Косів

І. А. Пелипейко; М. В. Цьок

Косів

КО́СІВ — місто Івано-Франківської області, райцентр. Знаходиться на р. Рибниця (притока Пруту, бас. Дунаю), за 110 км від обл. центру та за 12 км від залізнич. ст. Вижниця (Чернів. обл.). Площа 11,38 км². Насел. 8301 особа (2001, складає 94,5 % до 1989), переважно українці. У місті та його околицях виявлено знахідки часів неоліту та мідно-камʼяного віку. Засн. 1565 Снятин. старостою А. Тенчинським побл. солеварні неподалік однойм. села (нині Старий К.). Село К. уперше згадано 1424 у дарчій грамоті великого князя литовського Свидригайла боярину Владові Драгосиновичу. У 16–17 ст. містом володіли Шумлянські, Язловецькі, Коссаковські, Чурили, 1692–1786 — Дзєдушинцькі. 1621–24 зазнало знач. руйнувань під час турец.-татар. нападів. К. був осідком орендарів, корчмарів і лихварів, тому на нього досить часто нападали загони опришків: 1698 — під керівництвом Лунги, 1704 — Пинті та Пискливого, 1749 — В. Баюрака. До міста підступали загони О. Довбуша (1740) та І. Бойчука (1759).

Після 1-го поділу Польщі 1772 — під владою Австрії (від 1867 — Австро-Угорщина). Від 1867 — повіт. місто. У цей час тут щороку проводили ярмарок. 1897 мешкало бл. 2,9 тис. осіб. Під час 1-ї світової війни побл. К. відбувалися запеклі бої. Від осені 1914 до поч. літа 1915 та від літа 1916 до літа 1917 його контролювали рос. війська. Після розпаду Австро-Угорщини (листопад 1918) встановлено владу ЗУНР. Від 26 травня до кінця серпня 1919 місто було зайняте румун. військами. Від 1919 — у складі Польщі, від 1939 — УРСР. До 1939 діяли осередки укр. т-в «Бесіда», «Союз українок», «Просвіта», «Луг», «Пласт», «Каменярі», «Відродження». Від 1940 — райцентр. Від 1 липня 1941 до 31 березня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. Майже 5 місяців 1944 містом проходила лінія фронту, тому воно зазнало знач. руйнувань. 1941–42 нацисти вбили бл. 4 тис. євреїв, вивезли на примус. роботи до Німеччини 460 осіб. До серед. 1950-х рр. діяло підпілля ОУН–УПА. Комуніст. владою репесовано понад 250 косівʼян. К. згадано у Кресовій книзі справедливих. 1959 мешкало бл. 6 тис., 1979 — 8,3 тис., 1998 — 9,5 тис. осіб. Сучасне місто відоме як осередок нар. худож. промислів, лікув.-оздоров. і турист. центр. У творах косів. різьбярів розвинулися художні традиції майстрів сіл Брустурів, Річка, Яворів. Масово тут стали займатися ткацтвом, зокрема ліжникарством та килимарством. Працює вироб.-художнє обʼєдн. «Гуцульщина» (килими, кераміка), функціонує Косів. осередок НСМНМУ.

Є джерела мінерал. вод. У К. — Косівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва, 2 заг.-осв. школи, початк. школа-садок, школа-інтернат-гімназія, Центр дит. і юнац. творчості; Косів. відділ проблем гір. землекористування Івано-Фр. інституту агропром. виробництва НААНУ; рай. Нар. дім, центр. рай. б-ка, бібліотека для дітей і юнацтва, школа мистецтв, філія Нац. музею нар. мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського (Косівський музей народного мистецтва та побуту Гуцульщини), Карпатського краю Музей визвольних змагань; рай. лікарня, фтизіопульмонол. диспансер, санаторій «Косів», лікув.-оздоров. комплекс «Карпат. зорі»; ДЮСШ, гірськолижна школа, 2 спорт. клуби; відділ. 6-ти банків. Є дендропарк ім. А. Тарнавського. Виходять міська г. «Косівський передзвін» і рай. г. «Гуцульський край». Відомі художні колективи: нар. оркестр нар. інструментів рай. Нар. дому; оркестр нар. інструментів школи мистецтв; ансамбль «Джерела» та хор «Гомін» товариства «Просвіта». Діють реліг. громади УГКЦ, УАПЦ, РКЦ, євангел. християн-баптистів, свідків Єгови. Збереглися рештки валів замку (16–17 ст.).

Памʼятки архітектури: церква Івана Хрестителя (1912), будинок рабина Гагера (нині міськрада, 1890), австро-угор. суд (нині школа-інтернат-гімназія, 1904–08), лікарня (1930), лазня (нині дитсадок), будинок лікаря Гертнера (нині центр. рай. б-ка; обидві — 1938–39). У 2009 згоріла Москалів. церква св. Василія Великого, яка була зведена 1895. Через 2 р. на пожертви вірян на її міс-ці збудували новий храм. Встановлено памʼятники Т. Шевченку, І. Франку, М. Павлику, на місці масового розстрілу євреїв, косівʼянам — колиш. січовим стрільцям і воїнам УГА, меморіал полеглим під час 2-ї світової війни, памʼятні знаки на честь О. Довбуша, художників В. Касіяна, Є. Сагайдачного, памʼятні хрести на місці розкопок жертв НКВС на подвірʼї школи-інтернату-гімназії та на місці страти воїнів УПА. Серед видат. уродженців — фахівець у галузі ліс. машин і доріг Н. Библюк, лікар-хірург О. Пиптюк, лікар-мікробіолог У. Фіґлюс-Лоза, травматолог-ортопед Ю. Ясельський, правознавець З. Ромовська; письменник М. Павлик, публіцист, видавець В. Гаюк; живописці Е. Бучинська-Варення, М. Грималюк, майстри різьблення на дереві І. Балагурак, О. Балагурак, Т. Баранюк, М. Бернацький, В. Бович, Р. Боєчко, брати Володимир, Дмитро (його син Любомир), Іван Гавриші, В. Грималюк, М. Девдюк, І. Дранчук, В. Кабин, М. Кабин, Ю. Осипчук, І. Павлик, Д. Стринадюк, майстри худож. кераміки О. Бейсюк, сестри О. Вербівська-Кабин та І. Серьогіна, С. Волощук, В. Гривінський, П. Кошак, Ю. Стрипко, Х. Урбанська, В. Хромʼяк, подружжя Григорій і Павлина Цвілики, майстри декор. ткацтва Ю. Бович, М. Боєчко, Р. Горбовий, С. Повшук, майстер худож. оброблення шкіри М. Вінтоняк, майстер худож. оброблення шкіри та металу Р. Стринадюк, майстриня худож. вишивки та кераміки І. Ділета; композитор, нар. арт. України О. Гавриш, співаки Н. Андрусів, Ю. Закревський (Закржевський), музикознавець В. Грабовський, режисер, актор В. Блавацький, актор, засл. арт. України Р. Держипільський; громад.-політ. діяч М. Горбовий; боксер О. Козлан.

Літ.: Пелипейко И. А., Дацюк Я. Ю. Косов: Путеводитель. Уж., 1983; Пелипейко І. Косів: люди і долі. Косів, 2001; Стефʼюк В. Косів — місто історичне: Урбаніст. нарис. Косів, 2002; Пелипейко І. Містечко над Рибницею: Книга про Косів. Косів, 2004.

І. А. Пелипейко , М. В. Цьок