ЕНЦИКЛОПЕДІЯ
СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ
Encyclopedia of Modern Ukraine
A

Комсомол

КОМСОМО́Л У вузькому значенні слова К. (скорочено від комуністичний союз молоді) – молодіжна організація при КП СРСР (РФ), у широкому – при будь-якій КП країн сві­­ту. У вузькому сенсі К. послідов­но мав наз­ви Російський ко­му­ністичний союз молоді (РКСМ, від 1918), Російський ленінський комуніс­тичний союз молоді (РЛКСМ, від 1924), Всесоюзний ленінський комуністичний союз молоді (ВЛКСМ, від 1926); його філія і складова час­тина у Рад. Україні – Комуністична спілка робітничої молоді України (КСРМУ, від 1919), Кому­ністична спілка молоді України (КСМУ, від 1920), Ленінська ко­му­ністична спілка молоді України (ЛКСМУ, від 1924). К. упродовж 20 ст. в усіх країнах, нез­важаючи на декларов. самостій­ність, був організаційно та ідей­но повністю підпорядк. відповід. КП. Лише в останні роки у РФ з’явилося декілька нечислен. комуніст. груп молоді (називають себе комсомольцями), не підпо­рядк. жодній політ. партії.

Виникнення й організац. офор­млення РКСМ відбулося на 1-му Всерос. з’їзді союзів робітн. та се­лян. молоді у Москві восени 1918. Ініціаторами створення ок­ремої молодіж. комуніст. організації стали Л. Шацкін, О. Ривкін і Ю. Цет­лін, які переконали В. Леніна у необхідності існування окремої молодіж. комуніст. організації. Згодом Л. Шацкін разом із А. Куреллою (Німеччина) запропо­нували створити міжнар. молодіжну комуніст. організацію під егідою Комінтерну (див. Інтернаціонал Комуністичний). Таку організацію засн. восени 1919 на уста­нов. конгресі в Берліні під наз­­вою Ко­муністичний інтернаціонал молоді (КІМ), що діяв як секція Ко­мінтерну (секр. обрано Л. Шацкіна). Фінансування і діяльність КІМ здійснювалися пе­реважно за рахунок ресурсів РКП(б), згодом – бюджет. доходів СРСР. Зав­дання та методи роботи К. визначено резолюцією 3-го конгресу Комінтерну (1921): зібрати маси юних робітників, по-ко­муністичному вихо­вати їх і поставити в лави борців комуніст. революції, зруйнувати центрист. і соціал-патріот. ідеологію серед робітн. молоді та звільнити її від соціал-демо­крат. опікунів і вождів. Основою кому­ніст. виховання названо активну участь у «рев. боях», пов’язану з марксист. вихованням. Чітко окреслено організац. засади: від­мова від політ. самостійності, якнайтісніша єдність і централізація, політ. керівництво молоддю (про­грама, тактика, директиви) з бо­ку Комінтерну та його секцій в окремих країнах, представництво чл. Комінтерну в керів. органах усіх ланок комсомол. організацій. Після ліквідації Комінтерну та КІМ 1943 функції К. як «вірно­го помічника і бойового резерву партії» (Й. Сталін), «бойового резерву і надійного помічника партії» (Л. Брежнєв), номіналь­но організаційно самостійного, але повністю підпорядк. парт. політиці, не змінилися. До 2-ї світової війни, незважаючи на активні зусилля та щедре фінансування з боку керівництва СРСР, лави секцій КІМ зростали не над­то швидко – його основою були рад. комсомольці. Так, у серпні 1928 до КІМ входило понад 40 секцій, які нараховували 2157 тис. чл. (з них 2030 тис. – чл. ВЛКСМ); у жовтні 1935 – 56 секцій, які на­раховували 3773 тис. чл. (з них 3500 тис. – чл. ВЛКСМ). 1928 біль­шість серед комсомольців країн Заходу становили комсомольці Німеччини, 1935 – Франції. Спро­ба КІМ залучити до комуніст. руху широкі молодіжні маси, використовуючи тактику нар. фрон­ту та єдності молоді, на основі якої проведено міжнар. конгреси молоді в Женеві (1936) та США (1938), мала лише тимчас. успіх. Оскільки йшлося про спіл. дії на підтримку Іспан. респ., виступи проти агресив. політики нім. на­цистів та італ. фашистів, а також проти війни Японії з Китаєм, після підписання т. зв. пакту Мо­лотова–Ріббентропа кількість симпатиків КІМ у світі різко змен­шилася, так само як і чл. нац. секцій цієї організації. Кризові явища у КІМ ще більше посилилися з поч. рад.-фін. війни 1939–40. Хоча наприкінці 2-ї світової війни чи­сельність та активність молодіж. комуніст. організацій, які боролися з нацизмом і фашизмом, зросли, вони (як і КП) стали значно самостійнішими, не в останню чергу внаслідок припинення чи зменшення фінансування з боку СРСР. Водночас зросла і нац. визначеність комуніст. структур, а беззастережний інтернаціоналізм («пролетарі не мають Вітчизни», «наше гасло – всесвітній Радянський Союз») було від­кинуто. Під тиском цих обставин рад. керівництво розпустило Комінтерн і КІМ. Повоєнні спроби сталін. режиму відновити в ін. фор­мі організац. та ідеол. єдність підпорядк. СРСР комуніст. руху в масштабах Європи (див. Комінформ) загалом виявилися нев­далими, тому поняття «К.» стосовно зарубіж. молодіж. комуніст. організацій поступово витіс­нив евфемізм «демократ. молодь», ядром якої виступали мо­лоді комуністи. Відтак єдиним К. у прямому сенсі залишилась ВЛКСМ.

Молодіжні організації соціаліст. спря­мування на території України виникли після Лютн. революції 1917 у Києві, Харкові, Полтаві, Одесі, Миколаєві (окрім більшовиків, до них входили меншовики, есери та представники ін. партій). Ці організації дотримувалися марксист. ідеології, однак не підпорядковувалися РКСМ (на її першому з’їзді був присутній лише один представник від укр. губерній) і не мали єдиної структури. У січні 1919 створ. Комуніст. юнацьку спілку (понад 15 тис. чл.), що орієн­тувалася на Укр. КП (боротьбистів) і пропагувала комуніст., але незалежну Україну. Ле­гально чи напівлегально існували Євр. комуніст. спілка молоді при «Поалей-Ціон», Рос. с.-д. спіл­ка робітн. молоді, секції мо­лоді при есерів. парт. організаціях, Комуніст. спілка учнів. молоді тощо. З метою підпорядкувати й очолити молодіж. комуніст. рух КП(б)У в червні–липні 1919 про­вела в Києві 1-й організац. з’їзд КСРМУ, в рішеннях якого зазна­чено, що спілка поділяє погляди і тактику більшовиків та працює під їхнім керівництвом. Із перших днів створення КСРМУ гол. увагу зо­середила на мобілізації комсомольців до Червоної армії та за­лученні їх до придушення селян. повстань. На 2-му з’їзді КСРМУ в Харкові (травень 1920) змінено назву на КСМУ, яку проголошено складовою РКСМ, засудже­но діяльність ін. молодіж. комуніст. організацій. Після самоліквідації під тиском більшовиків Укр. КП (боротьбистів) припинила ді­яльність і Комуніст. юнацька спіл­ка. Більшість її чл. вступила до КСМУ, решта, разом із чл. Неза­леж. с.-д. спілки молоді при Укр. КП, у червні 1921 у Харкові ство­рила Укр. комуніст. робітн. юнаць­ку спілку (конкурувала з ЛКСМУ до саморозпуску 1925). Не бу­ло єдності й у самому укр. К.: 1921 частина його активу обстою­вала необхідість створення масових об’єднань робітн. молоді у формі спец. рад і секцій при профспілках, виступала проти за­лучення молоді з селян-середняків та інтелігенції (цю групу називали «класовиками»). На­томість «масовики» вважали, що потрібно приймати у К. і представників непролетар. молоді, але обов’язково з кандидат. ста­жем. Унаслідок дискусії «класовиків» звинуватили у анархо-син­дикаліст. ухилі, а пропаганду їхніх ідей визнали несумісною з членством у КСМУ. Для подолання опозиції на поч. 1922 із КСМУ виключено 17 % від заг. кількості чл., діяльність усіх ін. молодіж. комуніст. організацій у різ­ні способи (від саморозпуску до ліквідації) припинено. На поч. іс­нування до К. приймали пере­важ­но дітей робітників і найбідніших селян, хоча перші кер. цієї організації – вихідці із сімей, які за більшов. термінологією належали до дрібної та середньої буржуазії. Надалі соц. база ВЛКСМ розширилася, і у повоєн. час до К. приймали вже майже всіх учнів старших класів заг.-осв. шкіл і технікумів. Членство у К. перетворилося у необхід. атрибут ус­піш. просування молоді по соц. драбині. Вступ до ВНЗу абітурієнта, який не був комсомольцем, став практично неможливим, то­му на поч. 1980-х рр. ВЛКСМ на­раховувала бл. 40-а млн членів. ВКП(б), а згодом КПРС задіювали К. у різноманіт. широкомасш­таб. акціях, зокрема у 1920–30-х рр. активно використовували комсомол. агітац. бригади («сині блу­зи») та групи контролю за вироб. процесами («легка кавалерія»), рейди яких часто завершувалися передачею справ на «шкідни­ків» до ГПУ. Тоді ж розпочалась антицерк. кампанія К.: «войовничі безбожники» зривали богослужіння, виганяли з церков священиків, вели атеїстичну агі­тацію, брали участь у знищенні храмів та арештах священнослу­жителів і парафіян. Сільські та міські комсомол. організації залучали до процесів колективізації й розкуркулення (1930 у селах діяло бл. 120 тис. комсомольців). Разом із тим, лише 1932–33 за відмову брати участь у тій чи ін. політ. кампаніях з ЛКСМУ виклю­чено понад 18 тис. осіб. Ударні будови в роки перших п’ятирічок, освоєння цілини у 1950-х рр., будівництво Байкало-Амур. магістра­лі у 1970-х рр. та багато ін. стра­тег. проектів реалізовували з опо­рою на К., енергію та природ. ентузіазм молоді. На ці ж чинники щодо К. спиралася КПРС й у намаганнях організувати в по­воєн. період рух «демократ. мо­лоді» світу, парад. формою якого (а водночас місцем посиленого вербування співроб. КДБ і Гол. розвідув. упр. Генштабу ЗС СРСР агентури в молодіж. середовищі країн Заходу та т. зв. третього світу) стали Всесвітні фестивалі молоді й студентів. Однак із часом, особливо в ос­танні десятиліття існування СРСР, К., бюрократизацію якого відзначали ще Л. Троцький і його прихильники у серед. 1920-х рр., остаточно перетворився на органічну складову номенклатурно-бюрократ. системи, що домінувала в КПРС й усьому апараті упр. у СРСР. Багато рад. кер. починали свою кар’єру в К., зо­крема комсомол. ватажки респ. й обл. рівнів – Ю. Андропов і М. Горбачов – дісталися до вершини влад. піраміди й очолюва­ли КПРС і СРСР. Таку спробу зро­бив у 1960-х рр. і колиш. 1-й секр. ВЛКСМ О. Шелепін зі своєю «ком­сомол. командою», але за­знав невдачі у боротьбі з кланом Л. Брежнєва. Упродовж усього періоду існування і КІМ, і ВЛКСМ були складовими тоталітар. політ., ідеол.-пропагандист. й репресив­но-карал. механізму з центром у СРСР і числен. міжнар. епіфено­менами. Крім цього, від самого поч. діяльність РКСМ (ВЛКСМ), особливо у 1920–30-х рр., відзначалася знач. рівнем мілітари­зації. КІМ намагався перенести цю мілітаризацію і на деякі європ. комсомол. організації. Знач. успіху досягнуто у Німеччині, де Юнґ­штурм (комуніст. молодіжна бо­йо­ва організація, 1924) з’явився ра­ніше за Гітлерюґенд (нацист. мо­лодіжна бойова організація, 1926). Частково відновити воєнізов. дух й стилістику ВЛКСМ намагалися у 1960-х рр. О. Шелепін та його однодумці, які організували ком­сомол. оперативні загони, що мали свою уніформу та претендували на роль не тільки паралель­ного з міліцією охоронця соціаліст. порядку, а й удар. сили у бо­ротьбі з найменшими проявами впливу «розтлінного Заходу» (рок-музика, носіння стильного одягу, слухання пісень В. Висоцького, проведення безідей. літ. вечорів тощо). Після усунення О. Шеле­піна від влади у 1970–80-х рр. комсомол. оперативні загони втратили масовість і вплив. Воєнізов. комуніст. молодіжні організації існували і в деяких ін. країнах, напр., у НДР та Чилі часів президентства С. Альєнде. Під час хвиль масових репресій в СРСР (найпотужніша у 1937–38) К. був одночасно суб’єктом і об’єк­том репресив. політики. З одного боку, пересічні комсомольці (серед них – кадри НКВС) і кер. усіх рівнів брали активну участь у «викурюванні та нищенні троць­кістсько-фашистських блощичників», а ВЛКСМ разом із Союзом войовничих безбожників, проф­спілками, піонер. організацією вико­нували роль парт. «приводних пасків» (офіц. термін тих років); з ін. – репресії торкнулися як ря­дових чл. К., так і керівників. У ці роки заарешт. і розстріляно 72 з 93-х чл. і канд. у чл. ЦК ВЛКСМ, 319 з 385-ти обл. і 2210 з 2750-ти рай. секретарів. Із 7-ми осіб, які очолювали К. від заснування до 1938, Л. Шацкіна, Ю. Цетліна, О. Ривкіна, П. Смо­родіна, М. Чапліна, О. Косарева розстріляно, О. Мільчаков отри­мав 15 р. таборів. У періоди по­слаблення комуніст. тоталітариз­му – хрущов. «відлиги» (1955–64) та горбачов. «перебудови» (1985–90) – у К. виникали, з певною мірою умовності, ліберал. течії, зокрема і в кер-ві (секр. ЦК ВЛКСМ 1958–62 Л. Карпінський, завідувач відділу ЦК ВЛКСМ 1989–91 О. Зінченко, 1-й секр. ЦК ЛКСМУ 1989–91 А. Матвієнко та ін.). Під егідою К. у роки «відлиги» про­водили нестандартні, як на той час, культурні заходи: вечори сучас. поезії у кіноконцерт. залах та на стадіонах, пісенні конкурси, зус­трічі з представниками «демократ. молоді» (молодими комуністами) країн Заходу; створювали клуби творчої молоді та експериментал. молодіжні театри. Усе це повністю згорнуто у 2-й пол. 1960-х рр. Тих комсомол. кер., хто не погоджувався з переходом до відносно «м’якого» неосталінізму, знято з посад, де­кого (Л. Карпінський) виключено з КПРС. У часи горбачов. «пере­будови» в комсомол. середовищі виникало чимало цікавих культурниц. ініціатив, але нев­довзі їх витіснили суто бізнесові проекти комсомол. номенкла­тури. Після розпаду СРСР пред­ставники цієї номенклатури очо­лили торг. фірми, біржі, банки, трасти, турист. компанії тощо, тому достатньо спокійно спри­йняли падіння комуніст. ладу. У ве­ресні 1991 на 22-му надзвич. з’їз­ді ВЛКСМ оголошено істор. роль К. вичерпаною й ухвале­но рі­шен­ня розпустити організацію. Спро­ба 1-го секр. ЦК ЛКСМУ А. Матвієнка та групи його одно­думців за рік до розпаду СРСР перетворити К. УРСР на незалеж­ну від союз. центру молодіжну с.-д. організацію – Демократ. спілку молоді – зазнала невдачі внаслідок опору кер. обл. організацій пд. і сх. областей, які захищали «принципи інтернаціоналізму» та «ленінську спадщину». Після розпаду СРСР були спроби відродити ВЛКСМ (формальні та без­успішні) й створити нові комсомол. організації у колиш. союз. респ. при відновлених КП. В Україні діє ЛКСМУ – сателітна організація КПУ. Спроба створення націонал-ко­муніст. молодіж. групи під час ак­ції «Україна без Кучми» у 2000–01 виявилася невдалою. У рад. часи історію ЛКСМУ не виокрем­лювали, оскільки цю структуру засн. як складову рос. молодіж. комуніст. організації, згодом перейменов. на всесоюзну. Вперше етніч. українець очолив ЛКСМУ тільки у серед. 1920-х рр. Загалом із 10-ти перших і ген. секр. ЛКСМУ за перше двадцятиліття її існування тільки троє були етніч. українцями, при цьому рішення про призначення на цю посаду ухвалювали не у Харкові чи Києві, а у Москві. Так само і комсо­мол. ініціативи затверджували у ЦК ВЛКСМ. Організац. самостій­ність допускалася лише на найнижчих рівнях – навіть обласні кадри затверджували у Москві. Тільки після розпаду СРСР відновлений К. України організаційно підпорядк. безпосередньо ЦК КПУ, хоча у сенсі ідеології він зберігає спорідненість із КП РФ. Гол. у ній є протистояння «ворожому Заходу», передусім США (зокрема шляхом пропаган­ди відвертої антизх. ксенофобії), беззастережна підтримка ідеї сх.-слов’ян. єдності, захист «ка­ноніч.» православ’я та «славет. рад. спадщини». Ця ідеологія ко­ристується певною популярністю серед молоді Пд. і Сх. України.

Літ.: Пятницкий В. И. Осип Пятниц­кий и Коминтерн на весах истории. Минск, 2004; Фролов М. О. Комсомол у політичній системі Радянської України 1920–1930 рр. // Наук. пр. істор. факультету За­поріз. університету. 2010. Вип. 29; Криворученко В. К. Молодежь, комсомол, ощество 30-х го­­дов XX столетия: к проблеме реп­рес­сий в молодежной среде. Москва, 2011.

С. І. Грабовський

Рекомендована література

  1. Пятницкий В. И. Осип Пятниц­кий и Коминтерн на весах истории. Минск, 2004;
  2. Фролов М. О. Комсомол у політичній системі Радянської України 1920–1930 рр. // Наук. пр. істор. факультету За­поріз. університету. 2010. Вип. 29;
  3. Криворученко В. К. Молодежь, комсомол, ощество 30-х го­­дов XX столетия: к проблеме реп­рес­сий в молодежной среде. Москва, 2011.
завантажити статтю

Інформація про статтю

Автор:

Грабовський Сергій Ігорович

Авторські права:

Cтаттю захищено авторським правом згідно з чинним законодавством України. Докладніше див. розділ Умови та правила користування електронною версією «Енциклопедії Сучасної України»

Бібліографічний опис:

Комсомол / С. І. Грабовський // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2014. – Режим доступу : https://esu.com.ua/article-4402

Том ЕСУ:

14-й

Дата виходу друком тому:

2014

Дата останньої редакції статті:

2014

Цитованість статті:

переглянути в Google Scholar

Для навчання:

використати статтю в Google Classroom

Тематичний розділ сайту:

EMUID (ідентифікатор статті ЕСУ):

4402

Кількість переглядів цього року:

327

Схожі статті

Знаніе
Світ-суспільство-культура  | Том 10 | 2010
В. Я. Звиняцьковський
Луганськцивільпроект
Світ-суспільство-культура  | Том 18 | 2017
А. В. Бадер, О. А. Забудкова
Гомільшанські ліси
Світ-суспільство-культура  | Том 6 | 2006
Т. М. Фурсова

Нагору