Літографія

Визначення і загальна характеристика

ЛІТОГРА́ФІЯ (від літо… і …графія) — різновид графічної техніки, повʼязаної з ро­ботою на камені (твердому вап­няку) чи цинковій, алюмінієвій пластинах. Рисунок виконують жирним літо­граф. олівцем або тушшю, протравлюють роз­чином азот. кислоти з декс­триновим клеєм для знежире­н­ня незарисованих на камені місць, які під час друку не будуть при­ймати спец. літо­граф. фарби. Камінь вміщують у друкар. станок, кладуть на нього папір, повстину, метал. дошку й проганяють між валами машини. Це називають плоским друком. У кольор. Л. для кожної барви готують ін. камінь. Якщо малює сам автор, від­биток є автоліто­графією, його під­писує художник, усі естампи вважають оригінал. творами. Камені зберігають для по­втор. тиражів, закривши поверх­ню роз­чином декс­трину або крохмалю для захисту малюнку від випадкового зажирюва­н­ня та можливих по­дряпин. Л. до­зволяє за­стосовувати всі художні техніки: рисунок жирним олівцем на зерненому камені, рисунок пером і пензлем на шліфов. камені, вишкрябува­н­ня на асфальті, роз­мивку літо­граф. туші, авто­графію, гравюру на камені тощо. Ці техніки вина­йшов 1796 нім. композитор А. Зенефельдер (його посібник ви­дано 1818), який шукав дешевий, зручний і точний засіб роз­множе­н­ня нот. З поч. 19 ст. Л. поширилася в Європі та привернула увагу мит­ців. Художні можливості цього виду друку першими викори­стали 1803 англійці. Справж. роз­­квіт Л. роз­почався у Франції: 1825 у Парижі від­крито дві друкарні, одна з яких — майстерня Енгельмана під патронатом АМ. У Л. працювали Ж. Енґр, П. Прю­дон, П. Ґерен, Т. Жеріко, Е. Делакруа. Упродовж 40-а р. О. Домʼє виконав бл. 4-х тис. Л. Творчі від­кри­т­тя ім­пресіоністів стали на­дба­н­ням і у графіч. мистецтві завдяки Е. Мане, К. Піс­сар­ро, О. Ренуару. Постім­пресіоніст А. Тулуз-Лотрек працював у техніці кольор. Л. Створювали не лише самост. станк. роботи, а й перші літо­граф. плакати. Від кін. 19 ст. важкий камінь замінили на легку алюмінієву пластину (аль­графія). Кольор. Л. отриму­ють під час друку однієї фарби на іншу. У Росію Л. потрапила з Франції; у цій техніці працювали В. Боровиковський, О. Ки­пренський, К. Брюл­лов, О. Венеціанов; друкували альбоми зі сценами нар. життя, краєвидами, порт­ретами літераторів.

Першою літо­графованою іл. в укр. книго­друкуван­ні став фрон­тиспис із зображе­н­ням героя повісті «Микола Коваль» (1832) М. Венгера у Микол. літо­графії. У Львові у 19 ст. інтенсивно пра­цювали літо­граф. майстерні П. Піл­лєра (літо­графи А. Лянге, К. Ауер, Й. Свобода та ін.), М. Яблонського (І. Голем­бʼєв­сь­кий, Л. Чарнецький та ін.), Ставропігій. ін­ституту (Б. Стенчинський), Пром. товариства (С. Гавришкевич); їхні Л. із зображе­н­ням видів міста та його архіт. памʼя­ток зберігаються у фондах від­ділу мистецтва ЛНБ. У техніці Л. у 19 ст. працював на Слобожанщині К. Трутовський. Його іл. до повістей «Сестра» і «Чумак» Мар­ка Вовчка видали у ж. «Рус­скій художествен­ный листокъ» (1860), друкували Л. В. Тімма в С.-Пе­тербурзі; «Лірник біля хати» (1859), «Нахлібник» (1861), «Біля ополонки. Полоска­н­ня білизни» (1870-і рр., НХМ, Київ), «Жанрова сцена» (1883, Закарп. ХМ); чотири іл. до поеми «Наймичка» Т. Шевченка, ви­дані Л. у ж. «Худо­жествен­ный листокъ» В. Генкеля (С.-Петербург, 1868); 10 іл. до повісті «Вечора на хуторе близ Диканьки» М. Гоголя, ви­дані Л. в альбомі А. Голяшкіна (Москва, 1874–76). У 1860 роз­почав ман­дрівки ниніш. землями Польщі, Литви, Білорусі та України Наполеон Орда, який створив 260 автоліто­графій — 8 альбомів замальовок памʼяток муров. будівництва та архіт.-ландшафт. пейзажів (ви­­дано 1873–83 у літо­граф. майстернях М. Фаянса). У Краків. нац. музеї зберігаються його малюн­ки, згруповані в серії «Подільська», «Київська», «Волинська» (усі — 1873–74). На поч. 20 ст. у Києві працювала літо­граф. май­стерня М. Корчака-Новицького. Створ. Л. з акварелей А. Ждахи «Києво-Печерська лавра з боку Дні­пра», «Панорама Києва з Ми­хайлівським монастирем». 1914 до 100-річчя від дня народж. Т. Шевченка Ф. Красицький виконав великий літо­граф. порт­рет поета, широко роз­по­всюджений в Україні. Серед дисциплін Київ. худож. ін­ституту на полігр. факультеті у 1920-і рр. викладали й Л. (В. Касіян, А. Максимов, В. Юнг). Ві­домі Л. В. Юнга «Без­­­притульні» (1926), «За заня­т­тями» (1927; обидва — НХМ). Г. Пус­товійт створив кольор. літо­граф. цикли «Молдавія» і «Дні­про», чорні літо­графов. іл. до повісті «Обломов» І. Гончарова. З. Толкачов виконав Л. на теми подій 1918–20 в Україні. Ряд кольор. і чорних Л. на тему краєвидів Шев­ченків. нац. заповід­ника в Кане­ві виконав І. Плещинський. В Оде­сі 1906 засн. цинко­граф. і літо­граф. майстерні А. Новака і К. По­буди. В. Заузе виконав Л. «Бари­­кади. 1905 рік» (1925). М. Жук створив серію з 20-ти літо­граф. плакатів із порт­ретами видат. діячів укр. культури, 7 із них випущено у Харків. літо­граф. майстерні: «Г. Сковорода», «І. Котляревський», «Т. Шевченко», «П. Куліш», «М. Коцюбинський», «І. Франко», «Леся Українка» (усі — 1925). У цих роботах образ гол. героя домінує в композиції на тлі зображал. мотивів, що доповнюють харак­теристику порт­ретованих. 1929 у майстерні полі­графії Одес. по­літехнікуму образотвор. мистецтва ви­йшов альбом кольор. Л. «Сте­пова Україна. Орнамент» з 30-ти кращих малюнків нар. роз­пису, зі­браних учнями М. Жука під час екс­педиції. У 1930-х рр. на всеукр. худож. ви­ставках екс­понували естампну графіку, зокрема твори, виконані в техніці Л. Зʼя­вилися альбоми, присвяч. видат. діячам культури, політ. життю країни. Від 1934 Л. почали створювати у Київ. худож. ін­ституті. 1939 до 125-річчя від дня народж. Т Шевченка випущено альбом Л. Ряд укр. митців працювали в Росії, зокрема Г. Верейський, Є. Кибрик (іл. до романів «Кола Брунь­йон» (1934–36) і «Зачарована душа» Р. Ролана (1940–41), «Тіль Уленшпігель» (1937–38) Ш. де Костера). Високохудожні твори у техніці Л. виконав В. Ка­сіян — «Т. Шевченко в Україні» та «Т. Шевченко серед селян» (оби­два — 1939). Для результатив. праці в графіч. техніках на­прикінці 1950-х — на поч. 60-х рр. при від­діл. СХУ у Харкові, Києві, Львові утвор. екс­перим. графічні майстерні, що мали вер­стати для одержа­н­ня від­битків. Спочатку у літо­граф. майстерні, що належала Укр. від­ділу Худож. фонду СРСР, друкували порт­рети керівників партії та уря­ду, маршалів Рад. Союзу. Їх виконували художники М. Хмель­ко, С. Григорʼєв та ін. Тут також ви­пущено плакати, присвяч. визволен­ню України від фашистів (В. Касіян, В. Литвиненко, Р. Мель­ничук). У Харкові від­давали пере­вагу Л., цьому сприяло поши­ре­н­ня естампа. 120 чорно-білих і кольор. Л. екс­понували 1956 на ви­ставці укр. рад. естампа в Києві, Ризі й Москві. Це була перша ви­ставка графіч. творів, виконаних в автор. техніках офор­та, гравюри й Л. Крім числен. краєвидів, харків. художники створили естампи до 100-річчя від дня народж. І. Рєпіна (1944), 300-річчя Харкова і 250-річчя від дня народж. Д. Ґурамішвілі (обидва — 1955), 100-річчя від дня народж. І. Франка (1956). В альбомі «На батьківщині І. Рєпіна» (Х., 1944) вміщено роботи 13 художників, зокрема Є. Світличного («Хата на Осипівці»), С. Прохорова («Вулиця І. Рєпіна»), С. Бесєдіна («Осипівка»). Із Л. політ. сатири на тему революції 1905 виділяють карикатури «Чорна сотня» Ю. Северина та «Пере­чекали» В. Чернухи. До альбому «Іван Франко» (Х., 1956) уві­йшло 50 естампів; серед авторів — Г. Бондаренко, Б. Вакс, О. Довгаль, М. Каплан, Ю. Сиротенко. Індустр. темати­ку у кольор. автоліто­графіях роз­­робляв Г. Космачов. Звертався до автоліто­графії В. Парчевсь­кий (серії «Альпінізм», «Порт-Артур», «Дорогами вій­ни»). До ювіл. днів І. Франка у Львові ви­­йшов альбом з 141 Л. художника В. Бунова. До жанру порт­рета звернувся С. Грузберґ («Г. Тютюн­ник», 1962; «Я. Галан», «Ю. Кра­тохвиля-Видимська», обидва — 1964; «Герої Краснодона», 1965, разом із В. Савіним). Філос. під­­текс­том наповнена серія Л. «Гу­­цульська міфологія» (1971) І. Ос­тафійчука. У 1970-і рр. львів. гра­фіки по-новому осмислили мож­ливості Л., зокрема Л. Левиць­кий створив автоліто­графії «Годин­никар», «Все вище і вище», «Ста­рий скрипаль» (усі — 1973). Серед робіт на­ступного поколі­н­ня львів. графіків варто від­значити Л. «Синя кімната» (1976), серію «Чотири рисунки з двох вікон» (1984) Б. Пікулицького, «Памʼя­ті художника Л. Левицького» (1975) В. Демʼянишина, автоліто­графії з філос. під­текс­том «Дім під деревами» (1977) та «Памʼяті Майстра» (1979) Ю. Чаришникова. У 1980-і рр. до техніки Л. звернулися О. Дергачов, Б. Дро­ботюк, В. Забейда, Б. Мусієвський. Творчу зрілість Б. Дроботюк продемонстрував у Л. творах «Л. Левицькому присвячується» (1979), «Ярмарок у Ко­сові», «Весі­л­ля у селі Канафости» (обидві — 1980), «Композитор І. Майчик», «Народний майстер В. Звіринський» (обидві — 1981), «Гуцульське весі­л­ля» (1983), «Піс­ня про рушник» (1984), «Весняна ідилія» (1989) та ін. Л. широко використовують у музей. справі, зокрема в екс­позиції Мемор. музею Г. Сковороди у м. Пере­яслав-Хмельницький Київ. обл. пред­ставлені Л. «Сатира» (В. Чор­нуха), «Біля джерела» (Г. Галкін), «Пісня добру» (М. Попов), «Сон» (А. Базилевич), «Остан­ні дні Г. Ско­вороди» (Є. Трегуб).

Літ.: Касіян В. Про мистецтво: Вибр. ст. К., 1970; Турова В. В. Что такое гравюра. Москва, 1986; Каталог гравюр XVII–XX ст. з фондів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника АН УРСР. К., 1989; Яців Р. М. Львівська графіка 1945–1990. Традиції та новаторство. К., 1992; Українська графіка XI — початку XX ст.: Альбом. К., 1994; Христенко В. Є. Техніки авторського друку. Офорт, літо­графія, дереворит та лінорит, шовкотрафаретний друк: Навч. посіб. Х., 2004; Лагутенко О. Українська графіка першої третини XX столі­т­тя. К., 2006; Стратійчук О. Основні техніки літо­графії // Укр. АМ: Дослідн. та наук.-метод. пр. К., 2013. Вип. 20.

П. В. Нестеренко

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю