Краснодарський край
КРАСНОДА́РСЬКИЙ КРАЙ — адміністративно-територіальна одиниця у Південному федеральному окрузі Російської Федерації, у західній частині Прикавказзя та Великого Кавказу, переважно на Кубані, у межах місця компактного проживання українців у 19 — 1-й третині 20 століть. Омивається на південному заході Чорним морем, на північному заході — Азовським морем і Керченською протокою, межує на північному сході з Ростовською областю, на сході — з Ставропольським краєм, на південному сході — з Карачаєво-Черкеською Республікою (усі — РФ), на півдні — з Грузією (Абхазія), через Керченську протоку — з Україною (див. Автономна Республіка Крим). У південній частині — Республіка Адигея (оточена територією Краснодарського краю). Площа 75 485 км2 (41-е місце серед інших субʼєктів РФ). Населення 5 404 273 особи (2014; 3-є місце після Москви та Московської обл.). Густота 71,59 осіб/км2 . Міські жителі складають 52,7 %. За переписом 2002, проживало 4436,3 тис. (86,6 %) росіян (з них козаків — 17,5 тис., або 0,3 %; станом на 2010 — відповідно 4522,9 тис., або 88,3 % і 5,3 тис., або 0,1 %), 274,6 тис., або 5,4 % вірмен (281,7 тис., або 5,5 %), 131,8 тис., або 2,6 % українців (83,7 тис., або 1,6 %), 26,5 тис., або 0,5 % греків (22,6 тис., або 0,4 %). Серед інших національностей — татари (0,5 %, 2010), білоруси, грузини, адигейці, цигани (усіх — по 0,3 %), німці, турки, азербайджанці (усіх — по 0,2 %). Адміністративний центр — Краснодар (192,19 км2 ; 805 680 осіб, 2014). Поділяється на 7 міських округів — Місто Краснодар (841,36 км2 ; 893 347 осіб, 2014), Місто-курорт Сочі (відповідно 3502 та 473 206; Сочі, 176,77 та 399 673), Місто Новоросійськ (835 та 313 307; Новоросійськ, 81,1 та 256 580), Місто Армавір (279,2 та 210 505; Армавір, 191 799 осіб), Місто-курорт Анапа (981,86 та 167 095; Анапа, 66 776), Місто-курорт Геленджик (1227,5 та 104 439; Геленджик, 65 059), Місто Гарячий Ключ (1755,6 та 60 444; Гарячий Ключ, 33 459); та 37 муніципальних районів (найбільша кількість осіб проживає у Апшеронському, Бєлореченському, Дінському, Єйському, Кавказькому, Канєвському, Красноармєйському, Кримському, Курганінському, Сєвєрському, Славʼянському, Темрюцькому, Тимашовському, Тихорецькому, Туапсинському і Усть-Лабінському). Серед великих міст також — Єйськ (85,8 тис. осіб, 2014), Кропоткін (80 тис.), Славʼянськ-на-Кубані (65 тис.), Туапсе (63 тис.), Лабінськ (61 тис.), Тихорецьк (59,9 тис.), Кримськ (57,1 тис.), Тимашовськ (52,9 тис.), Бєлореченськ (52,6 тис.).
Головна річка регіону Кубань з однойменною назвою (площа басейну 58 км2 ; довжина 870 км, у межах краю — 662 км; бере початок поблизу гори Ельбрус у Карачаєво-Черкесії та впадає поблизу м. Темрюк Краснодарського краю у Азовське море) поділяє край на північну — рівнинну (2/3 території; Кубано-Приазовська низовина, Прикубанська похила рівнина) та південну — передгірну та гірську (1/3 території; західна високогірна ділянка Великого Кавказу, найвища точка — гора Цахвоа, 3345 м) частини. У береговій лінії Чорного моря виділяються Новоросійська і Геленджицька бухти, півострови Таманський і Абрау, Азовського моря — Темрюцька і Ясенська затоки. На сході Краснодарського краю — окраїна Ставропольської височини. Окрім Кубані, гідрографічну сітку (7751 річка загальною довжиною 29 125 км) краю утворюють її притоки Уруп, Лаба, Біла, Пшиш, Пшеха, Псекупс, Афіпс, Адагум та інших Протікають річки басейну Азовського моря Єя, Челбас, Бейсуг, Кірпілі. Річки Чорноморського узбережжя невеликі, найбільші з них — Мзимта, Пшада, Джубга. 2,4 % території Краснодарського краю займають понад 1 тис. озер. Створено понад 2 тис. водосховищ (найбільше на Північному Кавказі — Краснодарське на р. Кубань, площа 397,8 км2 ; Варнавинське у руслі р. Адагум, площа 45 км2 ; Крюківське, яке призначене для накопичення паводкових вод гірських рік Іль, Хабль, Ахтир, Бугундир та ін., площа 40,2 км2 ; Ганжинське у руслі р. Ганжа, яка впадає у Білу, 4,4 км2 ) і ставків. На території Краснодарського краю виявлено понад 60 видів корисних копалин, зокрема розробляються поклади нафти (видобуток розпочато у 1860-х роках; загалом понад 50 родовищ, з них нині експлуатуються понад 20, найпродуктивніше — Анастасієвсько-Троїцьке, 25 % за сукупною кількістю в краї), природного газу, цементного мергелю (поблизу Новоросійська), вапняку, пісковику, глин, гравію, кварцового піску, камʼяної солі та гіпсу (Шедокське родовище), йодо-бромних вод (Славʼяно-Троїцьке родовище містить близько 30 % від загальноросійських запасів), мають перспективу видобутку руди ртуті, урану, марганцю, камʼяно-самоцвітний матеріал, титан-цирконієві розсипища, руди золота, рідкісних металів, поліметалів. Експлуатуються поклади лікувальних мінеральних, термальних і прісних питних вод, мулові грязі Чембурського, Солоного і Ханського озер, Витязевського та ін. лиманів (курорти Сочі, Анапа, Геленджик, Гарячий Ключ, Єйськ). Ґрунти здебільшого чорноземні. Клімат на переважній території — помірно-континентальний, на Чорноморському узбережжі — від напівсухого середземноморського до вологого субтропічного; у горах проявляється висотна кліматична зональність. Середня температура січня на рівнинах –3–5 °С, на Чорноморському узбережжі — 0–+6 °С (у Сочі — +5,9 °С), середня температура липня +22–24 °С. Щорічно випадає від 400–600 мм у рівнинній до 3242 мм і більше вологи у гірських частинах. Серед природних багатств Краснодарського краю важливе місце займають ліси, їхня загальна площа складає понад 1,8 млн га. Зростають промислового значення дубові та букові масиви (становлять відповідно 49 і 19 %), темнохвойні гірські ліси (ялина, пихта), ялівцеві рідколісся з домішками фісташки туполистої, а також субальпійські і альпійські луки. У фауні — 86 видів ссавців, 20 — плазунів, понад 300 — птахів, 11 — земноводних. У Червону книгу РФ занесено 117 видів, зокрема перегузня звичайного, видру кавказьку, беркута, змієїда, коровайку, дрофу, косаря, орла-могильника, степового орла, орлана-білохвоста, пеліканів кучерявого та рожевого, сокола, сапсана, скопу, кречета, стрепета, тетерева кавказького. У лиманах і річках — багато промислових видів риб — інтродукований товстолобик, білий амур, сазан, сом, карась, марена, пічкур, головень, щука, окунь, судак, у прибережних водах Чорного і Азовського морів — значна кількість бичків, кефаль. Обʼєкти природно-заповідного фонду: міжнародного значення — Кавказький біосферний заповідник (1999 його територія у складі Західного Кавказу віднесена до Світової спадщини ЮНЕСКО), група лиманів між річками Кубань і Протока, Ахтарсько-Гривенська група лиманів; федерального — Сочинський національний парк, Приазовський природний, Тамано-Запорізький орнітологічний, Сочинський ботанічний заказники, рекреаційні зони федерального значення у межах округів санітарної охорони міст-курортів Сочі, Анапа, Геленджик; регіонального — 12 заказників, понад 400 памʼяток природи, дендропарк Південні культури в Сочі.
Краснодарський край утворений 1937 разом з Ростовською обл. унаслідок поділу Азово-Чорноморського краю, який існував від 1934 з центром у Ростові-на-Дону. До російсько-турецьких війн 1768–74, 1787–91, 1828–29 та козацької колонізації ці землі перебували під протекторатом Османської імперії та Кримського ханства. 1793 чорноморські козаки серед боліт у коліні р. Кубань (т. зв. Карасунський Кут) за взірцем Запорізької Січі заклали прикордонну фортецю, від якої веде свою історію сучасний Краснодар. У наступному році в «Порядку загальної користі» для новозбудованого поселення закріплено міські права, тоді ж названо Катеринодаром (до 1920). Цей документ водночас обумовлював порядок розселення, управління і землекористування в Чорноморському козацькому війську. Краснодар виконував роль ставки отаманів Чорноморського (від 1860 — Кубанського) козацького війська. У місті базувалися Військова канцелярія та Військове правління, перебував начальник Чорноморської кордонної лінії. До закінчення Кавказьких воєн 1817–64 у Катеринодарі мешкали виключно чорноморські козаки. Від початку був значним торговельним центром, щорічно відбувалися Благовіщенський, Троїцький, Преображенський і Покровський ярмарки, функціонував міновий двір. Подальшому економічному зростанню міста сприяло прокладення 1888 залізниці Тихорецьк–Краснодар–Новоросійськ. У 2-й половині 1860-х років для запобігання повстань царським урядом виселено значну кількість козацьких жителів. Однак унаслідок еміграційних потоків з Катеринославської і Полтавської губерній частка українського населення міста ще тривалий час продовжувала залишатися значною. 1867, коли з Катеринодара знято військовий статус, у ньому проживало 14 167 (з них 9632 козаки), 1897 — 65 606 (близько 50 % українців), 1913 — 148 тис., 1926 — 162,5 тис. (29,9 % українців) осіб. У Катеринодарі жили та працювали визначні українські діячі В. Барка, Я. Бігдай, М. Вороний, С. Ерастов, А. Кащенко, П. Короленко, Я. Кухаренко, С. Петлюра, І. Попко, Ф. Щербина та ін. У період Російської імперії територія Краснодарського краю входила до складу Кавказького намісництва з центром у Тифлісі (нині Тбілісі; 1845–60) та Кубанської обл. з центром у Катеринодарі (1860–1918; у 1896 була виокремлена Чорноморська губернія з центром у Новоросійську). 28 січня 1918 Кубанською крайовою військовою радою на території Кубані була проголошена Кубанська народна республіка, яка фактично проіснувала до початку березня 1920. Водночас більшовики у березні–квітні 1918 оголосили про утворення Кубанської радянської республіки з центром у Катеринодарі та Чорноморської радянської республіки з центром у Новоросійську, а у травні того ж року обʼєднали їх у Кубано-Чорноморську радянську республіку з центром у Катеринодарі (у липні 1918 — січні 1919 разом з Ставропольською радянською республікою і Терською радянською республікою — у межах Північно-Кавказької радянської республіки з центром спочатку у Катеринодарі, а від серпня 1918 — у м. Пʼятигорськ, нині Ставропольського краю). Від серпня Катеринодар, а від жовтня 1918 й всю територію сучасного Краснодарського краю контролювала Добровольча армія А. Денікіна, від травня 1920 — остаточно Червона армія.
У 1920 — лютому 1924 територія сучасного краю перебувала у складі Кубано-Чорноморської обл. з центром у Краснодарі, лютому–жовтні 1924 — Південно-Східної обл. з центром у Ростові-на-Дону, 1924–34 — Північно-Кавказького краю з центром у Ростові-на-Дону. До 1930-х років в регіоні найчисельнішою була українська етнографічна група. За даними Всеросійського перепису 1897, частка українців у Кубанській обл. складала 47,36 % (росіян — 42,56 %), причому майже половина з них проживала у західній частині — Темрюцькому (28 %) і Єйському (22 %) відділах. У Чорноморській губернії на той час частка українців становила 16,9 % (росіян — 42,8 %). 1926 на території земель, на основі яких згодом сформовано Краснодарський край, мешкало 45,48 % українців. За період від 1897 до 1926 їх чисельність зросла на 73,95 %. У 2-й половині 1920-х років значна частка українців зосереджувалася у містах Приморсько-Ахтарськ (64,46 %), Кропоткін (35,48 %), Гарячий Ключ (34,94 %), Анапа (32,68 %), Краснодар (29,88 %), Темрюк (26,17 %), Геленджик (25,04 %), Армавір (23,66 %), Новоросійськ (22,78 %), Тихорецьк (19,54 %), Туапсе (17,03 %); Темрюцькому (86,98 %), Уманському (нині Ленінградська; 85,12 %), Канєвському (84,54 %), Краснодарському (83,92 %), Брюховецькому (82,76 %) районах Кубанського (61,48 %) округу; Анапському (61,73 %) і Геленджицькому (49,93 %) районах Чорноморського (35,66 %) округу; Успенському (43,9 %), Вознесенському (42,83 %), Отрадненському (41,72 %), Армавірському (40,98 %), Григорополіському (39,12 %), Лабінському (31,58 %), Кропоткінському (31,47 %), Курганинському (21,97 %), Петропавловському (13,9 %) районах Армавірського (32,27 %) округу; Хадиженському (47,6 %), Дандуковському (41,75 %) та Бєлореченському (41,64 %) районах Майкопського (29,73 %) округу. Значне переважання українців сприяло проведенню 1926–32 на Кубані політики українізації. Тоді у понад 400 школах навчання дітей здійснювалося українською мовою, у Краснодарі виходили українські газети, функціонували Північно-Кавказький український агропедагогічний інститут імені М. Скрипника (нині Кубанський державний університет), український театр, бібліотеки, видавництва, літературні обʼєднання, Полтавський і Уманський педагогічні технікуми готували вчителів для всього Північного Кавказу. Після згортання політики коренізації на Кубані почали проводити насильницьку деукраїнізацію, здійснювати репресії серед української інтелігенції. Кубанці, як і жителі УСРР, потерпали від голодомору 1932–33. У ці роки від голоду в Краснодарі померло близько 40 тис. осіб, на території сучасного Краснодарського краю і прилеглих українських анклавів — близько 800 тис. — 1 млн осіб. Унаслідок голодомору, репресій, процесів асиміляції та етнічної конверсації, масових міграційних потоків росіян з південно-російських і центральних обл. РФ до кінця 1930-х років чисельність українського населення на Кубані зменшилася на 89,2 %. За переписом 1939, у Краснодарському краї проживало 4,9 % українців та 88,1 % росіян, 1959 — відповідно 3,9 % і 90,9 %, 1970 — 3,8 % і 89,8 %, 1979 — 3,6 % і 89,2 %, 1989 — 3,9 % і 86,7 %. Наприкінці 1980-х років найбільша концентрація українців була у Краснодарській (14,25 %), Сочинській (12,03 %), Новоросійській (7,11 %), Армавірській (3,41 %), Геленджицькій (2,3 %) міських радах. 1937 до новоутвореного Краснодарського краю увійшли 14 міст, 71 р-н, Адигейська автономна обл. (від 1991 — РСР Адигея, від 1992 — сучасна назва). У серпні–вересні 1942 німецькі війська окупували 92 % території краю, радянською владою контролювалися лише деякі райони Чорноморського узбережжя. Під час окупації нацисти вбили понад 61,5 тис., на примусові роботи до Німеччини вивезли понад 130,5 тис. осіб. Краснодарський край був визволений радянською армією в ході битви за Кавказ 1942–43. Наприкінці 1980-х років зареєстровано громадську організацію Кубанське козацьке військо. У 1990-х роках засновано Товариство українців Кубані. Від 1996 виходить «Вісник Товариства української культури Кубані».
Нині Краснодарський край входить у Північно-Кавказький економічний р-н. У грошовому еквіваленті обʼєм промислової продукції вдвічі перевищує обʼєм сільсько-господарської продукції. Водночас край виробляє 7 % від валової російської сільсько-господарської продукції (1-е м.): вирощує 17,3 % цукрових буряків, близько 10 % зерна, випускає 37 % виноградних і 5,6 % шампанських та ігристих вин, 34,7 % цукру, 24,2 % круп, 22,5 % олії, 15 % насіння соняшнику, 6,7 % плодоовочевих консервів, 6 % плодів і ягід, 5,6 % овочів, 6,5 % суцільної молочної продукції, 3,4 % тваринного жиру. У південно-передгірній частині — чайні плантації (Краснодарський край є єдиним регіоном РФ з вирощування чаю). Підприємства Краснодарського краю виготовляють 23 % російського взуття (1-е м.) і 6,6 % цементу (2-е м.). У загальному обʼємі промислової продукції 80 % припадає на обробне виробництво (випуск харчових продуктів, напоїв і тютюну — 47,4 %, будівельних матеріалів — 13,6 %, нафтоперероблення — 11 %, машинобудування — 10,4 %, металургія і випуск готових металевих виробів — 5,3 %, хімічна промисловість — 4,6 %, лісова, деревообробна, целюлозно-паперова промисловості та поліграфічна діяльність — 4 %, легка промисловість — 1,2 %), 16,4 % — на виробництво та розподілення електроенергії, газу та води, 3,3 % — на видобуток корисних копалин (з них понад 75 % — паливно-енергетичні). Найбільші промислові центри: Краснодар (зосереджено 1/3 крайового промислового потенціалу), Новоросійськ, Армавір, Тихорецьк, Кропоткін, Єйськ. Морські порти Новоросійськ (вантажообіг 110 млн т щорічно) і Туапсе (20 млн т) забезпечують перевалювання 75 % сухих вантажів, що проходять через портне господарство Півдня Росії, обслуговують третину російського експорту нафти. Серед інших значних морських вантажних портів — Єйськ (1,3 млн т), Темрюк і Кавказ (Темрюцька р-н). Важливі морські пасажирські порти: Анапа, Сочі. Налагоджено судноплавство на р. Кубань; річковий порт — Краснодар. Довжина залізниць 2088 км; залізничні вузли: Краснодар, Армавір, Кропоткін, Бєлореченськ, Тимашовськ, Кримськ. Аеропорти: Краснодар (Пашковський), Сочі (Адлер; обидва — міжнародні), Анапа, Геленджик. Проходять міжнародний нафтопровід «Тенгіз–Новоросійськ» і газопровід «Росія–Туреччина». Важлива галузь економіки — туризм (Анапа, Геленджик, Гарячий Ключ, Єйськ, Сочі, Туапсе). У Краснодарському краї — 11 державних ВНЗів, 71 заклад початкової і 139 середніх професійних навчальних, 1270 денних загальноосвітніх шкіл, 1483 дошкільні заклади. Найбільші ВНЗи, головні наукові установи, музеї і бібліотеки розташовані у Краснодарі (НДІ Російської академії сільсько-господарських наук: тваринництва, сільського господарства імені П. Лукʼяненка, зберігання і перероблення сільсько-господарського продукції, ветеринарного, овочевого і картопляного господарства, олійних культур, біологічного захисту рослин, рису, жирів, цукрових буряків і цукру; Північно-Кавказький зональний НДІ садівництва і виноградарства, Інноваційно-технологічний центр «Кубань-Південь»; Кубанський технологічний університет, Кубанський університет, Кубанський аграрний університет, Державний університет культури і мистецтв, Кубанський університет фізичної культури, спорту та туризму, Університет МВС РФ, Військовий авіаційний інститут, Державний консерваторія, Муніципальний медичний інститут старшої сестринської освіти; 4 крайових бібліотеки, зокрема універсальна наукова імені О. Пушкіна та дитяча імені братів Ігнатових, центральна бібліотечна система та її 35 філій, Державний історико-археологічний музей-заповідник імені Є. Феліцина, Краснодарський крайовий художній музей, Театр драми імені М. Горького, Крайовий театр ляльок, Краснодарська крайова державна філармонія імені Г. Пономаренко), Армавірі, Єйську, Новоросійську, Сочі, Анапі. Далеко за межами краю та РФ отримав популярність Кубанський козачий хор. Фестивалі: міжнародні — словʼянської культури «Словʼянськ» у Славʼянську-на-Кубані (від 2004), «Голоси традицій» у Темрюку (від 2006), памʼяті М. Ростроповича у Краснодарі (2007), органної музики та джазовий «Чорне море» у Сочі (від 1993), джазовий у Анапі; крайові — «Кубанська музична весна» (від 1967), фольклорний «Золоте яблуко» (від 1987) у Краснодарі, «Премʼєра» у Армавірі, «Анапська музична весна»; конкурси: міжнародні — піаністів імені М. Балакірева «Російська музика» у Краснодарі (від 2004), фольклорного мистецтва «Жива культура» у Темрюку (від 2007); всеросійські — музичних колективів «Теміжбецькі вечори» імені генерала В. Афанасьєва (від 2003, Кавказький р-н). У Краснодарі виходять крайові газети «Вольная Кубань», «Кубанские новости», «Кубань сегодня», «Краснодарские известия», «Краевые новости».
На території Краснодарського краю виявлено численні дольмени (Джубгінський, Волконський, в урочищі «Богатирка», поблизу аулу Великий Кічмай і селища Салоніки Лазаревського району округу Місто-курорт Сочі), витвори, повʼязані з майкопською і кобанською культурами, скіфським періодом (кургани: Келермес, Костромські, Ульські), збереглися руїни античних міст (Фанагорія, Горгіпія, Гермонаса, Кепи), фортець і поселень на узбережжі Чорного моря, Таманської і Темрюцької заток. Середньовічні памʼятки також зосереджені переважно на узбережжі. Памʼятки архітектури: комплекс будівель Катеринодарської військової лікарні (нині дитяча крайова лікарня; 1795–1816, 1864), церкви ікони Божої Матері «Всіх Скорботних Радість» (1844), святого Георгія Побєдоносця (1895–1903), Іллі Пророка (1907), собори святого Олександра Невського (1849–72, у 1932 розібраний, 2000–06 відновлений), Свято-Троїцький (1899–1910) і Свято-Катерининський кафедральний (1900–14; обидва — архітектор І. Мальгерб), будівля Товариства взаємного кредиту (нині Державний банк; 1906, надбудова 1912–14), готель «Централь» (1910), будинок купців Тарасових (нині прокуратура; 1913), водоелектролікарня імені С. Бабич (1916), металева водонапірна вежа (1929–32), ансамбль вокзалів (1950-і роки, архітектор О. Душкін) у Краснодарі; фрагмент фортеці т. зв. Російських воріт у Анапі (1783); Свято-Вознесенська церква у станиці Пластуновська Динського району (1870–99); собор архангела Михаїла (1874–90), будівля бібліотеки імені О. Пушкіна (1912), Зимовий театр (1934–37), адміністративний центр уповноваженого ВЦВК (нині художній музей, 1936, архітектор І. Жолтовський), залізничний (1952, архітектор О. Душкін) і морський (1955) вокзали у Центральному районі, адлерський маяк (1898), царський мисливський палац у смт Красна Поляна (1901), Свято-Георгіївська церква у с. Лісне (1898–1915) Адлерського району, комплекс санаторіїв «Зоря» і «Гірське повітря» (архітектори брати Леонід і Олександр Весніни), санаторії імені К. Ворошилова, імені Г. Орджонікідзе (архітектор І. Кузнецов), «Правда», Літній театр, мацестинські оглядова вежа на горі Ахун і дача Й. Сталіна (нині санаторій «Зелений гай»; усі — 1930-і роки) у Хостинському районі округу Місто-курорт Сочі; вали Фанагорійської фортеці (1794), Покровська церква (1794, у 1911 реконструйована) у станиці Тамань Темрюцького району. 7–23 лютого 2014 у Сочі пройшли зимові олімпійські ігри, на яких Україну представляли 45 спортсменів (частина українців відмовилися брати участь у змаганнях на знак протесту проти кровопролиття у центрі Києва 18 лютого; українські біатлоністки здобули 4 золоті в естафеті — Вікторія і Валентина Семеренки, Ю. Джима, О. Підгрушна — та 1 бронзову у спринті — Вікторія Семеренко — медалі). 7–16 березня на параолімпіаді змагалися 23 українські спортсмени (у неофіційному медальному заліку посіли 4-е м. та загалом вибороли 25 медалей — 5 золотих, 9 срібних і 11 бронзових).
Рекомендована література
Фотоілюстрації
