Бандера Андрій Михайлович
БАНДЕ́РА Андрій Михайлович (11. 12. 1882, м. Стрий, нині Львів. обл. — 10. 07. 1941, Київ) — громадсько-політичний і церковний діяч. Батько Богдана, Василя, Володимири, Марти, Оксани, Олексія, Степана Бандерів, дід Андрія Бандери. Член НТШ (1910). Закін. Стрий. гімназію (1905), богослов. факультет Львів. університету (1906). Висвячений на священика (1906), парох на Калущині. Брав участь у громад.-політ. житті, юнаком вступив у Нац.-демократ. партію, вів агітац. роботу в період виборчих кампаній, активіст «Сільського господаря», «Єдності», «Просвіти», «Лугу». В листопаді 1918 організував зброй. похід селян до Калуша й забезпечив утвердження влади ЗУНР у цьому повіті. Обраний послом Укр. нац. ради ЗУНР у Станіславі (1919). Священик у с. Ягольниця під Чортковом. У червні 1919 вступив до УГА. Був польовим духівником 3-ї Бережан. бригади 3-го корпусу УГА, брав участь у боях на Правобереж. Україні проти більшов. і денікін. військ. Від 1920 — парох с. Старий Угринів на Станіславщині. Рішуче захищав традиції укр. християнства. Послідовний і впливовий противник запровадження целібату. Поширював ідеї незалежності та соборності між усіма верствами населення. За організацію 4 листопада 1928 у с. Бережниця Шляхетська панахиди й мітингу на честь пам’яті героїв, які загинули в боротьбі за волю України, де виступив з різкою критикою польс. влади, був заарешт. разом із сином Степаном наприкінці 1928. Кримін. справу припинили в липні 1929 за недостатністю доказів. 1930 їх знову заарештовують у Калуші за підготовку зустрічі-вітання митрополита Андрея Шептицького. Слідство за цією справою припинено в листопаді 1933. Після приєднання Зх. України до УРСР під час мас. репресій рад. влади 23 травня 1941 знову заарешт. органами НКВС у с. Тростянець Долин. р-ну Івано-Фр. обл. за переховування актив. учасника ОУН В. Стефанишина й вивезений до Києва. На суді Військ. трибуналу тримався мужньо, не зрікся переконань і за вироком суду був розстріляний. Перед смертю написав «Мої особисті зізнання» (кримін. справа № 61 112) — сповідь про себе, родину і суспільно-політ. життя в Зх. Україні 1-ї пол. 20 ст. Реабіліт. 1992.
Рекомендована література
- Щербій В. Батько й сини. Отець Андрій Бандера і його сини // Альм. Станіслав. землі. Т. 2. Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто, 1985;
- Луцан Є. В сім’ї священика Андрія Бандери // Нова Зоря. 1992, травень; Орнат Я. Хрестоматія нашого болю // Поклик сумління. 1995. № 24;
- Пастух Р. Родина Степана Бандери: З когорти славних витязів України // Хвилі Стрия: Сторінки з історії культури та нац.-визв. руху. Сучасне літ.-мист. життя. Стрий, 1995;
- Арсенич П., Федорів Т. Родина Бандерів. Ів.-Ф., 1998;
- Дзюбан Р. Звідки рід Степана Бандери: Генеалог. розвідка // Воля і Батьківщина. 1999. Ч. 1;
- Орнат Я. Батько Степана Бандери: Розмова з прокурором <a class="my-tooltip" href="article-13755">Івано-Франківської області</a> Миколою Андріуцою // Там само.
Завантажити статтю
Людина 
