Мюнхенська угода 1938

МЮ́НХЕНСЬКА УГО́ДА 1938 під­писана у ніч з 29 на 30 вересня 1938 на між­народній конференції главами урядів Німеч­чини (А. Гітлер), Великої Британії (А.-Н. Чемберлен), Франції (Е. Даладьє) та Італії (Б. Мус­соліні) у місті Мюнхен (Німеч­чина). На ній без участі пред­ставників Чехо-Словач­чини обговорено вимогу Німеч­чини про пере­дачу їй Судетської області Чехо-Словач­чини, де пере­важало німецьке населе­н­ня (понад 3 млн осіб). Ще в березні 1938, після успішного для нацистської Німеч­чини аншлюсу Австрії, А. Гітлер роз­почав активну кампанію із внутрішньої (радикальні сепаратистські вимоги Судетсько-німецької партії до чехословацького уряду) та зовнішньої де­стабілізації Чехо-Словач­чини, а у травні 1938 почав концентрувати німецькі війська на її кордонах. Уряд Чехо-Словач­чини оголосив часткову мобілізацію та пере­дис­локував свої війська у прикордон­ні ра­йони. А. Гітлер, не готовий на той час до військових дій, вдався до дипломатичних кроків, ініціювавши проведе­н­ня конференції у Мюнхені, де отримав під­тримку західних держав.

Угода перед­бачала від­торгне­н­ня від Чехо-Словач­чини та пере­дачу Німеч­чині у термін з 1 жовтня до 10 жовтня 1938 Судетської області з усіма укріпле­н­нями, обладна­н­ням, озброє­н­ням, заводами, фабриками, шахтами, залізницями, запасами сировини тощо. У додатку до неї Чехо-Словач­чину зобовʼязали у 3-місячний термін задовольнити територіальні вимоги Польщі й Угорщини, а учасників угоди — гарантувати нові чехо-словацькі кордони від нес­провокованої агресії. Їх мала ви­значити між­народна комісія після проведе­н­ня плебісциту, однак цієї умови не виконано.

Учасники конференції озна­йомили пред­ставників чехо-словацького уряду із текс­том угоди й заявили, що у випадку не­прийня­т­тя цих, по суті ультимативних, умов, західні держави не зможуть залишатися гарантами роз­витку німецько-чехословацьких від­носин. Уранці 30 вересня 1938 року на екс­треному засі­дан­ні уряду Чехо-Словач­чини у президента Е. Бенеша мюнхенський диктат було прийнято з урахува­н­ням складної між­народної ситуації: від­мови Франції від захисту Чехо-Словач­чини, не­впевненості в на­дан­ні реальної допомоги СРСР від­повід­но до союзницького чехословацько-радянського договору 1935 року, ворожої щодо Чехо-Словач­чини позиції Польщі та Угорщини. Того ж дня міністр закордон­них справ К. Крофта прийняв у Празі пред­ставників урядів Великої Британії, Франції та Італії і від імені президента та уряду заявив: «Ми під­коряємося ріше­н­ням, прийнятим у Мюнхені без нас і проти нас», після чого додав, що «…для нас це ката­строфа, яку ми не заслужили. Ми під­коряємося і будемо намагатися забезпечити своєму народові спокійне життя. Не знаю, чи отримають ваші держави користь від цього ріше­н­ня, прийнятого в Мюнхені, однак ми, у всякому випадку, не остан­ні. Після нас те ж саме чекає на інших». Його по­гляди поділяв президент Чехо-Словач­чини Е. Бенеш, який роз­глядав Мюнхен як початок війни, а не запобіга­н­ня їй; В.-Л. Черчілль, на від­міну від премʼєр-міністра А.-Н. Чемберлена, котрий вважав, що ця по­ступка Німеч­чині від­верне велику війну в Європі, також роз­цінював Мюнхенську угоду 1938 року як поразку Великої Британії. Мюнхенський диктат щодо Чехо-Словач­чини засудила світова громадськість, зокрема Великої Британії, Франції і США. Й. Сталін, своєю чергою, зробив із цього висновок про реальну можливість роз­вʼяза­н­ня суперечностей між великими державами за рахунок третіх країн у Центральній і Східній Європі, що під­штовхнуло його до укладе­н­ня 1939 року союзного договору з Німеч­чиною.

У результаті угоди в жовтні 1938 року німецькі війська окупували Судетську область і при­єд­нали її до Третього райху, Польща отримала Тешинську Силезію; у листопаді того ж року Угорщина за ріше­н­ням Ві­денського арбітражу (див. Ві­денські арбітражі) захопила пів­ден­ну частину Словач­чини. Найбільш роз­винені ра­йони Під­карпатської Русі (Закарпа­т­тя) ріше­н­ням цього арбітражу також пере­дано Угорщині. Загалом Чехо-Словач­чина втратила майже третину території з населе­н­ням близько пʼяти міль­йонів осіб, 40 від­сотків свого промислового потенціалу й потужні прикордон­ні укріпле­н­ня. Її новий кордон з Німеч­чиною був неукріплений і проходив по­близу Праги. Скори­ставшись глибокою політичною кризою в Чехо-Словач­чині та під­тримкою Німеч­чини, проголосили автономію Словач­чина (6 жовтня) та Під­карпатська Русь (11 жовтня). Унаслідок цього Чехо-Словач­чина припинила існува­н­ня.

Мюнхенська угода 1938 року стала апогеєм політики «умиротворе­н­ня» нацистської Німеч­чини, яку проводили уряди Великої Британії та Франції від середини 1930-х років, що при­звела до загарба­н­ня послабленої Чехо-Словач­чини (15 березня 1939 року німецькі війська окупували всю Чехію і Моравію, а Угорщина, за згодою А. Гітлера, того ж дня захопила Карпатську Україну) і пришвидшила роз­вʼяза­н­ня Німеч­чиною Другої світової війни. Офіційно Мюнхенську угоду 1938 ви­знано недійсною після під­писа­н­ня 20 червня 1973 Договору про нормалізацію від­носин між Чехо-Cловач­чиною і ФРН.

Завантажити статтю