Лінгвістика тексту
ЛІНГВІ́СТИКА ТЕ́КСТУ — галузь мовознавства, що вивчає структурно-граматичні, семантико-змістові, комунікативно-прагматичні, семіотичні властивості тексту, його категорійні ознаки, закономірності структурної організації, звʼязки з іншими текстами, а також процеси створення, сприймання й інтерпретації тексту. Численність аспектів вивчення тексту та їхня відносна автономність зумовили варіативність назви галузі — граматика тексту, лінгвістичний аналіз тексту, теорія тексту тощо. Обʼєкт, предмет, завдання та методи дослідження відрізняють Л. т. від текстології.
Витоками сучасної Л. т. є античні риторики і поетики, герменевтика, семіотика, психологія та ін. Текст у цих науках розглядали як вихідний пункт досліджень, реальність, а його властивості не були предметом вивчення. Обʼєкт Л. т. — усні й писемні тексти усіх стилів та жанрів; предмет — структурні, семантико-змістові, функціональні ознаки тексту. Становлення Л. т. розпочалося з дослідження типів звʼязності (праця амер. дослідниці І. Най «Сурядні звʼязки речень (на матеріалі текстів Лівія)», 1912), аналізу структурних особливостей тексту («Морфология сказки» В. Проппа, Ленинград, 1928) та вчення про «складне ціле» («Русский синтаксис в научном освещении» О. Пєшковського, Москва, 1914). Засадничими для Л. т. стали праці О. Потебні, рос. формалістів (В. Шкловський, Ю. Тинянов, Р. Якобсон, Б. Ейхенбаум та ін.), Л. Щерби, Ш. Баллі, А. Сеше, З. Харріса, Е. Бенвеніста, М. Бахтіна, Л. Булаховського та ін. Істотно вплинула на формування Л. т. теорія актуального членування речення, яку розвивали вчені Празького лінгвістичного гуртка (В. Матезіус, Б. Гавранек, Й. Вахек та ін.).
Як самостійна галузь Л. т. виокремилася на межі 1960–70-х рр. Усвідомлення того, що аналіз мови не повинен обмежуватися граматичним аналізом ідеальної мовної системи, а емпіричним обʼєктом лінгвістичних теорій має бути функціонування мови в соціальному контексті, стимулювало дослідження тексту в європ. та амер. лінгвістиці (М.-А. Геллідей, Я. Петефі, Х. Ізенберґ, С. Шмідт, В. Дресслер, Т. ван Дейк, А.-Ж. Греймас та ін.). В Україні над цією проблемою працювали В. Дроздовський, І. Ковалик, С. Єрмоленко, М. Плющ, Л. Мацько. Стрижневими для укр. Л. т. були питання структури тексту з акцентуванням на семантико-стилістичному аспекті, розроблення методики лінгвістичного аналізу тексту, спрямованого на зʼясування ідейного задуму письменника, того емоційного, естетичного смислу, що лежить в основі твору і визначає вибір та функціонування мовних засобів для відображення обʼєктивної дійсності (І. Ковалик, Л. Мацько, М. Плющ).
Наприкінці 20 ст. коло питань, повʼяз. з вивченням структури тексту, його онтології, описом параметрів та функцій, значно розширилося завдяки систем. і різноаспект. лінгвіст. осмисленню у працях укр. (О. Мороховський, В. Мельничайко, В. Кухаренко, Т. Радзієвська, І. Колегаєва, А. Мойсієнко, Ф. Бацевич, А. Загнітко, О. Селіванова, І. Кочан, М. Крупа, Г. Сюта, О. Горошко та ін.) та зарубіж. (В. Дресслер, Х. Ізенберґ, П. Гартманн, Ц. Тодоров, Н. Енквіст, Т. Ніколаєва, Г. Золотова, В. Одинцов, І. Гальперін, Г. Солганик, О. Москальська, О. Падучева, Н. Валгіна) учених.
Склад і кількість дослідницьких напрямів Л. т. визначають по-різному. В. Гайнеманн виокремив 3 напрями вивчення тексту:
- синтаксичний (методи «граматики речення» переносять на аналіз тексту),
- семантичний (полягає у вивченні семантич. структури тексту),
- комунікативний, або комунікативно-прагматичний (передбачає дослідж. тексту як елемента комунікації, особливої комунікат. одиниці).
Я. Петефі розрізнив 2 протилежні напрями:
- синтаксичний (текст визначають як одиницю, тотожну реченню, тільки більшу за обсягом),
- комунікативно-прагматичний (текст розглядають як одиницю, що задовольняє певні очікування комуніката).
К. Брікнер диференціював системно-орієнтоване вивчення тексту (спрямоване на аналіз мовної системи) та комунікативно-орієнтоване (текст кваліфікують як комплексну мовленнєву дію). Концепція Ю. Лотмана, для якої ключовою є кореляція понять «текст» і «мова», детермінує 2 напрями вивчення тексту. Перший полягає у тлумаченні мови як первин. сутності, що опредмечується в тексті, тобто «текст породжує мова». Другий напрям інтегрує лінгвіст. і літературозн. аспекти і ґрунтується на розумінні тексту як відмежованого, замкнутого в собі скінченного утворення. Т. Ніколаєва визначила загальний (вивчення змістових компонентів у широкому комунікат. контексті) і звужений (спрямов. на вияв глибин. змісту окремого тексту) напрями Л. т.
Оновлення парадигм наукового пізнання зумовлює корегування змісту й інтенсивності дослідження у сформованих напрямах та виокремлення новітніх напрямів Л. т. Знаковою щодо цього є класифікація О. Селіванової, яка виокремила:
- структурно-граматичний напрям (вивчення структури та синтаксису звʼязного тексту, текстових звʼязків, формал. показників звʼязності тексту, референції, членування тексту на надфразні єдності та абзаци тощо; Я. Петефі, Х. Ізенберґ, І. Севбо, В. Дресслер, З. Шмідт, Т. ван Дейк, Ц. Тодоров, О. Москальська, Т. Ніколаєва, О. Падучева, в Україні — М. Плющ, В. Мельничайко, А. Загнітко та ін.);
- текстової семантики (розвʼязання проблем глобал. семантич. звʼязності, семантич. еквівалентності як основи обʼєднання речень у звʼязний текст, смислової структури тексту, його змістових категорій тощо; пізніші праці Т. ван Дейка, В. Дресслера, Р. Боґранда, С. Гіндіна, О. Падучевої, І. Арнольд, доробки укр. дослідників С. Єрмоленко, Л. Мацько, А. Мойсієнка, Г. Сюти та ін.);
- комунікативно-прагматичний (осмислення тексту як засобу комунікації, як особливої комунікат. одиниці, що містить стратегічну програму адресанта, яку сприймає й інтерпретує адресат; Т. ван Дейк, В. Ізер, Р. Боґранд, Н. Арутюнова, Г. Золотова, Н. Фатєєва, Н. Болотнова, в Україні — І. Колегаєва, Г. Почепцов, Ф. Бацевич, А. Мойсієнко, Т. Радзієвська, О. Селіванова та ін.);
- семіотичний (зʼясування співвідношення тексту й семіосфери, параметрів рекурсив. і прокурсив. звʼязків тексту з ін. текстами та продуктами культури в аспекті категорій референційності, модальності, інтертекстуальності та інтерсеміотичності; Ю. Крістева, Р. Барт, Ю. Лотман, В. Чернявська, в Україні — Г. Почепцов, Г. Сюта та ін.);
- когнітивний (аналіз семантики тексту як ментал. репрезентації світу; Т. ван Дейк, Ч. Філмор, Ж. Фоконьє, О. Кубрякова, Ю. Степанов, в Україні — О. Воробйова, О. Селіванова та ін.);
- прикладний (інтеграція лінгвістики тексту з компʼютер. мовозн. галуззю; Р. Шенк, Ґ. Скреґґ, В. Ленерт, Х. Олкер, в Україні — О. Горошко, Л. Компанцева та ін.).
У сучасній Л. т. розвиваються всі окреслені напрями. В українському мовознавстві переважає вивчення тексту у звʼязку з практичним завданнями правильної організації звʼязного мовлення та розкриття семантики тексту, насамперед художнього, на основі аналізу його складників.
Рекомендована література
Завантажити статтю
