Лемківський говір

Визначення і загальна характеристика

ЛЕ́МКІВСЬКИЙ ГО́ВІР — один з архаїчних говорів карпатської групи пів­ден­но-західного наріч­чя української мови. Ін. назва — західнокарпатський. Поширений на крайньому Зх. укр. етномов. ареалу в зх. р-нах Закарп. обл., Сх.-Словац. краї (Словач­чина) і Жешув. воєводстві (Польща). Сформувався у 14–16 ст. унаслідок пере­селе­н­ня людності з Надся­н­ня (Сяноц. і Пере­мишл. земель). На Сх. ме­жує з бойківським говором і закарпатським говором, на Пд. і Зх. — зі словац., на Пн. — з польс. говорами. Лемків. діалект. анклавом є сх.-лемків. острівна говірка жителів сіл між містами Стрижів і Кросно (обидва — Польща), яких називають замішанцями. Територіально Л. г. накладався на етногр. зону Лемківщини, спів­від­носну з етногр. групою українців-лемків та їхньою під­групою — замішанцями. Після 2-ї світової війни значну частину лемків примусово пере­селено на пн.-зх. землі Польщі, у зх. та пд.-сх. обл. України, що зумовило інтенсивну транс­формацію лемків. пере­селен. говірок у нових діалект. умовах. Тривалі та інтенсивні контакти Л. г. із зх.-словʼян. діалектами зумовили появу багатьох його специфіч. ознак. У своїх осн. рисах Л. г. становить єд­ність, хоч помітно диференціюється на різних структур. рівнях.

Однією з істот. ознак Л. г. є сталий (слабодинамічний) наголос — на другому від кінця слова складі, за винятком сх. говірок із рухомим (динамічним) наголосом (вóда, дóхыж). Наголошений вокалізм має кілька типів структури, найпоширеніші з яких:

Його специфікою є роз­різне­н­ня [і] : [ы], яке сягає давньої опозиції [і] : [ы]; наявність рефлексів давніх [о], [е] в нових закритих складах як [у], наявність лабіалізованого []. Особливістю наголошува­н­ня зумовлені не­значні від­мін­ності між наголош. і ненаголош. вокалізмом; специфіку ненаголош. вокалізму ви­значають: ука­н­ня — пере­хід [о] в [у0], [у] під наголосом і в ненаголош. позиції перед складом з голосним високого під­ня­т­тя [і], [у], а також перед [ў], перед складом з [а] (на ду°ру°зі, пу°тік, зну°ў); пере­хід [е] в [и] пере­важно в позиції перед мʼяким приголосним (вирʼх, типирʼ); вимова на місці давніх [ы] та [і] як [ий] (колий «коли», гусий «гуси», ідий «іди»); роз­виток давнього [е] як [у], [ÿ] (вечÿр «вечір», тʼÿтка «тітка»); роз­виток давньої сполуки -ьр як -ир-, -ыр (гырміт «гримить», дырва «дрова», хирбет «хребет») та -ьл як -ыл (былха «блоха»). Найважливіші особливості консонантизму: реалізація ознак твердість/мʼ­якість, менше — дзвінкість/глухість, а також окремі поширені у говірках заміни одного звука іншим. Лемків. говірки від­різняються інтенсивністю вияву мʼякості [цʼ] [ʼ], [сʼ], [зʼ], внаслідок чого можливі проти­ставле­н­ня типу [cʼʼ]:[сʼ]:[с]; у частині говірок наявні лише мʼякі [чʼ] і [д͡жʼ]; поширене за­ступле­н­ня [тʼʼ], [дʼʼ] на [цʼʼ], [ʼʼ] (цʼагне < тʼагне, ʼʼіцʼʼми < дʼʼітʼʼми); окремим говіркам властиве помʼякшен­ня передньоязикових та губних приголосних перед давнім [е] (тʼепʼир, сʼево «село»); одночасно в ін. говірках відома втрата мʼякості [тʼ], [нʼ], [сʼ], [цʼ] у кінці слів (кін «кінь», вес «весь»), відсутність [рʼ]. У кінці слова в багатьох говірках дзвінкі приголосні оглушуються, переходять у глухі відповідники (мет «мед»). Звук [л] у позиції перед лабіалізованим голосним заступає звук [ў] (пўух «плуг»), а перед нелабіалізованим голосним — звук [в] (вава «лава», цʼівий «цілий»); звуки [в], [ў] у позиції прийменника і префікса часто заступають ін. звуки — [г] перед дзвінкими приголосними (гдова «вдова»), [х], [ф] перед глухими (х коморі «в коморі», фчора «вчора»). До важливих морфол. особливостей належать: наявність давнього закінчення -и в назив. відмінку множини іменників чол. роду (парібци, войаци); закінчення -ы у прикметниках і займенниках прикметник. типу у назив. відмінку множини (здоровы); закінчення -ом в оруд. відмінку однини іменників та узгоджених з ними прикметників, займенників (добром, жоном, тобом); в оруд. відмінку однини прикметників та займенників часто фіксується закінчення форм двоїни — -ма (тыма, білыма, котрыма); у родовому відмінку однини прикметників жін. роду нерідко виступає усічена форма -ой замість -ойі (великой, славной); при дієвідмінюванні у сх. лемків. говірках зберігається давня сполука губний приголосний + j (купйу, робйат); складені форми майбут. часу дієслів творяться переважно від дієслова бути і колиш. дієприкметника (буду робив), зрідка — від цього ж допоміж. дієслова й інфінітива (будéме вйазáти); наявна словотвірна частка да замість де (дахто, дакому); поширені прийменники к та його варіанти ік, ґ, іґ, ку, ґу (к лісу, ґу нам), пред, през «через», «без» (през готар «через межу») та ін. Синтакс. особливості: прийменник с + іменник зі значенням знаряддя дії в оруд. відмінку (орати с пўугом, пише с пером); при­йменник о + іменник у місц. або знахід. відмінку (о нʼім знайу, о два дни, о холоды, о кривих лабах). Лексичні й семант. особливості Л. г. знач. мірою зумовлені тісними звʼязками з сусід. словац. і польс. говірками, а також із надсянським говором і закарп. говором; до специфічно лемківських належать лексеми гомбалка, гомбачка «гойдалка», ґрулʼі «картопля», жидлик «кварта» (пити воду), керпці «постоли», криж, марадик і ракош «копи» (снопів на полі), кукуріца «кукурудза», мишпергач «летюча миша» та ін.

Різні структурні рівні Л. г. від­обра­жено в лінгвіст. атласах («Atlas języ­kowy dawnej Łemkowszczyzny» (t. 1–8, Łódż, 1958–64) З. Штібера, «Лінгвістичний атлас українських говорів Східної Словач­чини» (т. 1–3, Пряшів, 1981–2001) З. Ганудель, «Атлас української мови» (т. 2, К., 1988), «Атлас українських говорів Східної Словач­чини» (Братислава, 1991) В. Латти), працях І. Верхратського, В. Гнатюка, В. Курашкевича, Р. Райнфуса, О. Горбача, І. Зілинського, О. Лешки, М. Лесіва, М. Штеця та ін., діалектол. словниках («Фразеологічний словник лемківських говірок Східної Словач­чини» (Пряшів, 1990) Н. Вархол та А. Івченка). Риси Л. г. широко пред­ставлені в па­­мʼятках писемності різних жанрів від 16 ст., а саме в ділових документах, оригін. і пере­клад. конфес. текс­тах, худож. літературі, за­писах фольклору. У 30-х і 90-х рр. 20 ст. були спроби кодифікувати Л. г. з метою викла­да­н­ня у школі («Лемківський словничок» (1933) М. При­ймака; «Лемківський бук­вар» (1933); «Перша лемківська читанка» (1934; обидва — Львів); «Перша граматика лемківського языка», «Лемківська граматика для діти» (обидва — Леґніца, 1992) М. Хомʼяка).

Літ.: Верхратський І. Говір замішанців // Зап. НТШ. Л., 1894. Т. 3; Гнатюк В. Русини Пряшівської єпархії і їх говори // Там само. 1900. Т. 35–36, кн. 3–4; Верхратський І. Знадоби до пі­зна­н­ня угроруських говорів. Говори з наголосом недвижимим // Там само. 1901. Т. 40, кн. 2; Його ж. Про говір галицьких лемків. Л., 1902; Z. Stieber. Wschodnia granica Łemków. Kraków, 1935; Зілинський І. Лемківська говірка села Явірок // Lud Słowiański. T. 3. Kraków, 1938; Панькевич І. Українські говори Під­карпатської Русі і сумежних областей. Praha, 1938; Z. Stieber. Toponomastyka Łemkowszczyzny. Cz. 1–2. Łódż, 1948–49; Панькевич І. До пита­н­ня генези українських лемківських говорів // Славян. филология. Т. 2. Москва, 1958; Його ж. Нарис історії українських закарпатських говорів. Ч. 1. Фонетика. Прага, 1958; M. Jurkowski. Łemkowszczyzna (materiały do bibliografii) // Slavia Orientalis. 1962. Ч. 11, № 4; Акти села Одрехови. К., 1970; O. Horbatch. Der Wortschatz der Ukrainischen Sprachinsel Osturna in der Spiszh. München, 1971; Його ж. Пів­ден­нолемківська говірка й діалектологічний словник села Красний Брід бл. Меджилаборець (Пряшівщина). Мюнхен, 1973; Z. Stieber. Dialekt łemków. Fonetyka i fonologia. Wrocław, 1982; W. Kuraszkiewich. Ruthenica. Warszawa, 1985; Штец М., Муличак Ю., Дуйчак М. Українські говірки верх­ньої течії річки Цирохи // Наук. зап. Культур. союзу укр. трудящих в ЧСР. Пряшів, 1987; Струмінський Б. Говір лемків // Зап. НТШ. Нью-Йорк, 1988. Т. 206; J. Riger. Słownictwo i nazewnictwo łemkowskie. Warszawa, 1995; Лесів М. Українські говірки у Польщі. Варшава, 1997; Пиртей П. С. Короткий словник лемківських говірок. Ів.-Ф., 2004; Ступінсь­ка Г. Ф., Битківська Я. В. Фразеологічний словник лемківських говірок. Т., 2013.

П. Ю. Гриценко

Завантажити статтю