Ендокринологія

Визначення і загальна характеристика

ЕНДОКРИНОЛО́ГІЯ (від ендо…, грец. ϰρίνω — від­діляти, виділяти і …логія) — наука, що ви­вчає будову і функції ендокрин­ної системи, шляхи утворе­н­ня та дію на організм тварин і людини продукованих нею гормонів, а також захворюва­н­ня, спричинені поруше­н­ням її функціонува­н­ня. Терміном «Е.» називають також галузь практ. медицини, що здійснює лікува­н­ня хвороб, повʼязаних з роз­ладом ендокрин. системи. Початок роз­витку сучас. Е. датують 1848 і повʼязують з діяльністю англ. лікаря Т. Ад­дісона, який описав захворюва­н­ня, зумовлене недо­статністю функції кори наднирк. залоз (ад­дісонова хвороба). 1856 франц. фізіолог Ш.-Е. Броун-Секар зробив припуще­н­ня, що наднирники, як і ін. залози, виділяють у кров специфічні речовини, які регулюють функціонува­н­ня організму. Під­твердили правомірність цієї гіпотези англ. вчені Е.-Г. Старлінґ та В.-М. Бейлісс. Основоположником Е. у Росії вважають В. Шервинського (1850–1941). Організацію спеціаліз. установ для допомоги ендокрин. хворим та під­готовку лікарів-ендокринологів в Україні започатковано 1919 створе­н­ням з ініціативи В. Данилевського Органотерапевт. Ін­ституту в Харкові (нині Ін­ститут про­блем ендокрин. патології АМНУ). 1927 при Ін­ституті засн. першу в СРСР і другу в Європі ендокринол. клініку (очолював В. Коган-Ясний). 1930–31 створ. філії Ін­ституту з ендокринол. клініками у Києві (кер. М. Губергріц) та Одесі (кер. Л. Бух­штаб). 1932–33 спів­роб. Київ. філії (П. Кучеренко, Ф. Примак, Н. Юдіна та ін.) організували екс­педиції для ви­вче­н­ня роз­по­всюдженості зобу в Україні, виявле­н­ня ендокрин. захворювань у пром. центрах — Дні­пропетровську, Запоріж­жі, Харкові, Києві, Сталіно (нині Донецьк). У цей же період у Києві, Харкові, Одесі та Дні­пропетровську виникли перші діабет. та базедовічні диспансери. Після 2-ї світової війни активно збільшувалася кількість ендокринол. диспансерів, спеціаліз. від­діл. та кабінетів (до 1950 — 5 диспансерів і 60 кабінетів, до 1961 — від­повід­но, 12 і 233, до 1965 — 14 і 405, насел. України на 1965 обслуговували 488 під­готовлених лікарів-ендокринологів). Значну увагу в повоєн­ні роки приділяли боротьбі з епідемією ендемічного зобу, для керівництва якою створ. Респ. протизобовий комітет (кер. О. Горчаков). 1965 засн. Київ. НДІ ендокринології та обміну речовин (нині Ін­ститут ендокринології та обміну речовин АМНУ), Наук.-мед. товариство ендокринологів України, яке від 1987 очолює М. Тронько; від 1994 функціонує Наук.-практ. центр ендокрин. хірургії, транс­плантації ендокрин. органів і тканин (Київ). Гол. про­блеми сучас. Е. — боротьба зі зро­ста­н­ням захворюваності на діабет цукровий, йододефіцитні захворюва­н­ня, рак щитоподіб. залози.

Літ.: Комис­саренко В. П. и др. Пути развития эндокринологии в Украинской ССР // Эндокринология. К., 1985. Вып. 16; Хворостинка В. Н., Москаленко О. И., Журавлева Л. В., Бобровникова Л. Р. Очерки клинической эндокринологии. Х., 1997; Ляшук П. М. Клінічна ендокринологія. Чц., 2001; Ендокринологія дитячого віку: Навч. посіб. Дн., 2002; Посібник з ендокринології. К., 2004; Тронько М. Д. Історія роз­витку ендокринології в Україні. К., 2004.

А. С. Єфимов, Н. А. Скробонська

Завантажити статтю