Літографія

ЛІТОГРА́ФІЯ (від літо… і …графія) — різновид графічної техніки, пов’язаної з роботою на камені (твердому вапняку) чи цинковій, алюмінієвій пластинах. Рисунок виконують жирним літограф. олівцем або тушшю, протравлюють розчином азот. кислоти з декстриновим клеєм для знежирення незарисованих на камені місць, які під час друку не будуть приймати спец. літограф. фарби. Камінь вміщують у друкар. станок, кладуть на нього папір, повстину, метал. дошку й проганяють між валами машини. Це називають плоским друком. У кольор. Л. для кожної барви готують ін. камінь. Якщо малює сам автор, відбиток є автолітографією, його підписує художник, усі естампи вважають оригінал. творами. Камені зберігають для повтор. тиражів, закривши поверхню розчином декстрину або крохмалю для захисту малюнку від випадкового зажирювання та можливих подряпин. Л. дозволяє застосовувати всі художні техніки: рисунок жирним олівцем на зерненому камені, рисунок пером і пензлем на шліфов. камені, вишкрябування на асфальті, розмивку літограф. туші, автографію, гравюру на камені тощо. Ці техніки винайшов 1796 нім. композитор А. Зенефельдер (його посібник видано 1818), який шукав дешевий, зручний і точний засіб розмноження нот. З поч. 19 ст. Л. поширилася в Європі та привернула увагу митців. Художні можливості цього виду друку першими використали 1803 англійці. Справж. розквіт Л. розпочався у Франції: 1825 у Парижі відкрито дві друкарні, одна з яких — майстерня Енгельмана під патронатом АМ. У Л. працювали Ж. Енґр, П. Прюдон, П. Ґерен, Т. Жеріко, Е. Делакруа. Упродовж 40-а р. О. Дом’є виконав бл. 4-х тис. Л. Творчі відкриття імпресіоністів стали надбанням і у графіч. мистецтві завдяки Е. Мане, К. Піссарро, О. Ренуару. Постімпресіоніст А. Тулуз-Лотрек працював у техніці кольор. Л. Створювали не лише самост. станк. роботи, а й перші літограф. плакати. Від кін. 19 ст. важкий камінь замінили на легку алюмінієву пластину (альграфія). Кольор. Л. отримують під час друку однієї фарби на іншу. У Росію Л. потрапила з Франції; у цій техніці працювали В. Боровиковський, О. Кипренський, К. Брюллов, О. Венеціанов; друкували альбоми зі сценами нар. життя, краєвидами, портретами літераторів.

Першою літографованою іл. в укр. книгодрукуванні став фронтиспис із зображенням героя повісті «Микола Коваль» (1832) М. Венгера у Микол. літографії. У Львові у 19 ст. інтенсивно працювали літограф. майстерні П. Піллєра (літографи А. Лянге, К. Ауер, Й. Свобода та ін.), М. Яблонського (І. Големб’євський, Л. Чарнецький та ін.), Ставропігій. інституту (Б. Стенчинський), Пром. товариства (С. Гавришкевич); їхні Л. із зображенням видів міста та його архіт. пам’яток зберігаються у фондах відділу мистецтва ЛНБ. У техніці Л. у 19 ст. працював на Слобожанщині К. Трутовський. Його іл. до повістей «Сестра» і «Чумак» Марка Вовчка видали у ж. «Русскій художественный листокъ» (1860), друкували Л. В. Тімма в С.-Петербурзі; «Лірник біля хати» (1859), «Нахлібник» (1861), «Біля ополонки. Полоскання білизни» (1870-і рр., НХМ, Київ), «Жанрова сцена» (1883, Закарп. ХМ); чотири іл. до поеми «Наймичка» Т. Шевченка, видані Л. у ж. «Художественный листокъ» В. Генкеля (С.-Петербург, 1868); 10 іл. до повісті «Вечора на хуторе близ Диканьки» М. Гоголя, видані Л. в альбомі А. Голяшкіна (Москва, 1874–76). У 1860 розпочав мандрівки ниніш. землями Польщі, Литви, Білорусі та України Наполеон Орда, який створив 260 автолітографій — 8 альбомів замальовок пам’яток муров. будівництва та архіт.-ландшафт. пейзажів (видано 1873–83 у літограф. майстернях М. Фаянса). У Краків. нац. музеї зберігаються його малюнки, згруповані в серії «Подільська», «Київська», «Волинська» (усі — 1873–74). На поч. 20 ст. у Києві працювала літограф. майстерня М. Корчака-Новицького. Створ. Л. з акварелей А. Ждахи «Києво-Печерська лавра з боку Дніпра», «Панорама Києва з Михайлівським монастирем». 1914 до 100-річчя від дня народж. Т. Шевченка Ф. Красицький виконав великий літограф. портрет поета, широко розповсюджений в Україні. Серед дисциплін Київ. худож. інституту на полігр. факультеті у 1920-і рр. викладали й Л. (В. Касіян, А. Максимов, В. Юнг). Відомі Л. В. Юнга «Безпритульні» (1926), «За заняттями» (1927; обидва — НХМ). Г. Пустовійт створив кольор. літограф. цикли «Молдавія» і «Дніпро», чорні літографов. іл. до повісті «Обломов» І. Гончарова. З. Толкачов виконав Л. на теми подій 1918–20 в Україні. Ряд кольор. і чорних Л. на тему краєвидів Шевченків. нац. заповідника в Каневі виконав І. Плещинський. В Одесі 1906 засн. цинкограф. і літограф. майстерні А. Новака і К. Побуди. В. Заузе виконав Л. «Барикади. 1905 рік» (1925). М. Жук створив серію з 20-ти літограф. плакатів із портретами видат. діячів укр. культури, 7 із них випущено у Харків. літограф. майстерні: «Г. Сковорода», «І. Котляревський», «Т. Шевченко», «П. Куліш», «М. Коцюбинський», «І. Франко», «Леся Українка» (усі — 1925). У цих роботах образ гол. героя домінує в композиції на тлі зображал. мотивів, що доповнюють характеристику портретованих. 1929 у майстерні поліграфії Одес. політехнікуму образотвор. мистецтва вийшов альбом кольор. Л. «Степова Україна. Орнамент» з 30-ти кращих малюнків нар. розпису, зібраних учнями М. Жука під час експедиції. У 1930-х рр. на всеукр. худож. виставках експонували естампну графіку, зокрема твори, виконані в техніці Л. З’явилися альбоми, присвяч. видат. діячам культури, політ. життю країни. Від 1934 Л. почали створювати у Київ. худож. інституті. 1939 до 125-річчя від дня народж. Т Шевченка випущено альбом Л. Ряд укр. митців працювали в Росії, зокрема Г. Верейський, Є. Кибрик (іл. до романів «Кола Бруньйон» (1934–36) і «Зачарована душа» Р. Ролана (1940–41), «Тіль Уленшпігель» (1937–38) Ш. де Костера). Високохудожні твори у техніці Л. виконав В. Касіян — «Т. Шевченко в Україні» та «Т. Шевченко серед селян» (обидва — 1939). Для результатив. праці в графіч. техніках наприкінці 1950-х — на поч. 60-х рр. при відділ. СХУ у Харкові, Києві, Львові утвор. експерим. графічні майстерні, що мали верстати для одержання відбитків. Спочатку у літограф. майстерні, що належала Укр. відділу Худож. фонду СРСР, друкували портрети керівників партії та уряду, маршалів Рад. Союзу. Їх виконували художники М. Хмелько, С. Григор’єв та ін. Тут також випущено плакати, присвяч. визволенню України від фашистів (В. Касіян, В. Литвиненко, Р. Мельничук). У Харкові віддавали перевагу Л., цьому сприяло поширення естампа. 120 чорно-білих і кольор. Л. експонували 1956 на виставці укр. рад. естампа в Києві, Ризі й Москві. Це була перша виставка графіч. творів, виконаних в автор. техніках офорта, гравюри й Л. Крім числен. краєвидів, харків. художники створили естампи до 100-річчя від дня народж. І. Рєпіна (1944), 300-річчя Харкова і 250-річчя від дня народж. Д. Ґурамішвілі (обидва — 1955), 100-річчя від дня народж. І. Франка (1956). В альбомі «На батьківщині І. Рєпіна» (Х., 1944) вміщено роботи 13 художників, зокрема Є. Світличного («Хата на Осипівці»), С. Прохорова («Вулиця І. Рєпіна»), С. Бесєдіна («Осипівка»). Із Л. політ. сатири на тему революції 1905 виділяють карикатури «Чорна сотня» Ю. Северина та «Перечекали» В. Чернухи. До альбому «Іван Франко» (Х., 1956) увійшло 50 естампів; серед авторів — Г. Бондаренко, Б. Вакс, О. Довгаль, М. Каплан, Ю. Сиротенко. Індустр. тематику у кольор. автолітографіях розробляв Г. Космачов. Звертався до автолітографії В. Парчевський (серії «Альпінізм», «Порт-Артур», «Дорогами війни»). До ювіл. днів І. Франка у Львові вийшов альбом з 141 Л. художника В. Бунова. До жанру портрета звернувся С. Грузберґ («Г. Тютюнник», 1962; «Я. Галан», «Ю. Кратохвиля-Видимська», обидва — 1964; «Герої Краснодона», 1965, разом із В. Савіним). Філос. підтекстом наповнена серія Л. «Гуцульська міфологія» (1971) І. Остафійчука. У 1970-і рр. львів. графіки по-новому осмислили можливості Л., зокрема Л. Левицький створив автолітографії «Годинникар», «Все вище і вище», «Старий скрипаль» (усі — 1973). Серед робіт наступного покоління львів. графіків варто відзначити Л. «Синя кімната» (1976), серію «Чотири рисунки з двох вікон» (1984) Б. Пікулицького, «Пам’яті художника Л. Левицького» (1975) В. Дем’янишина, автолітографії з філос. підтекстом «Дім під деревами» (1977) та «Пам’яті Майстра» (1979) Ю. Чаришникова. У 1980-і рр. до техніки Л. звернулися О. Дергачов, Б. Дроботюк, В. Забейда, Б. Мусієвський. Творчу зрілість Б. Дроботюк продемонстрував у Л. творах «Л. Левицькому присвячується» (1979), «Ярмарок у Косові», «Весілля у селі Канафости» (обидві — 1980), «Композитор І. Майчик», «Народний майстер В. Звіринський» (обидві — 1981), «Гуцульське весілля» (1983), «Пісня про рушник» (1984), «Весняна ідилія» (1989) та ін. Л. широко використовують у музей. справі, зокрема в експозиції Мемор. музею Г. Сковороди у м. Переяслав-Хмельницький Київ. обл. представлені Л. «Сатира» (В. Чорнуха), «Біля джерела» (Г. Галкін), «Пісня добру» (М. Попов), «Сон» (А. Базилевич), «Останні дні Г. Сковороди» (Є. Трегуб).