Краснодарський край

Визначення і загальна характеристика

КРАСНОДА́РСЬКИЙ КРАЙ — адміністративно-територіальна одиниця у Пів­ден­ному федеральному окрузі Російської Федерації, у західній частині Прикавказ­зя та Великого Кавказу, пере­важно на Кубані, у межах місця компактного прожива­н­ня українців у 19 — 1-й третині 20 сто­літь. Омивається на Пд. Зх. Чорним морем, на Пн. Зх. — Азовським морем і Керченською про­токою, межує на Пн. Сх. з Ростовською областю, на Сх. — з Ставропол. краєм, на Пд. Сх. — з Карачаєво-Черкес. Респ. (усі — РФ), на Пд. — з Грузією (Абхазія), через Керчен. протоку — з Украї­ною (див. Автономна Республіка Крим). У пд. частині — Респ. Ади­гея (оточена територією К. к.). Площа 75 485 км² (41-е м. серед ін. субʼєктів РФ). Насел. 5 404 273 особи (2014; 3-є м. після Москви та Моск. обл.). Густота 71,59 осіб/км² . Міські жит. складають 52,7 %. За пере­писом 2002, проживало 4436,3 тис. (86,6 %) росіян (з них козаків — 17,5 тис., або 0,3 %; станом на 2010 — від­повід­но 4522,9 тис., або 88,3 % і 5,3 тис., або 0,1 %), 274,6 тис., або 5,4 % вірмен (281,7 тис., або 5,5 %), 131,8 тис., або 2,6 % українців (83,7 тис., або 1,6 %), 26,5 тис., або 0,5 % греків (22,6 тис., або 0,4 %). Серед ін. національностей — татари (0,5 %, 2010), білоруси, гру­зини, адигейці, цигани (усіх — по 0,3 %), німці, турки, азербай­джанці (усіх — по 0,2 %). Адм. центр — Краснодар (192,19 км² ; 805 680 осіб, 2014). Поділяється на 7 міських округів — Місто Краснодар (841,36 км² ; 893 347 осіб, 2014), Місто-курорт Сочі (від­повід­но 3502 та 473 206; Сочі, 176,77 та 399 673), Місто Новоросійськ (835 та 313 307; Новоросійськ, 81,1 та 256 580), Місто Армавір (279,2 та 210 505; Армавір, 191 799 осіб), Місто-ку­рорт Анапа (981,86 та 167 095; Анапа, 66 776), Місто-курорт Геленджик (1227,5 та 104 439; Геленджик, 65 059), Місто Гарячий Ключ (1755,6 та 60 444; Гарячий Ключ, 33 459); та 37 муніцип. р-нів (найбільша кількість осіб проживає у Апшерон., Бєло­речен., Дінс., Єйському, Кавказ., Канєв., Красноармєй., Крим., Курганін., Сєвєр., Славʼян., Тем­рюц., Тимашов., Тихорец., Туапсин. і Усть-Лабінському). Серед великих міст також — Єйськ (85,8 тис. осіб, 2014), Кропот­кін (80 тис.), Славʼянськ-на-Ку­бані (65 тис.), Туапсе (63 тис.), Лабінськ (61 тис.), Тихорецьк (59,9 тис.), Кримськ (57,1 тис.), Тимашовськ (52,9 тис.), Бєлоре­ченськ (52,6 тис.).

Гол. річка регіону Кубань з однойм. на­звою (площа басейну 58 км² ; довж. 870 км, у межах краю — 662 км; бере початок побл. г. Ель­брус у Карачаєво-Черкесії та впадає побл. м. Темрюк К. к. у Азов. море) поділяє край на пн. — рівнин­ну (2/3 тер.; Кубано-При­азов. низовина, Прикубан. похила рівнина) та пд. — перед­гірну та гір. (1/3 тер.; зх. високогірна ділянка Великого Кавказу, найвища точка — г. Цахвоа, 3345 м) частини. У берег. лінії Чорного моря виділяються Новорос. і Ге­ленджиц. бухти, п-ови Таманський і Абрау, Азов. моря — Тем­рюц. і Ясен. затоки. На Сх. К. к. — окраїна Ставропол. височини. Окрім Кубані, гідрогр. сітку (7751 річка заг. довж. 29 125 км) краю утворюють її притоки Уруп, Лаба, Біла, Пшиш, Пшеха, Псекупс, Афіпс, Адагум та ін. Протікають річки бас. Азов. моря Єя, Челбас, Бейсуг, Кірпілі. Річки Чорномор. узбереж­жя невеликі, най­більші з них — Мзимта, Пшада, Джубга. 2,4 % тер. К. к. за­ймають понад 1 тис. озер. Створ. по­над 2 тис. водо­сховищ (найбіль­ше на Пн. Кавказі — Краснодарське на р. Кубань, площа 397,8 км² ; Варнавинське у руслі р. Адагум, площа 45 км² ; Крюківське, яке при­значене для накопиче­н­ня паводк. вод гір. рік Іль, Хабль, Ахтир, Бугундир та ін., площа 40,2 км² ; Ганжинське у руслі р. Ганжа, яка впадає у Білу, 4,4 км² ) і ставків. На тер. К. к. виявлено понад 60 ви­дів корис. копалин, зокрема роз­­робляються поклади нафти (ви­добуток роз­почато у 1860-х рр.; загалом понад 50 родовищ, з них нині екс­плуатуються понад 20, най­продуктивніше — Анастасієвсько-Троїцьке, 25 % за сукуп. кількістю в краї), природ. газу, цемент. мергелю (побл. Но­воросійська), вапняку, пісковику, глин, гравію, кварц. піску, камʼя­ної солі та гіпсу (Шедок. родовище), йодо-бром. вод (Сла­вʼя­но-Троїц. родовище містить бл. 30 % від заг.-рос. запасів), мають пер­спективу видобутку руди ртуті, урану, марганцю, камʼя­но-самоцвіт. матеріал, титан-цир­конієві роз­сипища, руди зо­лота, рідкіс. металів, поліметалів. Екс­плуатуються поклади лікув. мінерал., термал. і пріс. питних вод, мулові грязі Чембур., Соло­ного і Ханського озер, Витязев. та ін. лиманів (курорти Сочі, Ана­па, Геленджик, Гарячий Ключ, Єйськ). Ґрунти здебільшого чор­ноземні. Клімат на пере­важ. тер. — помірно-континентальний, на Чорномор. узбереж­жі — від напів­сухого серед­земноморського до вологого субтропічного; у горах проявляється висотна клі­матична зональність. Середня температура січня на рівнинах –3–5 °С, на Чорномор. узбереж­жі — 0–+6 °С (у Сочі — +5,9 °С), середня температура липня +22–24 °С. Щорічно випадає від 400–600 мм у рівнин­ній до 3242 мм і більше вологи у гір. частинах. Серед природ. багатств К. к. важливе місце за­йма­ють ліси, їхня заг. пл. складає понад 1,8 млн га. Зростають пром. значе­н­ня дубові та букові масиви (становлять від­повід­но 49 і 19 %), темнохвойні гір. ліси (ялина, пихта), ялівцеві рідколіс­ся з домішками фісташки туполистої, а також субальпій. і аль­пій. луки. У фауні — 86 видів ссав­ців, 20 — плазунів, понад 300 — птахів, 11 — земноводних. У Чер­вону книгу РФ занесено 117 видів, зокрема пере­гузня звичайного, видру кавказьку, беркута, змієїда, коровайку, дрофу, косаря, орла-могильника, степового орла, орлана-білохвоста, пеліканів кучерявого та рожевого, сокола, сапсана, ско­пу, кречета, стрепета, тетерева кавказького. У лиманах і річках — багато пром. видів риб — інтродуков. товстолобик, білий амур, сазан, сом, карась, марена, піч­кур, головень, щука, окунь, судак, у прибереж. водах Чорного і Азов. морів — значна кількість бичків, кефаль. Обʼєкти природно-заповід. фонду: між­нар. значе­н­ня — Кавказ. біо­сфер. за­повід­ник (1999 його тер. у складі Зх. Кавказу від­несена до Світ. спадщини ЮНЕСКО), група лиманів між річками Кубань і Протока, Ахтар.-Гривен. група лиманів; федерал. — Сочин. нац. парк, Приазов. природ., Тамано-Запороз. орнітол., Сочин. бо­тан. заказники, рекреац. зони федерал. значе­н­ня у межах окру­гів сан. охорони міст-курор­тів Сочі, Анапа, Геленджик; регіон. — 12 заказників, понад 400 памʼяток природи, дендропарк Пд. культури в Сочі.

К. к. утвор. 1937 разом з Ростов. обл. унаслідок поділу Азово-Чорномор. краю, який існував від 1934 з центром у Ростові-на-Дону. До рос.-турец. війн 1768–74, 1787–91, 1828–29 та козац. колонізації ці землі пере­бували під протекторатом Ос­ман. імперії та Крим. ханства. 1793 чорномор. козаки серед боліт у коліні р. Кубань (т. зв. Ка­расунський Кут) за взірцем Запороз. Січі заклали прикордон­ну фортецю, від якої веде свою історію сучас. Краснодар. У на­ступ. році в «Порядку заг. кори­сті» для нобозбуд. поселе­н­ня за­кріплено міські права, тоді ж на­­звано Катеринодаром (до 1920). Цей документ водночас об­умовлював порядок роз­селе­н­ня, упр. і землекористува­н­ня в Чор­номор. козац. війську. Краснодар виконував роль ставки отаманів Чономор. (від 1860 — Кубан.) козац. війська. У місті базувалися Військ. канцелярія та Військ. правлі­н­ня, пере­бував нач. Чорномор. кордон. лінії. До закінче­н­ня Кавказ. воєн 1817–64 у Катеринодарі мешкали виключно чорномор. козаки. Від по­чатку був знач. торг. центром, щорічно від­бувалися Благовіщен., Троїц., Преображен. і Покров. ярмарки, функціонував мі­новий двір. Подальшому екон. зро­стан­ню міста сприяло прокладе­н­ня 1888 залізниці Тихо­рецьк–К.–Новоросійськ. У 2-й пол. 1860-х рр. для запобіга­н­ня пов­стань цар. урядом виселено значну кількість козац. жит. Однак унаслідок еміграц. потоків з Катеринослав. і Полтав. губ. част­ка укр. насел. міста ще тривалий час продовжувала залишатися значною. 1867, коли з Катеринодара знято військ. статус, у ньому проживало 14 167 (з них 9632 козаки), 1897 — 65 606 (бл. 50 % українців), 1913 — 148 тис., 1926 — 162,5 тис. (29,9 % українців) осіб. У Катеринодарі жили та працювали ви­значні укр. діячі В. Барка, Я. Бігдай, М. Вороний, С. Ерастов, А. Кащенко, П. Короленко, Я. Кухаренко, С. Петлюра, І. Попко, Ф. Щербина та ін. У період Рос. імперії тер. К. к. входила до складу Кавказ. намісництва з центром у Тифлісі (нині Тбілісі; 1845–60) та Кубан. обл. з центром у Катеринодарі (1860–1918; у 1896 була ви­окрем­лена Чорномор. губ. з цент­ром у Новоросійську). 28 січня 1918 Кубан. кра­йовою військ. радою на тер. Кубані була проголошена Кубан. нар. респ., яка фактично про­існувала до поч. березня 1920. Водночас більшовики у березні–квітні 1918 ого­лосили про утворе­н­ня Кубан. рад. респ. з центром у Катеринодарі та Чорномор. рад. респ. з центром у Новоросійську, а у травні того ж року обʼ­єд­нали їх у Кубано-Чорномор. рад. респ. з центром у Катеринодарі (у лип­ні 1918 — січні 1919 разом з Став­ропол. рад. респ. і Терс. рад. респ. — у межах Пн.-Кавказ. рад. респ. з центром спочатку у Катеринодарі, а від серпня 1918 — у м. Пʼятигорськ, нині Ставропол. краю). Від серпня Катеринодар, а від жовтня 1918 й всю тер. сучас. К. к. контролювала Добровол. армія А. Денікіна, від травня 1920 — остаточно Червона армія.

У 1920 — лютому 1924 тер. сучас. краю пере­бувала у складі Кубано-Чорномор. обл. з центром у Краснодарі, лютому–жовтні 1924 — Пд.-Сх. обл. з цент­ром у Ростові-на-Дону, 1924–34 — Пн.-Кавказ. краю з цент­ром у Ростові-на-Дону. До 1930-х рр. в регіоні найчисельнішою була укр. етногр. група. За даними Всерос. пере­пису 1897, частка українців у Кубан. обл. складала 47,36 % (росіян — 42,56 %), причому майже половина з них проживала у зх. частині — Темрюц. (28 %) і Єйському (22 %) від­ділах. У Чорномор. губ. на той час частка українців становила 16,9 % (росіян — 42,8 %). 1926 на тер. зе­мель, на основі яких згодом сформов. К. к., мешкало 45,48 % українців. За період від 1897 до 1926 їх чисельність зрос­ла на 73,95 %. У 2-й пол. 1920-х рр. значна частка українців зосере­джувалася у містах Приморсько-Ахтарськ (64,46 %), Кропоткін (35,48 %), Гарячий Ключ (34,94 %), Анапа (32,68 %), Крас­нодар (29,88 %), Темрюк (26,17 %), Ге­ленджик (25,04 %), Армавір (23,66 %), Новоросійськ (22,78 %), Тихорецьк (19,54 %), Туапсе (17,03 %); Темрюц. (86,98 %), Уман. (нині Ленінгр.; 85,12 %), Канєв. (84,54 %), Краснодар. (83,92 %), Брюховец. (82,76 %) р-нах Кубан. (61,48 %) округу; Анап. (61,73 %) і Геленджиц. (49,93 %) р-нах Чорномор. (35,66 %) округу; Успен. (43,9 %), Вознесен. (42,83 %), Отраднен. (41,72 %), Армавір. (40,98 %), Григорополіс. (39,12 %), Лабін. (31,58 %), Кропоткін. (31,47 %), Курганин. (21,97 %), Петропа­влов. (13,9 %) р-нах Армавір. (32,27 %) округу; Хадижен. (47,6 %), Дандуков. (41,75 %) та Бєлоречен. (41,64 %) р-нах Майкоп. (29,73 %) округу. Значне пере­важа­н­ня українців спри­яло проведен­ню 1926–32 на Ку­бані політики українізації. Тоді у понад 400 школах навч. дітей здійснювалося українською мовою, у Краснодарі виходили укр. газети, функціонували Пн.-Кавказ. укр. агропед. ін­ститут ім. М. Скрипника (нині Кубанський державний університет), укр. театр, б-ки, видавництва, літ. обʼ­єд­на­н­ня, Пол­тав. і Уман. пед. технікуми готували вчителів для всього Пн. Кав­казу. Після згорта­н­ня політики коренізації на Кубані почали про­водити насильниц. деукраїніза­цію, здійснювати ре­пресії серед укр. інтелігенції. Кубанці, як і жит. УСРР, потерпали від голо-домору 1932–33. У ці роки від голоду в Краснодарі померло бл. 40 тис. осіб, на тер. сучас. К. к. і прилег­лих укр. анклавів — бл. 800 тис. — 1 млн осіб. Унаслідок голодомору, ре­пресій, процесів асиміляції та етніч. кон­версації, масових міграц. потоків росіян з пд.-рос. і центр. обл. РФ до кін. 1930-х рр. чисельність укр. насел. на Кубані зменшилася на 89,2 %. За пере­писом 1939, у К. к. проживало 4,9 % українців та 88,1 % росіян, 1959 — від­повід­но 3,9 % і 90,9 %, 1970 — 3,8 % і 89,8 %, 1979 — 3,6 % і 89,2 %, 1989 — 3,9 % і 86,7 %. На­прикінці 1980-х рр. най­більша концентрація україн­ців була у Краснодар. (14,25 %), Со­чин. (12,03 %), Новорос. (7,11 %), Армавір. (3,41 %), Геленджиц. (2,3 %) міських радах. 1937 до ново­утвор. К. к. уві­йшли 14 міст, 71 р-н, Адигей. автономна обл. (від 1991 — РСР Адигея, від 1992 — сучасна назва). У серпні–вересні 1942 нім. війська окупували 92 % тер. краю, рад. владою контролювалися лише деякі р-ни Чорномор. узбереж­жя. Під час окупації нацисти вбили понад 61,5 тис., на примус. роботи до Німеч­чини вивезли понад 130,5 тис. осіб. К. к. був визволений рад. армією в ході битви за Кавказ 1942–43. На­прикінці 1980-х рр. заре­єстровано громад. організацію Кубан. козац. військо. У 1990-х рр. засн. Товариство українців Кубані. Від 1996 виходить «Вісник Товариства української культури Кубані».

Нині К. к. входить у Пн.-Кавказ. екон. р-н. У грош. еквіваленті обʼєм пром. продукції вдвічі пе­ревищує обʼєм с.-г. продукції. Водночас край виробляє 7 % від валової рос. с.-г. продукції (1-е м.): вирощує 17,3 % цукр. буряків, бл. 10 % зерна, випускає 37 % вино­град. і 5,6 % шампан. та ігристих вин, 34,7 % цукру, 24,2 % круп, 22,5 % олії, 15 % насі­н­ня соняшнику, 6,7 % плодоовоч. консервів, 6 % плодів і ягід, 5,6 % овочів, 6,5 % суціл. молоч. продукції, 3,4 % тварин. жиру. У пд.-перед­гір. частині — чайні плантації (К. к. є єдиним регіоном РФ з вирощува­н­ня чаю). Підпр-ва К. к. виготовляють 23 % рос. взу­т­тя (1-е м.) і 6,6 % цементу (2-е м.). У заг. обʼємі пром. продукції 80 % припадає на обробне виробництво (випуск харч. продуктів, напоїв і тютюну — 47,4 %, буд. матеріалів — 13,6 %, нафтоперероблен­ня — 11 %, машинобудува­н­ня — 10,4 %, металургія і випуск готових метал. виробів — 5,3 %, хім. пром-сть — 4,6 %, ліс., деревооб­робна, целюлозно-папер. промисловості та полігр. діяльність — 4 %, легка пром-сть — 1,2 %), 16,4 % — на виробництво та роз­поділе­н­ня електро­енергії, газу та води, 3,3 % — на видобуток корис. копалин (з них понад 75 % — паливно-енергетичні). Найбільші пром. центри: Краснодар (зосереджено 1/3 кра­йового пром. потенціалу), Новоросійськ, Армавір, Тихорецьк, Кропоткін, Єйськ. Мор. порти Новоросійськ (вантажообіг 110 млн т щорічно) і Туапсе (20 млн т) забезпечують пере­валюва­н­ня 75 % сухих вантажів, що проходять через порт. госп-во Пд. Росії, обслуговують третину рос. екс­порту нафти. Серед ін. знач. мор. ван­таж. портів — Єйськ (1,3 млн т), Темрюк і Кавказ (Темрюц. р-н). Важливі мор. пасажир. порти: Анапа, Сочі. Налагоджено судноплавство на р. Кубань; річк. порт — Краснодар. Довжина залізниць 2088 км; залізничні вузли: Краснодар, Армавір, Кропоткін, Бєлореченськ, Тимашовськ, Кримськ. Аеропорти: Краснодар (Пашковський), Сочі (Адлер; обидва — між­нар.), Анапа, Геленджик. Проходять між­нар. нафто­провід «Тенгіз–Новоросійськ» і газо­провід «Росія–Туреч­чина». Важлива галузь економіки — туризм (Анапа, Геленджик, Гарячий Ключ, Єйськ, Сочі, Туапсе). У К. к. — 11 держ. ВНЗів, 71 заклад початк. і 139 серед. профес. навч., 1270 ден­них заг.-осв. шкіл, 1483 до­шкіл. заклади. Найбільші ВНЗи, гол. наук. установи, музеї і б-ки роз­­таш. у Краснодарі (НДІ Рос. ака­демії с.-г. наук: тварин­ництва, с. господарства ім. П. Лукʼяненка, зберіга­н­ня і пере­робле­н­ня с.-г. продукції, вет., овоч. і картопля­ного господарства, олій. культур, біол. захисту рослин, рису, жирів, цукр. буряків і цукру; Пн.-Кав­каз. зонал. НДІ садівництва і вино­градарства, Ін­новац.-технол. центр «Кубань-Пів­день»; Кубан. технол. університет, Кубан. університет, Кубан. аграр. університет, Держ. університет культури і мистецтв, Кубан. університет фізичної культури, спорту та туризму, Університет МВС РФ, Військ. авіац. ін­ститут, Держ. консерваторія, Муніцип. мед. ін­ститут старшої сестрин. освіти; 4 кра­йових б-ки, зокрема універсал. наук. ім. О. Пушкіна та дит. ім. бра­тів Ігнатових, центр. бібліотечна система та її 35 філій, Держ. істор.-археол. музей-заповід­ник ім. Є. Феліцина, Краснодар. кра­йовий худож. музей, Театр драми ім. М. Горького, Кра­йовий театр ляльок, Краснодар. кра­йова держ. філармонія ім. Г. По­номаренко), Армавірі, Єйську, Новоросійську, Сочі, Анапі. Далеко за межами краю та РФ отримав популярність Кубанський козачий хор. Фестивалі: між­нар. — словʼян. культури «Сло­вʼянськ» у Славʼянську-на-Кубані (від 2004), «Голоси традицій» у Темрюку (від 2006), памʼяті М. Ро­строповича у Краснодарі (2007), орган. музики та джазовий «Чор­не море» у Сочі (від 1993), джазовий у Анапі; кра­йові — «Кубан. муз. весна» (від 1967), фольклор. «Золоте яблуко» (від 1987) у Краснодарі, «Премʼєра» у Арма­вірі, «Анап. муз. весна»; конкур­си: між­нар. — піаністів ім. М. Ба­лакірева «Рос. музика» у Краснодарі (від 2004), фольклор. мистецтва «Жива культура» у Темрюку (від 2007); всерос. — муз. колективів «Теміжбец. вечори» ім. генерала В. Афанасьєва (від 2003, Кавказ. р-н). У Краснодарі виходять кра­йові газети «Вольная Кубань», «Кубанские новости», «Кубань сегодня», «Красно­дарские известия», «Краевые новости».

На тер. К. к. виявлено числен­ні дольмени (Джубгінський, Волконський, в ур­очищі «Богатирка», побл. аулу Великий Кічмай і с-ща Салоніки Лазарев. р-ну округу Місто-курорт Сочі), витвори, повʼязані з майкоп. і кобан. культурами, скіф. періодом (кургани: Келермес, Ко­стромські, Ульські), зберегли­ся руїни антич. міст (Фанагорія, Горгіпія, Гермонаса, Кепи), фор­тець і поселень на узбереж­жі Чорного моря, Таман. і Темрюц. заток. Середньовічні памʼятки також зосереджені пере­важно на узбереж­жі. Памʼятки архітектури: комплекс будівель Катеринодар. військ. лікарні (нині дит. кра­йова лікарня; 1795–1816, 1864), церкви ікони Божої Матері «Всіх Скор­ботних Радість» (1844), св. Геор­гія Побєдоносця (1895–1903), Іл­лі Пророка (1907), собори св. Олек­сандра Невського (1849–72, у 1932 ро­зі­браний, 2000–06 від­новлений), Свято-Троїц. (1899–1910) і Свято-Катеринин. кафедральний (1900–14; обидва — арх. І. Мальгерб), будівля Товариства взаєм. кредиту (нині Держ. банк; 1906, надбудова 1912–14), готель «Централь» (1910), будинок купців Тарасових (нині прокура­тура; 1913), водо­електролікарня ім. С. Бабич (1916), метал. водо­напірна вежа (1929–32), ансамбль вокзалів (1950-і рр., арх. О. Душ­кін) у Краснодарі; фрагмент фор­теці т. зв. Рос. воріт у Анапі (1783); Свято-Вознесен. церква у станиці Пластуновська Динського р-ну (1870–99); собор архангела Михаїла (1874–90), будівля б-ки ім. О. Пушкіна (1912), Зимовий театр (1934–37), адм. центр упов­новаженого ВЦВК (нині худож. музей, 1936, арх. І. Жолтовський), залізнич. (1952, арх. О. Душкін) і мор. (1955) вокзали у Центр. р-ні, адлер. маяк (1898), цар. мислив. палац у смт Красна По­ляна (1901), Свято-Георгіїв. церк­ва у с. Лісне (1898–1915) Адлер. р-ну, комплекс санаторіїв «Зоря» і «Гірське повітря» (арх. бра­ти Леонід і Олександр Весніни), санаторії ім. К. Ворошилова, ім. Г. Орджонікідзе (арх. І. Кузнецов), «Правда», Літній театр, мацестинські огляд. вежа на г. Ахун і дача Й. Сталіна (нині санаторій «Зелений гай»; усі — 1930-і рр.) у Хостин. р-ні округу Місто-курорт Сочі; вали Фанагорій. фортеці (1794), Покров. церква (1794, у 1911 реконстру­­йована) у станиці Тамань Темрюц. р-ну. 7–23 лютого 2014 у Сочі про­йшли зимові олімп. ігри, на яких Україну пред­ставляли 45 спортс­менів (частина українців від­мовилися брати участь у змага­н­нях на знак протесту проти крово­проли­т­тя у центрі Києва 18 лютого; укр. біатлоніст­ки здобули 4 золоті в естафеті — Вікторія і Валентина Семеренки, Ю. Джима, О. Під­грушна — та 1 бронз. у спринті — Вік­торія Семеренко — медалі). 7– 16 березня на параолімпіаді змагалися 23 укр. спортс­мени (у неофіц. медал. заліку посіли 4-е м. та загалом вибороли 25 медалей — 5 золотих, 9 срібних і 11 бронзових).

Літ.: Михайлов Н. Т. Справочник по Ставропольской епархии. Екатеринодар, 1910; Формозов А. А. Камен­ный век и энеолит Прикубанья. Москва, 1965; Соколов Г. И. Античное Причерноморье. Памятники архитектуры, скульп­туры, живописи и прикладного искус­ства. Ленин­град, 1973; Адыги, балкар­цы и карачаевцы в известиях европей­ских авторов XIII–XIX вв. Нальчик, 1974; Канон­ников А. М. Природа Кубани и Причерноморья. Краснодар, 1977; Бо­рисов В. И. Реки Кубани. Краснодар, 1978; Печерин А. И., Лозовой С. П. Памятники природы Краснодарского края. Краснодар, 1980; Кубань турист­ская. Краснодар, 1985; Основные адми­нистративно-тер­риториальные преобразования на Кубани (1973–1985). Краснодар, 1986; По страницам истории Кубани. Краснодар, 1993; Екатери­нодар-Краснодар: два века города в датах, событиях, воспоминаниях [1793–1993]. Краснодар, 1993; Барда­дым В. П. Зодчие Екатеринодара. Краснодар, 1995; Очерки истории Кубани с древнейших времен по 1920 г. Краснодар, 1996; Марченко И. И. Сираки Кубани. Краснодар, 1996; Энциклопедический словарь по истории Кубани с древнейших времен до октября 1917 года. Краснодар, 1997; Казачинский В. П., Бондарь В. В. Архитектура и градостроительство Кубани ХІХ–ХХ вв. Крас­нодар, 2001. Ч. 1. Архитектура Екатеринодара до 1917; 2002. Ч. 2. Градостроительство на Кубани с конца 18 в. до 1985; 2003. Ч. 3. Градостроительство на Кубани до 1985; Краснодарскому краю — 65 лет. Страницы истории в документах архивного фонда Кубани. Краснодар, 2002; Крым, Северо-Восточное Причерноморье и Закавказье в эпоху средневековья. IV–XIII вв. Москва, 2003; Матвеев О. В., Ракачев В. Н., Ракачев Д. Н. Этнические миграции на Кубани: История и современ­ность. Крас­нодар, 2003; Лурье П. М., Панов В. Д., Ткаченко Ю. Ю. Река Кубань: гидро­графия и режим стока. С.-Петербург, 2005; Кубань в годы Великой Отечествен­ной войны. 1941–1945: Рас­секре­чен­ные документы: В 3 кн. 2-е изд. Краснодар, 2005; Кубановедение: Эн­ци­клопедия. Краснодар, 2008; Бондарь В. В. Архитектура Кубани и Черноморья в конце XVIII — начале XX столетий: национальные, общерос­сийские и мировые тенденции // Много народов — один край. Проект «Краеведческая этнокультурная экспедиция». Крас­нодар, 2012; див. також Кубань.

В. К. Чумаченко

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю