Концертино

КОНЦЕРТИ́НО (італ. — concertino, буквально — маленький концерт) — твір для соліста в супроводі оркестру. Від концерту відрізняється меншими масштабами, коротшими частинами циклу або застосуванням невеликого за складом оркестру, напр., струнного. Інколи К. називають твір для інструм. складу, де немає єдиної сольної партії.

В укр. музиці жанр К. представлений творами для різноманіт. інструм. складу. Найпоширеніші — для фортепіано з оркестром (С. Колобков, А. Штогаренко, Є. Станкович, М. Сільванський, І. Карабиць, В. Кафарова-Ро­зова, Ж. Колодуб); також для со­люючих струн. інструментів: скрипки (Л. Шукайло, В. Шуть), альта (М. Сільванський), віолон­челі (В. Птушкін); для духових інструментів (В. Пономаренко, Ж. Колодуб, Л. Колодуб, Ґ. Кулеша, М. Ковалінас); для нар. інструментів (Ю. Шамо, А. Рощенко, М. Чембержі); для удар. інструментів (Л. Кузьменко); для декількох солюючих інструментів з оркестром (для флейти й арфи В. Журавицького, 1991). Деякі твори написано для 2-х чи більше однорід. («Українське кон­цертино» для 2-х валторн (1982), для 4-х саксофонів (1985) Л. Колодуба) чи різнорід. (для голосу й бандури В. Власова, 1999) інструментів. Також існують твори для оркестру чи ансамблю без солюючого інструменту (напр., «Українське концертино» для симф. оркестру Д. Клебанова, для камер. ан­сам­б­лю І. Карабиця). В ін. значенні К. — група солюючих інструментів у кончерто ґроссо та концерт. симфонії.

Завантажити статтю