Інформаційна війна

Визначення і загальна характеристика

ІНФОРМАЦІ́ЙНА ВІЙНА́ — вплив на населе­н­ня іншої країни у мирний або військовий час шляхом роз­по­всюдже­н­ня певної інформації з метою досягне­н­ня політичної, економічної або військової пере­ваги та захист громадян власної країни від такого впливу. Це форма проти­стоя­н­ня, у якій інформація стає основною зброєю, а інформаційні системи — головною мішен­ню (інформаційні ресурси та інформ.-технічні системи управлі­н­ня, звʼязку, навігації, компʼютерні мережі, радіо­електрон­ні засоби тощо).

Головні зав­да­н­ня: під­рив морально-психологічного стану, зміна поведінкового й емоційного на­строю, дезорієнтація та дезінформація, послабле­н­ня певних традицій і пере­конань, залякува­н­ня власного народу образом ворога, а су­противника — своєю могутністю, забезпече­н­ня ринків збуту (як складова конкурентної боротьби).

Спроби залякати су­противника за допомогою агітації, дез­інформації та пропаганди ві­домі з часів Стародавнього Єгипту, Греції та Риму, однак особливого значе­н­ня І. в. набула у 20 ст., коли роз­виток ЗМІ (газети, радіо, телебаче­н­ня, Інтернет) дав змогу маніпулювати масовою сві­домістю на значних від­станях. Так, у 1920-х рр. США готували радіопередачі від­повід­ного змісту для регіонів традиційних політичних інтересів — країн Латинської Америки; Велика Британія — для своїх колоній; Німеч­чина, що домагалася пере­гляду Версальського миру, — для німців, які мешкали у Померанії та Верх­ній Сілезії (Польща) і Судетах (Чехо-Словач­чина). СРСР використовував методи І. в. для пропаганди ідеї світової революції та дис­кредитації капіталістичного державного устрою, при цьому значну увагу приділяли захисту власного населе­н­ня від впливу іноземних мас-медіа, що загалом притаман­но всім тоталітарним режимам (див. Іномовлення).

Під час 2-ї світової війни паралельно із воєн­ними діями активну І. в. вели обидві сторони (яскравий приклад масової зміни су­спільної сві­домості — діяльність міністра народної освіти й пропаганди нацистської Німеч­чини П.-Й. Ґеб­бельса). Зразком класичної І. в., що не пере­росла у збройний конфлікт, є т. зв. холодна війна 1946–91 між СРСР і США та їхніми союзниками.

На думку деяких дослідників, за­стосува­н­ня країнами Заходу інформаційних методів боротьби, а не прагне­н­ня республіканських еліт до само­стійності чи економічної про­блеми спричинили роз­пад СРСР. У свою чергу КДБ СРСР намагався впливати на громадську думку, окремих осіб, державні й громадські організації інших країн, а також пере­слідував радянських громадян за прослуховува­н­ня зарубіжних радіо­станцій, спроби контактів з іноземцями тощо.

Уперше поня­т­тя «інформаційна війна» ви­значено в директиві Міністерства оборони США (1992). Нині в армії США (а також інших країн) діють спеціалізовані під­роз­діли від­повід­ного профілю. Усі великі збройні конфлікти кін. 20 — поч. 21 ст. — війни в Іраку 1991 і 2003, військ. операція НАТО проти Югославії 1999, грузино-осетинський конфлікт 2008, повале­н­ня пов­станцями (за допомогою країн НАТО) режиму М. Кад­дафі в Лівії 2011 та ін. — су­проводжувалися масованими інформаційними атаками. Що сучасніше су­спільство (див. Інформаційне су­спільство), то більше воно покладається на інформацію й засоби її до­ставля­н­ня, отже, є уразливішим у війні інформацій.

Інформаційна війна є одним з найбільших викликів сучасного світу. Її наслідки можуть бути руйнівними для будь-якого су­спільства, економіки та політичної стабільності.

Інформаційна війна Росії проти України

Ще з часів Помаранчевої революції Росія активно використовує інформаційні технології та мас-медіа для досягне­н­ня своїх політичних цілей, під­риву довіри до української національно орієнтованої влади, зокрема з метою пере­творе­н­ня України на державне утворе­н­ня, лояльне до РФ. Від часу анексії Криму почали активно вживати термін «гібридна війна» (по­єд­на­н­ня вторгне­н­ня збройних сил з інформаційними атаками). Під час військової агресії РФ проти України виявлено низку напрямів інформаційної війни.

1. Дез­інформація: пошире­н­ня неправдивої інформації (під ви­глядом надійної, а також чуток, маніпулятивних і спекулятивних тверджень, пере­більшень тощо) для створе­н­ня в су­спільстві плутанини, недовіри до офіційних джерел та маніпулюва­н­ня громадською думкою (великий акцент Росія робить на соціальні мережі).
2. Пропаганда: систематичне пошире­н­ня бажаних наративів (певних ідей) з метою формува­н­ня в українському су­спільстві пере­конань щодо тих чи інших подій, фактів, персоналій.
3. Психологічні операції (ІПСО): комплекс заходів, спрямованих на зниже­н­ня морального духу, деморалізацію військ та населе­н­ня.
4. Кібератаки: здійсне­н­ня хакерських атак на компʼютерні системи, мережі та інфра­структуру з метою виведе­н­ня їх із ладу, крадіжки даних або де­стабілізація роботи державних органів, під­приємств та організацій.
5. Викори­ста­н­ня пропагандистських медіа: російські державні телека­нали та інформаційні агентства транс­люють інформацію для своїх громадян, якою виправдовують агресію проти України, дис­кредитують її захисників, формують пере­кона­н­ня необхідності вести війну.
6. Цензура та обмеже­н­ня до­ступу до інформації: російська влада здійснює жорстку цензуру всередині країни, обмежуючи до­ступ до незалежних джерел інформації, створюючи інформаційний вакуум.

Літ.: Литвиненко О. В. Спеціальні інформаційні операції та пропагандистські кампанії. К., 2000; Головченко В. І., Гондюл В. П., Зернецька О. В. та ін. Між­народна інформаційна без­пека: сучасні виклики та за­грози. К., 2006; Інформаційно-психологічне протиборство (еволюція та сучасність). К., 2013; Почепцов Г. Сучасні інформаційні війни. Вид. 3-є. К., 2016; Світова гібридна війна: український фронт. К., 2017; Магда Є. Гібридна агресія Росії: уроки для Європи. К., 2017.

Р. В. Пилипчук

Завантажити статтю