Косів

КО́СІВ — місто Івано-Франківської області, райцентр. Знаходиться на р. Рибниця (притока Пруту, бас. Дунаю), за 110 км від обл. цент­­ру та за 12 км від залізнич. ст. Вижниця (Чернів. обл.). Площа 11,38 км². Насел. 8301 особа (2001, складає 94,5 % до 1989), пере­важно українці. У місті та його околицях виявлено знахід­­ки часів неоліту та мідно-ка­­мʼя­­ного віку. Засн. 1565 Снятин. старо­стою А. Тенчинським побл. солеварні неподалік однойм. се­­ла (нині Старий К.). Село К. упер­­ше зга­дано 1424 у дарчій грамоті великого князя литовського Свидригайла боярину Владові Драгосиновичу. У 16–17 ст. містом володіли Шумлянські, Язловецькі, Кос­саковські, Чури­­ли, 1692–1786 — Дзєдушинцькі. 1621–24 за­знало знач. руйнувань під час турец.-татар. напа­­дів. К. був осідком орендарів, корчмарів і лихварів, тому на нього досить часто нападали за­­гони опришків: 1698 — під керівництвом Лунги, 1704 — Пинті та Пискливого, 1749 — В. Баюрака. До міс­­та під­ступали загони О. Довбуша (1740) та І. Бойчука (1759).

Після 1-го поділу Польщі 1772 — під владою Австрії (від 1867 — Австро-Угорщина). Від 1867 — по­­віт. місто. У цей час тут щороку проводили ярмарок. 1897 меш­­кало бл. 2,9 тис. осіб. Під час 1-ї світової вій­ни побл. К. від­бувалися запеклі бої. Від осені 1914 до поч. літа 1915 та від літа 1916 до літа 1917 його контролювали рос. війська. Після роз­паду Австро-Угорщини (листопад 1918) встановлено владу ЗУНР. Від 26 травня до кінця серпня 1919 місто було зайняте румун. військами. Від 1919 — у складі Польщі, від 1939 — УРСР. До 1939 діяли осередки укр. т-в «Бесіда», «Союз українок», «Просвіта», «Луг», «Пласт», «Каменярі», «Від­родже­н­ня». Від 1940 — райцентр. Від 1 липня 1941 до 31 березня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. Майже 5 місяців 1944 містом проходила лінія фронту, тому воно за­знало знач. руйнувань. 1941–42 нацисти вбили бл. 4 тис. євреїв, вивезли на примус. роботи до Німеч­чини 460 осіб. До серед. 1950-х рр. діяло під­пі­л­ля ОУН–УПА. Комуніст. владою ре­­песовано понад 250 косівʼян. К. зга­дано у Кресовій книзі справедливих. 1959 мешкало бл. 6 тис., 1979 — 8,3 тис., 1998 — 9,5 тис. осіб. Сучасне місто ві­доме як осередок нар. худож. промислів, лікув.-оздоров. і турист. центр. У творах косів. різь­­бярів роз­винулися художні традиції майстрів сіл Брустурів, Річка, Яворів. Масово тут стали за­йматися ткацтвом, зокрема ліжникарством та килимарством. Працює вироб.-художнє обʼ­єдн. «Гуцульщина» (килими, керамі­ка), функціонує Косів. осередок НСМНМУ.

Є джерела мінерал. вод. У К. — Косівський державний ін­ститут прикладного та де­­коративного мистецтва, 2 заг.-осв. школи, початк. школа-садок, школа-інтернат-гімназія, Центр дит. і юнац. творчості; Ко­­сів. від­діл про­блем гір. землекористува­н­ня Івано-Фр. ін­ституту агро­пром. виробництва НААНУ; рай. Нар. дім, центр. рай. б-ка, бібліотека для дітей і юнацтва, школа мистецтв, філія Нац. музею нар. мистецтва Гуцульщини та Поку­т­тя ім. Й. Кобринського (Косівський музей народного мистецтва та побуту Гуцульщини), Карпатсь­­кого краю Музей визвольних змагань; рай. лікарня, фтизіопульмонол. диспансер, санаторій «Косів», лікув.-оздоров. ком­­п­­лекс «Карпат. зорі»; ДЮСШ, гірськолижна школа, 2 спорт. клу­­би; від­діл. 6-ти банків. Є дендропарк ім. А. Тарнавського. Виходять міська г. «Косівський пере­дзвін» і рай. г. «Гуцульський край». Ві­домі художні колективи: нар. оркестр нар. інструмен­­тів рай. Нар. дому; оркестр нар. інструментів школи мистецтв; ансамбль «Джерела» та хор «Гомін» товариства «Просвіта». Діють реліг. громади УГКЦ, УАПЦ, РКЦ, євангел. християн-баптистів, свідків Єгови. Збереглися решт­ки валів замку (16–17 ст.).

Памʼят­­ки архітектури: церква Івана Хрестителя (1912), будинок рабина Гагера (нині міськ­рада, 1890), австро-угор. суд (нині школа-інтернат-гімназія, 1904–08), лі­­кар­­ня (1930), лазня (нині дитсадок), будинок лікаря Гертнера (нині центр. рай. б-ка; обидві — 1938–39). У 2009 згоріла Моска­­лів. церква св. Василія Великого, яка була зведена 1895. Через 2 р. на пожертви вірян на її міс­­-ці збудували новий храм. Вста­­новлено памʼят­­ники Т. Шевченку, І. Франку, М. Павлику, на місці масового роз­стрілу євреїв, косівʼянам — колиш. січовим стрільцям і воїнам УГА, меморіал полеглим під час 2-ї світової вій­ни, памʼятні знаки на честь О. Довбуша, художників В. Касіяна, Є. Сагайдачного, памʼятні хрес­­ти на місці роз­копок жертв НКВС на по­двірʼї школи-інтернату-гімназії та на місці страти воїнів УПА. Серед видат. уродженців — фахівець у галузі ліс. машин і доріг Н. Библюк, лікар-хірург О. Пиптюк, лікар-мікробіо­лог У. Фіґлюс-Лоза, травматолог-ортопед Ю. Ясельський, право­знавець З. Ромовська; письмен­ник М. Павлик, публіцист, видавець В. Гаюк; живописці Е. Бучинська-Варе­н­ня, М. Грималюк, майстри різьб­­ле­н­ня на дереві І. Балагурак, О. Балагурак, Т. Баранюк, М. Бер­­нацький, В. Бович, Р. Боєчко, брати Володимир, Дмитро (його син Любомир), Іван Гавриші, В. Грималюк, М. Девдюк, І. Дран­­чук, В. Кабин, М. Кабин, Ю. Осип­­чук, І. Павлик, Д. Стринадюк, майстри худож. кераміки О. Бей­­сюк, сестри О. Вербівська-Кабин та І. Серьогіна, С. Волощук, В. Гри­­вінський, П. Кошак, Ю. Стрип­­ко, Х. Урбанська, В. Хро­­мʼяк, по­друж­жя Григорій і Павлина Цвілики, майстри декор. ткацтва Ю. Бович, М. Боєчко, Р. Горбовий, С. Повшук, майстер худож. обробле­н­ня шкіри М. Він­тоняк, майстер худож. оброб­­ле­н­ня шкіри та металу Р. Стринадюк, майстриня худож. вишивки та кераміки І. Ділета; композитор, нар. арт. України О. Гавриш, спів­аки Н. Андрусів, Ю. Закревський (Закржевсь­­кий), музико­знавець В. Грабовський, режисер, актор В. Блавацький, актор, засл. арт. Украї­­ни Р. Держипільський; громад.-політ. діяч М. Горбовий; боксер О. Козлан.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю