Лемківський говір

ЛЕ́МКІВСЬКИЙ ГО́ВІР — один з архаїчних говорів карпатської групи південно-західного наріччя української мови. Ін. назва — західнокарпатський. Поширений на крайньому Зх. укр. етномов. ареалу в зх. р-нах Закарп. обл., Сх.-Словац. краї (Словаччина) і Жешув. воєводстві (Польща). Сформувався у 14–16 ст. унаслідок переселення людності з Надсяння (Сяноц. і Перемишл. земель). На Сх. межує з бойківським говором і закарпатським говором, на Пд. і Зх. — зі словац., на Пн. — з польс. говорами. Лемків. діалект. анклавом є сх.-лемків. острівна говірка жителів сіл між містами Стрижів і Кросно (обидва — Польща), яких називають замішанцями. Територіально Л. г. накладався на етногр. зону Лемківщини, співвідносну з етногр. групою українців-лемків та їхньою підгрупою — замішанцями. Після 2-ї світової війни значну частину лемків примусово переселено на пн.-зх. землі Польщі, у зх. та пд.-сх. обл. України, що зумовило інтенсивну трансформацію лемків. переселен. говірок у нових діалект. умовах. Тривалі та інтенсивні контакти Л. г. із зх.-слов’ян. діалектами зумовили появу багатьох його специфіч. ознак. У своїх осн. рисах Л. г. становить єдність, хоч помітно диференціюється на різних структур. рівнях.

Однією з істот. ознак Л. г. є сталий (слабодинамічний) наголос — на другому від кінця слова складі, за винятком сх. говірок із рухомим (динамічним) наголосом (вóда, дóхыж). Наголошений вокалізм має кілька типів структури, найпоширеніші з яких:

Його специфікою є розрізнення [і] : [ы], яке сягає давньої опозиції [і] : [ы]; наявність рефлексів давніх [о], [е] в нових закритих складах як [у], наявність лабіалізованого []. Особливістю наголошування зумовлені незначні відмінності між наголош. і ненаголош. вокалізмом; специфіку ненаголош. вокалізму визначають: укання — перехід [о] в [у0], [у] під наголосом і в ненаголош. позиції перед складом з голосним високого підняття [і], [у], а також перед [ў], перед складом з [а] (на ду°ру°зі, пу°тік, зну°ў); перехід [е] в [и] переважно в позиції перед м’яким приголосним (вир’х, типир’); вимова на місці давніх [ы] та [і] як [ий] (колий «коли», гусий «гуси», ідий «іди»); розвиток давнього [е] як [у], [ÿ] (вечÿр «вечір», т’ÿтка «тітка»); розвиток давньої сполуки -ьр як -ир-, -ыр (гырміт «гримить», дырва «дрова», хирбет «хребет») та -ьл як -ыл (былха «блоха»). Найважливіші особливості консонантизму: реалізація ознак твердість/м’якість, менше — дзвінкість/глухість, а також окремі поширені у говірках заміни одного звука іншим. Лемків. говірки відрізняються інтенсивністю вияву м’якості [ц’] [’], [с’], [з’], внаслідок чого можливі протиставлення типу [c’’]:[с’]:[с]; у частині говірок наявні лише м’які [ч’] і [д͡ж’]; поширене заступлення [т’’], [д’’] на [ц’’], [’’] (ц’агне < т’агне, ’’іц’’ми < д’’іт’’ми); окремим говіркам властиве пом’якшення передньоязикових та губних приголосних перед давнім [е] (т’еп’ир, с’ево «село»); одночасно в ін. говірках відома втрата м’якості [т’], [н’], [с’], [ц’] у кінці слів (кін «кінь», вес «весь»), відсутність [р’]. У кінці слова в багатьох говірках дзвінкі приголосні оглушуються, переходять у глухі відповідники (мет «мед»). Звук [л] у позиції перед лабіалізованим голосним заступає звук [ў] (пўух «плуг»), а перед нелабіалізованим голосним — звук [в] (вава «лава», ц’івий «цілий»); звуки [в], [ў] у позиції прийменника і префікса часто заступають ін. звуки — [г] перед дзвінкими приголосними (гдова «вдова»), [х], [ф] перед глухими (х коморі «в коморі», фчора «вчора»). До важливих морфол. особливостей належать: наявність давнього закінчення -и в назив. відмінку множини іменників чол. роду (парібци, войаци); закінчення -ы у прикметниках і займенниках прикметник. типу у назив. відмінку множини (здоровы); закінчення -ом в оруд. відмінку однини іменників та узгоджених з ними прикметників, займенників (добром, жоном, тобом); в оруд. відмінку однини прикметників та займенників часто фіксується закінчення форм двоїни — -ма (тыма, білыма, котрыма); у родовому відмінку однини прикметників жін. роду нерідко виступає усічена форма -ой замість -ойі (великой, славной); при дієвідмінюванні у сх. лемків. говірках зберігається давня сполука губний приголосний + j (купйу, робйат); складені форми майбут. часу дієслів творяться переважно від дієслова бути і колиш. дієприкметника (буду робив), зрідка — від цього ж допоміж. дієслова й інфінітива (будéме вйазáти); наявна словотвірна частка да замість де (дахто, дакому); поширені прийменники к та його варіанти ік, ґ, іґ, ку, ґу (к лісу, ґу нам), пред, през «через», «без» (през готар «через межу») та ін. Синтакс. особливості: прийменник с + іменник зі значенням знаряддя дії в оруд. відмінку (орати с пўугом, пише с пером); прийменник о + іменник у місц. або знахід. відмінку (о н’ім знайу, о два дни, о холоды, о кривих лабах). Лексичні й семант. особливості Л. г. знач. мірою зумовлені тісними зв’язками з сусід. словац. і польс. говірками, а також із надсянським говором і закарп. говором; до специфічно лемківських належать лексеми гомбалка, гомбачка «гойдалка», ґрул’і «картопля», жидлик «кварта» (пити воду), керпці «постоли», криж, марадик і ракош «копи» (снопів на полі), кукуріца «кукурудза», мишпергач «летюча миша» та ін.

Різні структурні рівні Л. г. відображено в лінгвіст. атласах («Atlas językowy dawnej Łemkowszczyzny» (t. 1–8, Łódż, 1958–64) З. Штібера, «Лінгвістичний атлас українських говорів Східної Словаччини» (т. 1–3, Пряшів, 1981–2001) З. Ганудель, «Атлас української мови» (т. 2, К., 1988), «Атлас українських говорів Східної Словаччини» (Братислава, 1991) В. Латти), працях І. Верхратського, В. Гнатюка, В. Курашкевича, Р. Райнфуса, О. Горбача, І. Зілинського, О. Лешки, М. Лесіва, М. Штеця та ін., діалектол. словниках («Фразеологічний словник лемківських говірок Східної Словаччини» (Пряшів, 1990) Н. Вархол та А. Івченка). Риси Л. г. широко представлені в пам’ятках писемності різних жанрів від 16 ст., а саме в ділових документах, оригін. і переклад. конфес. текстах, худож. літературі, записах фольклору. У 30-х і 90-х рр. 20 ст. були спроби кодифікувати Л. г. з метою викладання у школі («Лемківський словничок» (1933) М. Приймака; «Лемківський буквар» (1933); «Перша лемківська читанка» (1934; обидва — Львів); «Перша граматика лемківського языка», «Лемківська граматика для діти» (обидва — Леґніца, 1992) М. Хом’яка).

Літ.: Верхратський І. Говір замішанців // Зап. НТШ. Л., 1894. Т. 3; Гнатюк В. Русини Пряшівської єпархії і їх говори // Там само. 1900. Т. 35–36, кн. 3–4; Верхратський І. Знадоби до пізнання угроруських говорів. Говори з наголосом недвижимим // Там само. 1901. Т. 40, кн. 2; Його ж. Про говір галицьких лемків. Л., 1902; Z. Stieber. Wschodnia granica Łemków. Kraków, 1935; Зілинський І. Лемківська говірка села Явірок // Lud Słowiański. T. 3. Kraków, 1938; Панькевич І. Українські говори Підкарпатської Русі і сумежних областей. Praha, 1938; Z. Stieber. Toponomastyka Łemkowszczyzny. Cz. 1–2. Łódż, 1948–49; Панькевич І. До питання генези українських лемківських говорів // Славян. филология. Т. 2. Москва, 1958; Його ж. Нарис історії українських закарпатських говорів. Ч. 1. Фонетика. Прага, 1958; M. Jurkowski. Łemkowszczyzna (materiały do bibliografii) // Slavia Orientalis. 1962. Ч. 11, № 4; Акти села Одрехови. К., 1970; O. Horbatch. Der Wortschatz der Ukrainischen Sprachinsel Osturna in der Spiszh. München, 1971; Його ж. Південнолемківська говірка й діалектологічний словник села Красний Брід бл. Меджилаборець (Пряшівщина). Мюнхен, 1973; Z. Stieber. Dialekt łemków. Fonetyka i fonologia. Wrocław, 1982; W. Kuraszkiewich. Ruthenica. Warszawa, 1985; Штец М., Муличак Ю., Дуйчак М. Українські говірки верхньої течії річки Цирохи // Наук. зап. Культур. союзу укр. трудящих в ЧСР. Пряшів, 1987; Струмінський Б. Говір лемків // Зап. НТШ. Нью-Йорк, 1988. Т. 206; J. Riger. Słownictwo i nazewnictwo łemkowskie. Warszawa, 1995; Лесів М. Українські говірки у Польщі. Варшава, 1997; Пиртей П. С. Короткий словник лемківських говірок. Ів.-Ф., 2004; Ступінська Г. Ф., Битківська Я. В. Фразеологічний словник лемківських говірок. Т., 2013.

П. Ю. Гриценко

Розмір шрифту

Лемківський говір

Рекомендована література

Інформація про статтю

Схожі статті