Агролісомеліорація

АГРОЛІСОМЕЛІОРА́ЦІЯ (від агро… і лісомеліорація) — комплекс агро- і гідротехнічних заходів, що сприяють запобіганню і зниженню негативного впливу вітрової та водної ерозії ґрунту, посухи, суховіїв, холодних вітрів на сільськогосподарське виробництво. Передбачає рац. організацію тер. господарства в процесі землевпорядкування (розміщення сівозмін, тваринницьких ферм, шляхів, тощо); застосування спец. агротех. прийомів, які поліпшують фіз.-хім. властивості та водно-повітр. режим ґрунту; створення системи захис. лісонасаджень; полезахис., стокорегулюв., прибалкових, прияруж. смуг, насаджень по ярах і еродованих територіях, що позитивно впливають на довкілля, забезпечують підвищення врожайності с.-г. культур до 15–20 %. А. на території України особливе значення має в пд. і пд.-сх. регіонах, де досить часто бувають пилові бурі, суховії, посухи, водна ерозія ґрунту. За умов інтенсив. розорювання земель, коли природну клімат. дію факторів ґрунт.-гідрол. і біотич. характеру порушено, система лісомеліор. насаджень забезпечує формування необхід. стійкості штуч. біогеоценозів і зумовлює поновлення природ. рівноваги між ґрунтоутворюв. та руйнів. факторами. Агролісомеліор. роботи проводять держлісгоспи, лісомеліор. станції, а також агрофірми та селян. спілки. Проектування А. на території України здійснюють спец. проектні інститути. При проектуванні та практ. здійсненні А. враховуються регіон. клімат. та ґрунт.-гідрол. умови. Тер. України поділена на окремі регіони: агролісомеліор. зони і р-ни, певною мірою однорід. за ґрунт.-клімат. умовами. Такий поділ називається агролісомеліор. районуванням. Воно зумовлене наявністю різних типів ґрунтів на території України, які природно сформувалися під впливом комплексу геофіз., клімат., біотич. факторів, а також сучас. станом зволоження території, яке істотно зменшується із Зх. на Сх., і збільшенням тепла з Пн. на Пд. Враховуються також різні лісорослин. умови, геоботан. фактори, специфіка с.-г. виробництва і соц.-екон. факторів. Агролісомеліор. районування пов’язане з ґрунт.-геогр., агроклімат., агрохіміч., ґрунт.-агроном. і с.-г. районуванням. Воно забезпечує можливість використання на відповід. територіях однорід. технології агролісомеліор. заходів. Уся тер. України поділена на 15 агролісомеліор. р-нів, з них 13 — у рівнин. частині і два — у гірській. У межах кожного агролісомеліор. р-ну додатково виділяють конкретні типи лісорослин. умов, що відображають особливості рельєфу, фіз. стану ґрунту, потужності гумус. горизонту, вміст гумусу та ін. фактори, які також потрібно враховувати під час проектування і здійснення агролісомеліор. заходів. А. застосовується в сучас. с.-г. виробництві в багатьох країнах світу. А. — це також наука про створення і вирощування захисних лісових насаджень для поліпшення умов ведення с. господарства. Тісно пов’язана з лісівництвом, кліматологією, метеорологією, гідрологією, екологією, ґрунтознавством, землеробством та іншими науками. А. включає кілька напрямів, зокрема полезахис. лісорозведення, що займається захистом орних земель і розміщених на них лісокультур. рослин від негатив. впливу дефляції ґрунтів, посух, суховіїв, низьких і високих т-р за рахунок поліпшення ліс. насадженнями мікроклімат. і гідротерміч. параметрів; протиероз. А. — напрям, пов’язаний переважно із запобіганням та зупиненням ерозії ґрунтів с.-г. угідь за допомогою ліс. насаджень різного просторово-цільового спрямування. Це прибалкові та прияружні ліс. смуги, насадження на схилах балок, ярів і берегів річок тощо. А. піщаних земель — напрям, що обґрунтовує рац. способи залісення арен, ґрунтів легкого мех. складу, які входять у структуру с.-г. угідь. Ліс. насадження на цих землях створюються для попередження дефляції пісків та підвищення їх продуктивності за рахунок посилення кругообігу біоген. елементів ґрунту. А. низькопродукт. земель — напрям, що охоплює рац. заходи щодо підвищення продуктивності малопридатних для ведення інтенсив. с. господарства земель, а також земель, які деградовані і порушені антропоген. діяльністю та підлягають консервації. Обслуговуюча (сервісна) А. — напрям, що вирішує не лише питання захисту інфраструктури с.-г. виробництва, а й сприяє соц. впорядкуванню об’єктів комун. господарства. Ідею використання лісу для захисту полів висунув 1767 відомий агроном, лісівник і плодівник А. Болотов. В Україні її реалізували на практиці в 1-й пол. 19 ст. І. Данилевський (Харків. губ.), В. Ломиковський (Полтав. губ.) та В. Скаржинський (Херсон. губ.). Велике значення для розвитку теорії і практики степового лісорозведення мала організація степового Великоанадольського лісництва (засн. і перший кер. (1843–66) — видат. учений-лісівник В. Графф; див. Великоанадольський заказник), що довело на практиці можливість створення в чорнозем. степу досить стійких масивів ліс. насаджень. Наук. основи полезахис. і протиероз. лісорозведення заклала експедиція В. Докучаєва (1892–99), яка виявила причини посух і розробила комплекс заходів для боротьби з ними. Суттєвий внесок у розвиток ліс. меліорації зробили учні В. Докучаєва, чл. його експедиції Г. Висоцький, К. Юницький, К. Собиневський, Г. Морозов та ін. Г. Висоцький обґрунтував план розміщення в Україні мережі ліс. дослід. станцій та дослід. лісництв. 1925 його призначили кер. новоствореного Бюро з ліс. дослід. справи при Всеукр. упр. лісами. Гол. завданням Бюро було наук.-тех. керівництво всією мережею ліс. дослід. установ. Бюро провело велику роботу з організації стаціонар. досліджень у дослід. лісництвах і на дослід. станціях, видало 15 томів наук. праць. З ініціативи Г. Висоцького на базі Бюро і каф. лісівництва Харків. с.-г. інституту 1929 організований Укр. НДІ лісового господарства та агролісомеліорації (УкрНДІЛГА), якому від 1965 присвоєно його ім’я. Науковці інституту та його дослідні мережі зробили вагомий внесок у розвиток А., зокрема щодо обґрунтування осн. параметрів полезахис. лісорозведення, протиерозій. лісомеліорації, захисту вод. об’єктів від виснаження і забруднення, встановлення нормативів захис. лісистості відповідно до категорій земель; розроблення теорії стійкості та довговічності захис. лісонасаджень у посушл. степ. умовах та на техноген. землях; розроблення оптим. схем водоохоронних і берегозакріплювальних лісонасаджень; підвищення захис. властивостей гірських ліс. насаджень Криму та Карпат; госп. освоєння піскових арен Нижнього Дніпра та ін. Вагомий внесок у розвиток А. в Україні зробили Б. Логгінов, К. Холуп’як, Б. Шустов, С. П’ятницький, П. Биков, Ф. Харитонович, О. Бельгард, Ю. Б’яллович, С. Соболєв, О. Скородумов, М. Дрюченко, В. Виноградов, М. Кобезький, Є. Кучерявих, Я. Смалько, Д. Рижиков, В. Коптєв, М. Милосердов, Ю. Телешек, М. Лохматов, О. Мигунова, В. Данько, Б. Остапенко, В. Бодров, П. Герасименко, Л. Устиновська, С. Стройна, О. Пилипенко, М. Долгилевич та ін. Укр. науковці здійснили теор. обґрунтування стійкості ліс. насаджень в умовах степу, ефективності ліс. смуг на зрошув. полях, екон. доцільності полезахис. лісорозведення та протиероз. лісомеліорації; розробили технологію вирощування ліс. смуг з різними гол. породами. Загальновизнаною агролісомеліор. школою в Україні є шк. Г. Висоцького. Агролісомеліор. наука плідно розвивається в більшості країн Європи, США, Канаді, деяких країнах Африки, Азії та Лат. Америки. Питання А. в Україні висвітлюють зб. УкрНДІЛГА «Лісівництво та агролісомеліорація», «Науковий вісник Національного аграрного університету» і «Вісник Харківського державного аграрного університету». Наук. досягнення та вироб. досвід узагальнено в «Довіднику з агролісомеліорації» (К., 1988). Фахівців з А. готують Укр. держ. лісотех. університет, Нац. та Харків. аграр. університети.

Розмір шрифту

Агролісомеліорація

Рекомендована література

Інформація про статтю