Академічне літературознавство
АКАДЕМІ́ЧНЕ ЛІТЕРАТУРОЗНА́ВСТВО — напрям у літературознавстві, що постав після розгалуження поточної критики літературних творів і ретроспективних історичних досліджень літературного процесу. З переходом від бібліогр. опису, анотування до ширшого й глибшого аналізу та оцінок літ. явищ, дослідж. джерел, збирання факт. матеріалу, спроб його класифікації і систематизації сформувалася історія літ-ри як наука, актив. розвиток якої припадає на 2-у пол. 19 ст. У 40–90-х рр. 19 ст. в країнах Зх. Європи (брати Я. та Б. Ґрімм, Т. Бенфей, Ф. Брюнетьєр, І. Тенн), у Росії (Ф. Буслаєв, М. Тихонравов, О. Пипін, О. Веселовський) та Україні (М. Петров, М. Дашкевич, О. Огоновський, М. Драгоманов, І. Франко, П. Житецький, О. Потебня, М. Сумцов, А. Кримський та ін.) склалося А. л. різних методол. спрямувань, наук. шкіл і напрямів: порівняльно-істор. метод, культурно-істор. та психол. школи тощо. А. л. чимало зробило для нагромадження й систематизації конкрет. матеріалу, вивчення проблем традиції та впливів, зв’язку літ-ри з фольклором та історією, з’ясування гносеол. природи худож. образу, психології творчості, у виробленні й формуванні принципів та методики літ. досліджень. Наприкінці 19 — поч. 20 ст. посилився соціол. підхід до вивчення літ. явищ (в Україні — М. Драгоманов, Ф. Колесса, М. Грушевський, С. Єфремов та ін.). Спец. літературознавчі дослідж. зосереджувалися в університетах і НТШ (1892) з їхніми «Записками» і «Збірниками праць». Після 1917 А. л. в Україні розвивалося у ВУАН (1919, нині НАНУ), зокрема в Інституті літ-ри (1926), а також в університетах, наук. товариствах, які здійснювали академ. видання худож. спадщини, проводили наук. конференції, симпозіуми, конгреси. Активно розвивається А. л. в укр. діаспорі (УВА у Нью-Йорку, УВУ в Мюнхені, Інститут українознавчих досліджень при Гарвард. університеті в Бостоні, осередки НТШ тощо). Найцінніші досягнення укр. А. л. цього періоду пов’язані з іменами М. Грушевського, С. Єфремова, М. Зерова, П. Филиповича, М. Драй-Хмари, В. Петрова (Домонтовича), М. Возняка, Д. Чижевського, Л. Білецького, О. Білецького, М. Ґудзія, С. Маслова, П. Попова, Є. Кирилюка, П. Волинського, Л. Новиченка та ін.
Рекомендована література
- Білецький Л. Основи української літературно-наукової критики: Спроба літ.-наук. методології. Прага, 1925;
- Академические школы в русском литературоведении. Москва, 1975;
- Русская наука о литературе в конце 19 — начале 20 в. Москва, 1982;
- Історія української літературної критики. К., 1988;
- Історія української літератури ХХ ст.: У 2 т. К., 1998;
- Наєнко М. Українське літературознавство. Школи. Напрями. Тенденції. К., 1997.
Завантажити статтю
