Ендокринологія
ЕНДОКРИНОЛО́ГІЯ (від ендо…, грец. ϰρίνω — відділяти, виділяти і …логія) — наука, що вивчає будову і функції ендокринної системи, шляхи утворення та дію на організм тварин і людини продукованих нею гормонів, а також захворювання, спричинені порушенням її функціонування. Терміном «Е.» називають також галузь практ. медицини, що здійснює лікування хвороб, пов’язаних з розладом ендокрин. системи. Початок розвитку сучас. Е. датують 1848 і пов’язують з діяльністю англ. лікаря Т. Аддісона, який описав захворювання, зумовлене недостатністю функції кори наднирк. залоз (аддісонова хвороба). 1856 франц. фізіолог Ш.-Е. Броун-Секар зробив припущення, що наднирники, як і ін. залози, виділяють у кров специфічні речовини, які регулюють функціонування організму. Підтвердили правомірність цієї гіпотези англ. вчені Е.-Г. Старлінґ та В.-М. Бейлісс. Основоположником Е. у Росії вважають В. Шервинського (1850–1941). Організацію спеціаліз. установ для допомоги ендокрин. хворим та підготовку лікарів-ендокринологів в Україні започатковано 1919 створенням з ініціативи В. Данилевського Органотерапевт. Інституту в Харкові (нині Інститут проблем ендокрин. патології АМНУ). 1927 при Інституті засн. першу в СРСР і другу в Європі ендокринол. клініку (очолював В. Коган-Ясний). 1930–31 створ. філії Інституту з ендокринол. клініками у Києві (кер. М. Губергріц) та Одесі (кер. Л. Бухштаб). 1932–33 співроб. Київ. філії (П. Кучеренко, Ф. Примак, Н. Юдіна та ін.) організували експедиції для вивчення розповсюдженості зобу в Україні, виявлення ендокрин. захворювань у пром. центрах — Дніпропетровську, Запоріжжі, Харкові, Києві, Сталіно (нині Донецьк). У цей же період у Києві, Харкові, Одесі та Дніпропетровську виникли перші діабет. та базедовічні диспансери. Після 2-ї світової війни активно збільшувалася кількість ендокринол. диспансерів, спеціаліз. відділ. та кабінетів (до 1950 — 5 диспансерів і 60 кабінетів, до 1961 — відповідно, 12 і 233, до 1965 — 14 і 405, насел. України на 1965 обслуговували 488 підготовлених лікарів-ендокринологів). Значну увагу в повоєнні роки приділяли боротьбі з епідемією ендемічного зобу, для керівництва якою створ. Респ. протизобовий комітет (кер. О. Горчаков). 1965 засн. Київ. НДІ ендокринології та обміну речовин (нині Інститут ендокринології та обміну речовин АМНУ), Наук.-мед. товариство ендокринологів України, яке від 1987 очолює М. Тронько; від 1994 функціонує Наук.-практ. центр ендокрин. хірургії, трансплантації ендокрин. органів і тканин (Київ). Гол. проблеми сучас. Е. — боротьба зі зростанням захворюваності на діабет цукровий, йододефіцитні захворювання, рак щитоподіб. залози.
Рекомендована література
- Комиссаренко В. П. и др. Пути развития эндокринологии в Украинской ССР // Эндокринология. К., 1985. Вып. 16;
- Хворостинка В. Н., Москаленко О. И., Журавлева Л. В., Бобровникова Л. Р. Очерки клинической эндокринологии. Х., 1997;
- Ляшук П. М. Клінічна ендокринологія. Чц., 2001;
- Ендокринологія дитячого віку: Навч. посіб. Дн., 2002;
- Посібник з ендокринології. К., 2004;
- Тронько М. Д. Історія розвитку ендокринології в Україні. К., 2004.
Завантажити статтю
Наука і вчення 
