Націонал-соціалізм, нацизм

НАЦІОНА́Л-СОЦІАЛІ́ЗМ (НАЦИ́ЗМ) — ідеологія та похідна від неї форма су­спільного устрою, що по­єд­нали елементи соціалізму з агресивним націоналізмом (расизмом). Деякі дослідники вважають його різновидом фашизму, хоча самі нацисти ніколи так себе не ідентифікували. Не­зважаючи на схожість, фашизм і нацизм у класичній формі існували тільки в Італії (фашистська диктатура Б. Мус­соліні 1922–43) та Німеч­чині (нацистська диктатура А. Гітлера 1933–45), тому за своєю природою вони унікальні.

Обидві ідеології зародилися на поч. 1920-х pp. внаслідок незадоволе­н­ня результатами 1-ї світової вій­ни і революцій. Прибічники італійського фашизму схилялися до крайніх форм етатизму і тоталітаризму, а німецького нацизму — до крайніх форм расизму. Націонал-соціалізм був радикально правою течією соціалізму і разом із комунізмом (його радикально лівою течією) став основним різновидом тоталітаризму 20 ст.

Націонал-соціалізм і комунізм як соціалістичні ідеології мали низку спільних рис. Як своєрідні квазірелігії обидва різновиди соціалізму обіцяли влаштувати «рай на землі»: комуністи — класово-інтернаціональний, націонал-соціалісти — расовий. Для реалізації цих проектів комуністи і націонал-соціалісти під­корили собі всі ресурси су­спільства, зокрема волю окремого індивіда. На думку ав­стрійського економіста і філософа Ф.-А. фон Гай­єка, у них не було роз­ходжень у тому, що саме держава має ви­значати місце людини у су­спільстві. Як тоталітарні системи вони чітко ви­значили головного ворога — обʼєкт основного спрямува­н­ня власної агресії: класового за своєю сутністю у комуністів, расового — у нацистів. Спів­існуючи в просторі й часі, комунізм і нацизм були приречені на зі­ткне­н­ня, внаслідок якого націонал-соціалізм як форма су­спільного устрою припинив своє існува­н­ня.

Про­грамними текс­тами націонал-соціалізму вважають працю А. Гітлера «Mein Kampf» («Моя боротьба») і опубліковану 1920 про­граму Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеч­чини із 25-ти пунктів. Світо­гляд А. Гітлера сформувався під впливом соціал-дарвінізму, що трактував історію як боротьбу рас за вижива­н­ня та домінува­н­ня. Запорукою пере­моги за таких об­ставин стає збереже­н­ня обраними расами власної чистоти, «чистоти крові». Від­повід­но до нацистського вче­н­ня, расову чистоту необхідно під­тримувати за допомогою «расової гігієни», що не допускала змішаних між­етнічних шлюбів і перед­бачала знище­н­ня «неповноцін­них» — геїв, психічно хворих тощо. Ідеалізуючи нордичну расу, нацисти вважали неарійців неповноцін­ними народами, доля яких у кращому випадку — служити вищій расі, у гіршому — бути винищеними (найбільш нетерпимо нацисти ставилися до євреїв і ромів).

В економічній сфері націонал-соціалізм спирався на централізоване державне управлі­н­ня економікою зі збереже­н­ням приватної власності на засоби виробництва. А. Гітлер від­мовився від малоефективної практики націоналізації промисловості, що до його приходу до влади за­стосовували соціалісти. Втруча­н­ня держави в економіку допускалося лише тоді, коли приватний бізнес від­мовлявся працювати в інтересах держави. Таким чином, державне управлі­н­ня економікою забезпечувала під­кон­трольність власників виробництв державі. Вплив соціалістичних ідей на економічну політику націонал-соціалізму зна­йшов вияв у під­тримці дрібного і ремісничого виробництва. На думку британського політолога Е. Гейвуда, фашизму загалом і націонал-соціалізму зокрема був притаман­ний активний протест, потужне «анти», що можна характеризувати як «антикапіталізм», «антикомунізм», «антилібералізм», «антиіндивідуалізм» тощо. Кожному із цих «анти» нацизм проти­ставляв власні ідеали, пропонував замінити капіталізм державним соціалізмом (далеким від революційного марксизму і соціал-демократії); комунізм — расизмом; ліберальною демократію — без­межною концентрацією влади в руках однієї партії, керованої вождем, з монополією на ЗМІ та повним контро­лем усіх сфер су­спільного і приватного життя, із за­стосува­н­ням жорсткого наси­л­ля до будь-якої опозиції; індивідуалізм — колективізмом як спів­товариством людей, обʼ­єд­на­них спільними ідеалами, героїв з почу­т­тям обовʼязку, честі, готових за одним словом фюрера (вождя) принести в жертву власне життя заради слави своєї нації.

Один із основних нацистських постулатів — ідея і похідна від неї політика роз­шире­н­ня «жит­тєвого простору» (нім. Lebensraumpolitik) для арійської раси за рахунок військової екс­пансії. Внаслідок завоювань мала роз­початися нова доба історії — доба «Третього райху» — імперії, що домінуватиме в усьому світі (класичний приклад мілітаристського режиму, див. Мілітаризм). Від моменту утворе­н­ня 1920 Націонал-соціалістичну робітничу партію Німеч­чини роз­будовували за зразком воєнізованої структури: партійні функціонери носили військову форму, за­проваджено військову систему суб­ординації, організовано військові партійні під­роз­діли (СА та СС).

Після приходу до влади 1933 Націо­нал-соціалістична робітнича партія Німеч­чини злилася з німецькою військовою елітою і на державному рівні роз­почала пропаганду «не­справедливості» Версальського мирного договору, навʼязуючи су­спільству мілітаристські на­строї. Внаслідок такої політики німецьке су­спільство і армія були психологічно під­готовленими до того, щоб стати інструментом агресивної зовнішньої політики, а її практичним втіле­н­ням стало роз­вʼяза­н­ня нацистською Німеч­чиною 2-ї світової вій­ни (внаслідок якої «Третій райх» було знищено).

Націонал-соціалізм — одна із форм колективізму (разом із фашизмом, націоналізмом, комунізмом), що стала альтернативою індивідуалізму. На думку нім. психолога і філософа Е. Фром­ма, міль­йони людей у між­воєн­ній Німеч­чині від­мовилися від свободи і шукали способу по­збавитися від неї, а криза демократії і, як наслідок, утвердже­н­ня тоталітарного або авторитарного режимів за­грожує будь-якій сучасній державі. Після поразки нацистської Німеч­чини у 2-й світовій вій­ні націонал-соціалізм припинив існува­н­ня, однак його клони у ви­гляді неонацизму й досі існують у багатьох країнах сучасного світу. Здебільшого вони мають ознаки анти­емі­грантських і расистських рухів (напр., скінхедівський рух).

Завантажити статтю