Агролісомеліорація

Визначення і загальна характеристика

АГРОЛІСОМЕЛІОРА́ЦІЯ (від агро… і лісомеліорація) — комплекс агро- і гідротехнічних заходів, що сприяють запобіган­ню і знижен­ню негативного впливу вітрової та водної ерозії ґрунту, посухи, суховіїв, холодних вітрів на сільськогосподарське виробництво. Перед­бачає рац. організацію тер. господарства в процесі земле­впорядкува­н­ня (роз­міще­н­ня сіво­змін, тварин­ницьких ферм, шляхів, тощо); за­стосува­н­ня спец. агротех. при­йомів, які поліпшують фіз.-хім. властивості та водно-повітр. режим ґрунту; створе­н­ня системи захис. лісонасаджень; полезахис., стокорегулюв., прибалкових, прияруж. смуг, насаджень по ярах і еродованих територіях, що позитивно впливають на довкі­л­ля, забезпечують під­вище­н­ня врожайності с.-г. культур до 15–20 %. А. на території України особливе значе­н­ня має в пд. і пд.-сх. регіонах, де досить часто бувають пилові бурі, суховії, посухи, водна ерозія ґрунту. За умов інтенсив. ро­зорюва­н­ня земель, коли природну клімат. дію факторів ґрунт.-гідрол. і біо­тич. характеру порушено, система лісомеліор. насаджень забезпечує формува­н­ня необхід. стійкості штуч. біо­геоценозів і зумовлює поновле­н­ня природ. рівноваги між ґрунто­утворюв. та руйнів. факторами. Агролісомеліор. роботи проводять держлісгоспи, лісомеліор. станції, а також агрофірми та селян. спілки. Проектува­н­ня А. на території України здійснюють спец. проект­ні ін­ститути. При проектуван­ні та практ. здійснен­ні А. враховуються регіон. клімат. та ґрунт.-гідрол. умови. Тер. України поділена на окремі регіони: агролісомеліор. зони і р-ни, певною мірою однорід. за ґрунт.-клімат. умовами. Такий поділ називається агролісомеліор. ра­йонува­н­ням. Воно зумовлене наявністю різних типів ґрунтів на території України, які природно сформувалися під впливом комплексу геофіз., клімат., біо­тич. факторів, а також сучас. станом зволоже­н­ня території, яке істотно зменшується із Зх. на Сх., і збільше­н­ням тепла з Пн. на Пд. Враховуються також різні лісорослин. умови, геоботан. фактори, специфіка с.-г. виробництва і соц.-екон. факторів. Агролісомеліор. ра­йонува­н­ня повʼязане з ґрунт.-геогр., агроклімат., агрохіміч., ґрунт.-агроном. і с.-г. ра­йонува­н­ням. Воно забезпечує можливість викори­ста­н­ня на від­повід. територіях однорід. технології агролісомеліор. заходів. Уся тер. України поділена на 15 агролісомеліор. р-нів, з них 13 — у рівнин. частині і два — у гірській. У межах кожного агролісомеліор. р-ну додатково виділяють конкретні типи лісорослин. умов, що від­ображають особливості рельєфу, фіз. стану ґрунту, потужності гумус. горизонту, вміст гумусу та ін. фактори, які також потрібно враховувати під час проектува­н­ня і здійсне­н­ня агролісомеліор. заходів. А. за­стосовується в сучас. с.-г. виробництві в багатьох країнах світу. А. — це також наука про створе­н­ня і вирощува­н­ня захисних лісових насаджень для поліпше­н­ня умов веде­н­ня с. господарства. Тісно повʼязана з лісівництвом, кліматологією, метеорологією, гідрологією, екологією, ґрунтознавством, землеробством та іншими науками. А. включає кілька напрямів, зокрема полезахис. лісоро­зведе­н­ня, що за­ймається захистом орних земель і роз­міщених на них лісокультур. рослин від негатив. впливу дефляції ґрунтів, посух, суховіїв, низьких і високих т-р за рахунок поліпше­н­ня ліс. насадже­н­нями мікроклімат. і гідротерміч. параметрів; протиероз. А. — напрям, повʼязаний пере­важно із запобіга­н­ням та зупине­н­ням ерозії ґрунтів с.-г. угідь за допомогою ліс. насаджень різного просторово-цільового спрямува­н­ня. Це прибалкові та прияружні ліс. смуги, насадже­н­ня на схилах балок, ярів і берегів річок тощо. А. піщаних земель — напрям, що об­ґрунтовує рац. способи залісе­н­ня арен, ґрунтів легкого мех. складу, які входять у структуру с.-г. угідь. Ліс. насадже­н­ня на цих землях створюються для попередже­н­ня дефляції пісків та під­вище­н­ня їх продуктивності за рахунок посиле­н­ня кругообігу біо­ген. елементів ґрунту. А. низько­продукт. земель — напрям, що охоплює рац. заходи щодо під­вище­н­ня продуктивності мало­придатних для веде­н­ня інтенсив. с. господарства земель, а також земель, які де­градовані і порушені антропоген. діяльністю та під­лягають консервації. Обслуговуюча (сервісна) А. — напрям, що вирішує не лише пита­н­ня захисту інфра­структури с.-г. виробництва, а й сприяє соц. впорядкуван­ню обʼєктів комун. господарства. Ідею викори­ста­н­ня лісу для захисту полів висунув 1767 ві­домий агроном, лісівник і плодівник А. Болотов. В Україні її реалізували на практиці в 1-й пол. 19 ст. І. Данилевський (Харків. губ.), В. Ломиковський (Полтав. губ.) та В. Скаржинський (Херсон. губ.). Велике значе­н­ня для роз­витку теорії і практики степового лісоро­зведе­н­ня мала організація степового Великоанадольського лісництва (засн. і перший кер. (1843–66) — видат. учений-лісівник В. Графф; див. Великоанадольський заказник), що довело на практиці можливість створе­н­ня в чорнозем. степу досить стійких масивів ліс. насаджень. Наук. основи полезахис. і протиероз. лісоро­зведе­н­ня заклала екс­педиція В. Докучаєва (1892–99), яка виявила причини посух і роз­робила комплекс заходів для боротьби з ними. Сут­тєвий внесок у роз­виток ліс. меліорації зробили учні В. Докучаєва, чл. його екс­педиції Г. Висоцький, К. Юницький, К. Собиневський, Г. Морозов та ін. Г. Висоцький об­ґрунтував план роз­міще­н­ня в Україні мережі ліс. дослід. станцій та дослід. лісництв. 1925 його при­значили кер. ново­створеного Бюро з ліс. дослід. справи при Всеукр. упр. лісами. Гол. зав­да­н­ням Бюро було наук.-тех. керівництво всією мережею ліс. дослід. установ. Бюро провело велику роботу з організації стаціонар. досліджень у дослід. лісництвах і на дослід. станціях, видало 15 томів наук. праць. З ініціативи Г. Висоцького на базі Бюро і каф. лісівництва Харків. с.-г. ін­ституту 1929 організований Укр. НДІ лісового господарства та агролісомеліорації (УкрНДІЛГА), якому від 1965 присвоєно його імʼя. Науковці ін­ституту та його дослідні мережі зробили вагомий внесок у роз­виток А., зокрема щодо об­ґрунтува­н­ня осн. параметрів полезахис. лісоро­зведе­н­ня, протиерозій. лісомеліорації, захисту вод. обʼєктів від виснаже­н­ня і за­брудне­н­ня, встановле­н­ня нормативів захис. лісистості від­повід­но до категорій земель; роз­робле­н­ня теорії стійкості та довговічності захис. лісонасаджень у посушл. степ. умовах та на техноген. землях; роз­робле­н­ня оптим. схем водо­охорон­них і берегозакріплювальних лісонасаджень; під­вище­н­ня захис. властивостей гірських ліс. насаджень Криму та Карпат; госп. освоє­н­ня піскових арен Нижнього Дні­пра та ін. Вагомий внесок у роз­виток А. в Україні зробили Б. Лог­гінов, К. Холупʼяк, Б. Шустов, С. Пʼятницький, П. Биков, Ф. Харитонович, О. Бельгард, Ю. Бʼял­лович, С. Соболєв, О. Скородумов, М. Дрюченко, В. Вино­градов, М. Кобезький, Є. Кучерявих, Я. Смалько, Д. Рижиков, В. Коптєв, М. Милосердов, Ю. Телешек, М. Лохматов, О. Мигунова, В. Данько, Б. Остапенко, В. Бодров, П. Герасименко, Л. Устиновська, С. Стройна, О. Пилипенко, М. Долгилевич та ін. Укр. науковці здійснили теор. об­ґрунтува­н­ня стійкості ліс. насаджень в умовах степу, ефективності ліс. смуг на зрошув. полях, екон. доцільності полезахис. лісоро­зведе­н­ня та протиероз. лісомеліорації; роз­робили технологію вирощува­н­ня ліс. смуг з різними гол. породами. Загальнови­знаною агролісомеліор. школою в Україні є шк. Г. Висоцького. Агролісомеліор. наука плідно роз­вивається в більшості країн Європи, США, Канаді, деяких країнах Африки, Азії та Лат. Америки. Пита­н­ня А. в Україні висвітлюють зб. УкрНДІЛГА «Лісівництво та агролісомеліорація», «Науковий вісник Національного аграрного університету» і «Вісник Харківського державного аграрного університету». Наук. досягне­н­ня та вироб. досвід узагальнено в «Довід­нику з агролісомеліорації» (К., 1988). Фахівців з А. готують Укр. держ. лісотех. університет, Нац. та Харків. аграр. університети.

Літ.: Лог­гінов Б. Й. Агролісомеліорація. К.; Х., 1950; Агролесомелиорация. Москва, 1959; Лог­гинов Б. И. Основы полезащитного лесора­зведения. К., 1961; Дрюченко М. М. Новая агротехника облесения песков. К., 1964; Бельгард А. Л. Степное лесоведение. Москва, 1971; Устиновская Л. Т. Степное лесора­зведение. Москва, 1979; Агролесомелиорация. Москва, 1979; Высоцкий Г. Н. Защитное лесора­зведение. Избр. тр. К., 1983; Стройная С. А. Защитное лесора­зведение на орошаемых землях Украины и Северного Кавказа. К., 1991; Патлай І. М., Телешек Ю. К. та ін. Теоретичні й практичні основи за­стосува­н­ня лісових меліорацій в Україні // ВАН. 1999. № 1.

А. П. Гавриленко, Г. Б. Гладун, А. П. Стадник

Завантажити статтю