Езотеричне та екзотеричне

Визначення і загальна характеристика

ЕЗОТЕРИ́ЧНЕ ТА ЕКЗОТЕРИ́ЧНЕ (грец. ἐσωτεριϰός — внутрішній, ἐξωτεριϰός — зовнішній) — поня­т­тя, що окреслюють мiру оприлюдненостi феноменiв культури. Перше охоплює явища культури, вiдкритi обраним — елiтi; друге — найширшим масам. Актуалiзацiя цих понять у сучас. фiлософiї культури вiдбулася завдяки творам О. Блаватської, Е. Шюре й Р. Генона, у яких зроблено спробу роз­дiлити культуру на езотер. та екзотер. прояви, причому перший став синонiмом автентич., справж. її буття. Езотеричне тлумачать як унiверсал. зна­н­ня (термін «езотеризм» виник на­прикінці 19 ст.), що пронизує всi релiг. і фiлос. системи свiту. Подiл на езотер. й екзотер. культури стосується пере­дусiм релiг. царини, проте від Нового часу цi явища характеризують культуру загалом, а тому корелюють з елiтарною культурою та масовою. Езотер. і екзотер. культури — архетипові складові культури людства, що впливають одна на одну: екзотерична виражає буден. вимір буття, породжений волею до самозбереже­н­ня й продовже­н­ня роду; езотерична — граничне і мета­граничне буття, зумовлені волею до влади, пізнання і творчості, любові та свободи. Екзотер. культура — антрополог. феномен; езотер. — метаантропологічний, адже проголошує вихід людини за межі її можливостей, створюючи ідеали духовної культури людства. Езотер. культура по­стає і як джерело екзотер. культури, і як духовна форма, що під­сумовує досягне­н­ня остан­ньої. Езотер. культура різних народів містить систему універсал. уявлень про походже­н­ня, будову і порядок світу; потаємне зна­н­ня, до якого у первіс. соціумі долучалися лише ті, хто про­йшли ініціацію й володіли певними властивостями ро­зуму, духов. зрілістю та від­повід­альністю. По­ступово термін «езотеричний» почали вживати на по­значе­н­ня вчень містич. характеру, що базувалися не на догмах ортодокс. релігій (християнство, іслам), а на особистому містич. досвіді та його тлумачен­ні (напр., нетрадиц. реліг.-міст. пере­жива­н­ня, при­йоми досягне­н­ня змінених станів сві­домості). Поня­т­тя «езотерика» не випадково корелює з поня­т­тями «містика» і «магія». Окремі зрізи буття пред­ставлено у роз­робках конкрет. наук т. зв. герметич. циклу (від імені засн. езотер. наук Гермеса Трисмегиста) — астрології, нумерології, алхімії тощо. До езотер. вчень зараховують сектант. від­галуже­н­ня ві­домих релігій (зокрема суфізм, ісихазм, даос. йогу) та повʼязані з традицією конфесій вче­н­ня Р. Штайнера, О. Блаватської, Д. Андреєва, Г. Гуджиєва, К. Ка­станеди та ін. Давня система езотер. знань являла собою пі­знавал. модель, що спиралася на ви­зна­н­ня єд­ності світу, від­ображала його виникне­н­ня, перед­бачаючи моногенізм усіх його форм, забезпечувала єд­ність зна­н­ня, стверджувала принцип. подібність будови, роз­витку, функціонува­н­ня та пере­творе­н­ня світу і людини. Особливість езотер. моделі світу полягає в тому, що в ній обʼєктом стають людина і світ як єдина система, в якій закарбовано взаємодію усіх сил, їхню сукупну дію від­ображено в кожній точці цієї онтології — обʼєкта й одночасно пі­знавал. поля. Езотер. онтологія в різних культурах, як правило, базується на ідеї порядку та цілісності, що гносеологічно ґрунтується й аксіологічно вибудовується як умова існува­н­ня світу в якості єдиного цілого. Людина, від­чуваючи себе невід­ʼєм. частиною структури світу, може наочно ви­значити напрям його роз­витку, зро­зуміти своє місце й при­значе­н­ня у ньому. Це до­зволяє зробити припуще­н­ня про спільну для всього людства езотер. модель світу, ключ. моменти якої інтер­претуються, про­глядаються в усіх культур. схемах, описах, побудовах заг.-люд. характеру та є першим важливим проникне­н­ням у культуру ідеї порядку, що протистоїть хаосу і тяжіє до гармонії світу (цю ідею роз­вивали В. Солов­йов, М. Бердяєв, П. Флоренський, П. Тейяр де Шарден, В. Вернадський, І. Пригожин). Людина звертається до езотер. культури, пі­знаючи й творячи її. Елементи езотерики наявні у трагедії «Фауст» Й. Ґете, романах «Франкенштейн» М. Шеллі та «Мельмот-мандрівник» Ч. Метьюріна. У 20–21 ст. езотер. культура знач. мірою роз­криває себе у жанрі «фентезі».

Літ.: Шюре Э. Великие посвящен­ные: Очерк эзотеризма религии / Пер. с франц. Калуга, 1914; Москва, 1990; Фрэзер Дж. Золотая ветвь / Пер. с англ. Москва, 1980; Ясперс К. Смысл и на­значение истории / Пер. с нем. Москва, 1991; Блаватская Е. П. Теософский словарь. Москва, 1994; Самохвалова В. И. Эзотерическое учение о единстве мира и его роль в культуре // Параплюс. 1995. № 4; Хамитов Н. Философия человека: от метафизики к метаантропологии. Москва, 2002.

Н. В. Хамітов

Завантажити статтю