Видавництва

ВИДАВНИ́ЦТВА — спеціалізовані під­приємства, основним видом діяльності яких є під­готовка і випуск видавничої продукції. В. в Україні зʼявилися з початком друкар. справи й роз­горнули діяльність у звʼязку з по­жвавле­н­ням нац.-культур. руху. У 18 ст. В. в Україні під впливом рос. уряд. заборон занепали. Із від­родже­н­ням укр. нац. руху у 1-й пол. 19 ст. книги зʼявляються у рос. В. або заходами окремих укр. меценатів. Після пере­рви, спричиненої уряд. заходами, повʼяз. із викри­т­тям Кирило-Мефодіїв. братства 1847, видавн. діяльність по­жвавилася на поч. 60-х рр. Заборони 1863 і 1876 зробили майже неможливою системат. видавничу роботу у межах Рос. імперії. Книжки укр. авторів (за винятком окремих ви­дань) друкувалися за кордоном (пере­важно у Відні, Женеві). В Галичині, де не було уряд. заборон, після перших епізодич. спроб у 1830-х рр. (М. Лучкай, О. Левицький, М. Шашкевич), 1848 засн. В. «Галицько-Руська матиця». 1877 створ. В. «Просвіта». Москофіл. кола заснували В. «Об-ва ім. Качковського» (від 1874). У 1860–80-х рр. видавн. діяльність почали часописи, Руське пед. товариство, В. отців Василіян у Жовкві (Львівщина, 1895), політ. партії. Під­ручники видавали: В. книжок шкільних, «Просвіта», НТШ. Виходили серії ви­дань, зокрема «Дрібна б-ка» (за редакцією І. Франка, 1877–81), «Б-ка найзнаменитіших повістей» (1881– 1900), «Новітня б-ка» Ф. Федорцева (1912–23), «Заг. б-ка» Я. Оренштайна (1903–18), «Загальна книгозбірня» Д. Николишина (1914–33), «Руська істор. б-ка» (1886–1904), «Укр.-руська б-ка» НТШ. На Буковині товариство «Руська бесіда» видало серію «Б-ка для молодежі, селян і міщанства»; під­ручники — товариство «Руська школа». На Закарпат­ті діяли В. «Литературное заведеніе Пряшовское» (1850), «Об-во св. Василия Великого» (1864–1902) О. Духновича. Укр. нар. течія стала виявлятися на­прикінці 1890-х рр. Серед В. Галичини на поч. 20 ст. варто від­значити діяльність Укр. видавн. спілки (від 1898; кер. — М. Грушевський, І. Франко, В. Гнатюк). Випускалися книжки наук. й белетристичні. Широку видавн. діяльність роз­винуло НТШ. У 1890-х рр. гніт цензури став дещо меншим. Видавалися книжки для народу. З ініціативи Б. Грінченка, коштами І. Череватенка В. у Чернігові 1894–1902 випустило бл. 50 назв книжок накладом 5–10 тис. прим. 1896 у Києві засн. В. «Вік» (О. Лотоцький, С. Єфремов, В. Доманицький), що в умовах рос. цензури до 1914 випустило 140 назв книг. В. діяли у Києві, Одесі, Харкові, С.-Петербурзі (Благодійне товариство ви­да­н­ня заг.-корисних і дешевих книг). Після 1905 кількість В. зросла. Гол. видавн. осередком став Київ. Серед В. виділялися: «Дзвін», «Дністер», «Ранок», «Українське видавництво в Катеринославі», «Час». Книжки видавали: товариство «Просвіта», Укр. наук. товариство у Києві, ко­оперативи, земства, приватні видавці. Діяльність укр. В. було пере­рвано під час 1-ї світової війни, а також ре­пресіями уряду в Рос. імперії. До від­новле­н­ня видавн. справи на зх.-укр. землях книжки виходили пере­важно заходами СВУ, видавництва М. Залізняка — у Відні. Після 1918 спо­стерігається під­несе­н­ня видавн. діяльності в Україні: діяли В. «Час», «Вік», «Дзвін», «Криниця», Всеукр. видавниче товариство вчителів, «Дні­просоюз», «Сяйво», «Рух», Укр. В. Є. Вирового. 1919–20 на Прав­обереж­жі виходили книги й газети мін-в УНР. 1920 укр. В. були закриті. На поч. 1930-х р. великими накладами випущено твори укр. белетристики, наук. літературу, під­ручники, словники. У 1920-х рр. діяли такі В.: Держ. В. України (ДВУ, 1919–30), кооп. В. Наркомюсту, ВУАН, «Книго­спілка», «Культура», «Наукова думка», «Радянський селянин», «Рух», «Слово», «Сяйво», «Укр. робітник», «Червоний шлях». 1930 видавн. справа в УРСР у звʼязку з посиле­н­ням уряд. тисків була реорганізована. ДВУ пере­творено на Держ. видавн. обʼ­єдн. України (ДВОУ), до складу якого уві­йшли спеціалізов. держ. В.: «Література і мистецтво», «Рад. школа», «Молодий більшовик», «Укр. робітник», «На варті». 1934 систему ДВОУ ліквідовано, мережу В. УРСР під­порядковано «Госи­здату» в Москві. Темат. і мовна політика В. формувалася від­повід­но до ідеол. доктрини рад. тоталітар. системи; книговидавн. справа в Україні пере­бувала у монополії держави. У 1990-х рр. більшість В., що існували в системі Держ­комвидаву УРСР (усього 25), зберегли свій статус, деякі змінили назви: «Політвидав України» — на «Україна», «Рад. письмен­ник» — «Український письмен­ник», «Рад. школа» — «Освіта», дні­проп. «Промінь» — «Січ»; «Будівельник» і «Техніка» обʼ­єд­нано під на­звою «Техніка». На базі видавн. обʼ­єдн. «Вища школа» 1990 утвор. самост. держ. В., які спеціалізуються на випуску навч., довідк., наук. літ-ри для потреб ВНЗів: «Вища школа», «Либідь» при Київ., «Світ» при Львів. університетах. Поперед. спеціалізації дотримуються В.: «Веселка», «Дні­про», «Донбас», «Здоровʼя», «Каменяр», «Карпати», «Маяк», «Мистецтво», «Молодь», «Наукова думка», «Таврія», «Укр. письмен­ник», «Урожай», хоча обсяги продукції за на­звами і накладом скорочено. 1991–96 найвищі показники за кількістю назв і накладами книг та брошур мали В.: «Освіта», «Либідь», «Вища школа», «Наук. думка», «Веселка», «Світ». Загалом обсяг продукції держ. В. мав тенденцію до скороче­н­ня. За даними Книжк. палати України, частка держ. сектору вітчизн. книгови­да­н­ня 1997 за кількістю назв складала 46,6, за накладами — 59,4 %. Активніше працювали ново­утвор. В. і видавн. організації різних форм власності. В Україні на поч. 1998 їх налічувалося бл. 1100. Однак пере­важна їх більшість — мало­продуктивні (кілька назв на рік), домінувала рос. книга. Помітна тенденція до збільше­н­ня кількості В., які протягом року не на­друкували жодної книжки (у 1997 — 788 проти 252 у 1996). У цьому блоці В. тривали процеси структуризації за типол. і темат. ознаками. Серед засн. ново­утвор. В. — навч. заклади і наук. установи, громад. і політ. організації та асоц., приватні особи, ЗМІ. Чіткішою стала спеціалізація В. недерж. форми власності. Значна їх кількість гол. напрямом діяльності ви­значає випуск на­вчальної («Генеза», «Зна­н­ня», «Зодіак-Еко», «На­вчальна книга», «Школярик»), дит. («А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», «Котигорошко»), юрид. («Юрінком», «Ін-Юре»), богослов. («Свічадо») літ-ри. Вузько­профіл. В.: компʼютерна («Діалектика»), карто­графічна («Карто­графія», «Мапа України»), сільськогосподарська («Нива»), екологічна («Зелена Буковина») літ-ра. Серед ново­утвор. В. із чіткою орієнтацією на укр. нац. книгови­да­н­ня — київ. «Основи» (бл. 60 назв на рік, пере­важно україномовні пере­клади класич. творів у галузях філософії, історії, економіки, менеджменту), «Абрис», «Альтернативи», «Бібліотека українця», «Видавництво ім. Олени Теліги», «Криниця», «Наша культура і наука», «Обереги», «Просвіта», «Рада», «Україно­знавство». Створ. групи приват. В. в обл. центрах. Зі сх. регіону слід виділити «Око», «Ранок», «Торнадо», «Фоліо». Із зх. регіону — «Афіша», «Кальварія», «Піраміда». Простежується від­новле­н­ня традицій книговидавн. справи періоду УНР, коли сер­йозно налаштовані видавн. під­роз­діли діяли не лише в обл., а й у райцентрах. Із найцікавіших — видавн.-полігр. фірма «Абетка» з Камʼянець-Подільського, «Від­родже­н­ня», «Вік» (м. Коломия Івано-Фр. обл.), «Укр. народо­знавство» (смт Опішня Зіньків. р-ну Полтав. обл.). Результативно працює в Україні й пере­несене з Америки укр. В. «Смолоскип». За перші роки держ. незалежності зуси­л­лями укр. В. читачеві повернуто величез. пласт літ-ри з нац., духов. від­родже­н­ня українського народу, твори ви­знач. укр. істориків, літераторів, мово­знавців, етно­графів, чиї імена у рад. роки було вилучено з літ. й наук. обігу. Такі твори ви­йшли у популяр. між­видавн. серіях: «Памʼятки історичної думки України», «Літературні памʼятки України», «Українська діаспора», «Культурна спадщина України», «Геть­мани України», «Золота бібліотека школяра» та ін. Побачили світ понад 180 книг 200-том. серії «Книга памʼяті України». Із 6308 назв книг і брошур, випущ. 1997, 3141 — укр., 2365 — рос., 802 — ін. мовами. Укр. В. також випускають книги угор., румун., словац., польс., чес., нім., кримськотатар., євр., болгар., ґаґауз., грец., грузин., білорус. та ін. мовами. Найбільший україномов. наклад за остан­ні роки мали ви­да­н­ня: «Кон­ституція України» — 1 млн прим. (В. Укр. правн. фундації «Право»), «Рідна мова» — 600 тис. прим. («Освіта»), «Я і Україна» — 500 тис. («Форум»). Порівняно з результатами діяльності В. у ін. країнах світу укр. книгови­да­н­ня значно про­грає. Так, 1995 в Україні ви­йшло лише 6,1 тис. назв книг і брошур, тоді як у США — 140 тис., Великій Британії — 80 тис., ФРН — 65 тис. назв. 1997 за кількістю назв ви­даних книг Україна ви­йшла на рівень 1958, а за накладами — на рівень 1990. Причини сповільне­н­ня роз­витку вітчизн. книгови­да­н­ня — недосконалість законодавства, від­сутність протекціоніст. політики з боку держави щодо нац. книги. За роки незалежності активізувалася між­нар. діяльність В., перед­усім державних. Уперше укр. книгу було пред­ставлено окремими стендами на Між­нар. книжк. ярмарках 1994–96 у Ляйпцизі, Франкфурті-на-Майні, Лондоні, Женеві. Най­активніше ведуть цю діяльність В. «Веселка», «Либідь», «Наук. думка», «Освіта», «Основи».

Укр. В. і видавн. організації на еміграції роз­вивалися в умовах, від­мін­них від тих, що існували в Україні: їхні засновники були вільними у виборі своїх видавн. про­грам, а потужність і тривалість у часі книговидавн. руху в країнах компакт. пере­селе­н­ня українців залежала здебільшого від благодій. пожертв самих українців. Після поразки укр. визв. змагань видавн. осередки активно засновувалися там, де гуртувалися еміграц. укр. політ., наук., освітні організації — у Польщі, Чехо-Словач­чині, Австрії, Німеч­чині. Від 1919 із над­дні­прян. теренів до А в с т р і ї пере­міщено більшість нових укр. В., які по­стали в під­рос. Україні після 1905, зокрема «Вернигора», «Дзвін», «Дні­просоюз», «Сяйво», «Укр. В. в Катеринославі». В. «Дні­просоюз» заснувало серію книжк. ви­дань з укр. історії (праці М. Грушевського, В. Липинського), «Вернигора» — серію шкіл. під­ручників. У Відні 1920 створ. Союз укр. В. за кордоном, 1921 — Обʼ­єдн. укр. В. Спочатку наклади сягали 10 тис. прим., однак надії видавців на швидку реалізацію віден. накладів не справдилися: через екон. кризу, яка охопила Австрію, укр. В. були змушені згортати діяльність.

У Б е р л і н і діяли «Укр. В. в Катеринославі» (темат. діапазон — істор. література, ви­да­н­ня для дітей, словники та під­ручники для ви­вче­н­ня української мови) та «Укр. накладня» (з м. Коломия, нині Івано-Фр. обл.). Серед ново­утвор. В. на нім. землях — «Українське слово». Найбільші за кількістю і накладами — серії «Б-ка “Укр. слова”», «Укр. нар. б-ка». Видавн. центром став Укр. наук. ін­ститут у Берліні (1926– 45). З його маркою ви­йшли три томи «Записок Укр. наук. ін­ституту», де друкувалися матеріали укр. і нім. мовами; 1933–38 видавався період. бюлетень «Вісті Укр. наук. ін­ституту в Берліні». Ви­йшла друком низка словників, серед яких — фундам. «Німецько-український словник». Значна частина ви­дань готувалася до друку нім. мовою і при­значалася для нім. читача. 1922 у Берліні засн. «В. укр. молоді», про­грам. діяльністю якого було задекларовано просвіту дітей укр. емі­грантів. 1-й проект — наук. зб. «Зві­домле­н­ня ВУАН». До серед. 20-х рр. у Німеч­чині діяло 13 укр. В.

Друкува­н­ня укр. книжок у Ч е х і ї започаткувало 1919 кооп. видавн. товариство «Всесвіт». Із заснува­н­ням у Празі УВУ, Укр. госп. академії в Подєбрадах та ін. наук., освіт. та громад.-культур. організацій обсяги україномов. ви­дань збільшилися. Такі ви­да­н­ня здійснювалися пере­важно літо­графіч. способом, наклади — 200–300 прим. 1923 у Празі засн. Укр. громад. видавн. фонд. У реалізації проектів були задіяні В. «Нова Україна», «Вільна спілка», «Укр. студент», а також Укр. клуб у Празі. Праз. філія київ. товариства «Час» здійснила ви­да­н­ня чес. мовою серії брошур «Пі­знаймо Україну», низку пере­кладів творів класиків укр. літ-ри. Укр. емі­гранти у Празі продовжили роз­почату у Відні традицію ви­да­н­ня на чужині книго­знав. журналів. Від 1922 у Подєбрадах виходив часопис «Укр. книго­знавство», ж. «Книголюб». Значну фінанс. допомогу укр. В. надавав чес. уряд.

Корені укр. видавн. справи у П о л ь щ і беруть початок від друків Ш. Фіоля, здійсн. 1491 на замовле­н­ня укр. громади у Кракові. Восени 1920 у м-ку Тарнув сформувався укр. видавн. осередок, повʼяз. зі створеним І. Огієнком В. «Укр. Автокефал. Православна Церква» (опубл. понад 40 вип. брошур церк.-істор. та культурол. тематики). Ви­да­н­ням книжок за­ймалися кілька укр. організацій, зокрема товариства «Сонцесвіт», «Освіта», В. «Тризуб». У Варшаві 1933–39 функціонувало В. «Наша культура», видавало ж. «Рідна мова», «Наша культура», книжк. серію «Бібліотека україно­знавства». Під час 2-ї світової війни знач. масив укр. книг випустило до­зволене нім. владою у Сх. Європі Укр. В. у Кракові.

Першим укр. В. у Ф р а н ц і ї слід вважати «Укр. друкар» (1923). Різноманітну книжк. продукцію активно видавали ред. ж. «Тризуб» (Париж, 1925–40), Бібліотека ім. С. Петлюри в Парижі. 1938 засн. незалежне під­приємство з чітко окресленою нац. приналежністю — Першу укр. друкарню у Франції.

На амер. континенті першою започаткувала видавн. діяльність ред. г. «Свобода» (США), у Канаді — «Канадій. фармер» (1903) та «Укр. голос». Потуж. видавн. осередком стає від поч. 20 ст. Він­ніпеґ. 1908 тут засн. «Руську друкарню» і видавн. концерн «Руська книгарня», від 1910 — «Укр. видавн. спілка».

Після 2-ї світової війни по­жвавле­н­ня видавн. діяльності спо­стерігається у Н і м е ч ч и н і, у таборах укр. полонених. З актив. утворе­н­ням при таборах літ. обʼ­єдн. та культур.-наук. ін­ституцій виникла потреба у послугах досвідчених видавців. Так, засн. 1945 Мист. укр. рух (МУР), не маючи влас. В., випускає свої ви­да­н­ня під видавн. маркою «Золота брама». Най­ближче до МУРу стояли В. «Українська трибуна», яке виросло з однойм. громад.-політ. тижневика націоналіст. напряму й існувало у Мюнхені 1946–49, та В. «Прометей» (м. Новий Ульм, 1946). У 1946–48 діяло В. «Орлик». У британ. зоні окупації функціонували В. «Бистриця», «За­грава», «Рідна школа». Більший видавн. рух від­значався в амер. зоні окупації. У серед. 40-х рр. діяло бл. 50 укр. видавн. осередків. Серед активних — «Вернигора», «Укр. видавн. спілка». Жодного укр. В. не зафіксовано у франц. зоні окупації Німеч­чини. Мюнхен. В. «Молоде життя» опублікувало «ЕУ» (1955–84). На­прикінці 40-х рр. «Молоде життя» одним із перших серед еміграц. В. Європи звернуло увагу на необхідність налагодже­н­ня мережі збуту укр. ви­дань у країни світу, організувавши «Висилкову книгарню». У 50–70-х рр. у Німеч­чині працювало 11 укр. В. (пере­важно у Мюнхені) та 5 друкарень. Найпотужніше В. за кількістю ви­дань та накладами — «Дні­прова хвиля». Помітною за цей період стала серія наук. ви­дань УВУ в Мюнхені.

У Франції до вже діючих довоєн. видавн. осередків долучилося Націоналіст. В. в Європі з його бібліотеч. серією «Вільна думка», основу якої склали самвидавні матеріали з України, зокрема твори І. Дзюби, Є. Сверстюка. НТШ випустило 26 чисел інформ. бюлетеню «Вісті Європ. від­ділу НТШ» (тираж — 150–600 прим.).

Після роз­формува­н­ня таборів пере­міщ. осіб укр. видавн. продукція зросла кількісно і якісно перед­усім у США. Від поч. 50-х рр. тут видавалося 55–60 % книжк. продукції укр. еміграції. Найві­доміші В. та видавн. організації — «Говерля», «Булава», «Червона калина», «Смолоскип» (1967).

У Канаді після 2-ї світової війни помітно зростили обсяги укр. друків видавн. спілка «Тризуб», «Наша культура», пере­міщене з Польщі і Швейцарії і проваджене у Він­ніпезі до серед. 60-х рр. митрополитом Іларіоном. У серед. 90-х рр. В. Канад. ін­ституту укр. студій роз­почало пере­ви­да­н­ня 10-том. «Історії України-Руси» М. Грушевського в пере­кладі англ. мовою.

Укр. В. в А в с т р а л і ї зʼявилися з огляду на те, що було потрібно задовольняти культурні запити укр. громади. Видавничі заходи та ініціативи були аматорськими. Повноцін. укр. В. (з полігр. базою, редакцією, мережею роз­по­всюдже­н­ня) в Австралії немає. Автори та установи видають публікації не­знач. тиражами, роз­по­всюджують влас. засобами. Книжк. ринок обмежується самою Австралією, 10–15 % накладів поширюється поза нею. Укр. книгарні, за винятком малих кіосків в укр. установах, майже від­сутні. Першими почали видавати книги редакції газет. У г. «Єд­ність» (Аделаїда) та «Вільна думка» (Сідней) у 1950-х рр. ви­дано кілька невеликих книг укр. австрал. авторів. У Мельбурні 1953 створ. В. «Ластівка» (засн. Д. Нитченко), яке видавало белетристику, альманах «Новий обрій». Була спроба друкува­н­ня книг та брошур Укр. висилковою книгарнею в Мельбурні. На­прикінці 1950-х рр. у Мельбурні приватне В. намагався створити Б. Ігнатів. Заходами В. «Рідна мова» опубл. у Мельбурні 1960–70-х рр. шкіл. читанки, у 1979 — укр.-англ. та англ.-укр. словники. Навч. про­грами та шкіл. під­ручні матеріали друкувала Укр. центр. шкіл. рада. Найбільше укр. В. в Австралії — «Просвіта», засн. 1969 Укр. православ. церквою у Мельбурні. Видає реліг. літературу, літ. твори, поточні інформ. матеріали. Укр. православ. церква друкує свої ви­да­н­ня у різних В., від кін. 1980-х рр. — у Канбер­рі при ж. «Праця і життя». В Аделаїді 1982 створ. приватне В. «Книга» (кер. і власник М. Цюрак), яке опубл. кілька перед­руків та оригін. творів. НТШ в Австралії видало наук.-популяр. (зокрема зб. «Українці в Австралії»), белетрист. твори, кн. для дітей. С. Радіон циклостил. способом видав частину зредагованих ним праць під егідою пред­ставництва Укр. Могилян.-Мазепин. академії в Мельбурні. Деякі автори видали свої твори влас. коштом. Серед ви­даних в Австралії укр. книг — зб. новел В. Русальського (Аделаїда, 1951, В. «Світ»), зб. нар. оповідань та спогадів «Світлотіні» М. Лазорського (1973, філія літ. обʼ­єдн. «Слово»), зб. оповідань «Самотність» О. Барчинського (1988, В. «Світ»). «Пласт» та ін. організації влас. засобами видають виховні матеріали. Окремі австрал. укр. автори друкують свої твори поза Австралією у більших укр. В. Німеч­чини, Великої Британії, США, Канади, України. 1978 у Мельбурні Ю. Ткач заснував В. «Байда», що спеціалізується на англомов. ви­да­н­нях (пере­клади з української) та перед­руковує ви­дані в Україні твори. П. Кардаш випускає книги-альбоми про Україну та діаспору у влас. В. «Фортуна» (Мельбурн). Кілька фахових дослідж. укр. авторів, зб. конф., симпозіумів зʼявилося в австрал. університ. В. Укр. громадою в Австралії ви­дано понад 130 назв книг, заг. тиражем бл. 200 тис. прим. Кількість імпортов. з України книг зросла. Укр. видавн. справа в Австралії не є прибутковою, однак книжк. продукція українців Австралії свідчить про знач. внесок у збереже­н­ня укр. культури та ідентичності. У темат. діапазоні видавн. продукції укр. діаспори можна ви­окремити такі напрями: наук.-популярні твори з істор. минулого українського народу; укр. пере­клади кращих зразків світ. літ-ри; навч. література для ви­вче­н­ня української мови; збірки оповідань, віршів письмен­ників укр. діаспори; календарі; наук. праці УВАН; твори письмен­ників, науковців, політ. і громад. діячів, заборонені рад. режимом. Сучасне діаспорне книгови­да­н­ня помітно послабилося. Даються взнаки асиміляц. процеси; по­ступово від­ходить від актив. громад.-культур. діяльності старше поколі­н­ня українців, яке належало до «політ. еміграції», для яких справою життя було намага­н­ня затримати в країнах нового поселе­н­ня свою укр. ідентичність; 4-а хвиля еміграції з України, яка почалася із роз­падом СРСР і паді­н­ня «заліз. стіни», в основі своїй є «заробіткова», і тому громад.-політ. інтереси для неї не є пріоритетними. Зменше­н­ня інтересу до книги взагалі і української зокрема на амер. континенті роз­почалося на­прикінці 60-х рр. Кон­грес українців Канади 1965 ухвалив спец. резолюцію щодо необхідності посиле­н­ня уваги українців до книги, на­друков. рідною мовою. Укр. В. в діаспорі своєю різноманіт. друков. продукцією є одним з гол. чин­ників у самоусві­домлен­ні та самостверджен­ні пере­селенців з укр. земель як пред­ставників однієї нації. Див. також Видавнича справа.

Завантажити статтю