Мюнхенська угода 1938 — Енциклопедія Сучасної України

Мюнхенська угода 1938

МЮ́НХЕНСЬКА УГО́ДА 1938 Підписана у ніч з 29 на 30 вересня 1938 на міжнар. конф. главами урядів Німеччини (А. Гітлер), Великої Британії (А.-Н. Чемберлен), Франції (Е. Даладьє) та Італії (Б. Муссоліні) у м. Мюнхен (Німеччина). На ній без участі представників Чехо-Словаччини обговорено вимогу Німеччини про передачу їй Судет. обл. Чехо-Словаччини з переважаючим (понад 3 млн осіб) нім. населенням. Ще у березні 1938, після успішного для нацист. Німеччини аншлюсу Австрії, А. Гітлер розпочав активну кампанію з внутр. (радикал. сепаратист. вимоги Судет.-нім. партії до чехо-словац. уряду) й зовн. дестабілізації Чехо-Словаччини, а у травні 1938 почав концентрувати нім. війська на її кордонах. Уряд Чехо-Словаччини оголосив частк. мобілізацію та передислокував свої війська у прикордонні р-ни. А. Гітлер, не готовий на той час до військ. дій, вдався до дипломат. кроків й ініціював проведення конф. у Мюнхені, де отримав підтримку зх. держав. Угода передбачала відторгнення від Чехо-Словаччини та передачу Німеччині у термін з 1 жовтня до 10 жовтня 1938 Судет. обл. з усіма укріпленнями, обладнанням, озбро­єнням, з-дами, ф-ками, шахтами, залізницями, запасами сировини тощо. У додатку до неї Чехо-Словаччину зобов'язали у 3-місяч. термін задовольнити територ. вимоги Польщі й Угорщини, а учасників угоди – гарантувати нові чехо-словац. кордони від неспровоков. агресії. Їх мала визначити міжнар. комісія після проведення плебісциту, однак цієї умови не виконано. Учасники конф. ознайомили представників чехо-словац. уряду із текстом угоди і заявили, що у випадку неприйняття цих, по суті ультиматив., умов, зх. держави не зможуть залишатися гарантами розвитку нім.-чехо-словац. відносин. Уранці 30 вересня 1938 на екстреному засіданні уряду Чехо-Словаччини у президента Е. Бенеша мюнхен. диктат було прийнято з урахуванням складної міжнар. ситуації: відмови Франції від захисту Чехо-Словаччини, невпевненості в наданні реал. допомоги СРСР відповідно до союзниц. чехо-словац.-рад. договору 1935, ворожої щодо Чехо-Словаччини позиції Польщі та Угорщини. Того ж дня міністр закордон. справ К. Крофта прийняв у Празі представників урядів Великої Британії, Франції та Італії і від імені президента та уряду заявив: «Ми підкоряємося рішенням, прийнятим у Мюнхені без нас і проти нас», після чого додав, що «…для нас це катастрофа, яку ми не заслужили. Ми підкоряємося і будемо намагатися забезпечити своєму народові спокійне життя. Не знаю, чи отримають ваші держави користь від цього рішення, прийнятого в Мюнхені, однак ми, у всякому випадку, не останні. Після нас те ж саме чекає на інших». Його погляди поділяв президент Чехо-Словаччини Е. Бенеш, який розглядав Мюнхен як поч. вій­ни, а не запобігання їй; В.-Л. Черчілль, на відміну від прем'єр-міністра А.-Н. Чемберлена, котрий вважав, що ця поступка Німеччині відверне велику війну в Європі, також розцінював М. у. 1938 як поразку Великої Британії. Мюнхен. диктат щодо Чехо-Словаччини засудила світ. громадськість, зокрема Великої Британії, Франції і США. Й. Сталін, у свою чергу, зробив із цього висновок про реал. можливість роз­в'язання суперечностей між великими державами за рахунок третіх країн у Центр. і Сх. Європі, що підштовхнуло його до укладення 1939 союз. договору з Німеччиною. У результаті угоди у жовтні 1938 нім. війська окупували Судет. обл. і приєднали її до Третього райху, Польща отримала Тешин. Силезію; в листопаді того ж року Угорщина за рішенням Віден. арбітражу (див. Віденські арбітражі) захопила пд. частину Словаччини. Найбільш розвинені р-ни Підкарп. Русі (Закарпаття) рішенням цього арбітражу також передано Угорщині. Загалом Чехо-Словаччина втратила майже 1/3 тер. з насел. бл. 5 млн осіб, 40 % свого пром. потенціалу і потужні прикордонні укріплення. Її новий кордон з Німеччиною був неукріплений і проходив побл. Праги. Скориставшись моментом – глибокою політ. кризою в Чехо-Словаччині та підтримкою Німеччини – проголосили автономію Словаччина (6 жовтня) та Підкарп. Русь (11 жовтня). Внаслідок цього Чехо-Словаччина припинила існування. М. у. 1938 стала апогеєм політики «умиротворення» нацист. Німеччини, яку проводили уряди Великої Британії та Франції від серед. 1930-х рр., що призвела до загарбання послабленої Чехо-Словаччини (15 березня 1939 нім. війська окупували всю Чехію і Моравію, а Угорщина, за згодою А. Гітлера, того ж дня захопила Карпатську Україну) і прискорила розв'язання Німеччиною 2-ї світ. війни. Офіційно М. у. 1938 визнана недійсною після підписання 20 червня 1973 Договору про нормалізацію відносин між Чехословаччиною і ФРН.

Літ.: Петерс И. А. СССР, Чехословакия, европейская политика накануне Мюн­хена. К., 1971; Кізченко А. Ф. Зовнішня політика Чехословаччини напередодні Другої світової вій­ни. К., 1972; Чехия и Словакия в ХХ веке: Очерки ис­тории. Кн. 1. Москва, 2005; Віднянсь­кий С. Закарпаття: від «землі без імені» до власної державності – Карпатської України // Україна–Європа–Світ: Міжнар. зб. наук. пр. К., 2014. Вип. 13.

С. В. Віднянський

Статтю оновлено: 2020

Покликання на статтю