Езотеричне та екзотеричне

ЕЗОТЕРИ́ЧНЕ ТА ЕКЗОТЕРИ́ЧНЕ (грец. ἐσωτεριϰός — внутрішній, ἐξωτεριϰός — зовнішній) — поня­т­тя, що окреслюють міру оприлюдненості феноменів культури. Перше охоплює явища культури, від­криті обраним — еліті; друге — найширшим масам. Актуалізація цих понять у сучасній філософії культури від­булася завдяки творам О. Блаватської, Е. Шюре й Р. Генона, в яких зроблено спробу роз­ділити культуру на езотеричні та екзотеричні прояви, причому перше стало синонімом автентичного, справжнього її буття. Езотеричне тлумачать як універсальне зна­н­ня (термін «езотеризм» виник на­прикінці 19 ст.), що пронизує всі релігійні і філософські системи світу. Поділ на езотеричну й екзотеричну культури стосується перед­усім релігійної царини, проте від Нового часу ці явища характеризують культуру загалом, а тому корелюють з елітарною та масовою культурою. Езотерична й екзотерична культури — архетипові складові культури людства, що впливають одна на одну: екзотерична виражає буден­ний вимір буття, породжений волею до самозбереже­н­ня й продовже­н­ня роду; езотерична — граничне і мета­граничне буття, зумовлені волею до влади, пізнання і творчості, любові та свободи. Екзотерична культура — антропологічний феномен; езотерична — метаантропологічний, адже проголошує вихід людини за межі її можливостей, створюючи ідеали духовної культури людства. Езотерична культура по­стає і як джерело екзотеричної культури, і як духовна форма, що під­сумовує досягне­н­ня остан­ньої. 

Езотерична культура різних народів містить:

• систему універсальних уявлень про походже­н­ня, будову і порядок світу; 
• потаємне зна­н­ня, до якого у первісному соціумі долучалися лише ті, хто про­йшли ініціацію й володіли певними властивостями ро­зуму, духовною зрілістю та від­повід­альністю. 

По­ступово термін «езотеричний» почали вживати на по­значе­н­ня вчень містичного характеру, що базувалися не на догмах ортодоксальних релігій (християнство, іслам), а на особистому містичному досвіді та його тлумачен­ні (напр., нетрадиційні релігійно-містичні пере­жива­н­ня, при­йоми досягне­н­ня змінених станів сві­домості). Поня­т­тя «езотерика» не випадково корелює з поня­т­тями «містика» і «магія». Окремі зрізи буття пред­ставлено у роз­робках конкретних наук т. зв. герметичного циклу (від імені засновника езотеричних наук Гермеса Трисмегіста) — астрології, нумерології, алхімії тощо. До езотеричних вчень зараховують сектантські від­галуже­н­ня ві­домих релігій (зокрема суфізм, ісихазм, даоську йогу) та повʼязані з традицією конфесій вче­н­ня Р. Штайнера, О. Блаватської, Д. Андреєва, Г. Гуджиєва, К. Ка­станеди та ін. 

Давня система езотеричних знань являла собою пі­знавальну модель, що спиралася на ви­зна­н­ня єд­ності світу, від­ображала його виникне­н­ня, перед­бачаючи моногенізм усіх його форм, забезпечувала єд­ність зна­н­ня, стверджувала принципову подібність будови, роз­витку, функціонува­н­ня та пере­творе­н­ня світу і людини. Особливість езотеричної моделі світу полягає в тому, що в ній обʼєктом стають людина і світ як єдина система, в якій закарбовано взаємодію усіх сил, їхню сукупну дію від­ображено в кожній точці цієї онтології — обʼєкта й одночасно пі­знавального поля. Езотерична онтологія в різних культурах, як правило, базується на ідеї порядку та цілісності, що гносеологічно ґрунтується й аксіологічно вибудовується як умова існува­н­ня світу в якості єдиного цілого. Людина, від­чуваючи себе невід­ʼємною частиною структури світу, може наочно ви­значити напрям його роз­витку, зро­зуміти своє місце й при­значе­н­ня у ньому. Це до­зволяє зробити припуще­н­ня про спільну для всього людства езотеричну модель світу, ключові моменти якої інтер­претуються, про­глядаються в усіх культурних схемах, описах, побудовах загальнолюдського характеру та є першим важливим проникне­н­ням у культуру ідеї порядку, що протистоїть хаосу і тяжіє до гармонії світу (цю ідею роз­вивали В. Солов­йов, М. Бердяєв, П. Флоренський, П. Тейяр де Шарден, В. Вернадський, І. Пригожин). Людина звертається до езотеричної культури, пі­знаючи й творячи її. Елементи езотерики наявні у трагедії «Фауст» Й. Ґете, романах «Франкенштейн» М. Шеллі та «Мельмот-мандрівник» Ч. Метьюріна. У 20–21 ст. езотерична культура значною мірою роз­криває себе у жанрі «фентезі».

Завантажити статтю