балкони, під’їзди), шкіл, кінотеатрів, метро, магазинів, кафе, ресторанів, готелів, вокзалів тощо. Ця технологія властива була й для виготовлення предметів інтер’єр. призначення (кахлі, пласти, настінні тарелі, вази, кашпо, дрібна пластика), посуду (дзбанки, глечики, горнятка, кухлі, барильця, миски, тарілки), іграшок (свистунці, «монетки», фігурки), прикрас (коралі, сережки, брошки, кулони). Виготовленням М. займалися пром. керам. школи і майстерні, що діяли в Україні наприкінці 19 — на поч. 20 ст., зокрема Миргороді та Опішні (Полтавщина), Коломиї (нині Івано-Фр. обл.), Товстому (нині Терноп. обл.), Львові (керам. ф-ка І. Левинського). Домашнє виробництво М. розвивалося в багатьох насел. пунктах України. Найвизначнішими центрами нар. М. були: смт Опішня (Зіньків. р-ну), с. Постав-Мука (Чорнухин. р-ну; обидва — Полтав. обл.), міста Ічня, Ніжин (обидва — Черніг. обл.), Валки (Харків. обл.), с. Дибинці (Богуслав. р-ну), м. Васильків (обидва — Київ. обл.), села Гнилець (Звенигород. р-ну) і Головківка (Чигирин. р-ну; обидва — Черкас. обл.), м. Бар, села Бубнівка (Гайсин. р-ну), Рахни Лісові (Шаргород. р-ну; усі — Вінн. обл.), смт Смотрич (Дунаєвец. р-ну Хмельн. обл.), Товсте (Заліщиц. р-ну) і Гусятин, села Копичинці (Гусятин. р-ну), Золотий Потік (Бучац. р-ну; усі — Терноп. обл.), міста Косів, Коломия та Снятин, смт Кути, с. Пістинь (обидва — Косів. р-ну; усі — Івано-Фр. обл.), Ужгород, м. Хуст, с. Вільхівка (Іршав. р-ну; усі — Закарп. обл.), міста Дрогобич, Сокаль, Яворів, Судова Вишня (Мостис. р-ну), смт Стара Сіль (Старосамбір. р-ну), с. Лагодів (Перемишлян. р-ну; усі — Львів. обл.). Серед авторів майолік. виробів — відомі гончарі та керамісти О. Безпалків, З. Береза, М. Білоскурський, Д. Головко, М. Денисенко, Т. Драган, Т. Левків, Валерій та Надія Протор’єви, З. Флінта, а також нар. майстри І. Баранюк, Г. і М. Басцяки, О. Бахматюк, М. Брюховецький, Ю. Бучінчак, М. Волощук, В. Галас, П. Ганжа, брати Герасименки, Г. Гладиревський, І. Білик, І. Гордійчук, М. Гриньків, Ю. Зацаринний, М. Кірик, А. Костів, Д. Косяченко, Й. Лабанович, М. Лемко, М. Лукасевич, Ю. Мартинкевич, Г. Пошивайло, Я. Прикарський, Г. Рощиб’юк, П. Самолович, О. Селюченко, Я. Слоква, М. Цісарковський, П. Цвілик, Ф. Чирвенко, В. Шостопалець. Гол. підприємства з виробництва худож. М. в Україні, вироби яких характеризуються стильовими ознаками форми та образ. системою декору: Берегів. майолік. завод (Закарп. обл.), Васильківський майоліковий завод, «Гуцульщина» Косівське виробничо-художнє об’єднання, Костянтинівський завод скляних та майолікових виробів (Донец. обл.), Львівська експериментальна кераміко-скульптурна фабрика, Маньківський майоліковий завод (Черкас. обл.), «Художній керамік» Опішнянський завод художніх виробів.