Геологічних наук інститут НАНУ

Визначення і загальна характеристика

ГЕОЛОГІ́ЧНИХ НАУ́К Ін­ститут НАНУ — науково-дослідна установа, що ви­вчає про­блеми геології. Засн. 1926 у Києві з ініціативи академік П. Тутковського як Укр. н.-д. геол. ін­ститут. Від 1934 — Ін­ститут геології ВУАН, від 1939 — сучасна назва. На основі його від­ділів та лаб. були створ. само­стійні наук. заклади НАНУ, а зокрема й Геології та геохімії горючих копалин ін­ститут (Львів, 1951), Геофізики ін­ститут ім. С. Суб­ботіна (1961), Геохімії та фізики мінералів ін­ститут (1969), від­діл. морської геології та осадового рудо­утворе­н­ня (усі — Київ; 1992). У структурі Ін­ституту — 5 від­діл., до складу яких входять 16 наук. від­ділів, зокрема від­діл. заг. геології (від­діли — геотектоніки, геології антропогену, геології корис. копалин, геол. екології); від­діл. палеонтології та страти­графії (від­діли — палеозой., мезозой. і кайнозой. від­кладів); від­діл. паливно-енергетич. комплексу (від­діли — геології нафти і газу, геології вугіл. родовищ); від­діл. гідрогеології та інж. геології (від­діли — гідрогеол. про­блем, техноген. гідрогеології, охорони під­зем. вод, інж. геології, моніторингу геол. середовища); від­діл. літології, геології морів та океанів (від­діли — сучас. мор. седиментогенезу, літології). При Ін­ституті діють: Центр аерокосміч. дослідж. Землі, Наук.-технол. центр паливно-енергет. ресурсів НАНУ та Нац. акц. компанії «Нафтогаз України», Центр менеджменту та маркетингу в галузі наук про Землю, Центр діагност. дослідж. природних та техноген. обʼєктів, наук. рада «Гідрогеологія та інж. геологія». Наук. і наук.-організац. діяльність здійснюється у таких напрямках наук. дослідж.: комплексні про­блеми геол. наук; про­блеми Світ. океану; наук. основи збереже­н­ня і покраще­н­ня навколиш. середовища та рац. викори­ста­н­ня природ. ресурсів. Ін­ститут — найдавніший в Україні наук. заклад геол. дослідж., який брав участь в усіх про­грамах при створен­ні мінерал.-сировин. бази країни. Науковці брали участь у ви­вчен­ні геол. будови всіх регіонів і їх природ. багатств: марганцевих руд Нікопольщини, камʼяновугіл. покладів Донец. і Львів.-Волин. басейнів, бурого вугі­л­ля Дні­пров. басейну, нафти і газу Дні­пров.-Донец. западини і Карпат. регіону, заліз. руд Криворіж­жя і Керчен. басейну, під­зем. вод усіх регіонів. На різних етапах своєї історії Ін­ститут брав активну участь в дослідж. та наук. об­ґрунтуван­ні проектів гідротех. будівництва Пд.-Укр. та Пн.-Крим. ка­налів, низки Дні­пров. водо­сховищ. Ви­вчалися закономірності формува­н­ня радіо­актив. за­брудне­н­ня під­зем. вод у Чорнобил. зоні від­чуже­н­ня, особливості міграції радіонуклідів, повʼязані з ліквідацією наслідків ката­строфи. Велика увага приділяється концепції гідрогеол. моніторингу Великого Кривого Рогу та ін. пром. регіонів. Ін­ститут по­стійно за­ймається під­готовкою наук. кадрів. Вчені Ін­ституту об­ґрунтували нові геол. теорії: тектоорогенію, вче­н­ня про планетарні роз­ломи літо­сфери Землі, з якими повʼязані зрудені­н­ня кольор. металів, рудних та неруд. корис. копалин, та абіо­ген. синтез нафти і природ. газу на великих глибинах. Досліджено нафтогазонос. потенціал акваторій Чорного і Азов. морів. Ухвалено Держ. про­граму та концепцію роз­витку нафтогазонос. потенціалу України, проект середньо­строкового та довго­строк. (до 2010) про­гнозів екон. і соц. роз­витку нафтогаз. галузі. Ін­ститут став центром геол. ви­вче­н­ня внутр. морів і Світ. океану, пріоритетною і вирішальною є його роль у дослідж. Антарктиди, роз­робці спец. Держ. про­грами її дослідж. Фундам. дослідж. викопних організмів, започатк. П. Тутковським, стали основою побудов детал. страти­граф. схем для осад. від­кладів усіх регіонів. Створ. комплект геол. і металогеніч. карт з осад. чохла та фундаменту всієї тер. Сх.-Європ. платформи. Щорічно пере­дається до друку наук. продукції обсягом до 200 друк. арк. Серед найважливіших праць Ін­ституту — 11-томне вид. «Страти­графія УРСР» (1963–75), 9-томне вид. «Палеонтологический справочник» (1968–84), 8-том. серіал «Геология шельфа УССР» (1981–87), тритомник «Водооб­мен в гидрогеологических структурах» (1988–91), «Чернобыльская ката­строфа» (1995), «Атлас: Геологія і корисні копалини України» (2001). Най­актуальніші праці науковців від­значено Ленін. премією (1959), 6-ма Державна преміями в галузі науки і техніки (1970–71, 1976, 1989, 1991–92), 9-ма преміями ім. В. Вернадського НАНУ (1980, 1982, 1985–89, 1998, 2001). Заг. чисельність спів­роб. Ін­ституту станом на 2004 становить 300 осіб, з яких 127 — наук. спів­роб. (37 д-рів н. та 81 канд.). Нині працює 2 академік НАНУ — І. Чебаненко, В. Шестопалов та 3 чл.-кор. НАНУ — П. Гожик, О. Митропольський, В. Семененко. Ін­ститут видає «Геологічний журнал», є базовою установою Українського палеонтологічного товариства, Геологів України спілки, Нац. стратигр. комітету. Серед видат. науковців — А. Бабинець, М. Балуховський, М. Без­бородько, Д. Біленко, В. Бондарчук, Є. Бурксер, О. Дубʼянський, П. Заморій, О. Каптаренко-Черноусова, В. Крокос, Є. Лазаренко, В. Лучицький, К. Маков, Г. Молявко, Н. Пименова, В. Порфирʼєв, П. Пʼятницький, В. Різниченко, С. Родіонов, М. Світальський, В. Сельський, О. Соколовський, П. Тутковський, Б. Чернишов, В. Чирвинський та ін. Перший дир. — П. Тутковський (1926–30), у 1997-2020 — П. Гожик, від 2021 — С. Шехунова.

Літ.: Ин­ститут геологических наук. К., 1976; 1986; Ін­ститут геологічних наук Національної академії наук України. К., 2001.

Д. Є. Макаренко

Завантажити статтю