Краснодарський край

КРАСНОДА́РСЬКИЙ КРАЙ  — адміністративно-територіальна одиниця у Південному федеральному окрузі Російської Федерації, у західній частині Прикавказзя та Великого Кавказу, переважно на Кубані, у межах місця компактного проживання українців у 19 — 1-й третині 20 сто­літь. Омивається на Пд. Зх. Чорним морем, на Пн. Зх. — Азовським морем і Керченською про­токою, межує на Пн. Сх. з Ростовською областю, на Сх. — з Ставропол. краєм, на Пд. Сх. — з Карачаєво-Черкес. Респ. (усі — РФ), на Пд. — з Грузією (Абхазія), через Керчен. протоку — з Украї­ною (див. Автономна Республіка Крим). У пд. частині — Респ. Ади­гея (оточена територією К. к.). Площа 75 485 км² (41-е м. серед ін. суб’єктів РФ). Насел. 5 404 273 особи (2014; 3-є м. після Москви та Моск. обл.). Густота 71,59 осіб/км² . Міські жит. складають 52,7 %. За переписом 2002, проживало 4436,3 тис. (86,6 %) росіян (з них козаків — 17,5 тис., або 0,3 %; станом на 2010 — відповідно 4522,9 тис., або 88,3 % і 5,3 тис., або 0,1 %), 274,6 тис., або 5,4 % вірмен (281,7 тис., або 5,5 %), 131,8 тис., або 2,6 % українців (83,7 тис., або 1,6 %), 26,5 тис., або 0,5 % греків (22,6 тис., або 0,4 %). Серед ін. національностей — татари (0,5 %, 2010), білоруси, гру­зини, адигейці, цигани (усіх — по 0,3 %), німці, турки, азербай­джанці (усіх — по 0,2 %). Адм. центр — Краснодар (192,19 км² ; 805 680 осіб, 2014). Поділяється на 7 міських округів — Місто Краснодар (841,36 км² ; 893 347 осіб, 2014), Місто-курорт Сочі (відповідно 3502 та 473 206; Сочі, 176,77 та 399 673), Місто Новоросійськ (835 та 313 307; Новоросійськ, 81,1 та 256 580), Місто Армавір (279,2 та 210 505; Армавір, 191 799 осіб), Місто-ку­рорт Анапа (981,86 та 167 095; Анапа, 66 776), Місто-курорт Геленджик (1227,5 та 104 439; Геленджик, 65 059), Місто Гарячий Ключ (1755,6 та 60 444; Гарячий Ключ, 33 459); та 37 муніцип. р-нів (найбільша кількість осіб проживає у Апшерон., Бєло­речен., Дінс., Єйському, Кавказ., Канєв., Красноармєй., Крим., Курганін., Сєвєр., Слав’ян., Тем­рюц., Тимашов., Тихорец., Туапсин. і Усть-Лабінському). Серед великих міст також — Єйськ (85,8 тис. осіб, 2014), Кропот­кін (80 тис.), Слав’янськ-на-Ку­бані (65 тис.), Туапсе (63 тис.), Лабінськ (61 тис.), Тихорецьк (59,9 тис.), Кримськ (57,1 тис.), Тимашовськ (52,9 тис.), Бєлоре­ченськ (52,6 тис.).

Гол. річка регіону Кубань з однойм. назвою (площа басейну 58 км² ; довж. 870 км, у межах краю — 662 км; бере початок побл. г. Ель­брус у Карачаєво-Черкесії та впадає побл. м. Темрюк К. к. у Азов. море) поділяє край на пн. — рівнинну (2/3 тер.; Кубано-При­азов. низовина, Прикубан. похила рівнина) та пд. — передгірну та гір. (1/3 тер.; зх. високогірна ділянка Великого Кавказу, найвища точка — г. Цахвоа, 3345 м) частини. У берег. лінії Чорного моря виділяються Новорос. і Ге­ленджиц. бухти, п-ови Таманський і Абрау, Азов. моря — Тем­рюц. і Ясен. затоки. На Сх. К. к. — окраїна Ставропол. височини. Окрім Кубані, гідрогр. сітку (7751 річка заг. довж. 29 125 км) краю утворюють її притоки Уруп, Лаба, Біла, Пшиш, Пшеха, Псекупс, Афіпс, Адагум та ін. Протікають річки бас. Азов. моря Єя, Челбас, Бейсуг, Кірпілі. Річки Чорномор. узбережжя невеликі, най­більші з них — Мзимта, Пшада, Джубга. 2,4 % тер. К. к. займають понад 1 тис. озер. Створ. по­над 2 тис. водосховищ (найбіль­ше на Пн. Кавказі — Краснодарське на р. Кубань, площа 397,8 км² ; Варнавинське у руслі р. Адагум, площа 45 км² ; Крюківське, яке призначене для накопичення паводк. вод гір. рік Іль, Хабль, Ахтир, Бугундир та ін., площа 40,2 км² ; Ганжинське у руслі р. Ганжа, яка впадає у Білу, 4,4 км² ) і ставків. На тер. К. к. виявлено понад 60 ви­дів корис. копалин, зокрема роз­робляються поклади нафти (ви­добуток розпочато у 1860-х рр.; загалом понад 50 родовищ, з них нині експлуатуються понад 20, найпродуктивніше — Анастасієвсько-Троїцьке, 25 % за сукуп. кількістю в краї), природ. газу, цемент. мергелю (побл. Но­воросійська), вапняку, пісковику, глин, гравію, кварц. піску, кам’я­ної солі та гіпсу (Шедок. родовище), йодо-бром. вод (Сла­в’я­но-Троїц. родовище містить бл. 30 % від заг.-рос. запасів), мають перспективу видобутку руди ртуті, урану, марганцю, кам’я­но-самоцвіт. матеріал, титан-цир­конієві розсипища, руди зо­лота, рідкіс. металів, поліметалів. Експлуатуються поклади лікув. мінерал., термал. і пріс. питних вод, мулові грязі Чембур., Соло­ного і Ханського озер, Витязев. та ін. лиманів (курорти Сочі, Ана­па, Геленджик, Гарячий Ключ, Єйськ). Ґрунти здебільшого чор­ноземні. Клімат на переваж. тер. — помірно-континентальний, на Чорномор. узбережжі — від напівсухого середземноморського до вологого субтропічного; у горах проявляється висотна клі­матична зональність. Середня температура січня на рівнинах –3–5 °С, на Чорномор. узбережжі — 0–+6 °С (у Сочі — +5,9 °С), середня температура липня +22–24 °С. Щорічно випадає від 400–600 мм у рівнинній до 3242 мм і більше вологи у гір. частинах. Серед природ. багатств К. к. важливе місце займа­ють ліси, їхня заг. пл. складає понад 1,8 млн га. Зростають пром. значення дубові та букові масиви (становлять відповідно 49 і 19 %), темнохвойні гір. ліси (ялина, пихта), ялівцеві рідколісся з домішками фісташки туполистої, а також субальпій. і аль­пій. луки. У фауні — 86 видів ссав­ців, 20 — плазунів, понад 300 — птахів, 11 — земноводних. У Чер­вону книгу РФ занесено 117 видів, зокрема перегузня звичайного, видру кавказьку, беркута, змієїда, коровайку, дрофу, косаря, орла-могильника, степового орла, орлана-білохвоста, пеліканів кучерявого та рожевого, сокола, сапсана, ско­пу, кречета, стрепета, тетерева кавказького. У лиманах і річках — багато пром. видів риб — інтродуков. товстолобик, білий амур, сазан, сом, карась, марена, піч­кур, головень, щука, окунь, судак, у прибереж. водах Чорного і Азов. морів — значна кількість бичків, кефаль. Об’єкти природно-заповід. фонду: міжнар. значення — Кавказ. біосфер. за­повідник (1999 його тер. у складі Зх. Кавказу віднесена до Світ. спадщини ЮНЕСКО), група лиманів між річками Кубань і Протока, Ахтар.-Гривен. група лиманів; федерал. — Сочин. нац. парк, Приазов. природ., Тамано-Запороз. орнітол., Сочин. бо­тан. заказники, рекреац. зони федерал. значення у межах окру­гів сан. охорони міст-курор­тів Сочі, Анапа, Геленджик; регіон. — 12 заказників, понад 400 пам’яток природи, дендропарк Пд. культури в Сочі.

К. к. утвор. 1937 разом з Ростов. обл. унаслідок поділу Азово-Чорномор. краю, який існував від 1934 з центром у Ростові-на-Дону. До рос.-турец. війн 1768–74, 1787–91, 1828–29 та козац. колонізації ці землі перебували під протекторатом Ос­ман. імперії та Крим. ханства. 1793 чорномор. козаки серед боліт у коліні р. Кубань (т. зв. Ка­расунський Кут) за взірцем Запороз. Січі заклали прикордонну фортецю, від якої веде свою історію сучас. Краснодар. У наступ. році в «Порядку заг. кори­сті» для нобозбуд. поселення за­кріплено міські права, тоді ж на­звано Катеринодаром (до 1920). Цей документ водночас обумовлював порядок розселення, упр. і землекористування в Чор­номор. козац. війську. Краснодар виконував роль ставки отаманів Чономор. (від 1860 — Кубан.) козац. війська. У місті базувалися Військ. канцелярія та Військ. правління, перебував нач. Чорномор. кордон. лінії. До закінчення Кавказ. воєн 1817–64 у Катеринодарі мешкали виключно чорномор. козаки. Від по­чатку був знач. торг. центром, щорічно відбувалися Благовіщен., Троїц., Преображен. і Покров. ярмарки, функціонував мі­новий двір. Подальшому екон. зростанню міста сприяло прокладення 1888 залізниці Тихо­рецьк–К.–Новоросійськ. У 2-й пол. 1860-х рр. для запобігання повстань цар. урядом виселено значну кількість козац. жит. Однак унаслідок еміграц. потоків з Катеринослав. і Полтав. губ. част­ка укр. насел. міста ще тривалий час продовжувала залишатися значною. 1867, коли з Катеринодара знято військ. статус, у ньому проживало 14 167 (з них 9632 козаки), 1897 — 65 606 (бл. 50 % українців), 1913 — 148 тис., 1926 — 162,5 тис. (29,9 % українців) осіб. У Катеринодарі жили та працювали визначні укр. діячі В. Барка, Я. Бігдай, М. Вороний, С. Ерастов, А. Кащенко, П. Короленко, Я. Кухаренко, С. Петлюра, І. Попко, Ф. Щербина та ін. У період Рос. імперії тер. К. к. входила до складу Кавказ. намісництва з центром у Тифлісі (нині Тбілісі; 1845–60) та Кубан. обл. з центром у Катеринодарі (1860–1918; у 1896 була виокрем­лена Чорномор. губ. з цент­ром у Новоросійську). 28 січня 1918 Кубан. крайовою військ. радою на тер. Кубані була проголошена Кубан. нар. респ., яка фактично проіснувала до поч. березня 1920. Водночас більшовики у березні–квітні 1918 ого­лосили про утворення Кубан. рад. респ. з центром у Катеринодарі та Чорномор. рад. респ. з центром у Новоросійську, а у травні того ж року об’єднали їх у Кубано-Чорномор. рад. респ. з центром у Катеринодарі (у лип­ні 1918 — січні 1919 разом з Став­ропол. рад. респ. і Терс. рад. респ. — у межах Пн.-Кавказ. рад. респ. з центром спочатку у Катеринодарі, а від серпня 1918 — у м. П’ятигорськ, нині Ставропол. краю). Від серпня Катеринодар, а від жовтня 1918 й всю тер. сучас. К. к. контролювала Добровол. армія А. Денікіна, від травня 1920 — остаточно Червона армія.

У 1920 — лютому 1924 тер. сучас. краю перебувала у складі Кубано-Чорномор. обл. з центром у Краснодарі, лютому–жовтні 1924 — Пд.-Сх. обл. з цент­ром у Ростові-на-Дону, 1924–34 — Пн.-Кавказ. краю з цент­ром у Ростові-на-Дону. До 1930-х рр. в регіоні найчисельнішою була укр. етногр. група. За даними Всерос. перепису 1897, частка українців у Кубан. обл. складала 47,36 % (росіян — 42,56 %), причому майже половина з них проживала у зх. частині — Темрюц. (28 %) і Єйському (22 %) відділах. У Чорномор. губ. на той час частка українців становила 16,9 % (росіян — 42,8 %). 1926 на тер. зе­мель, на основі яких згодом сформов. К. к., мешкало 45,48 % українців. За період від 1897 до 1926 їх чисельність зрос­ла на 73,95 %. У 2-й пол. 1920-х рр. значна частка українців зосере­джувалася у містах Приморсько-Ахтарськ (64,46 %), Кропоткін (35,48 %), Гарячий Ключ (34,94 %), Анапа (32,68 %), Крас­нодар (29,88 %), Темрюк (26,17 %), Ге­ленджик (25,04 %), Армавір (23,66 %), Новоросійськ (22,78 %), Тихорецьк (19,54 %), Туапсе (17,03 %); Темрюц. (86,98 %), Уман. (нині Ленінгр.; 85,12 %), Канєв. (84,54 %), Краснодар. (83,92 %), Брюховец. (82,76 %) р-нах Кубан. (61,48 %) округу; Анап. (61,73 %) і Геленджиц. (49,93 %) р-нах Чорномор. (35,66 %) округу; Успен. (43,9 %), Вознесен. (42,83 %), Отраднен. (41,72 %), Армавір. (40,98 %), Григорополіс. (39,12 %), Лабін. (31,58 %), Кропоткін. (31,47 %), Курганин. (21,97 %), Петропавлов. (13,9 %) р-нах Армавір. (32,27 %) округу; Хадижен. (47,6 %), Дандуков. (41,75 %) та Бєлоречен. (41,64 %) р-нах Майкоп. (29,73 %) округу. Значне переважання українців спри­яло проведенню 1926–32 на Ку­бані політики українізації. Тоді у понад 400 школах навч. дітей здійснювалося українською мовою, у Краснодарі виходили укр. газети, функціонували Пн.-Кавказ. укр. агропед. інститут ім. М. Скрипника (нині Кубанський державний університет), укр. театр, б-ки, видавництва, літ. об’єднання, Пол­тав. і Уман. пед. технікуми готували вчителів для всього Пн. Кав­казу. Після згортання політики коренізації на Кубані почали про­водити насильниц. деукраїніза­цію, здійснювати репресії серед укр. інтелігенції. Кубанці, як і жит. УСРР, потерпали від голо-домору 1932–33. У ці роки від голоду в Краснодарі померло бл. 40 тис. осіб, на тер. сучас. К. к. і прилег­лих укр. анклавів — бл. 800 тис. — 1 млн осіб. Унаслідок голодомору, репресій, процесів асиміляції та етніч. кон­версації, масових міграц. потоків росіян з пд.-рос. і центр. обл. РФ до кін. 1930-х рр. чисельність укр. насел. на Кубані зменшилася на 89,2 %. За переписом 1939, у К. к. проживало 4,9 % українців та 88,1 % росіян, 1959 — відповідно 3,9 % і 90,9 %, 1970 — 3,8 % і 89,8 %, 1979 — 3,6 % і 89,2 %, 1989 — 3,9 % і 86,7 %. Наприкінці 1980-х рр. най­більша концентрація україн­ців була у Краснодар. (14,25 %), Со­чин. (12,03 %), Новорос. (7,11 %), Армавір. (3,41 %), Геленджиц. (2,3 %) міських радах. 1937 до новоутвор. К. к. увійшли 14 міст, 71 р-н, Адигей. автономна обл. (від 1991 — РСР Адигея, від 1992 — сучасна назва). У серпні–вересні 1942 нім. війська окупували 92 % тер. краю, рад. владою контролювалися лише деякі р-ни Чорномор. узбережжя. Під час окупації нацисти вбили понад 61,5 тис., на примус. роботи до Німеччини вивезли понад 130,5 тис. осіб. К. к. був визволений рад. армією в ході битви за Кавказ 1942–43. Наприкінці 1980-х рр. заре­єстровано громад. організацію Кубан. козац. військо. У 1990-х рр. засн. Товариство українців Кубані. Від 1996 виходить «Вісник Товариства української культури Кубані».

Нині К. к. входить у Пн.-Кавказ. екон. р-н. У грош. еквіваленті об’єм пром. продукції вдвічі пе­ревищує об’єм с.-г. продукції. Водночас край виробляє 7 % від валової рос. с.-г. продукції (1-е м.): вирощує 17,3 % цукр. буряків, бл. 10 % зерна, випускає 37 % виноград. і 5,6 % шампан. та ігристих вин, 34,7 % цукру, 24,2 % круп, 22,5 % олії, 15 % насіння соняшнику, 6,7 % плодоовоч. консервів, 6 % плодів і ягід, 5,6 % овочів, 6,5 % суціл. молоч. продукції, 3,4 % тварин. жиру. У пд.-передгір. частині — чайні плантації (К. к. є єдиним регіоном РФ з вирощування чаю). Підпр-ва К. к. виготовляють 23 % рос. взуття (1-е м.) і 6,6 % цементу (2-е м.). У заг. об’ємі пром. продукції 80 % припадає на обробне виробництво (випуск харч. продуктів, напоїв і тютюну — 47,4 %, буд. матеріалів — 13,6 %, нафтоперероблен­ня — 11 %, машинобудування — 10,4 %, металургія і випуск готових метал. виробів — 5,3 %, хім. пром-сть — 4,6 %, ліс., деревообробна, целюлозно-папер. промисловості та полігр. діяльність — 4 %, легка пром-сть — 1,2 %), 16,4 % — на виробництво та розподілення електроенергії, газу та води, 3,3 % — на видобуток корис. копалин (з них понад 75 % — паливно-енергетичні). Найбільші пром. центри: Краснодар (зосереджено 1/3 крайового пром. потенціалу), Новоросійськ, Армавір, Тихорецьк, Кропоткін, Єйськ. Мор. порти Новоросійськ (вантажообіг 110 млн т щорічно) і Туапсе (20 млн т) забезпечують перевалювання 75 % сухих вантажів, що проходять через порт. госп-во Пд. Росії, обслуговують третину рос. експорту нафти. Серед ін. знач. мор. ван­таж. портів — Єйськ (1,3 млн т), Темрюк і Кавказ (Темрюц. р-н). Важливі мор. пасажир. порти: Анапа, Сочі. Налагоджено судноплавство на р. Кубань; річк. порт — Краснодар. Довжина залізниць 2088 км; залізничні вузли: Краснодар, Армавір, Кропоткін, Бєлореченськ, Тимашовськ, Кримськ. Аеропорти: Краснодар (Пашковський), Сочі (Адлер; обидва — міжнар.), Анапа, Геленджик. Проходять міжнар. нафтопровід «Тенгіз–Новоросійськ» і газопровід «Росія–Туреччина». Важлива галузь економіки — туризм (Анапа, Геленджик, Гарячий Ключ, Єйськ, Сочі, Туапсе). У К. к. — 11 держ. ВНЗів, 71 заклад початк. і 139 серед. профес. навч., 1270 ден­них заг.-осв. шкіл, 1483 дошкіл. заклади. Найбільші ВНЗи, гол. наук. установи, музеї і б-ки роз­таш. у Краснодарі (НДІ Рос. ака­демії с.-г. наук: тваринництва, с. господарства ім. П. Лук’яненка, зберігання і перероблення с.-г. продукції, вет., овоч. і картопля­ного господарства, олій. культур, біол. захисту рослин, рису, жирів, цукр. буряків і цукру; Пн.-Кав­каз. зонал. НДІ садівництва і виноградарства, Інновац.-технол. центр «Кубань-Південь»; Кубан. технол. університет, Кубан. університет, Кубан. аграр. університет, Держ. університет культури і мистецтв, Кубан. університет фізичної культури, спорту та туризму, Університет МВС РФ, Військ. авіац. інститут, Держ. консерваторія, Муніцип. мед. інститут старшої сестрин. освіти; 4 крайових б-ки, зокрема універсал. наук. ім. О. Пушкіна та дит. ім. бра­тів Ігнатових, центр. бібліотечна система та її 35 філій, Держ. істор.-археол. музей-заповідник ім. Є. Феліцина, Краснодар. крайовий худож. музей, Театр драми ім. М. Горького, Крайовий театр ляльок, Краснодар. крайова держ. філармонія ім. Г. По­номаренко), Армавірі, Єйську, Новоросійську, Сочі, Анапі. Далеко за межами краю та РФ отримав популярність Кубанський козачий хор. Фестивалі: міжнар. — слов’ян. культури «Сло­в’янськ» у Слав’янську-на-Кубані (від 2004), «Голоси традицій» у Темрюку (від 2006), пам’яті М. Ро­строповича у Краснодарі (2007), орган. музики та джазовий «Чор­не море» у Сочі (від 1993), джазовий у Анапі; крайові — «Кубан. муз. весна» (від 1967), фольклор. «Золоте яблуко» (від 1987) у Краснодарі, «Прем’єра» у Арма­вірі, «Анап. муз. весна»; конкур­си: міжнар. — піаністів ім. М. Ба­лакірева «Рос. музика» у Краснодарі (від 2004), фольклор. мистецтва «Жива культура» у Темрюку (від 2007); всерос. — муз. колективів «Теміжбец. вечори» ім. генерала В. Афанасьєва (від 2003, Кавказ. р-н). У Краснодарі виходять крайові газети «Вольная Кубань», «Кубанские новости», «Кубань сегодня», «Красно­дарские известия», «Краевые новости».

На тер. К. к. виявлено численні дольмени (Джубгінський, Волконський, в урочищі «Богатирка», побл. аулу Великий Кічмай і с-ща Салоніки Лазарев. р-ну округу Місто-курорт Сочі), витвори, пов’язані з майкоп. і кобан. культурами, скіф. періодом (кургани: Келермес, Костромські, Ульські), зберегли­ся руїни антич. міст (Фанагорія, Горгіпія, Гермонаса, Кепи), фор­тець і поселень на узбережжі Чорного моря, Таман. і Темрюц. заток. Середньовічні пам’ятки також зосереджені переважно на узбережжі. Пам’ятки архітектури: комплекс будівель Катеринодар. військ. лікарні (нині дит. крайова лікарня; 1795–1816, 1864), церкви ікони Божої Матері «Всіх Скор­ботних Радість» (1844), св. Геор­гія Побєдоносця (1895–1903), Іл­лі Пророка (1907), собори св. Олек­сандра Невського (1849–72, у 1932 розібраний, 2000–06 відновлений), Свято-Троїц. (1899–1910) і Свято-Катеринин. кафедральний (1900–14; обидва — арх. І. Мальгерб), будівля Товариства взаєм. кредиту (нині Держ. банк; 1906, надбудова 1912–14), готель «Централь» (1910), будинок купців Тарасових (нині прокура­тура; 1913), водоелектролікарня ім. С. Бабич (1916), метал. водо­напірна вежа (1929–32), ансамбль вокзалів (1950-і рр., арх. О. Душ­кін) у Краснодарі; фрагмент фор­теці т. зв. Рос. воріт у Анапі (1783); Свято-Вознесен. церква у станиці Пластуновська Динського р-ну (1870–99); собор архангела Михаїла (1874–90), будівля б-ки ім. О. Пушкіна (1912), Зимовий театр (1934–37), адм. центр упов­новаженого ВЦВК (нині худож. музей, 1936, арх. І. Жолтовський), залізнич. (1952, арх. О. Душкін) і мор. (1955) вокзали у Центр. р-ні, адлер. маяк (1898), цар. мислив. палац у смт Красна По­ляна (1901), Свято-Георгіїв. церк­ва у с. Лісне (1898–1915) Адлер. р-ну, комплекс санаторіїв «Зоря» і «Гірське повітря» (арх. бра­ти Леонід і Олександр Весніни), санаторії ім. К. Ворошилова, ім. Г. Орджонікідзе (арх. І. Кузнецов), «Правда», Літній театр, мацестинські огляд. вежа на г. Ахун і дача Й. Сталіна (нині санаторій «Зелений гай»; усі — 1930-і рр.) у Хостин. р-ні округу Місто-курорт Сочі; вали Фанагорій. фортеці (1794), Покров. церква (1794, у 1911 реконстру­йована) у станиці Тамань Темрюц. р-ну. 7–23 лютого 2014 у Сочі пройшли зимові олімп. ігри, на яких Україну представляли 45 спортсменів (частина українців відмовилися брати участь у змаганнях на знак протесту проти кровопролиття у центрі Києва 18 лютого; укр. біатлоніст­ки здобули 4 золоті в естафеті — Вікторія і Валентина Семеренки, Ю. Джима, О. Підгрушна — та 1 бронз. у спринті — Вік­торія Семеренко — медалі). 7– 16 березня на параолімпіаді змагалися 23 укр. спортсмени (у неофіц. медал. заліку посіли 4-е м. та загалом вибороли 25 медалей — 5 золотих, 9 срібних і 11 бронзових).

Рекомендована література

1. Михайлов Н. Т. Справочник по Ставропольской епархии. Екатеринодар, 1910;
   Google Scholar Internet
2. Формозов А. А. Каменный век и энеолит Прикубанья. Москва, 1965;
   Google Scholar Internet
3. Соколов Г. И. Античное Причерноморье. Памятники архитектуры, скульп­туры, живописи и прикладного искусства. Ленинград, 1973;
   Google Scholar Internet
4. Адыги, балкар­цы и карачаевцы в известиях европей­ских авторов XIII–XIX вв. Нальчик, 1974;
   Google Scholar Internet
5. Канонников А. М. Природа Кубани и Причерноморья. Краснодар, 1977;
   Google Scholar Internet
6. Бо­рисов В. И. Реки Кубани. Краснодар, 1978;
   Google Scholar Internet
7. Печерин А. И., Лозовой С. П. Памятники природы Краснодарского края. Краснодар, 1980;
   Google Scholar Internet
8. Кубань турист­ская. Краснодар, 1985;
   Google Scholar Internet
9. Основные адми­нистративно-территориальные преобразования на Кубани (1973–1985). Краснодар, 1986;
   Google Scholar Internet
10. По страницам истории Кубани. Краснодар, 1993;
    Google Scholar Internet
11. Екатери­нодар-Краснодар: два века города в датах, событиях, воспоминаниях [1793–1993]. Краснодар, 1993;
    Google Scholar Internet
12. Барда­дым В. П. Зодчие Екатеринодара. Краснодар, 1995;
    Google Scholar Internet
13. Очерки истории Кубани с древнейших времен по 1920 г. Краснодар, 1996;
    Google Scholar Internet
14. Марченко И. И. Сираки Кубани. Краснодар, 1996;
    Google Scholar Internet
15. Энциклопедический словарь по истории Кубани с древнейших времен до октября 1917 года. Краснодар, 1997;
    Google Scholar Internet
16. Казачинский В. П., Бондарь В. В. Архитектура и градостроительство Кубани ХІХ–ХХ вв. Крас­нодар, 2001. Ч. 1. Архитектура Екатеринодара до 1917;
    Google Scholar Internet
17. 2002. Ч. 2. Градостроительство на Кубани с конца 18 в. до 1985;
    Google Scholar Internet
18. 2003. Ч. 3. Градостроительство на Кубани до 1985;
    Google Scholar Internet
19. Краснодарскому краю — 65 лет. Страницы истории в документах архивного фонда Кубани. Краснодар, 2002;
    Google Scholar Internet
20. Крым, Северо-Восточное Причерноморье и Закавказье в эпоху средневековья. IV–XIII вв. Москва, 2003;
    Google Scholar Internet
21. Матвеев О. В., Ракачев В. Н., Ракачев Д. Н. Этнические миграции на Кубани: История и современность. Крас­нодар, 2003;
    Google Scholar Internet
22. Лурье П. М., Панов В. Д., Ткаченко Ю. Ю. Река Кубань: гидрография и режим стока. С.-Петербург, 2005;
    Google Scholar Internet
23. Кубань в годы Великой Отечественной войны. 1941–1945: Рассекре­ченные документы: В 3 кн. 2-е изд. Краснодар, 2005;
    Google Scholar Internet
24. Кубановедение: Эн­ци­клопедия. Краснодар, 2008;
    Google Scholar Internet
25. Бондарь В. В. Архитектура Кубани и Черноморья в конце XVIII — начале XX столетий: национальные, общероссийские и мировые тенденции // Много народов — один край. Проект «Краеведческая этнокультурная экспедиция». Крас­нодар, 2012;
    Google Scholar Internet
26. див. також Кубань.
    Google Scholar Internet

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю