Лиття

Визначення і загальна характеристика

ЛИ­Т­ТЯ́  — процес отрима­н­ня литих заготовок з різноманітних матеріалів унаслідок пере­веде­н­ня їх з твердого стану в рідкий і залива­н­ня отриманого роз­плаву в попередньо під­готовлену порожнину. Литі заготовки фахівцями у галузі ливарного виробництва та металургії прийнято називати від­ливками (синоніми: виливок, литво). Термін «Л.» в укр. мові (за аналогією з рос. — «литье») іноді помилково вживають і на по­значе­н­ня виробу. Від­ливки класифікують: за матеріалом — метал. (чорні — з залізовуглецевих сплавів, зокрема сталей і чавунів, та заліза сплавів; кольорові — з кольорових металів і благородних металів — міді, алюмінію, магнію, олова, вісмуту, свинцю, срібла, золота — та сплавів на їхній основі, напр., золота сплавів) і неметал. (із пластмас, полімерів, мінералів, бетону, гіпсу, орган. речовин, кераміки, скла, солей, шламу та ін.); за при­значе­н­ням (вироб.-тех., побут., мед., декор., художні тощо); за точністю роз­мірів, ступенем шорсткості поверх­ні, наявністю та величиною припуску для мех. обробле­н­ня (грубі, точні, прецизійні). Здавна найпоширенішим є виготовле­н­ня метал. від­ливків, а найбільш за­стосовуваним — Л. металів. Перші від­ливки первісна людина отримала з золота, срібла або з їхніх сплавів понад 10 тис. р. тому. Пізніше вона освоїла виготовле­н­ня заліз. речей. У 2–1 тис. до н. е. в Китаї, Індії, Вавилоні, Єгипті, Греції, Римі виробляли з чорних і кольор. металів зброю, предмети реліг. культу, мист. витвори, речі домаш. вжитку. У 13–14 ст. литими виробами славилися майстри Візантії, Венеції, Ґенуї, Флоренції. На території України у ран­ній період трипіл. племена від­ливали тесаки та різноманітні заготовки для подальшого кува­н­ня. Один із найдавніших центрів металургії роз­ташовувався в Карпатах. Л. — один із екон. способів отрима­н­ня деталей і заготовок склад. форми, великих і малих роз­мірів, будь-якої маси (від декількох грам до 400 т), довж. (від 1 см до 20 м) і товщини стінки (0,3–500 мм). Пере­веде­н­ня матеріалу в рідкий стан здійснюють унаслідок плавлення під дією тепла. Під­готовлену порожнину, куди його заливають, і де він потім охолоджується та твердне (кри­сталізується), утворюючи від­ливок, називають ливар. формою. Для Л. використовують понад 100 різних звʼязув. матеріалів — глини (бентоніти, вогнетривкі глини, тугоплавкі глини; найпоширеніший звʼязувач, входить й до складу ливар. фарб), рідке скло, синтет. смоли. Від­ливки можна отримувати лише з тих матеріалів, які пере­ходять під дією тепла з твердого стану в рідкий, а з втратою тепла повертаються в початковий, тобто твердий. На перший по­гляд, Л. вирізняється від­нос. простотою та універсальністю за­стосува­н­ня, однак його процес — це складна та багато­гран­на галузь, яка вміщує зна­н­ня класич. хімії, фізики, металургії та ін. Нині Л. широко використовують у машинобудуванні, металург. комплексі, буд. індустрії. Існує понад 100 спец. способів Л. — у землю, кокіль та форми з холоднотверднучих сумішей, за виплавлюв., газифіковув. та заморожуваними моделями, під тиском, вакуумне, від­центрове, електрошлакове, неперервне. Мають свої особливості технології виготовле­н­ня литих стоматол. і ортопед. протезів, художнє та ювелірне Л. Найчастіше за­стосовують технологію Л. в однораз. піщано-глинисті форми. Послідовність виробництва від­ливок у такий спосіб: роз­робле­н­ня технології за кресле­н­ням деталі; виготовле­н­ня модел. комплекту; під­готовка формув. матеріалів, виготовле­н­ня частин ливар. форм і стержнів, збира­н­ня ливар. форм; під­готовка шихт. матеріалів, плавле­н­ня та залива­н­ня роз­плаву у форму; охолодже­н­ня матеріалу, вибива­н­ня від­ливка з форми; обрубува­н­ня та очище­н­ня від­ливків (обрізува­н­ня ливників, додатків, видале­н­ня пригару); термічне обробле­н­ня від­ливків; виправле­н­ня дефектів і контроль якості від­ливків. Процеси Л. ви­вчають вчені Фіз.-технол. ін­ституту металів та сплавів НАНУ (Київ), Укр. НДІ спец­сталей, сплавів та феро­сплавів (Запоріж­жя), ВНЗів Києва, Львова, Одеси, Харкова та ін. Декілька років тому діяв НДІ спец. способів лиття (Одеса). Наук. стат­ті з цієї про­блематики друкуються в укр. ж. «Металл и литьё Украины», «Процес­сы литья», «Хімія металів і сплавів». Див. також Кольорова ме­талургія, Легування, Ливарні сплави, Литі сплави, Металургія кольорових і легких металів, Металургія чорних металів, Чорна металургія.

Літ.: Петриченко А. М. Книга о литье. К., 1972; Василевский П. Ф. Технология стального литья. Москва, 1974; Михайлов А. М., Бауман Б. В., Благов Б. Н. и др. Литейное производство: Учеб. для метал­лург. специальностей вузов. 2-е изд. Москва, 1987; Иванов В. Н. Словарь-справочник по литейному произ­водству. Москва, 1990; Чугун: Справоч. Москва, 1991; Лисенко Т. В., Пономаренко О. І., Доценко В. П., Солоненко Л. І. Теоретичні основи формуван­ня виливкiв: Навч. посіб. Х., 2014.

Т. В. Лисенко

Завантажити статтю