АВТОНО́МНА ПРАВОСЛА́ВНА ЦЕ́РКВА — церква, яку створили у серпні 1941 на соборі у Почаївській лаврі православні єпис­копи, ви­ступаючи за збереже­н­ня канонічних звʼязків з Московською патріархією. Очолював церкву архі­єпис­коп (згодом митрополит) Олексій (Громадський). До складу ієрархії цієї церкви входило 16 єпис­копів: архі­єпис­коп Миколаївський Антоній (Марценко), архі­єпис­коп Черніг. Симон (Івановський), архі­єпис­коп Львів., керуючий Київ. єпархією Пантелеймон (Рудик), єпис­коп Полтав. Веніамін (Новицький), єпис­коп Дні­проп. Дмитрій (Маган), єпис­коп Камʼянець-Поділ. Дамаскин (Малюта), єпис­коп Вінн. Євлогій (Марковський), єпис­коп Житомир. Леонтій (Филипович), єпис­коп Ніжин. Панкратій (Гладков), єпис­коп Херсон. Серафим (Кушнерик), єпис­коп Луцький, вікарій Волин. єпархії Іов (Кресович), єпис­коп Володимиро-Волин. Мануїл (Тарнавський, пере­йшов з УАПЦ), єпис­коп Рівнен. Феодор (Рафальський), вікарій Волин. єпархії єпис­коп Никодим, єпис­коп Берестей. Іоан (Лавриненко). Значний вплив АПЦ мала на Волині, у Києві, а також на Чернігівщині, Дні­пропетровщині та Миколаївщині. Під її контролем пере­бували дві найбільші укр. святині — Києво-Печер. та Почаїв. лаври, деякі монастирі. Церква намагалась дотримуватися каноніч. чистоти, не ви­знавала священиків УАПЦ та пред­ставників ін. православ. течій, що виникли у 20–30-х рр. Мала досить напружені від­носини з єпис­копатом УАПЦ, висвяченим 1942. Показовою у цьому плані була діяльність єпис­копа Пантелеймона (Рудика) в Києві, на вимогу якого фашисти навіть роз­пустили Всеукраїнську Православну Церковну Раду. Пред­ставники АПЦ заперечували всі спроби обʼ­єдн. церков, а участь митрополита Олексія у під­писан­ні «Акта по­єд­на­н­ня» (08. 10. 1942) вони роз­цінили як зраду. Єпис­копи Веніамін (Новицький), Пантелеймон (Рудик) та Симон (Івановський) видали спец. меморандум, у якому вимагали, щоб Олексій від­кликав свій під­пис, по­грожуючи йому по­збавле­н­ням влади. Ієрархи АПЦ прагнули обмежити свою діяльність виключно реліг. сферою, проте під тиском фашистів змушені були видавати ві­дозви політ. змісту. Ві­дома низка їхніх послань пронацист. характеру. Москов. патріархія церкву не ви­знавала. Значних зусиль докладалось для виріше­н­ня внутрішньо-церк. про­блем, зокрема під­готовки кадрів. Було від­новлено діяльність Кременец. духов. семінарії та від­крито богослов. курси в єпархіях. Припинила своє існува­н­ня у 1944, коли більшість архієреїв змушена була емігрувати на Зх., а рядове духовенство пере­йшло до РПЦ. Єпис­копи, що залишились в Україні й були при­єд­нані до РПЦ, згодом за­знали ре­пресій. Так, єпис­коп Веніамін (Новицький) пере­бував у рад. таборах у 1946–56. Єпис­коп Іов (Кресович) був увʼязн. від­разу після війни, від­буваючи покара­н­ня у тюремних монастирях у Бес­сарабії та Новгород. обл., а 1960 знову заарешт. і засудж. до 3-х років увʼязне­н­ня за звинуваче­н­ням в участі в укр. націоналіст. русі під час війни.