Варшава

ВАРША́ВА (Warszawa) — столиця Польщі. Роз­ташована на річці Вісла, у центрально-східній частині країни. Населе­н­ня 1,67 млн осіб (2004), міська агломерація — близько 2,4 млн осіб. Важливий транс­порт­ний вузол, є аеропорт Окенце. Перші поселе­н­ня на цій території виникли у 10 ст. З 1413 Варшава була столицею Мазовецького князівства, з 1596 — Речі Посполитої, 1807–1813 — Варшавського герцогства, після Ві­денського кон­гресу 1814–1815 — Королівства Польського у складі Російської імперії, з 1918 — незалежної Польщі. 28 вересня 1939 окупована гітлерівською Німеч­чиною, під час Варшавського пов­ста­н­ня (серпень 1944) місто майже повністю зруйноване. Під час Вісло-Одерської операції 1945 Варшаву визволено. Від 2-ї половини 18 ст. Варшава набула статусу політичного, економічного, культурно-освітнього центру країни. Нині тут роз­винені приладобудівна, хімічна, полі­графічна, харчова, металургійна, енергетична промисловості. Діють Польська АН, Варшавський університет, Варшавська політехніка, національна бібліотека, музеї, філармонія та ін. Більшість архітектурних памʼяток, знищених під час 2-ї світової війни, від­будовано: Старе та Нове міста з кафедральним собором, королівським замком 14 ст., житловими будинками 15–18 ст.; памʼятки архітектури у стилях бароко (костели бернардинів, 1687–1689, сакраменток, 1688–1692, візиток, 1727–1734; палац Красінських, 1677–1683), класицизму (костели євангелійсько-аугсбурзький, 1777–1782, св. Олександра, 1818–1825; Бельведер, 1739; Великий театр, 1825–1833). Упродовж століть Варшава була осередком політичного і культурного життя української аристократії та шляхти, а у 19 ст. — інтелігенції, що походила пере­важно з Холмщини та Під­ляш­шя. На початку 20 ст. у Варшаві почали виникати перші українські студентські товариства, які 1919 утворили Спілку української молоді Польщі (налічувала 120–150 членів). Після 1918 Варшава стала одним із центрів українського політичного життя, що творилося водночас числен­ними групами емі­грантів, пере­довсім військових, та українськими національними організаціями. 21 квітня 1920 тут під­писано Варшавський договір Директорії УНР з Польщею. Від 1921 на чолі пред­ставництва уряду УНР у Варшаві пере­бували С. Петлюра та А. Лівицький. Після роз­пуску офіційних урядових та військових структур УНР 1921 деякі їхні функції виконував утворений у Варшаві Український центральний комітет — організація українських емі­грантів, що опікувалася вихідцями з України (68 тис. осіб, обʼ­єд­наних в організації), пере­важно інтернованими. У між­воєн­ні роки у Варшаві також діяли Українська студентська громада та корпорація «Запоріж­жя». Від 1927 виходив журнал, присвячений науковим і військовим справам, — «Табір». 1930–1939 існував Український науковий ін­ститут, вчені якого (О. Лотоцький, Р. Смаль-Стоцький, П. Зайцев, А. Петренко, Б. Лепкий та ін.) видали 54 томи «Праць» в 11 серіях з питань політичних, історичних, мовних і релігійних; 14 томів творів Т. Шевченка. У Варшаві працювали П. Андрієвський, С. Балей, Є. Маланюк, О. Теліга, Ю. Липа, Н. Лівицька-Холодна, П. Андрусів і Н. Хасевич. Молоді літератори утворили 1929 групу «Танк» (друкований орган — журнал «Ми»). У Варшаві діяло видавництво «Варяг», виходила значна кількість українських журналів — «За незалежність», «Рідна мова», «Наша культура» (обидва заснував і редагував І. Огієнко) та ін. Релігійне життя зосереджувалося довкола церкви і монастиря отців Василіян (див. Василіянський чин у Польщі). Варшава була осідком українських послів і сенаторів, а Українське парламентарне пред­ставництво (керівник В. Мудрий, за­ступник голови польського сейму у 1930-х роках) ві­діграло істотну роль у громадському і політичному житті свого електорату. У сеймі 1-го склика­н­ня (вибори 1922) було 25 українських послів і 6 сенаторів, у сеймі 2-го склика­н­ня (вибори 1928) — від­повід­но 56 і 12, у сеймі 3-го склика­н­ня — 46 і 7, у сеймі 4-го склика­н­ня (вибори 1930) — 14 і 4, у сеймі 5-го склика­н­ня (вибори 1938) — 18 і 6. Під час 2-ї світової війни у Варшаві діяв Український комітет допомоги для втікачів зі сходу. У Варшаві знаходиться православний цвинтар, де, зокрема, поховані генерали М. Без­ручко, В. Кущ, В. Змієнко, Й. Федосіїв, В. Сальський, головний капелан армії УНР П. Пащевський, ректор Українського народного університету В. Біднов, посол УНР у Швейцарії Й. Лукашевич. Після 2-ї світової війни Варшава втратила роль осередку української культури і політичної думки, оскільки масовий терор, який за­провадила комуністична влада в Польщі, практично зупинив діяльність української громади. Лише 1956 до­зволено утворити Українське су­спільно-культурне товариство (УСКТ) у Варшаві, а також 6 його регіональних від­ділів. Тоді ж почав виходити друкований орган Товариства, тижневик «Наше Слово», по­став Варшавський хор. 1960–1988 УСКТ видавало «Український календар». Від 1984 у Варшаві виходить журнал «Зу­стрічі», що висвітлює польсько-українські стосунки, від 1989 — науковий журнал «Варшавські україно­знавчі записки». При Варшавському університеті діє кафедра україністики під керівництвом С. Козака, а також у рамках діяльності Польської АН функціонують осередки, які за­ймаються українською про­блематикою, зокрема Ін­ститут словʼяно­знавства. 1990 УСКТ пере­творено в Обʼ­єд­на­н­ня українців у Польщі (керівник Ю. Рейт), яке ініціювало пере­клади творів Л. Костенко, І. Калинця, В. Голобородька, Ю. Андруховича, україномовне ви­да­н­ня творів В. Стуса. У Варшаві ви­йшли антології, що ре­презентують українську літературу: Т. Гол­лендер «З української поезії» (1972), «Антологія української поезії» (редактори Ф. Не­уважний і Й. Плеснярович; 1974), «Рибо-вино-кур: Антологія української літератури остан­ніх двадцяти років» (під­бір, опрацюва­н­ня та перед­мова О. Гнатюк; 1994). Деякий час діяло видавництво «Тирса», що спеціалізувалося на ви­дан­ні сучасної української літератури. У 80–90-х роках у Варшаві почало від­роджуватися українське наукове і творче середовище, серед пред­ставників якого — літературо­знавці Ф. Не­уважний (очолює товариство «Варшава–Київ»), Т. Голинська-Баранова, Б. Назарук, О. Гнатюк; історики М. Сивіцький, Є. Місило, М. Чех, Б. Гук; спів­аки й музиканти О. Пасічнюк, А. Шкурган, А. та І. Хранюки, П. Цегельський, Н. Ревакович, М. Боберська-Соколик. На початку 90-х років у Варшаві діяла українська радіо­станція «Вільна Європа». Від 1996 заходами С. Заброварного у Варшаві виходить «Український альманах». 1992 у Варшаві роз­почало свою діяльність Посольство України в Республіці Польща. 1997 від­бувся Кон­грес українців Польщі, делегати якого звернулися до польського сейму і сенату з декларацією дій у справах національних меншин, а також із проха­н­ням правової і моральної компенсації кривд, яких за­знала українська громадськість у рамках акції «Вісла» з боку польської влади у 40–50-х роках. Від 90-х років Варшава почала повертати позиції важливого осередку українського культурного і політичного життя.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю